16 червня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/238/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ТРЕЙДІНГ СІСТЕМ», м. Луцьк
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Грін Рей», м. Новоселиця
про стягнення заборгованості - 215980,88 грн
Суддя Гончарук О.В.
Секретар судового засідання - Медвідчук І.В.
від позивача - Скрипчук О.П. ордер № 1126346 від 29.01.2025;
від відповідача - Лютікова Н.О. ордер № 1111050 від 09.05.2025.
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ТРЕЙДІНГ СІСТЕМ» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Грін Рей» в якому просить стягнути заборгованість за договором поставки у сумі 665980,88 грн, з яких 450000 грн - основна заборгованість, 61463 грн - пеня, 111024 грн - 30% річних та 43493,18 грн - інфляційні збитки.
В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ТРЕЙДІНГ СІСТЕМ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Грін Рей» укладено договір поставки № 1701-24 від 17.01.2024 в якому зазначено, що продавець зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю продукцію, а покупець зобов'язується приймати продукцію та оплачувати.
Позивачем на виконання умов договору здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 3167825,44 грн. Однак, як зазначає позивач, відповідачем не в повному обсязі здійснено взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого товару на суму 450000 грн, за видатковою накладною № 02/0000003 від 06.02.2024, у зв'язку із чим позивачем нараховано 61463,11 грн пені за період 21.02.2024-20.08.2024, 111024,59 грн 30% річних; 43493,18 грн інфляційних витрат за період березень 2024 року -листопад 2024 року.
Враховуючи порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки, позивач звернувся до суду.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 28.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.02.2025.
Ухвалою суду від 03.02.2025 задоволено клопотання представника позивача (вх. № 336) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Підготовче засідання призначене на 25.02.2025 не відбулось, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гончарука О.В., про що сторони були повідомлені, шляхом отримання повідомлення про неможливість проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 06.03.2025 підготовче засідання у справі призначено на 24.03.2025.
Ухвалою суду від 24.03.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 14.04.2025.
« 11» квітня 2025 року через систему «Електронний суд», від позивача надійшла заява (вх. № 1243) про зменшення розміру позовних вимог, обгрунтована сплатою відповідачем основної суми заборгованості у розмірі 450000 грн, у зв'язку із чим залишок непогашеної заборгованості становить 215980,88 грн, з яких: 61463,11 грн пені, 111024,59 грн 30% річних, 43493,18 грн збитки від інфляції.
Ухвалою суду від 14.04.2025 задоволено заяву позивача (вх. № 1243) від 11.04.2025 про зменшення розміру позовних вимог, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.05.2025.
« 09» травня 2025 року через відділ документального та інформаційного забезпечення від представника відповідача надійшла заява (вх.№1535), в якій просить ознайомитись з матеріалами справи та відкласти розгляд справи на іншу дату.
« 09» травня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання (вх.№1537) про відкладення розгляду справи, в якому просить відкласти розгляд справи у зв'язку з перебуванням представника позивача на лікарняному.
Ухвалою суду від 09.05.2025 відкладено розгляд справи на 12.06.2025.
« 12» червня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 2440) в якому, просить суд відмовити у задоволені позову, вважає заявлені штрафні санкції надмірними та необгрунтованими.
Одночасно просить суд поновити строк на подання відзиву на позовну заяву.
У судовому засіданні 12.06.2025 представник позивача наполягав на задоволені позову про стягнення пені у сумі 61463 грн, 30% річних у сумі 111024 грн, інфляційних витрат у сумі 43493,18, та просив суд повернути надмірно сплачений судовий збір.
Одночасно, просила суд, залишити без розгляду заяву відповідача про зменшення розміру позовних вимог.
Присутній представник відповідача у своєму вступному слові просила суд, зменшити розмір штрафних санкцій у зв'язку із їх неспівмірністю, врахувати те, що відповідачем сплачено основну суму боргу, також представник відповідача просила суд врахувати, те що закупівля вказаних товарів здійснювалась для забезпечення вироблення та постачання консервованих виробів для військових формувань Збройних сил України.
У судовому засіданні оголошено перерву до 16.06.2025.
« 13» червня 2025 року від позивача, через систему «Електронний суд» надійшли заперечення (вх. № 2459) на клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та просила суд залишити без розгляду відзив на позовну заяву.
У судовому засіданні 16.06.2025 відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов. Відзив на позовну заяву залишено без розгляду та продовжено розгляд справи по суті.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
« 17» січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ТРЕЙДІНГ СІСТЕМ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Грін Рей» укладено Договір поставки № 1701-24 (Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору продавець зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю м'ясо, риба та субпродукти в асортименті згідно накладних, надалі іменовані продукція, а покупець зобов'язується приймати продукцію та оплачувати її на умовах даного Договору.
Згідно з пунктом 1.2. Договору асортимент, кількість та ціни на продукцію, яка передається покупцю визначається сторонами у накладних на відпуск Продукції, що є невід'ємними частинами даного договору, виписаними продавцем.
У відповідності до пункту 1.4. Договору продукція передається покупцю частинами - товарними партіями. Розмір товарної партії продукції визначається видатковою накладною, виписаною продавцем на відпуск продукції на підставі замовлення поданого покупцем.
Згідно пункту 5.1. Договору розрахунки за кожну поставлену партію продукції здійснюються у безготівковому порядку в Українській національній валюті - гривнях, на умовах відстрочки платежу до 14 календарних днів з моменту поставлення товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця або оплати готівкою.
Відповідно до пункту 7.1.Договору приймання-передача продукції здійснюється в пункті отримання товару представниками обох сторін , згідно норм чинного законодавства України. Моментом поставки товару вважається день виписки видаткової накладної.
У відповідності до пункту 9.1. Договору за невиконання чи неналежне виконання умов даного договору, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.
Згідно пункту 9.3. Договору у випадку порушення термінів здійснення розрахунків згідно пункту 5.1. пункту 5.2. даного Договору покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, а також 30 % річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Як вбачається із видаткової накладної № 02/0000003 від 06.02.2024, позивачем поставлено відповідачу товар на суму 1253873,63 грн.
З огляду на вищевикладене у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за Договором поставки у сумі 450000 грн, отже позивач правомірно звернувся із позовом до відповідача.
Під час розгляду справи, відповідачем сплачено суму основного боргу в повному обсязі, відповідно до платіжної інструкції № 972 від 28.01.2025 та платіжної інструкції № 1000 від 04.02.2025.
Отже, відповідачем сплачено суму основного боргу в повному обсязі.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 цього Кодексу та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 180 Господарського кодексу України деталізовані істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин першої і третьої цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 1 та частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем у повному обсязі виконано зобов'язання за укладеним договором, а відповідач після звернення позивача з позовом здійснив решту оплати за отримай товар, тому позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, яка задоволена судом.
За статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).
З огляду на вищевикладене позивачем правомірно заявлено позов про стягнення заборгованість за договором поставки з яких: 61463 грн - пеня, 111024 грн - 30% річних та 43493,18 грн - інфляційних витрат.
Одночасно, враховуючи приписи законодавства, з урахуванням судової практики у подібних правовідносинах та обставин конкретної справи, які встановленні судом, мають місце підстави для зменшення заявленої позивачем пені в розмірі 61463,11 грн на 50% та 30% річних до 3% річних.
Вирішуючи питання щодо зменшення розміру сум пені, 30% річних та інфляційних витрат, які підлягають стягненню, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 230 та частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина 4 статті 231 Господарського кодексу України).
Нарахування пені та інших видів відповідальності, що визначені законом та договором за невиконання грошового зобов'язання на підставі отриманого покупцем товару, починається на наступний день після закінчення терміну, встановленого договором на оплату.
При цьому Суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
За змістом наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
У постанові від 19.02.2020 у справі №910/1199/19 Верховний Суд, зокрема відзначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Застосовуючи, дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013). Подібні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).
Окрім того, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18|12-79гс19).
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20).
В постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №903/486/22 вказано, що пеня та штраф не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру не несе значного негативного наслідку у своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
При вирішенні питання про зменшення пені та штрафу суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені, штрафу. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Зазначена позиція узгоджується, зокрема із висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
Сторона відповідача посилається на обставини, пов'язані з невчасним перерахунком коштів за готові вироби, які виготовляються ним з викупленої продукції, одночасно просить суд врахувати те, що відповідачем в повному обсязі сплачена основна сума боргу.
Позивачем дійсно здійснено законодавчо обґрунтований та арифметично правильний розрахунок пені, які підлягають стягненню з відповідача, однак з огляду на вищенаведені приписи законодавства, з урахуванням судової практики у подібних правовідносинах та обставин справи, мають місце підстави для зменшення заявленої позивачем пені в розмірі 61463,11 грн на 50% та її стягнення в розмірі 30731,55 грн.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Щодо стягнення 30 % річних в розмірі 111024,59 грн суд зазначає наступне.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України стягнення відсотків річних є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що пеня, відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме: встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96% та їх явну невідповідність принципу справедливості, тоді як у даній справі позивачем розраховані відсотки річних в розмірі, встановленому законом - ст.625 ЦК України, тобто 3%.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України.
Разом з цим, відповідно до частини 3 статті 692 ЦК України продавець має право вимагати не тільки оплати товару (тобто стягнення грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна), а й сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
У частині 3 статті 692 ЦК України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно зі статтею 625 цього Кодексу. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов'язання. Такі висновки сформульовано в пункті 7.51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19).
Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивною та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У спірних правовідносинах сторонами було погоджено застосування 30% річних.
Тобто, підвищені проценти за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами.
У постанові від 14.04.2021 у справі №922/1716/20 щодо можливості встановлення сторонами договору 48% річних Верховний Суд зазначив, що стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, якщо він прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.
За змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Сторони у Договорі визначили інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, - 30 % річних від несплаченої загальної вартості товару.
Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.
Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила наступне:
- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);
- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах (пункт 8.26);
- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32);
- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);
- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);
- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункти 8.37 -8.38).
Перевіривши розрахунок процентів річних, судом встановлено, що останні нараховані вірно в розмірі 111024,59 грн.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 30 % річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір процентів до 3%, а тому до стягнення підлягає 11102,46 грн. В решті слід відмовити.
Щодо інфляційних витрат у сумі 43493,18 грн, суд зазначає наступне.
За правилами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України божник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов Договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, сплати основної суми боргу під час розгляду справи, період прострочення який є незначним, у господарського суду існують законодавчо визначені підстави, на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50% 30731,55 грн пені, 30% річних до 3% річних 11102,46 грн та 43493,18 грн інфляційних витрат.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Слід зазначити, що у випадку зменшення розміру штрафних санкцій, витрати позивача пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються з відповідача у повному обсязі, аналогічне твердження викладено у Постанові Пленуму ВГСУ від 21.03.2013 №7 (п. 4.3).
З огляду на те, що судом закрито провадження у справі в частині стягнення 450000 грн, приймаючи до уваги приписи статті 130 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача та повернути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 7750 грн.
При цьому, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, решта судового збору в сумі 2239,72 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд,-
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ТРЕЙДІНГ СІСТЕМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Грін Рей» про стягнення заборгованості в сумі 215980,88 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Грін Рей» (60300, Чернівецька область, Чернівецький район, місто Новоселиця, вул. Центральна, буд. 93, код 41521597) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ТРЕЙДІНГ СІСТЕМ» (43020, місто Луцьк, вул. Рівненська, буд. 48, код 44526996) 85327,19 грн з яких: 30731,55 грн пені, 11102,46 грн 3% річних, 43493,18 грн інфляційних витрат та 2239,72 грн судового збору.
3. Повернути Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ТРЕЙДІНГ СІСТЕМ» (43020, місто Луцьк, вул. Рівненська, буд. 48, код 44526996) з Державного бюджету України 7750 грн судового збору.
4. З набранням судовим рішенням законної сили видати накази.
5. Призначити судове засідання з розгляду питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на « 23» червня 2025 року о 09:30, в приміщенні Господарського суду Чернівецької області, зал засідань № 2.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Повне судове рішення складено 26.06.2025.
Суддя О.В. Гончарук