65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"25" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1086/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу
за позовом виконувача обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до фізичної особи-підприємця Дзедзик Вячеслава Вікторовича
про скасування держреєстрації права власності та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників
прокуратури - Гузь В.
позивача - Павлюк В.
відповідача- Бурда Т.
Виконувач обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Дзедзик Вячеслава Вікторовича, якою просить суд:
1. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно-№ 1750952851101.
2. Зобов'язати Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 61,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1750952851 101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 24.03.2025 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 23.04.2025.
Крім того, ухвалою від 24.03.2025 заяву виконувача обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову, а саме:
- Заборонити Дзедзику Вячеславу Вікторовичу (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) проведення будь-яких будівельних робіт (реконструкції, демонтажу, знесення тощо) на самовільно зайнятій земельній ділянці що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
- Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1750952851101).
Ухвала, надіслана судом на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - АДРЕСА_2 , повернулась до суду з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, відповідач вважається повідомлений про розгляд справи.
Представник відповідача- адвокат Самодурова Н. подала 04.04.2025 заяву про надання їй доступу до електронної справи, яке було задоволено судом 07.04.2025.
22.04.2025 через підсистему Електронний суд відповідач подав відзив, який прийнято судом до розгляду, у якому просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що спірний об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 було зведено до 05.08.1992 і наведений факт підтверджується технічним паспортом від 17.12.2018, виданий ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ»
Також відповідач просив зупинити провадження у справі до розгляду справи № 120/14651/24, в рамках якої буде надана оцінка правомірності підстав реєстрації за відповідачем повідомлення від 12.08.2024 про початок будівельних робіт та декларації від 26.08.2024 про готовність до експлуатації об'єкта, та призначити судову будівельно-технічну експертизу у справі №916/1086/25.
Відповідач посилається на те, що позовні вимоги прокурора обгрунтовані тим, що нежитлова будівля площею 56,8 кв м за адресою АДРЕСА_1 не є об'єктом нерухомого майна, а є тимчасовими спорудами - торговими павільйонами. Але відповідач вважає, що тимчасові споруди - торгові павільйоні за адресою АДРЕСА_1 не є тотожними до нежитлової будівлі площею 56,8 кв м за адресою АДРЕСА_1 . Також відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази самочинного будівництва.
В засіданні 23.04.2025 судом оголошено перерву до 21.05.2025.
28.04.2025 прокурор подав відповідь на відзив.
Ухвалою від 21.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 18.06.2025.
Крім того, ухвалою від 21.05.2025 суд відмовив задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Дзедзик Вячеслава Вікторовича про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 120/14651/24 та клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи у справі №916/1086/25.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Комунального підприємства «Будинок юстиції» Макаркіним А.К. прийнято рішення від 25.01.2019, індексний номер 45223356 (з відкриттям розділу 1750952851 101) про реєстрацію права власності за Дзедзиком Вячеславом Вікторовичем на об'єкт нерухомого майна - господарську споруду загальною площею 103,4 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеси, вул. Левітана, 114Ж.
Підставою для реєстрації права власності на вказану господарську споруду у державному реєстрі речових прав державним реєстратором зазначений лише технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 17.12.2018, видавник: ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ».
У технічному паспорті, виданому ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ» від 17.12.2018 зазначається, що господарська споруда розташована на земельній ділянці загальною площею 1 15 кв.м. Зазначено, що господарська споруда літ. «А», нібито, побудована до 05.08.1992. Будівля одноповерхова та фактично складається з чотирьох основних приміщень.
Перелік документів, необхідних для реєстрації права власності (станом на дату проведення реєстрації прав), визначений ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та п.п. 40, 41, 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 в редакції, що діяла на дату реєстрації права власності (далі - Порядок реєстрації).
Відповідно до п. 41 Порядку реєстрації для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Відповідно до документів, що додані реєстратором до реєстраційної справи 1750952851101 на вказаний об'єкт нерухомості, відомості про присвоєння адреси, отримані державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відсутні, як і документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Отже, рішення державного реєстратора про реєстрацію прав № 45223356 від 25.01.2019 прийняте за відсутності документів, передбачених чинним законодавством.
В подальшому, державним реєстратором Комунального підприємства «Будинок юстиції» Макаркіним А.К. 29.01.2019 проведено реєстраційну дію: реєстрація виправлення в розділі 1750952851101, опис виправлень: об'єкт нерухомого майна: змінено тип об'єкта з господарська споруда на нежитлова будівля та до реєстру додано новий технічний паспорт, виданий ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ» від 17.12.2018, проте вже на громадський будинок, нежитлову будівлю. Фактично це той самий технічний паспорт за реквізитами, однак змінені перша та друга сторінки в частині типу об'єкта.
Крім того, державним реєстратором Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області прийнято рішення від 02.10.2024, індексний номер 753 71720 про внесення змін до розділу 1750952851101 щодо об'єкта нерухомого майна за адресою: м. Одеси, вул. Левітана, 1 14Ж, а саме змінено тип об'єкта з нежитлової будівлі, об'єкта житлової нерухомості на нежитлову будівлю, а також змінено загальну площу об'єкта з 103,4 кв.м на 56,8 кв.м.
Підставою внесення змін зазначені наступні документи: витяг з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ ОДІ01240822846, документ отримано з ЄДЕССБ; технічний паспорт ТІО1:9580-5121-4904-6997 від 22.08.2024, документ отримано з ЄДЕССБ; інший тип договору, заява № 3393 від 05.09.2024, посвідченої приватним нотаріусом Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєва І.П.
В декларації про готовність до експлуатації' об'єкта від 26.08.2024 №ОД101240822846, найменування «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, буд. 114Ж зазначено, що проведено капітальний ремонт господарським способом (власними силами) у період часу з 12.08.2024 по 20.08.2024. Документ, що засвідчує право власності (користування) земельною ділянкою відсутній. Підстава: Реконструкція або капітальний ремонт об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані.
У розділі «Об'єкт будівництва» зазначені показники будівлі: загальна площа приміщень 56,8 кв.м, площа забудови 61,3 кв.м.
З заяви ОСОБА_1 № 3393 від 05.09.2024, посвідченої приватним нотаріусом Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєва І.П. встановлено, що Дзедзик В.В., особисто, за власний рахунок, провів демонтаж частини приміщень, площею 46,6 кв.м у 2022 році, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, станом на теперішній час, за адресою: АДРЕСА_1 розташовані будівлі загальною площею 56,8 кв.м.
Поряд з цим з листа Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради № 01-15/279 від 04.10.2024 встановлено, що за вказаною адресою видавалися паспорти прив'язки тимчасових споруд:
- 27.01.2017 Департаментом оформлено паспорт прив'язки стаціонарної тимчасової споруди - павільйону (загальна площа покриття 18,00 кв.м) № 01-08/58 за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14 (Київський район), замовник - ФОП Дзедзик В.В.
Зазначений паспорт анульовано згідно з наказом Департаменту від 20.08.2024 № 01-08/58.
- 25.10.2018 Департаментом оформлено паспорт прив'язки групи тимчасових споруд (існуючих) - чотири зблокованих павільйони (загальна площа покриття - 59,88 кв.м) № 01-08/1263 за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114 (Київський район), замовник - ФОП Дзедзик В.В.
Зазначений паспорт анульовано згідно з наказом Департаменту від 20.08.2024 № 01-08/1263.
Також, з відповіді Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради № 1198/01-16 від 22.10.2024 стало відомо про наявність договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14 з ФОП Дзедзиком В.В., строк дії яких закінчився.
Так, між Управлінням та ФОП Дзедзиком В.В. було укладено два договори на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114: договір № ТС-162/1/17 площею 18 кв.м, строк дії: з 31.01.2017 по 01.10.2023 та договір № ТС-125 1/18 площею 59,88 кв.м, строк дії: з 26.10.2018 по 01.10.2023.
Так, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру встановлено, що земельна ділянка під об'єктом за адресою: м. Одеси, вул. Левітана, 114Ж не сформована, у власність/користування забудовнику не передана.
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Таким чином, в результаті проведення реєстрації права власності на господарську споруду за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 103,4 кв.м з комунальної власності вибула земельна ділянка під вказаним об'єктом,
яка частково була звільнена особисто ОСОБА_1 шляхом проведення демонтажу частини приміщень, площею 46,6 кв.м у 2022 році.
З листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради № 01-19/1428 від 21.10.2024 встановлено, що в Департаменті відсутня інформація щодо прийняття Одеською міською радою рішень про передачу у власність або користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 . Клопотань від ОСОБА_1 щодо оформлення земельної ділянки за вказаною адресою до Департаменту не надходило.
З листа КП «БТІ» Одеської міської ради № 43 08/03.01-09 від 29.10.2024 встановлено, що станом на 31.12.2012 за адресою: АДРЕСА_1 відсутня інформація про реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна.
Станом на 16.10.2024 інвентаризаційна справа за адресою: м. Одеси, вул. Левітана, 114Ж, в КП «БТІ» ОМР не зареєстрована.
З КП «Право» надійшла відповідь № 73 8 від 09.10.2024, що в Адресному реєстрі міста Одеси відсутня адреса: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
Поряд з цим, з листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради № 01-6/300-пр від 31.10.2024 встановлено, що в Реєстрі будівельної діяльності наявна інформація про повідомлення про початок виконання підготовчих робіт від 12.08.2024 № ОД051240805659 та декларацію про готовність до експлуатації' об'єкта від 26.08.2024 №ОД101240822846, найменування «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, буд. 114Ж.
Управлінням на підставі необхідності здійснення обстеження фактичного стану об'єкту будівництва на відповідність відомостям та документам, наведеним у повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 12.08.2024 № ОД051240805659 щодо об'єкту будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж (доповідна від 05.08.2024 вх. № 01-18/44-и/в) та керуючись порядком взаємодії виконавчих органів міської ради та комунальних підприємств з вирішення питань пов'язаних із самочинним будівництвом у м. Одесі, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.03.2018 №135 (зі змінами), 01.08.2024 проведено комісійне обстеження капітального ремонту нежитлової будівлі літ. «А» за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
Під час виїзду на місце за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж встановлено розміщення торгівельного павільйону, який складається з двох відокремлених приміщень «Кав'ярні» та «Кімнатні рослини» з влаштуванням трьох вхідних груп, 3- х монолітних плит входу та одного пожарного входу до «Кав'ярні» з тильної сторони. До павільйону з фасадної сторони влаштовано навіс на металевих конструкціях на пішохідному тротуарі. Об'єкт має орієнтовно зовнішні габаритні розміри 12.00x5,00м, який розміщено на земельній ділянці орієнтовною площею біля 100 кв.м. Замовник будівництва був відсутній. Приміщення експлуатуються, що підтверджується матеріалами фотофіксації, які додаються.
Під час обстеження об'єкту на місці встановлено, що замовником будівництва здійснена реконструкцію шляхом демонтажу існуючих основних приміщень будівлі, а саме: приміщення № 3 та № 4 згідно з технічним паспортом, виготовленим ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНИРІНГОВА КОМПАНІЯ» від 17.12.2018 зі зміною геометричних розмірів.
Проведення зазначених робіт потребує отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та наявність інформації щодо права власності або користування земельною ділянкою відповідно до ст. 26 та ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно інформації з містобудівного кадастру, відсутні відомості щодо отримання містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкту з реконструкції нежитлової будівлі літ. «А» за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
За інформацією Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, Одеською міською радою не приймалось рішення щодо передачі у власність чи користування земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж.
Враховуючи вищевикладене, дані, зазначені у вищевказаному повідомленні щодо виду будівництва, яке замовник мав намір здійснити, не достовірні.
Таким чином, за результатами обстеження управлінням встановлено, що ОСОБА_1 у повідомленні від 12.08.2024 № О Д051240805659 про початок виконання будівельних робіт «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. «А», за адресою : АДРЕСА_3 надав недостовірні дані щодо виду будівництва.
Одночасно з цим замовник будівництва здійснив реконструкцію нежитлової будівлі літ. «А» без права власності або права користування земельною ділянкою, без отримання містобудівних умов та обмежень, без затвердженої проектної документації та отримання дозвільних документів на проведення таких будівельних робіт, що є підставою вважати об'єкт самочинно реконструйованим.
За результатами проведеного обстеження та наявних документів встановлено, що замовник у повідомленні про початок виконання будівельних робіт 12.08.2024 №ОД051240805659 та в декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 26.08.2024 №ОД 101240822846 надав недостовірні дані, які є підставою вважати об'єкт будівництва «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. «А», за адресою: АДРЕСА_1 самочинним.
Також Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради повідомлено, що ним подано до Вінницького окружного адміністративного суду позовну заяву до замовника будівництва (ФОП Дедзик В.В.) про припинення права на виконання будівельних робіт, набутого на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об'єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (ССІ) від 12.08.2024 №ОД051240805659 та скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 26.08.2024 №ОД 101240822846 на об'єкт «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. «А» за адресою: Одеська область, Одеський район, Одеська територіальна громада, м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж. (Справа № 120/14651/24).
Від Київської районної адміністрації Одеської міської ради надійшла відповідь № 2492/01-11 від 10.10.2024 зі змісту якої встановлено, що за вказаною адресою 18.08.2024 представниками органів місцевого самоврядування проведено обстеження.
Дзедзик Вячеслав Вікторович звертався з заявою до Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо присвоєння адреси об'єкту нерухомості, на яку 27.09.2024 отримав відмову (лист № Д-1012 від 27.09.2024).
Від Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (лист № 01-15/279 від 04.10.2024) надійшла інформація, що за даними архіву та відділу загального листування будівельні паспорти забудови земельної ділянки, містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 в Департаменті не значаться.
Поряд з цим, Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради зазначив, що 22.05.2024 Дзедзик В.В. звертався до департаменту з заявою про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва -капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А, за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, буд. 114Ж.
Листом від 12.06.2024 реєстраційний номер ЄДЕССБ БС01:923 5-6162-763 5- 0896 ОСОБА_1 було повідомлено, що згідно п. 27 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Мінрегіону від 06.1 1.2017 № 289, видача містобудівних умов та обмежень для об'єкту «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А, за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, буд. 114Ж» не передбачена.
Відповідно до ч. 2 ст. 22-2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з використанням Реєстру будівельної діяльності, Департамент 21.06.2024 відмовив ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмеження для проектування об'єкту будівництва - капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А, за адресою: АДРЕСА_1 .
З вищевикладеного вбачається, що нежитлова будівля, площею 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 фактично є тимчасовими спорудами, які не підлягають технічній інвентаризації та реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
Отже, станом на теперішній час на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси за адресою: АДРЕСА_3 розміщені тимчасові споруди - торгові павільйони, на які, як об'єкт нерухомості, зареєстровано право власності за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виключно на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 17.12.2018, видавник: ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ», без отримання документів щодо присвоєння адреси, за відсутності дозвільних документів на будівництво та за відсутності права користування земельною ділянкою.
Відповідні відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності створюють для Одеської міської ради перешкоди у реалізації нею прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування цієї земельної ділянки іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Існування зареєстрованого права власності на нежитлові будівлі загальною площею 103,4 кв.м (на теперішній час 56,8 кв.м) за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 , з огляду на приписи статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, обмежує право власності територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку, площею 61,3 кв.м, розташовану на АДРЕСА_3 , в частині її права розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.
Адже звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) майна, яке на них встановлене, можливо лише після скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлові будівлі.
Відповідно до абз. З ч. З ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Державна реєстрація права приватної власності на спірне майно як на нерухоме майно підлягає скасуванню з огляду на те, що здійснено державну реєстрацію неіснуючих майнових прав на об'єкти, які не є нерухомим майном.
Нормами ст.ст. 90, 95, 102-1 Земельного Кодексу України визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (у редакції, чинній на момент здійснення будівництва), фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент реєстрації права власності на майно), право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею ЗІ цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Таким чином, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.
Статтею 13 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власника землі здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 83 Земельного Кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частиною восьмою даної статті передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Виходячи зі змісту ст. 12 Земельного Кодексу України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням
і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.
Згідно із ч. 1 ст. 1 16 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до статей 124-126 Земельного Кодексу України, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у зазначеної особи таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Відповідно до листів Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради № 01-19/1428 від 21.10.2024 та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 10-15-0.3-63 63/2-24 від 17.10.2024, інформація щодо набуття права власності чи користування на земельну ділянку по вул. Левітана, 1 14Ж у м. Одесі будь-якою особою, у тому числі ОСОБА_1 , відсутня.
З наведеного вбачається, що земельна ділянка під зазначеним об'єктом нерухомого майна знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, яка відповідно до ч. 1 ст. 142 Конституції України, п. «б» ч. 1 ст. 80, ст. 83 Земельного Кодексу України, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наділена повноваженнями власника цієї земельної ділянки, та яка не приймала рішення про передачу земельної ділянки у власність або користування з метою її забудови.
Реконструкцію тимчасових споруд за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж проведено за рахунок земельної ділянки комунальної власності Одеської міської ради.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 33 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 (справа № 1309/4455/12) положення ч. 2 ст. 331 ЦК України необхідно тлумачити у системному зв'язку з положеннями ст. 182 цього Кодексу щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, які не передбачають винятків. За загальним правилом, усі об'єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.
Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 ЗК України), землекористувачі (ст. 95 ЗК України), особи, які набули
права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав. Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.
За положеннями ч. 1 ст. 376 ЦК України, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
До того ж у постанові Верховного Суду від І 1.02.2022 у справі № 3 69/14226/18 міститься висновок про те, що наявність хоча б однієї з трьох, зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Згідно з ч. 2 цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Зміст приписів статті 376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, від 23.11.2022 у справі № 910/14139/20 та від 31.01.2023 у справі № 913/443/20).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» в редакції, що діяла на момент вчинення реєстраційної дії (далі - Закон про реєстрацію) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державного реєстру прав).
Таким чином законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для
виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 №916/1415/19, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.
Постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 17.01.2024 № 522/3999/23 також визначено, що реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.
Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об'єкт самочинного будівництва (пункт 148).
Зважаючи на відсутність у Фізичної особи - підприємця Дзедзика В.В. будь- яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку по вул. Левітана, 114Ж у м. Одесі, з огляду на відсутність відповідного дозволу на будівництво, введення об'єкту в експлуатацію при первинній реєстрації права власності та відкритті розділу, нежитлова будівля за вказаною адресою є об'єктом самочинного будівництва.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку реєстрації.
Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначені вказаним Порядком реєстрації.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону про реєстрацію, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно до п. 40 Порядку реєстрації державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.
Пунктом 41 Порядку реєстрації в редакції, що діяла на момент вчинення реєстраційної дії визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, також не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об'єктам будівництва та об'єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в Єдиному реєстрі документів.
Пунктом 42 Порядку реєстрації в редакції, що діяла на момент вчинення реєстраційної дії передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:
1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав.
У разі коли індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених цим пунктом, можуть бути подані документи, передбачені статтею 31 Закону про реєстрацію.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:
1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;
2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Як вже зазначалося раніше, підставою для реєстрації права власності на об'єкт нерухомості за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж, загальною площею 103,4 кв.м., державним реєстратором зазначено наступні документи: технічний паспорт, серія та номер: б/н від 17.12.2018, виданий ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ».
Відповідно до ст. 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» адресою об'єкта нерухомого майна (далі - адреса) є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об'єкта та визначення місця його розташування на місцевості.
Адреса присвоюється об'єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» адреса (крім реквізиту, визначеного пунктом 10 частини четвертої цієї статті) присвоюється, змінюється, коригується, анулюється: виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об'єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2009 № 809 затверджено Положення про Адресний реєстр міста Одеси, яким встановлено
порядок резервування, визначення, відповідності, підтвердження та присвоєння адрес об'єктам нерухомості, розташованим на території міста Одеси.
Відповідно до п. 1.1 Положення про Адресний реєстр міста Одеси, адресний реєстр міста Одеси - це електронна база даних, яка містить відомості про адреси об'єктів нерухомого майна, розташованих на території міста Одеси.
Листом Комунального підприємства «Право» від 09.10.2024 № 73 8 окружну прокуратуру повідомлено, що в Адресному реєстрі міста Одеси відсутні відомості про запитувану адресу - м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
Відповідно до матеріалів електронної реєстраційної справи 1750952851101 на об'єкт нерухомості за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж, державним реєстратором інформація щодо присвоєння вказаної адреси від органу місцевого самоврядування не отримувалася.
Зазначене свідчить про проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно за відсутності документа, що підтверджує присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна.
З листа з КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради № 4308/03.01 -09 від 29.10.202 вбачається, що станом на 31.12.2012 в КП «БТІ» ОМР відсутні інформація про реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 , а також те що станом на 16.10.2024 інвентаризаційна справа за зазначеною адресою не зареєстрована.
Отже, вказана адреса, а саме: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж самовільно використана заявником та внесена державним реєстратором до Державного реєстру прав з порушеннями вимог чинного законодавства, без її присвоєння в установленому порядку та без надання підтверджуючих документів, які вимагаються п. 42 Порядку реєстрації, як обов'язковий документ для державної реєстрації права власності.
З відповіді Київської районної адміністрації Одеської міської ради №2492/01- 1 1 від 10.10.2024 встановлено, що ОСОБА_1 в подальшому, після реєстрації права власності, звертався до Київської районної адміністрації, із заявою щодо видачі розпорядження про присвоєння адресі, однак отримав відмову, оскільки згідно відомостей державного реєстру речових прав на нерухому майно, за ним вже було зареєстроване права власності на вказаний об'єкт за цією адресою.
Крім того, п. 41 Порядку реєстрації, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що у випадку якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Отже, одним з необхідних документів для державної реєстрації права власності є документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Статтею 36 Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (яка діяла на той час) (далі - Закон про містобудування) визначено, що право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з
незначними наслідками (СС1), об'єктах, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Згідно зі ст. 39 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Так, з листа Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 04.10.2024 № 01-15/279 встановлено, що за даними архіву та відділу загального листування містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва, будівельні паспорти забудови земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_3 в Департаменті не значаться.
Таким чином, на час проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 документів, які б свідчили про прийняття до експлуатації об'єкта, площею 103,4 кв.м за вказаною адресою подано не було, чим також порушено державним реєстратором п. 41 Порядку реєстрації.
Враховуючи вищевикладене, Дзедзик В.В. не набуто права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості, загальною площею 103,4 кв.м по АДРЕСА_3 у встановленому законом порядку.
Слід зазначити, що Дзедзик В.В. здійснюючи будівництво об'єкту нерухомості без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, без дозвільних документів на будівництво та без введення об'єкту в експлуатацію, усвідомлював незаконність своїх дій щодо забудови земельної ділянки комунальної форми власності та можливі наслідки.
При цьому, ОСОБА_1 вчиняючи дії, спрямовані на здійснення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю (господарську споруду), не міг не усвідомлювати протиправність своїх дій з огляду на відсутність у останнього будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку на якій розташований об'єкт самочинного будівництва, дозвільних документів на будівництво (реконструкцію) та документів про готовність об'єкта до експлуатації.
Таким чином, Дзедзик В.В. діяв недобросовісно, порушуючи право власності територіальної громади міста Одеси на вказану земельну ділянку під об'єктом.
Фактично прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер: 45223356 від 25.01.2019 призвело до безпідставної легалізації від імені держави права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 103,4 кв.м, який розміщено на земельній ділянці комунальної власності, тобто на об'єкт самочинного будівництва.
Таким чином, незаконна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна призвело до вибуття земельної ділянки під об'єктом з комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.
Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувана (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)). Тому не допускається набуття права власності на об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці (п.п. 92, 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 у справі № 910/2861/18).
Незаконна реєстрація права власності за Дзедзик В.В. на об'єкт нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 103,4кв.м. (на теперішній час 56,8 кв.м), позбавляє Одеську міську раду можливості розпоряджатись відповідною земельною ділянкою за вказаною адресою, а зокрема передати її власність чи користування на конкурентних засадах (на земельних торгах), оскільки ОСОБА_1 , користуючись наявністю незаконно набутого права власності на об 'єкт нерухомого майна, може претендувати на отримання такої земельної ділянки поза земельними торгами, в силу ч. 2 ст. 134 ЗК України.
Пунктами 1,2 ч. З ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Отже з вищенаведеного вбачається, що державним реєстратором під час проведення державної реєстрації проігноровано вимоги п.п. 41, 42 Порядку реєстрації та зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості без документу, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, та за відсутності документа про прийняття його в експлуатацію, без будь-яких документів на земельну ділянку, що надало змогу ОСОБА_1 , з порушенням вимог чинного законодавства, отримати речові права на об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 103,4 кв.м, який в подальшому зменшено до 56,8 кв.м та земельну ділянку під ним, позбавивши права власності територіальну громаду м. Одеси на вказану землю під будівлею, в силу ст. 120 ЗК України, чим прямо порушено інтереси держави та територіальної громади в особі уповноваженого органу - Одеської міської ради.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Таким чином, керуючись ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державний реєстратор Комунального підприємства «Будинок юстиції» Макаркін А.К. мав прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав за Дзедзик В.В. на об'єкт нерухомого майна господарська споруда загальною площею 103,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 з огляду на відсутність документів, передбачених п.п. 41,42 Порядку реєстрації.
Враховуючи вищевикладене, рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Будинок юстиції» Макаркіна А.К. № 45223356 від 25.01.2019 щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 103,4 кв.м за ОСОБА_1 (номер запису про право власності: 3 0013 025) прийняте з порушенням п.п. 41, 42 Порядку про реєстрацію та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 137, 13 8 постанови від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23): «Якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ)».
Отже, рішення державного реєстратора № 45223356 від 25.01.2019 має бути визнане незаконними, відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», оскільки вказане рішення прийняте за відсутності документів, передбачених чинним законодавством, а саме за відсутності документу, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси та прийняття об'єкту в експлуатацію.
Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частиною 1 статті 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України.
Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 53 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Частинами 1,2 ст. 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №642/1536/17-ц сформовано наступний правовий висновок: системний аналіз положень ст. 376 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дає підстави для висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво.
Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п. п. 39, 40 постанови у справі №2 911/3454/17 від 27.10.2020 обґрунтовано визначено, що за змістом частини 4 статті 376 ЦК України збудований об'єкт нерухомості може бути знесений як особою, яка здійснила самочинне будівництво, так і особою яка здійснює самочинне будівництво. У разі, якщо право власності чи право користування земельною ділянкою не оформлене, забудова цієї земельної ділянки порушує права третіх осіб.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17, від 03.12.2019 у справі № 916/2553/18 зі спорів про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва, що виникли з подібних правовідносин, пов'язаних із застосуванням частини 4 статті 376, статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, у випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.
Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 за №6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Крім того, у Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 755/16890/17 від 19.01.2022 встановлено, що згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням володіння. При цьому право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення діями відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цього права із застосуванням наслідків, у тому числі і звільнення ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.
З висновків Верховного Суду вбачається, що усталеною є практика визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва не забудовника, а саме останнього набувача такого об'єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (див. постанови від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі №201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі №199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20).
Верховний Суд наголошує, що в силу вимог частиною 1 статті З ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних із встановленням суб'єктного складу осіб, зобов'язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи
знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.
Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 ЗК України суттєво розширює суб'єктний склад зобов'язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об'єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об'єкт.
Отже, належним відповідачем за позовною вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою територіальної громади міста Одеси шляхом демонтажу (знесення) об'єкту самочинного будівництва загальною площею 56,8 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, буд. 114Ж є ФОП Дзедзик В.В.
Враховуючи те, то рішення реєстратора, на підставі якого зареєстровано право власності на спірний, об'єкт житлової нерухомості за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, буд. 114Ж підлягає визнанню незаконним в судовому порядку, то цілком правомірною і виправданою є позовна вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою територіальної громади міста Одеси, площею 56,8 кв.м шляхом демонтажу (знесення) об'єкту самочинного будівництва в інтересах власника земельної ділянки під об'єктами самочинного будівництва - територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.
З огляду на викладене, а також з метою належного та ефективного захисту інтересів територіальної громади та держави в цілому у спірних правовідносинах, зокрема, шляхом реального поновлення права комунальної власності територіальної громади міста Одеси на самочинно забудовану земельну ділянку, доцільним задоволення позовної вимоги про усунення перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою територіальної громади міста Одеси шляхом демонтажу (знесення) об'єкта самочинного будівництва - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж, загальною площею 56,8 кв.м.
При цьому, у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Серков проти України») напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями, передбаченими статтею 1 Першого протоколу, а саме: чиє втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
В рішенні ЄСПЛ у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» зазначено, що перша і найважливіша вимога статті І Першого протоколу полягає в тому, що будь- яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: згідно з другим реченням першого абзацу особа може бути позбавлена майна тільки «на умовах, передбачених законом», а за змістом другого пункту держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди у процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу», при визначенні якого ССПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, вважатиметься порушенням статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
З питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення у справах «Спорронг і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).
Варто звернути увагу, що лише той факт, що держава, за допомогою своєї судової системи, передбачає судове вирішення спорів з приватного права не викликає втручання держави у права власності згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 (Кuchar I Stis проти Чеської Республіки, рішення Комісії), навіть якщо фактичний результат рішення, прийнятого цивільним судом, викликає втрату певного «майна».
У вказаних у позові правовідносинах відповідач зареєстрував право власності на об'єкт самочинного будівництва з порушенням вимог чинного законодавства, з метою створити формальні, документальні передумови для незаконного оформлення речового права на відповідний об'єкт, як на об'єкт нерухомого майна, що і відбулось у дійсності, чим порушено інтереси територіальної громади м. Одеси, яка не може реалізовувати свої повноваження як власник відповідної земельної ділянки.
Такий захід втручання як демонтаж об'єкту самочинного будівництва є пропорційним легітимній меті, оскільки метою такого втручання є повернення земельної ділянки, яка є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи місцевого самоврядування.
Зважаючи на те, що повернення земельної ділянки до її попереднього легітимного стану у інший спосіб, окрім як демонтаж розташованого на ній об'єкта самочинного будівництва неможливий, такий спосіб втручання є логічним та виправданим.
Таким чином, у спірних правовідносинах не вбачається порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відсутнє втручання держави у право на мирне володіння майном, оскільки ФОП Дзедзик В.В, не добросовісно набув у власність майно - об'єкт нерухомості нежитлову будівлю загальною площею 1 03,4 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж, а заявлені прокурором позовні вимоги є належним та ефективним способом захисту порушених прав Одеської міської ради як власника відповідної земельної ділянки, що забезпечить реальне поновлення прав позивача.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. З ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 4 даної статті становлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Ключовим для застосування цих норм є поняття «інтерес держави».
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших
інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.
В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 по справі №915/20/18.
Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.
Прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, фактично діє в інтересах держави, оскільки відсутні чіткі критерії визначення поняття «інтереси держави», яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність/відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку (Постанова Верховного суду у складі Судової палати Касаційного адміністративного суду у справі №240/401/19 від 29.11.2022).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін.
Водночас ЄСПЛ звертав увагу на категорії справ, в яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Підкреслюючи необхідність дотримання принципу рівності процесуальних можливостей сторін, у справі «Бацаніна проти Росії» в пункті 27 ЄСПЛ визначив, що підтримка прокуратурою однієї із сторін може бути виправдана за певних обставин, в тому числі, у випадку, коли інтереси держави потребують захисту (рішення у справі «Бацаніна проти Росії» № 8927/02 від 26 травня 2009 року).
Між тим ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін (постанова Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 4/166 «Б»).
У даному випадку допуск прокурора до суду у зв'язку з нездійсненням відповідним органом, уповноваженим на здійснення функцій держави у виниклих спірних правовідносинах, захисту інтересів держави, є виправданим відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про охорону земель» землі в межах території України є об'єктом особливої охорони держави.
Зі змісту ст. ст. 140, 142, 143 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 4, 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
Тобто, з наведеного вбачається, що обов'язок діяти в інтересах територіальної громади є запорукою державного регулювання на певній території.
Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
При цьому ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції захисту інтересів держави у вищевикладених спірних правовідносинах, є Одеська міська рада як власник земельної ділянки, за рахунок якої самочинно збудовано та в подальшому зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж
Здійснення незаконної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж, порушує права територіальної громади міста Одеси на земельну ділянку, що є підставою для захисту інтересів держави в особі Одеської міської ради в судовому порядку.
Верховний Суд в своїй постанові у справі № 912/23 85/18 від 26.05.2020 роз'яснив, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.
Так, Київською окружною прокуратурою м. Одеси на адресу Одеської міської ради направлено лист № 6693ВИХ-24 від 23.09.2024 щодо отримання інформації про вжиті з боку територіальної громади м. Одеси заходи реагування стосовно захисту інтересів територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
У листі-відповіді № 01-19/1428 від 21.10.2024 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради зазначив, що Департамент не має повноважень проводити заходи державного контрою за використанням та охороною земель.
Київською окружною прокуратурою м. Одеси на адресу Управління державного архітектурно - будівельного контролю Одеської міської ради направлено лист № 6696ВИХ-24 від 23.09.2024 щодо надання інформації щодо об'єкту будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж, а також наявності судових спорів.
У листі відповіді 01-6/3 00-пр від 21.10.2024 Управлінням державного архітектурно - будівельного контролю Одеської міської ради зазначено, що Управлінням подано позов до Вінницького окружного адміністративного суду стосовно припинення права на виконання будівельних робіт та скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта (120/14651/24).
Окружною прокуратурою повторно направлено лист на адресу Одеської міської ради за № 8801 вих-24 від 09.12.2024 щодо отримання інформації про вжиті територіальною громадою м. Одеси заходи реагування за викладеними фактами.
У листі-відповіді Київської районної адміністрації №841/01-10 від 26.12.2024 з'ясовано, що згідно наданої інформації Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, матеріали, щодо вжиття заходів з демонтажу тимчасових споруд після закінчення строку дії договорів на право тимчасового користування місцями розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 14Ж на адресу Виконавчого комітету Одеської міської ради Управлінням не направлялась, крім того з'ясовано, що позовна заява про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва не подавалась.
У листі відповіді Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради від 06.01.2025 №1463/01-16 встановлено, що матеріали щодо вжиття заходів з демонтажу тимчасових споруд після закінчення строку дії договорів на право тимчасового користування місцями для розташуванням тимчасових споруд Управлінням до Виконавчого комітету Одеської міської ради не направлялись.
Таким чином, Одеська міська рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у зазначених спірних правовідносинах, будучи поінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не здійснює захист інтересів держави.
У зв'язку із викладеним, ураховуючи бездіяльність Одеської міської ради протягом розумного строку на факти порушення інтересів територіальної громади, з метою поновлення державних інтересів шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на незаконно зареєстрований об'єкт нерухомості із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та
усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, що належить територіальній громаді м. Одеси за рахунок якої збудовано об'єкт самочинного будівництва, вбачається необхідність звернення Київської окружної прокуратури м. Одеси до суду в інтересах держави в особі власника землі - територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради з даним позовом.
Щодо строку позовної давності
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.10.2022 у справі №369/3261/17 в разі будь- яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкоду розпоряджанні власністю (негаторний позов).
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 918/317/17, від 29.05.2018 у справі № 914/2182/17, від 16.04.2019 у справі № 904/2061/18.
За змістом частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.
Зважаючи на викладене, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/624/16, від 12.04.2018 у справі № 926/2189/17, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 26.05.2020 у справі № 906/656/19.
У п. 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що за змістом ст. 391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов'язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв'язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.
Негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16 та від 20.06.2023 у справі №554/105 17/16.
Таким чином, оскільки Одеська міська рада, як власник земельної ділянки, на які розміщено тимчасову споруду та на яку незаконно зареєстровано право власності, по теперішній час має право на усунення перешкод у здійсненні нею права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов'язані з позбавленням володіння незалежно від тривалості правопорушення протягом всього часу існування порушення власних прав (порушення триває на момент звернення з цим позовом до суду), оскільки таке правопорушення є таким, що триває у часі.
Тобто, позовна давність у конкретному спорі не застосовується з огляду на обраний порядок захисту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Частиною 3 ст. 30 ГПК України передбачена виключна підсудність справ щодо спорів, які виникають із приводу нерухомого майна та визначено, що вони пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Ознаками господарського спору, зокрема є: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи- підприємства сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 917/375/18, спір між власником земельної ділянки (в тому числі органом місцевого самоврядування) щодо захисту майнового права на цю земельну ділянку та особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на цій земельній ділянці, підлягає розгляду за правилами господарського або цивільного судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 916/1261/18 викладено наступні правові висновки. Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 686/193 89/17 сформульовано правовий висновок про те, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як фізичною особою-підприємцем на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Дзедзик Вячеслав Вікторович з 31.10.2005 зареєстрований фізичною особою - підприємцем з видами економічної діяльності: 47.89 роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (основний), та перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Вінницькій області (лист № 2671/5/02-32-24-01-12 від 07.03.2025).
В декларації про готовність до експлуатації' об'єкта від 26.08.2024 №ОД101240822846 зазначено, що відповідно до Класифікатора будівель і споруд спірна будівля є будівлею оптово-роздрібної торгівлі, код 1230.
Таким чином, спір у даній справі виник за участю суб'єкта господарювання - ФОП Дзедзик В.В., який здійснює господарську діяльність щодо роздрібної торгівлі в спірній будівлі та належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 10.03.2021 року у справі № 607/8542/16-ц, від 17.03.2021 року у справі № 263/15489/16-ц, від 14.04.2021 року у справі № 266/1/17, від 02.06.2021 року у справі № 520/1677/18. Крім того аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.06.2023 року у справі №522/10706/18.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Так, об'єктом спору у виниклих правовідносинах є земельна ділянка комунальної власності площею 61,3 кв.м, на якій зареєстровано право власності на нежитлову будівлю загальною площею 56,8 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
Згідно зі ч. 1 ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
В свою чергу, згідно з ч. З ст. 30 ГПК України, спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Таким чином, зважаючи на те, що спірний об'єкт нерухомості зареєстровано на території Київського району м. Одеси, а також враховуючи суб'єктний склад сторін спору, якими є юридична особа Одеська міська рада та ФОП Дзедзик В.В., - зазначений спір підсудний Господарському суду Одеської області.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 28.04.202 і у справі .№826/1906/17, реєстраційні дії чи їх скасування не призводять до виникнення, зміни чи припинення правовідносин за участю державного реєстратора. Державний реєстратор не є учасником правовідносин, що виникли на підставі реєстраційної дії, а тому не може бути позивачем чи відповідачем у такій справі. Належними сторонами цих
правовідносин є особи, права яких припиняються чи надуваються внаслідок реєстраційної дії.
Згідно з постановою Верховного Суду від 0і.0 7.2020 № 755/3 782/і 7, в якій зазначено, що суди дійшли помилкового висновку про те, що особа не с належним відповідачем, оскільки не він здійснював самочинне будівництво та не є особою, яка самовільно зайняла спірну земельну ділянку та зробив висновок про те, що набувши у власність нежитлове приміщення відповідач набув усі права та обов'язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник.
Отже, належним відповідачем по справі є ФОП Дзедзик В.В., у тому числі в силу п. 6 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент реєстрації права власності на майно) яким передбачено, що реєстрація права власності на об'єкт містобудування є останнім етапом проектування та будівництва об'єктів.
Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що спірний об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 було зведено до 05.08.1992 і наведений факт підтверджується технічним паспортом від 17.12.2018, виданий ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ»
Також відповідач просив зупинити провадження у справі до розгляду справи № 120/14651/24, в рамках якої буде надана оцінка правомірності підстав реєстрації за відповідачем повідомлення від 12.08.2024 про початок будівельних робіт та декларації від 26.08.2024 про готовність до експлуатації об'єкта, та призначити судову будівельно-технічну експертизу у справі №916/1086/25.
Відповідач посилається на те, що позовні вимоги прокурора обгрунтовані тим, що нежитлова будівля площею 56,8 кв м за адресою АДРЕСА_1 не є об'єктом нерухомого майна, а є тимчасовими спорудами - торговими павільйонами. Але відповідач вважає, що тимчасові споруди - торгові павільйоні за адресою АДРЕСА_1 не є тотожними до нежитлової будівлі площею 56,8 кв м за адресою АДРЕСА_1 . Також відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази самочинного будівництва.
Суд відхиляє заперечення відповідача щодо позову, виходячи із обставин, які наведені судом вище. Суд ще раз наголошує, що технічний паспорт не може бути підставою для виникнення права власності, а є лише однією з умов для реєстрації такого права. Відповідач не надав доказів побудови об'єкту площею 103,4 кв м за адресою: АДРЕСА_1 до 1992 року. Крім того, як зазначено вище Одеська міська рада не приймала рішень про передачу відповідачу земельної ділянки з метою забудови, і будівництво відповідача є самочинним.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 56,8 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж, із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно-№ 1750952851 101.
3. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 61,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1750952851 101), що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Одеської обласної прокуратури сплачені судові витрати в розмірі 6056грн сплаченого судового збору за позовну заяву та 1514грн за заяву про забезпечення позову на рахунок Одеської обласної прокуратури за наступними реквізитами: отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача (код за ЄДРПОУ): 03528552; рахунок отримувача: UА 808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26 червня 2025 р.
Суддя В.В. Литвинова