майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"24" червня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/429/25
Господарський суд Житомирської області
Суддя Нестерчук С. С.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МКарго Україна»
до Фізичної особи - підприємця Мельника Романа Ігоровича
про стягнення 10 571,56 грн
без повідомлення (виклику) сторін
І. СУТЬ СПОРУ
1. Стислий виклад позиції позивача
31.03.2025 ТОВ «МКарго Україна» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Мельника Романа Ігоровича (далі - відповідач) про стягнення 10 571,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно утримує кошти, які позивач перерахував в оплату послуг з налаштування СРМ систем та телефонії Asterisk, однак зазначені послуги відповідачем надані не були. У зв'язку з цим виникла заборгованість в розмірі 10 000 грн та нараховано за період прострочення з 23.10.2024 до 11.03.2025 інфляційні втрати - 456,65 грн та 3% річних - 114,91 грн.
Правові підстави позову: ст. 625, 1212 Цивільного кодексу України.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 ГПК України.
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання
Ухвалою від 04.04.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Цю ухвалу відповідачу надіслано засобами поштового зв'язку - рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, вказану в ЄДР, однак лист повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідачу додатково надсилалася ухвала на електронну пошту, однак електронний лист повернуто (не доставлено) з повідомленням про помилку, про що свідчить відповідна довідка. Відповідач також повідомлявся телефонограмою, однак оператором зв'язку повідомлено, що абонент не в мережі.
Таким чином, господарський суд здійснив усі можливі дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи, використавши наявні та доступні засоби зв'язку.
Крім того відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а суд не має підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України, справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Розгляд даної справи здійснюється судом без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що передбачено ч.13 ст.8 ГПК України.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, а також принципи змагальності та диспозитивності господарського судочинства, закріплені у статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд дійшов висновку, що створено належні умови для реалізації учасниками процесу їхніх процесуальних прав, зокрема щодо висловлення правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Суд розглянув справу упродовж розумного строку, зважаючи на вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
ІІІ. Фактичні обставини справи
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач безпідставно утримує кошти, які позивач перерахував в оплату послуг, однак зазначені послуги відповідачем надані не були.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:
- наявність між сторонами договірних правовідносин щодо надання послуг;
- отримання відповідачем грошових коштів, їх правова природа;
- факт безпідставності утримання відповідачем коштів;
- наявність заборгованості та підстав для стягнення 3% річних і інфляційних втрат.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
На підтвердження своїх вимог позивач надав суду належні та допустимі докази, на підставі яких суд установив такі обставини.
Відповідач виставив позивачу рахунки на оплату послуг налаштування CPM системи та телефонії Asterisk, підписавши їх в сервісі Вчасно, а саме:
№211639 від 01.02.2024 на суму 5000,00 грн;
№211987 від 04.03.2024 на суму 5000,00 грн.
На підставі зазначених рахунків позивач 02.02.2024 та 04.03.2024 здійснив оплату шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача в розмірі 5 000,00 грн за кожним рахунком.
Факт здійснення оплати на загальну суму 10 000 грн підтверджується платіжними інструкціями №591 від 02.02.2024 та №691 від 04.03.2024, у яких як призначення платежу зазначено: «Плата за послуги згідно рахунку №211639 від 01.02.2024 та №211987 від 04.03.2024. Без ПДВ».
Позивач стверджує, що відповідач не надав послуги по налаштуванню CPM системи та телефонії Asterisk.
03.10.2024 Позивач направив засобами поштового зв'язку листи №2409/01, №2409/02 від 24.09.2024 на адресу відповідача з проханням повернути сплачені кошти в сумі 10 000,00 грн у зв'язку з невиконанням послуг.
Вказана вимога була надіслана на адресу відповідача, яка відповідає адресі місцезнаходження згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується накладною АТ "Укрпошта" від 03.10.2024 року та описом вкладення у цінний лист №0817600064084.
Проте дане відправлення не отримане відповідачем та повернулося відповідачу, що відстежується по трекінгу «Укрпошти», в якому зазначено про повернення відправнику 22.10.2024 за закінченням встановленого терміну зберігання та вручено відправнику 30.10.2024.
Позивач зазначає, що 22.10.2024 у відповідача виник обов'язок стосовно повернення грошових коштів в сумі 10 000 грн та оскільки відповідач не виконав це зобов'язання, таким чином він утримує ці кошти безпідставно.
З метою досудового врегулювання спору 17.02.2025 через сервіс Вчасно та рекомендованим листом з повідомленням про вручення №0505256802753 представник позивача направив відповідачу претензію від 13.02.2025 №ФОПМ1 на суму 13 150,19 грн, проте лист не отриманий адресатом та повернувся відправнику.
За твердженнями позивача упродовж дванадцяти місяців з моменту сплати рахунків, станом на день звернення до суду, відповідач не надав послуг із налаштування системи та телефонії та не повернув сплачені за ці послуги кошти на загальну суму 10 000,00 грн.
За несвоєчасне виконання зобов'язань позивач здійснив розрахунок 3% річних - 114,91 грн та інфляційних втрат - 456,65 грн.
Відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт надання позивачу послуг, за які було здійснено оплату, або факт повернення отриманих коштів.
ІV. МОТИВИ СУДУ
При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Суд оцінює надані сторонами докази відповідно до статей 76-79, 86 ГПК України на підставі свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позову, господарський суд виходить з таких міркувань.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Суд вважає, що між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини з надання послуг, які були сформовані шляхом акцепту товариством виставлених підприємцем рахунків, що містили істотні умови (предмет і ціну).
Положеннями частини першої ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
У частині першій статті 902 Цивільного кодексу України унормовано, що, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб.
Судом установлено, що позивач сплатив відповідачу 10 000 грн за послуги, які мають бути надані відповідачем.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зазначала, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Таким чином, сплачені позивачем кошти на рахунок відповідача за правовою природою є авансом (попередньою оплатою).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідачем не спростовано твердження позивача щодо ненадання послуг та в матеріалах справи відсутні докази надання послуг, вартість яких сплачена позивачем відповідно до виставлених відповідачем рахунків.
Судом встановлено, що у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо надання послуг з налаштування СРМ позивач 03.10.2024 направив на адресу відповідача листи з вимогою про повернення авансу в розмірі 10 000,00 грн.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 530 України, якщо строк (термін) виконання зобов'язання не встановлений, боржник зобов'язаний виконати зобов'язання у семиденний строк з моменту пред'явлення кредитором вимоги.
Отже зобов'язання відповідача щодо повернення суми попередньої оплати виникло за спливом семиденного строку від дня пред'явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто за фактом надіслання позивачем листів про повернення грошових коштів.
Обставини повернення вимоги відправнику у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання не спростовують факту прострочення.
Так згідно з усталеною судовою практикою вимога вважається пред'явленою належним чином, якщо вона була надіслана на відому та дійсну адресу боржника рекомендованим листом, навіть якщо така вимога не вручена з причин, що не залежать від кредитора.
Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно зі статтею 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
У частині третій статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частини четвертої статті 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відтак, позивач як замовник скористався власним безумовним правом, щодо розірвання договору в односторонньому порядку, а до суду звернувся з позовною вимогою про повернення передоплати як безпідставно набутого майна.
Положеннями частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
Виходячи з правової природи авансу та положень ст. 1212 ЦК України, суми коштів, які на момент розірвання договору мали статус авансу, з моменту розірвання договору набули правового статусу майна, збереженого відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки правова підстава - договір, згідно з яким суми авансу перебували у виконавця, розірвано (припинив існування) з 03.10.2024.
Постанови Верховного Суду від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20, від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18, від 24.11.2021 у справі № 910/17235/20, від 19.03.2025 у справі № 910/2026/24 підтверджують усталений підхід до вирішення спорів цієї категорії, згідно з яким припинення договірних правовідносин замовником з виконавцем у зв'язку з порушенням останнім договірних зобов'язань створює підстави для стягнення суми авансу в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Отже, грошові кошти, які на дату розірвання договору мали статус авансу, хоч і були правомірно набуті відповідачем (на підставі договору), однак з моменту розірвання договору правові підстави для збереження вказаних коштів припинились, натомість позивач має право на їх стягнення.
Зобов'язання повернути кошти на підставі статті 1212 ЦК України є грошовим зобов'язанням. Правовідносини за наслідками невиконання грошового зобов'язання врегульовані, зокрема, статтею 625 ЦК України, частина друга якої передбачає цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.
Суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 про те, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання позивач здійснив розрахунок інфляційних витрат та 3% річних за період з 23.10.2024 до 13.02.2025.
Суд, перевіривши ці розрахунки за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій LIGA 360, встановив, що вони здійснені з урахуванням положень законодавства, вихідних даних та строку їх нарахування, є арифметично правильними та обґрунтованими в межах заявленого періоду прострочення.
При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України).
V. Висновки Суду
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
VІ. Судові витрати
Судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн покладаються на відповідача відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог.
З цих підстав, керуючись статтями 2, 129, 233, 236, 237, 238, 241 ГПК України, Суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МКарго Україна» задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Мельника Романа Ігоровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МКарго Україна»:
- 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок) - заборгованості;
- 456,65 грн (чотириста п'ятдесят шість гривень 65 копійок) - інфляційні втрати;
- 114,91 грн (сто чотирнадцять гривень 91 копійку) - 3% річних;
- 2 422,40 грн (дві тисячі двадцять дві гривні 40 копійок) - судові витрати зі сплати судового збору.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «МКарго Україна» (код ЄДРПОУ 44835880; вул. Каблукова Академіка , буд. 9, кім.5, м. Київ, 03065);
Відповідач: Фізична особа - підприємець Мельника Романа Ігоровича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
Це рішення набирає законної сили через двадцять днів з моменту його підписання, якщо не буде подано апеляційну скаргу, або після завершення апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу буде подано.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку це рішення протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Після набрання рішення законної сили наказ може бути виданий за заявою стягувача, в якій має бути зазначена бажана форма його видачі (паперова або електронна).
Повне рішення складено 24.06.2025
Суддя С. НЕСТЕРЧУК