Постанова від 10.06.2025 по справі 947/526/24

Номер провадження: 22-ц/813/1612/25

Справа № 947/526/24

Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої дії представник ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 травня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розділ майна, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить припинити право спільної часткової власності на майно колишнього подружжя між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , визнавши за позивачем право власності на 1/2 частину автомобіля Nissan X-Trail, 2016 року випуску, VIN НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 (з урахуванням попереднього рішення - одиниця); 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (з урахуванням попереднього рішення - одиниця) - залишити у власності ОСОБА_3 .

В своїх позовних вимогах позивач посилається на те, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.07.2021 року по справі №947/30424/20 здійснено поділ спільного майна між колишнім подружжям - сторонами по справі. За кожним з колишнього подружжя визнане право власності на 1/2 частку: квартири АДРЕСА_1 та автомобіля Nissan X-Trail, 2016 року випуску, р/н НОМЕР_2 .

Таким чином, рішенням суду змінений вид спільної власності зі спільної сумісної на спільну часткову, але не відбулося поділу спільного майна подружжя в натурі. Позивач вказує, що виконав самостійно кредитні зобов'язання за обслуговуванням спільного майна, але позбавлений можливості користуватися своєю часткою в спільній квартирі, а автомобіль відповідачка протиправно приховує від нього.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 травня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розділ майна - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої дії представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що погоджена сторонами в кредитних договорах вартість майна ніколи не заперечувалася, як по цивільній справі № 947/30424/20, так і у відзиві відповідача по даній справі. На момент розгляду даної справи кредити погашені. Таким чином, зазначене судом першої інстанції - відсутність акту оцінки майна як підстава відмови у позові, суперечить вимогам ст.80, 82 ЦПК України.

Встановлений судом першої інстанції обов'язок позивача попереднього внесення вартості належної відповідачу частки майна суперечить змісту заявлених позовних вимог про припинення спільної власності через розділ майна в натурі (ст. 367 ЦК), а не про виділ певної частки (ст. 364 ЦПК). Тобто, суду першої інстанції, усупереч вимогам частини 1 ст. 13 ЦПК, розглянув інші вимоги, ніж заявлені позивачем. Внаслідок виходу за межі заявленого позову судом застосована норма - частина 1 ст.365 ЦПК України, яка стосується інших правовідношень.

Також є результатом механічної або наміряної помилки твердження суду першої інстанції про те, що зазначена у позові відмова позивача на користь відповідача від частини квартири АДРЕСА_1 , є неспроможною, оскільки зазначена частина квартири на теперішній час і так належить відповідачу.

Між тим у позовній заяві чітко зазначено, що мова йде про ту половину спірної квартири, 1/2 ідеальної частки була присуджена позивачу рішенням Київського районного суду від 08 липня 2021 року по справі № 947/30424/20. В іншому випадку позов був би позбавлений сенсу й взагалі не міг бути прийнятий судом до розгляду.

Водночас, документи додані до позовної заяви, а саме: копія довідки про погашення кредитного договору, копія листа Управління НП України в Одеській області про відмову у відкритті кримінального провадження за зверненням позивача щодо протиправного заволодіння спірним автомобілем, талон повідомлення, складений сумісно с представниками страхової компанії акт прийому-передачі ключа спірного автомобіля, - безумовно свідчать про неможливість сумісного користування транспортним засобом.

28.11.2025 року від ОСОБА_3 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 10.06.2025 року на 16:00 год. відповідач не з'явилася, про причини неявки суду не повідомила, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявила та заяв про відкладення судового засідання не подавала.

Від ОСОБА_3 на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності останньої.

Присутній у судовому засідання представник ОСОБА_1 адвокат Монастирський Григорій Михайлович не заперечував проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 10.06.2025 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не обґрунтовані позовні вимоги про припинення права спільної часткової власності відповідача на 1/2 частину автомобіля, оскільки незважаючи на те, що річ є неподільною, позивачем не доведено, що спільне володіння і користування майном є неможливим, та що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Окрім того, суд звертає увагу сторони позивача на вимоги ч. 2 ст. 365 ЦК України, відповідно до якої суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Ані оцінки майна, ані внесення вартості належної відповідачу частці стороною позивача здійснено не було. При цьому суд погоджується з доводами сторони відповідача ОСОБА_3 щодо вимоги про залишення в її власності 1/2 частини спірної квартири, що вказана вимога є неспроможною, оскільки зазначена частина квартири на теперішній час належить відповідачу.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 24.02.2017 року між ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №1/3082022, умовами якого визначено, що Банк надає Позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 745 731,54 грн. Строк користування кредитом - з 24.02.2017 року по 23.02.2024 року включно. Кредит надається Позичальнику в розмірі 711 508,00 грн на купівлю транспортного засобу для особистих потреб: марка Nissan, модель X-Trail, державний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , рік випуску 2016.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.07.2021 року по справі №947/30424/20 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Акціонерне Товариство «Креді Агріколь Банк», про розподіл спільного майна подружжя. Задоволено зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Здійснено поділ спільного майна подружжя: квартири АДРЕСА_2 шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , та залишення за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .

Здійснено поділ спільного майна подружжя: автомобілю Nissan X-Trail, 2016 року випуску, р/н НОМЕР_2 шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку автомобілю Nissan X-Trail, 2016 року випуску, р/н НОМЕР_2 та залишення за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку автомобілю Nissan X-Trail, 2016 року випуску, р/н НОМЕР_2 .

Здійснено поділ спільного майна подружжя: невиконаного зобов'язання по кредитному договору №1/3082022 від 24.02.2017 року, укладеному між ОСОБА_1 та Акціонерним Товариством «Креді Агріколь Банк», у вигляді загальної суми заборгованості 445 398,00 грн., у рівних частках.

Здійснено поділ спільного майна подружжя: заробітної плати отриманої ОСОБА_1 23.09.2020 року як остаточної суми заробітної плати за 09 20 IMO №O9415064, шляхом виділу ОСОБА_3 суми еквівалентної 10 000 (десяти тисяч) доларів США.

Визначено порядок виконання рішення суду шляхом встановлення, що дане рішення, після набрання законної сили, є підставою для державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 та права власності на 1/2 частку автомобілю Nissan X-Trail, 2016 року випуску, р/н НОМЕР_2 ; а також підставою для державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 та права власності на 1/2 частку автомобілю Nissan X-Trail, 2016 року випуску, р/н НОМЕР_2 .

Зарахувавши розмір грошових стягнень визначених судом як спільне сумісне майно подружжя у вигляді половини від невиконаного зобов'язання по кредитному договору №1/3082022 від 24.02.2017 року у розмірі 226699,0 (двісті двадцять шість тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) грн. яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 та 10000 доларів США, які на день винесення рішення еквівалентні 272900,0 (двісті сімдесят дві тисячі дев'ятсот ) гривень, згідно курсу НБУ, та остаточно:

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1693 (одну тисячу шістсот дев'яносто три) долара США, що на день винесення рішення, згідно курсу НБУ, еквівалентно 46201 (сорока шести тисяч двісті одної) гривні.

До позовної заяви додано Талон-повідомлення №012215 від 25.09.2020 року, з якого вбачається, що черговим Таїровського ВМ від ОСОБА_1 було прийнято заяву щодо автомобіля Nissan X-Trail, р/н НОМЕР_3 .

Листом Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 28.10.2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що його заява була зареєстрована в Журналі єдиного обліку за №19147 від 25.09.2020 року та розглянута керівництвом Таїровського ВП Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області. В ході розгляду звернення встановлено, що між ОСОБА_1 та його дружиною виникли цивільно-правові відносини, розгляд та вирішення яких не відноситься до компетенції Національної поліції України.

Згідно довідки вих. № 76112-57/538 від 07.12.2023 року станом на 06.12.2023 року заборгованість за кредитним договором № 1/3082022 від 24.02.2017 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредиті Агріколь Банк» правонаступником якого є АТ «Кредиті Агріколь Банк», нарахованих відсотків та комісії відсутня

Колегія суддів виходить з такого.

Кожна особа, як передбачає частина перша статті 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частина друга статті 355 ЦК України).

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

З матеріалів справи вбачається, що за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.07.2021 року по справі № 947/30424/20 здійснено поділ спільного майна подружжя, а саме: квартира АДРЕСА_2 та автомобіль Nissan X-Trail, 2016 року випуску, р/н НОМЕР_2 були розділені між сторонами та визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_3 права власності по 1/2 частки зазначеного майна.

Таким чином, рішенням суду змінений вид спільної власності зі спільної сумісної на спільну часткову, але не відбулося поділу в натурі спільного майна подружжя.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Як на підставу своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що виконав самостійно кредитні зобов'язання за обслуговуванням спільного майна, але позбавлений можливості користуватися своєю часткою в спільній квартирі, а автомобіль відповідач протиправно приховує.

На підтвердження зазначеного скаржником додано довідку вих. № 76112-57/538 від 07.12.2023 року, згідно якої станом на 06.12.2023 року заборгованість за кредитним договором № 1/3082022 від 24.02.2017 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредиті Агріколь Банк» правонаступником якого є АТ «Кредиті Агріколь Банк», нарахованих відсотків та комісії - відсутня.

Листом Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 28.10.2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що його заява була зареєстрована в Журналі єдиного обліку за №19147 від 25.09.2020 року та розглянута керівництвом Таїровського ВП Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області. У ході розгляду звернення встановлено, що між ОСОБА_1 та його дружиною виникли цивільно-правові відносини, розгляд та вирішення яких не відноситься до компетенції Національної поліції України.

Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними.

При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються.

При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна.

Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19), від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження № 61-7153св20).

Частиною першою статті 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга цієї статті).

Водночас правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки (постанова Верховного Суду від 04.10.2023 року по справі № 345/2224/20).

Отже, у справах, за спорами в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок суду грошової компенсації.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05 липня 2023 року у справі № 295/98/21 (провадження № 61-4943св23), від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18), від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084св19).

Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв'язку з тим, що позивачем не було внесено на депозитний рахунок суду грошової компенсації части відповідача за частину транспортного засобу, є передчасним.

Як йшлося вище, позивач у цій справі на підставі положень статті 367 ЦК України зокрема просив суд про припинення своєї частки у спільному майні сторін, а саме - у квартирі АДРЕСА_1 без отримання від відповідача компенсації на свою користь, та визнання за собою частки належної відповідачу на автомобіль Nissan X-Trail, 2016 року випуску, VIN НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 .

Тобто, кінцева мета заявлених позивачем вимог - фактичний поділ спільного набутого під час шлюбу майна в натурі, згідно з яким відповідачу залишається вся квартира (в цілому, як одиниця) без будь-яких ідеальних часток за позивачем, а за позивачем - автомобіль Nissan X-Trail, 2016 року випуску, VIN НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 також у цілому, як одиниця без будь-яких ідеальних часток за відповідачем.

Однак, суд першої інстанції, на вказане уваги не звернув, застосувавши до вирішення таких позовних вимог лише положення статті 358 ЦК України, що регулює здійснення права спільної часткової власності, замість положень статті 367 ЦК України, які підлягали застосуванню у цьому випадку та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

У даному випадку вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на автомобіль та за відповідачем права власності на квартиру необхідно розглядати як вимогу про поділ неподільних речей, якими є житлове приміщення та транспортний засіб, шляхом виділення їх у власність позивача та відповідача відповідно.

Щодо припинення права ОСОБА_3 на частку у праві власності на автомобіль.

Колегія суддів зазначає, що транспортний засіб є рухомим майном та одночасно неподільною річчю.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (абзац перший частини другої статті 364 ЦК України).

Права та інтереси іншого співвласника спільного майна на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2020 року у справі № 725/7187/19).

Суд першої інстанції усупереч вимогам статей 76-80 ЦПК України не надав належної оцінки доводам позивача про те, що спірний автомобіль є неподільною річчю, а спільне володіння і користування ним є неможливим з огляду на особисті відносини між сторонами, не навів мотивів, яким чином припинення права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку автомобіля завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам її сім'ї, не встановив інших обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, чи перебуває автомобіль у користуванні сторін, наявність/відсутність у сторін прав керуванням ним, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо припинення права ОСОБА_1 на частку у праві власності на квартиру.

Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року в справі № 205/9065/15, від 27 травня 2020 року в справі № 173/1607/15, від 11 жовтня 2021 року в справі № 607/14338/19, від 16 січня 2025 року в справі № 278/2012/22.

Відмовляючись від права власності на частку у праві в одному майні (квартирі), позивач прагне набути право власності на інше майно (автомобіль) у рахунок компенсації своєї частки у спільному майні сторін, без будь-якої компенсації на його користь з боку відповідача.

Дані обставини додатково підтверджені у судовому засіданні в апеляційному суді 10.06.2025 року представником позивача-скаржника адвокатом Монастирським Г.М.

Тобто, як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі позивач не просить компенсувати свою частку у квартирі АДРЕСА_1 , яка використовується відповідачем як місце проживання, що поза сумнівом не є дешевшою або принаймні навіть рівнозначною вартості належної відповідачу частки автомобіля Nissan X-Trail, 2016 року випуску, VIN НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 .

Місцевий суд усупереч наведених вище норм матеріального та процесуального права не досліджував та не аналізував доводи позову, надані позивачем докази щодо наявності обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у праві власності за рішенням суду.

Встановивши, що спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам (колишньому подружжю), у зв'язку з чим виділ частки в цьому майні лише для позивача або відповідача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_1 .

За таких обставин, доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої дії представник Монастирський Григорій Михайлович - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 травня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розділ майна - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Nissan X-Trail, 2016 року випуску, VIN НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 .

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/2 частину автомобіля Nissan X-Trail, 2016 року випуску, VIN НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 25.06.2025 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова

Попередній документ
128439553
Наступний документ
128439555
Інформація про рішення:
№ рішення: 128439554
№ справи: 947/526/24
Дата рішення: 10.06.2025
Дата публікації: 30.06.2025
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Одеський апеляційний суд
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто: рішення набрало законної сили (10.06.2025)
Дата надходження: 19.06.2024
Предмет позову: Степанников О.О. до Степанникової Ю.О. про розділ майна
Розклад засідань:
26.02.2024 14:30 Київський районний суд м. Одеси
10.04.2024 12:00 Київський районний суд м. Одеси
09.05.2024 12:00 Київський районний суд м. Одеси
29.05.2024 11:00 Київський районний суд м. Одеси
28.01.2025 15:00 Одеський апеляційний суд
10.06.2025 16:00 Одеський апеляційний суд