29.05.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1063/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.06.2024 (суддя Азізбекян Т.А.)
у справі № 908/1063/24
за позовом ОСОБА_1
до відповідача - 1 Фермерське господарство «Позняк Агро»
відповідача - 2 ОСОБА_2
відповідача - 3 ОСОБА_3
про витребування частки у статутному капіталі, поновлення у складі засновників та застосування наслідків нікчемності правочину
09.04.2024 ОСОБА_1 , звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом відповідачів про витребування частки 100% у статутному капіталі Фермерського господарства «Позняк Агро» (код ЄДРПОУ 34407933) від відповідача-3, ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1 ) на користь позивача ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_2 ); застосувати наслідки нікчемності правочину - заяви ОСОБА_1 від 12.10.2012 року, наданої державному реєстратору Вільнянської районної державної реєстрації Запорізької області, а саме: - поновити у складі засновників Фермерського господарства «Позняк Агро» ОСОБА_1 ; - скасувати державну реєстрацію змін до Статуту Фермерського господарства «Сенів» (код ЄДРПОУ 34407933): - змін від 23.10.2012 року за номером 10831050012000356 стосовно відомостей про органи управління юридичної особи, зміни місцезнаходження юридичної особи, зміни органів управління, зміни складу або інформації про засновників, зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, здійснену ОСОБА_4 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області; - змін від 23.10.2012 року за номером 10831050012000356 стосовно відомостей про юридичну особу: Інформації для здійснення зв'язку з юридичною особою, зміна керівника або відомостей про керівника, зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб, платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, тощо, здійснену ОСОБА_4 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області; - змін від 12.02.2016 року за номером запису 10831050022000356 стосовно відомостей про зміну складу засновників або інформації про засновників, зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, здійснену ОСОБА_5 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області; - змін від 11.01.2020 року за номером 10831050022000356 стосовно найменування юридичної особи за ідентифікаційним кодом 34407933 на Фермерське господарство «Позняк Агро» за номером запису 10831050023000356.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.06.2024 у справі №908/1063/24 у позові відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 17.06.2024 у справі № 908/1063/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- висновок суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 від 12.10.2012 р. за своєю правовою природою є заявою про відчуження частки в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства ОСОБА_2 , є хибним та таким, що не відповідає обставинам справи;
- судом не було застосовано норми статей 147 ЦК України та статтею 53 Закону України "Про господарські товариства" про порядок відчуження частки у статутному капіталі господарського товариства. Оскільки заява від 12.10.2012 р. не є таким правочином, який вимагається законом для відчуження частки, і взагалі - її вчинення суперечить вимогам закону щодо відчуження частки у статутному капіталі, то ця заява повинна кваліфікуватися як нікчемний правочин, оскільки його недійсність прямо передбачена законом;
- до моменту заяв Відповідачів про відсутність у ОСОБА_1 корпоративних прав щодо Фермерського господарства, які мали місце у 2023 році, Позивач не міг дізнатися про порушення своїх прав, а тому строк позовної давності наразі не пропущено;
- заява ОСОБА_1 від 12.10.2012 року як така, що суперечить закону, є нікчемним правочином, який не створює правових наслідків, а саме: не має наслідком переходу частки 100% у статутному капіталі Фермерського господарства «Сенів» до ОСОБА_2 , Відповідача-2. Всі реєстраційні дії, які були здійснені щодо Фермерського господарства «Сенів» після заяви ОСОБА_1 від 12.10.2012 р. повинні бути скасовані як такі, що не створюють правових наслідків, а ОСОБА_1 повинен бути поновлений у складі засновників Фермерського господарства;
- позивач, ОСОБА_1 , є власником частки 100 % у статутному капіталі Фермерського господарства «Сенів», який втратив володіння нею. Останнім набувачем вказаної частки є ОСОБА_3 , Відповідач-3. Отже, саме він є належним відповідачем за віндикаційним позовом про витребування частки 100 % у статутному капіталі Фермерського господарства «Сенів». Таким чином, були наявні усі підстави для витребування частки 100 % у статутному капіталі Фермерського господарства «Позняк Агро» від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . Втім суд першої інстанції не застосував вказані норми про віндикацію та безпідставно відмовив у позовних вимогах.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
04.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
04.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
09.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення щодо відзивів відповідача-1 та відповідача-3 на апеляційну скаргу, в яких він підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, наполягав на необхідності її задоволення.
28.05.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у справі № 908/1063/24, в якому він просив визнати причини неявки у судове засідання 29.05.2025 року поважними та відкласти судове засідання у справі № 908/1063/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Запорізької області від 17.06.2024.
Відповідач-2 своїм правом на подання відзиву/пояснень на апеляційну скаргу не скористався.
За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні 29.05.2025 брали участь представники відповідачів - 1, 3 та відповідач-2. Позивач, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої Сенів Ю.В. апеляційної скарги, в межах їх доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.
Щодо зайнятості представника апелянта, то в обґрунтування клопотання зазначено, що адвокат Гужва Антон Миколайович на основному місці роботи працює доцентом кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, в цей час (29.05.2025 р. об 10.10) відповідно до затвердженого розкладу буде повинен читати установчу лекцію на юридичному факультеті Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна для здобувачів вищої освіти доктора філософії першого року навчання заочної форми (аспірантура). Розклад було складено напередодні, внаслідок чого останній не міг вплинути на вибір дати та часи проведення установчої лекції. На підтвердження надано витяг з розкладу літньої сесії здобувачів вищої освіти доктора філософії першого року навчання заочної форми Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
Водночас, колегія суддів зауважує, що представник скаржника брав участь в судовому засіданні 03.04.2025 та надав пояснення по апеляційній скарзі, підтримавши її доводи та вимоги. При цьому при визначенні наступної дати судового засідання заперечень щодо дати та часу 29.05.2025 р. о 10.00 від нього не надходило, в той час, як останній зазначає про заздалегідь заплановану подію на цю дату, через яку він не зможе взяти участь у судовому засіданні.
Також, позивач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 29.05.2025 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.
Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.
В свою чергу, слід наголосити, що визначення пріоритету на користь неучасті в судовому засіданні за відсутності визнання судом обов'язкової явки представника - є процесуальним правом сторони, безумовним наслідком реалізації якого не може бути відкладення розгляду справи.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представники відповідачів - 1, 3 та відповідач-2 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзивах, наполягали на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх сторін, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в 2006 році ОСОБА_1 (Позивач) заснував Фермерське господарство «СЕНІВ» (код за ЄДРПОУ 34407933, далі за текстом - Фермерське господарство, ФГ «Сенів»), яке зареєстровано у відповідності до вимог чинного законодавства України 21.07.2006 року, номер запису 10831020000000356, що підтверджується копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.08.2023 року.
Позивачем до матеріалів позовної заяви надана ксерокопія заяви Державному реєстратору Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, або тим, кого це стосується від ОСОБА_1 , що володіючи українською мовою, усвідомлюючи значення своїх дій, розуміючи обставини, які мають істотне значення, за своєю справжньою волею, без застосування будь - якого примусу як фізичного так і психічного, який просить вивести його із складу учасників (засновників) Фермерського господарства «Сенів» ідентифікаційний номер 34407933) і він передає всі функції голови та засновника Фермерського господарства «Сенів» громадянину ОСОБА_2 , котрий мешкає в АДРЕСА_1 , та не заперечує проти внесення відповідних змін до Статуту або затвердження нової редакції та державної реєстрації Статуту Фермерського господарства «Сенів». Претензій матеріального, майнового та іншого характеру до Фермерського господарства «Сенів» не має, та зазначає, що по відношенню до нього невиконання обов'язків та майнових зобов'язань господарство не має. Підпис - ОСОБА_1 , заява засвідчена приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області - Тиханською С.Я., зареєстрована в реєстрі за № 993.
На запит адвоката Гужви А.М. Адвокатського об'єднання «Юридична фірма «Фелікс» (місто Харків), Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області 12.03.2024 року надана інформація № 1380/01-28 про наступне: - реєстрація зміни засновників та зміни органів управління 23.10.2012 року юридичної особи ФГ «Сенів» (код ЄДРПОУ 34407933) відбулася на підставі заяви ОСОБА_1 про виведення його із складу учасників (засновників) ФГ «Сенів» та передання всіх функцій голови та засновника ОСОБА_2 ; - реєстрація зміни засновників та зміни органів управління 12.02.2016 року юридичної особи Фермерського господарства «Сенів» (код ЄДРПОУ 34407933) відбулася на підставі заяви ОСОБА_2 про виведення його із складу учасників (засновників) ФГ «Сенів» та передання всіх функцій голови та засновника ОСОБА_3 .
Позивачем до матеріалів позовної заяви надана копія статуту Фермерського господарства «Сенів», затвердженого головою фермерського господарства у 2006 році, у відповідності до розділу 1 якого, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.
Пунктом 1.2 Статуту передбачено, що засновником і головою фермерського господарства є громадянин України ОСОБА_1 .
Пунктом 1.7 Статуту зафіксовано, що фермерське господарство набуває статусу юридичної особи після державної реєстрації, має свій баланс, розрахункові та інші рахунки в банках, круглу печатку та кутовий штамп зі своїм найменуванням.
У своїй діяльності фермерське господарство керується Законом України «Про фермерське господарство», Земельним кодексом України та іншими законами та нормативно - правовими актами України.
Розділом ІУ вказаного Статуту зафіксовані наступні основні положення щодо майна та землі фермерського господарства. До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою, іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно - правових угод.
Пунктом 4.2 Статуту закріплено що землі фермерського господарства можуть складатися із: - земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству юридичній особі; - земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; - земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди; право володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Пунктом 4.3 Статуту майно фермерського господарства створюється за рахунок: - грошових та матеріальних внесків членів господарства; - доходів від цінних паперів, акцій, грошових вкладів і т.д.; - доходів від реалізації та послуг; - надходження від здавання майна в оренду та в результаті інших сфер господарської діяльності.
У відповідності до пункту 4.6 Статуту член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві.
Відповідач-1 (Фермерське господарство «Позняк Агро»), в особі уповноваженого представника, заперечив проти заявленого позову, вказуючи що вихід позивача зі складу учасників Фермерського господарства, з переданням всіх функцій голови та засновника ФГ «Сенів» ОСОБА_2 , є одностороннім правочином, вчиненим у письмовій формі у вигляді нотаріально посвідченої заяви про вихід, підписаної ОСОБА_1 , та є волевиявленням права останнього, реалізація якого мала наслідком припинення участі у фермерському господарстві.
Відповідачем -1 до матеріалів відзиву надана засвідчена копія заяви ОСОБА_1 , від 12 жовтня 2012 року, яка за своїм змістом та формою складання повністю відповідає копії заяви , яка була приєднана до позову.
Також, відповідачем -1 надана засвідчені копії витягів з Статуту Фермерського господарства «Сенів» в новій редакції станом на 20 жовтня 2012 року та 10 лютого 2016 року.
Так, за даними Статуту Фермерського господарства «Сенів» (в новій редакції), затвердженого засновником Фермерського господарства ОСОБА_2 20 жовтня 2012 року, державну реєстрацію змін до статутних документів проведено 11.12.2013 року, № запису 10831050016000356: засновником і головою фермерського господарства є громадянин України ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер засновника НОМЕР_3 .
За даними оновленої редакції Статуту Фермерського господарства «Сенів», затвердженої рішенням засновника 10.02.2016 року ( № запису у ЄДР - 10831020000000356), цей Статуту є новою редакцією Статуту Фермерського господарства «Сенів» первинно зареєстрованого Вільнянською районною державною адміністрацією 21 липня 2006 року за записом 10831020000000356, зміни до установчих документів проведено 11 грудня 2013 року державним реєстратором Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області за номером запису 108310050016000356. З дати реєстрації нової редакції Статуту Фермерського господарства «Сенів» усі попередні редакції Статуту втрачають чинність.
Так, відповідно до пункту 1.2 оновленої редакції Статуту Фермерського господарства «Сенів», засновником господарства є ОСОБА_3 .
Відповідачем-1 до матеріалів відзиву на позовну заяву подана копія Розписки ОСОБА_1 , що він одержав у ОСОБА_2 120 000 грн. для погашення кредиту в Банку Металург 12.10.2012 року; 17.10.2012 року 200 000 грн. ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в рахунок погашення продажу Фермерського господарства «Сенів».
Крім того, відповідачем -1 до матеріалів відзиву надана належним чином завірена копія Трудової книжки ОСОБА_1 , із змісту якої слідує наступне: - 22.07.2006 року фізична особа прийнята на роботу до ФГ «Сенів» директором; - 22.10.2012 року у зв'язку із зміною засновника і голови ФГ «Сенів», ОСОБА_1 переведений керуючим господарством; - 06.03.2014 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням (підстава: заява від 05.03.2014 року), на підставі наказу від 06.03.2014 року.
З матеріалів відзиву на позовну заяву, наданих відповідачем-1 слідує, що 20.12.2017 року між власником земельної ділянки ОСОБА_1 (орендодавець) та Фермерським господарством «Сенів» в особі ОСОБА_2 (орендар), укладений договір оренди землі № 17-11 від 20.12.2017 року, відповідно до предмету якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка є власністю орендодавця на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, кадастровий номер земельної ділянки 2321582500:05:005:0002.
У відповідності до пункту 2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 6, 5652 га, у тому числі рілля 6,5652 га, у стані придатному для її цільового призначення.
Строк дії договору оренди землі № 17-11 від 20.12.2017 року становить 7 ( сім) років.
В рядку договору «Підписи сторін» від орендодавця вказаний - ОСОБА_1 , а від орендаря Фермерське господарство «Сенів» - ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за закінченням терміну позовної давності для звернення до суду з позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
09.04.2024 ОСОБА_1 звернуся до суду з позовними вимогами до відповідачів: 1. Фермерське господарство «Позняк Агро» (код ЄДРПОУ 34407933); 2. ОСОБА_2 (податковий номер НОМЕР_4 ); 3. ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1 ) про: витребування частки 100% у статутному капіталі Фермерського господарства «Позняк Агро» (код ЄДРПОУ 34407933) від відповідача-3, ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1 ) на користь позивача ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_2 ); застосування наслідків нікчемності правочину - заяви ОСОБА_1 від 12.10.2012 року, наданої державному реєстратору Вільнянської районної державної реєстрації Запорізької області, а саме: - поновлення у складі засновників Фермерського господарства «Позняк Агро» ОСОБА_1 ; - скасування державної реєстрації: - змін до Статуту Фермерського господарства «Сенів» (код ЄДРПОУ 34407933): - змін від 23.10.2012 року за номером 10831050012000356 стосовно відомостей про органи управління юридичної особи, зміни місцезнаходження юридичної особи, зміни органів управління, зміни складу або інформації про засновників, зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, здійснену ОСОБА_4 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області; - змін від 23.10.2012 року за номером 10831050012000356 стосовно відомостей про юридичну особу: Інформації для здійснення зв'язку з юридичною особою, зміна керівника або відомостей про керівника, зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб, платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, тощо, здійснену ОСОБА_4 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області; - змін від 12.02.2016 року за номером запису 10831050022000356 стосовно відомостей про зміну складу засновників або інформації про засновників, зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, здійснену ОСОБА_5 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області; - змін від 11.01.2020 року за номером 10831050022000356 стосовно найменування юридичної особи за ідентифікаційним кодом 34407933 на Фермерське господарство «Позняк Агро» за номером запису 10831050023000356.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2006 році ОСОБА_1 заснував Фермерське господарство «Сенів», яке було зареєстровано 21.07.2006 року, номер запису 10831020000000356 та здійснював господарську діяльність на земельній ділянці, яка належала засновнику на правах приватної власності, та мав відповідну сільськогосподарську техніку. Враховуючи стан здоров'я в 2012 році та маючи на меті передати управління Фермерським господарством, написав заяву державному реєстратору Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, та зазначив, що всі функції голови та засновника Фермерського господарства «Сенів» передає громадянину ОСОБА_2 . Позивач вказує, що будь -яких угод щодо відступлення частки у статутному капіталі, відчуження корпоративних прав чи Фермерського господарства як цілісного майнового комплексу не підписував, як і не складав та не підписував рішення як голова (член та засновник) Фермерського господарства про включення до складу інших осіб, про передачу всіх прав як засновника Фермерського господарства та його керівника іншій особі, про затвердження нової редакції чи змін до діючого Статуту Фермерського господарства. За висновками позивача, заява підтверджує лише намір передати керівництво ( управління) Фермерського господарства ОСОБА_2 , втім цей намір так і не був реалізований. Позивач пояснив суду ,що не був обізнаний щодо здійснення державних реєстрацій будь - яких змін до установчих/статутних документів Фермерського господарства та до 2023 року вважав себе єдиним засновником Фермерського господарства. Позивач вказує на отримання інформації, що упродовж 2012 - 2020 років Фермерське господарство «Сенів» здійснило низку змін до статутних документів, включаючи зміну назви на Фермерське господарство «Позняк Агро», та зміну засновника Фермерського господарства - яким було зазначено громадянина ОСОБА_2 , а з 2016 року - ОСОБА_3 . За висновками позивача, належна йому частка 100% у статному капіталі Фермерського господарства «Сенів» 23.10.2012 року (запис 10831050012000356) незаконно перейшла до ОСОБА_2 , а згодом 12.02.2016 року (запис № 10831050022000356) - до ОСОБА_3 . 11.01.2020 року за номером запису 10831050023000356 було проведено державну реєстрацію змін найменування юридичної особи з ідентифікаційним кодом 34407933 на Фермерське господарство «Позняк Агро».
Відповідач-1 (Фермерське господарство «Позняк Агро») заперечило проти заявленого позову з огляду на такі обставини. 12.10.2012 року ОСОБА_1 склав і підписав заяву на ім'я Державного реєстратора Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області ( заяву виготовлено на спеціальному бланку нотаріальних документів ВТА № 309321). За висновком відповідача-1 вказана заява про вихід зі складу учасників фермерського господарства є моментом виходу зі складу його учасників. 23.10.2012 року державним реєстратором Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області за номером запису 10831070013000356 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи (зміна відомостей про органи управління, місцезнаходження, складу засновників (учасників) юридичної особи).У відповідності до пункту 1.2 Статуту ФГ «Сенів» в редакції 2016 року засновником і головою фермерського господарства є ОСОБА_3 . Пунктом 1.4 Статуту Фермерського господарства «Сенів» в редакції 2016 року місцезнаходження фермерського господарства: 70037, Запорізька область, Вільнянський район, село Вільногрушівське, вулиця Набережна, будинок 35. Також, відповідач-1 вказує що добровільна відмова, відступлення частки у статутному капіталі та відчуження корпоративних прав фермерського господарства підтверджується розпискою згідно якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 200 000,00 грн. в рахунок продажу ФГ «Сенів». Крім того, відповідач повідомив суду, що обізнаність позивача про внесення реєстраційних змін починаючи з 2012 року підтверджується: - записом № 3 в трудовій книжці; - заявою ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням; - записом № 4 в трудовій книжці; - витягом з канцелярських книг щодо наказів ФГ «Сенів» за 2012 - 2013 роки; - договором оренди землі № 17-11 від 20.12.2017 року; - договором купівлі - продажу № 18. За висновками відповідача-1, ОСОБА_1 порушений строк позовної давності щодо звернення з позовом до суду.
Відповідач-2 ( ОСОБА_2 ) заперечив проти заявленого позову, підтримуючи у повному обсязі правову позицію відповідачів-1,2, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідач-3 ( ОСОБА_3 ) заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на такі обставини. Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ФГ «Сенів», станом на 12.10.2012 (дату складання заяви ОСОБА_1 про передачу всіх функцій голови та засновника ФГ), розмір частки засновника становить - 0 грн., як і розмір статутного (складеного) капіталу господарства - 0 грн. Позивачем вчинено правочин направлений на зміну складу учасників ФГ «Сенів», передачу прав голови та учасника ОСОБА_2 та погодження про затвердження нової редакції Статуту ФГ «Сенів».
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як передбачено статтею 55 ГК України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, установлених законом.
Згідно з частини 1, 3 статті 114 ГК України фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.
Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначені Законом України "Про фермерське господарство".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України (частина 1 статті 2 Закону України "Про фермерське господарство").
Однією з особливостей фермерського господарства, яка відрізняє його від інших суб'єктів господарювання і пов'язана з особливим правовим статусом і метою, є передбачена законом можливість участі в його діяльності членів фермерського господарства. Ними можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом) (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство").
Згідно зі статтею 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Так, у постанові від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого якщо питання виходу члена зі складу фермерського господарства неврегульоване ані статутом, ані Законом України "Про фермерське господарство", ані іншими нормативними актами, то відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), зокрема, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №912/96/21, від 01.11.2023 у справі № 904/3715/22.
У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Подібні висновки викладені також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 201/16373/16-ц.
Колегія суддів зазначає, що самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб'єктним, ні за об'єктним критеріями. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними.
З огляду на те, що спірні правовідносини як в цій справі, що переглядається, так і в справах № 908/2606/18, № 912/96/21 стосуються визначення законодавчого регулювання діяльності фермерських господарств, то такі правовідносини є подібними за змістовним критерієм, а отже, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18 підлягають врахуванню в цій справі.
Висновок Великої Палати Верховного Суду про можливість застосування до правовідносин, які виникають у зв'язку з діяльністю фермерських господарств, приписів законодавства, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, у випадку, якщо спірні правовідносини не врегульовані статутом або Законом "Про фермерське господарство" підтверджено також у її постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц та у постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 917/202/21 (917/339/21), від 21.06.2023 у справі № 912/318/22.
Слід зазначити, що товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (частина друга статті 83 ЦК України). Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (стаття 84 Цивільного кодексу України).
Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками (частина перша статті 113 ЦК України).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує наступне: - належна позивачу частка ( 100%) у статутному капіталі Фермерського господарства «Сенів» 23.10.2012 ( запис 10831050012000356) незаконно перейшла до ОСОБА_2 , а згодом 12.02.2016 року (запис № 10831050022000356) - до ОСОБА_3 ; - ОСОБА_1 не укладав цивільно - правових угод з відповідачем-2, ОСОБА_2 , а тому Фермерське господарство «Сенів» не могло перейти ані як цілісний майновий комплекс, ані у вигляді частки 100% у статутному капіталі Фермерського господарства «Сенів» до відповідача-2; - заява ОСОБА_1 від 20.10.2012 року є нікчемним правочином, який не створює правових наслідків, а саме: не має наслідком перехід частки 100% у статному капіталі Фермерського господарства «Сенів» до ОСОБА_2 ; - реєстраційні дії, які були здійсненні щодо Фермерського господарства «Сенів» після заяви ОСОБА_1 від 20.12.2012 року повинні бути скасовані як такі, що не створюють правових наслідків, а ОСОБА_1 повинен бути поновлений у складі засновників Фермерського господарства.
За висновками позивача заява, що була адресована державному реєстратору Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, оформлювала намір позивача передати керівництво (управління) Фермерським господарством Позняк Івану Васильовичу, втім цей намір не був реалізований та втілений у будь - якому рішенні та договорі.
Так, відповідно до положень статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень частини 2 статті 22 Закону України «Про фермерське господарство» за рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно - правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
В наведеній нормі йдеться про один із варіантів продажу фермерського господарства, а саме як цілісного майнового комплексу.
Частиною 1 статті 22 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання.
Відчуження частки в статутному капіталі юридичної особи є способом продажу підприємства, а щодо фермерських господарств, то чинне законодавство не містить вимоги щодо обов'язкового формування статутного капіталу.
Одночасно, членам фермерського господарства статутом надається право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) іншим учасникам фермерського господарства або третім особам.
Згідно з положеннями статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові праві, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
До майнових прав належить право на частку в статутному капіталі господарської організації, а до корпоративних - права із частки, які відповідно до статті 167 ГК України надають право на управління, на дохід у вигляді дивідендів та інші права, передбачені законом та статутними документами.
За висновками Верховного Суду у постанові від 07.10.2021 у справі № 922/3059/16 об'єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є саме частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права.
Судом встановлено, що Позивач написав заяву (від 12.10.2012 р.), адресовану державному реєстратору Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, в якій, зокрема, зазначив: «всі функції голови та засновника Фермерського господарства «Сенів» передаю гр. ОСОБА_2 ». При цьому, окрім даної заяви у матеріалах справи відсутні будь-які угоди за його підписом щодо відступлення частки у статутному капіталі, відчуження корпоративних прав чи Фермерського господарства як цілісного майнового комплексу Позивач, рівно як і не надано суду рішення ОСОБА_1 як Голови (члена та засновника) Фермерського господарства про включення до складу Фермерського господарства інших осіб, затвердження нової редакції чи змін до Статуту тощо.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ФГ «Сенів» станом на 12.10.2012 року (дату складання заяви ОСОБА_1 про передачу всіх функцій голови та засновника ФГ), розмір частки засновника становить 0 грн., як і розмір статутного (складеного) капіталу господарства - 0 грн.
Суд зазначає, що відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України "Про господарські товариства", є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо.
Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15, а також Верховного Суду у п. 45 постанови від 08.09.2020 у справі № 916/2968/19.
Заява ОСОБА_1 від 12.10.2012 вказує на його намір передати частку у статутному капіталі Фермерського господарства ОСОБА_2 , проте не підміняє собою правочин, що вимагається для передання частки у статутному капіталі у розумінні ст. 147 ЦК України та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", який мав би бути укладений за наслідком такого волевиявлення.
Відтак, слід погодитися з відповідними доводами скаржника про передчасність висновку суду першої інстанції про вчинення позивачем правочину з відчуження частки в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства відповідачу-2, адже матеріали справи такого не містять.
Водночас, як встановлено судом, від часу складення заяви від 12.10.2012 року були зареєстровані такі зміни щодо Фермерського господарства «Сенів»:
- зміни від 23.10.2012 за номером 10831050012000356 стосовно відомостей про органи управління юридичної особи, зміни місцезнаходження юридичної особи, зміни органів управління, зміни складу або інформації про засновників, зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної, здійснену спеціалістом ОСОБА_4 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області;
- зміни від 23.10.2012 за номером 10831050012000356 стосовно відомостей про юридичну особу: інформації для здійснення зв'язку з юридичною особою, зміна керівника або відомостей про керівника, зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб, платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, тощо, здійснену спеціалістом ОСОБА_4 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області;
- зміни від 12.02.2016 за номером запису 10831050022000356 стосовно відомостей про зміну складу засновників або інформації про засновників, зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, здійснену спеціалістом ОСОБА_5 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області;
- зміни від 11.01.2020 за номером запису 10831050022000356 стосовно найменування юридичної особи з ідентифікаційним кодом 34407933 на Фермерське господарство «ПОЗНЯК АГРО» за номером запису 10831050023000356.
Таким чином, належна позивачу частка (100%) у статутному капіталі Фермерського господарства «СЕНІВ» 23.10.2012 р. (запис № 10831050012000356) перейшла до ОСОБА_2 , а згодом 12.02.2016 р. (запис № 10831050022000356) - до ОСОБА_3 . Після цього до Статуту ФГ «Сенів» вносилися зміни, у тому числі щодо перейменування у ФГ «Позняк Агро».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (пункт 58).
Аналогічні висновки приведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 (пункт 85), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31), від 20.06.2023 у справах № 554/10517/16-ц (пункт 7.47) та №633/408/18 (пункт 11.12).
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
У ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено спосіб захисту порушеного права - «відновлення становища, яке існувало до порушення» (п. 4).
Аналіз заявлених ОСОБА_1 вимог свідчить про прагнення позивача відновити становище, яке існувало до стверджуваного ним порушення його прав та інтересів, тобто прагне відновити себе у складі учасників Фермерського господарства, який існував до 23.10.2012.
Тому ефективність обраного позивачем способу захисту його порушених прав визначається з урахуванням можливості у разі задоволення позову поновити такі права, у цьому випадку - здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про розміри часток у статутному капіталі та склад учасників відповідача-1.
Так, 17.06.2018 набрав чинності Закон "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон "Про ТОВ та ТДВ") №2275-VIII від 06.02.2018, яким внесені зміни, зокрема, до Закону про державну реєстрацію (п.5 гл.VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про ТОВ та ТДВ). Статтю 17 Закону про державну реєстрацію доповнено частиною 5, яка визначає перелік документів, що подаються заявником для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників ТОВ/ТДВ.
Відповідно до ч.5 ст.17 Закону про державну реєстрацію для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників ТОВ/ТДВ подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР; 2) документ про сплату адміністративного збору; 3) один із таких відповідних документів, зокрема: д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу ТОВ/ТДВ та розмірів часток учасників у такому товаристві; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ/ТДВ.
Отже, у ч.5 ст.17 Закон про державну реєстрацію (у редакції, чинній з 17.06.2018) міститься перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Цей перелік є чітко визначеним і є вичерпним. Тобто, у зазначеній нормі міститься вичерпний перелік способів захисту порушених прав учасників ТОВ/ТДВ, норми якого є спеціальними для зазначених товариств.
На сьогодні існує стала та послідовна судова практика Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю.
Верховний Суд неодноразово робив висновок, що у подібних спірних правовідносинах належним способом захисту є витребування власником майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Зокрема, така позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 910/17223/19.
Натомість у постанові від 02.09.2020 у справі № 904/1409/19 Верховний Суд послався на те, що аналіз частини п'ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" свідчить про те, що учасник товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю може звернутися до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві або ж з позовом про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю, які відповідно до зазначеної норми є належними способами захисту. При цьому за змістом згаданої норми Закону зазначені способи захисту (визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві та стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю) є альтернативними.
В ухвалі від 15.09.2020 Велика Палата Верховного Суду, повертаючи справу №5017/1221/2012 відповідній колегії суддів Верховного Суду, з огляду на відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, дійшла висновку про належні та ефективні способи захисту прав та інтересів позивача - учасника товариства, що полягають у відновленні становища, що існувало до визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників такого товариства, оскільки саме задоволення таких вимог після внесення законодавчих змін може бути підставою для самостійного ініціювання внесення до державного реєстру змін до відповідних відомостей про юридичну особу учасником товариства як заявником.
Колегія суддів зауважує, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо належних та ефективних способів захисту прав та інтересів позивача - учасника товариства стосується випадку, коли позивач прагне відновити становище, яке існувало до стверджуваного порушення його прав або інтересів, заміняє віндикаційний позов або позов про визначення розміру капіталу та розміру часток учасників іншими вимогами (про визнання рішення загальних зборів недійсним, визнання недійсними змін до статуту, скасування реєстраційної дії/реєстраційного запису).
Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.12.2023 у справі № 907/922/21 вважає, що витребування (переведення прав) частки не є єдино можливим способом захисту прав позивача у спорі з учасниками, які вступили до товариства. Навпаки такі способи захисту застосовуються у чітко визначених законом випадках, зокрема: якщо відповідач незаконно заволодів часткою позивача (належним способом захисту є витребування частки у особи, що незаконно заволоділа без відповідної правової підстави відповідно до статті 387 ЦК України); якщо порушено переважне право учасником на придбання частки (належним способом захисту є переведення прав покупця); якщо частка була набута безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом захисту є витребування від добросовісного набувача у всіх випадках відповідно до частини другої статті 388 ЦК України); якщо частка була набута оплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом є витребування від добросовісного набувача у випадках, передбачених у частині першій статті 388 ЦК України).
Корпоративна Палата виходить з того, що частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна, тому загальні засади захисту права власності застосовуються й для захисту права власника частки у статутному капіталі, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Таким чином, власник майна з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна, документів, що посвідчують відповідне право, рішень загальних зборів, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.
Як свідчать матеріали справи позивач вважає себе власником частки в статутному капіталі Фермерського господарства, яка вибула з його володіння на підставі його заяви Державному реєстратору Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, або тим, кого це стосується від 12.10.2012 за якою відбулася державна реєстрація зміни засновників та зміни органів управління 23.10.2012 юридичної особи ФГ «Сенів» (код ЄДРПОУ 34407933), та в подальшому, а саме 12.02.2016 була проведена реєстрація зміни засновників та зміни органів управління юридичної особи Фермерського господарства «Сенів» (код ЄДРПОУ 34407933) на підставі заяви ОСОБА_2 про виведення його із складу учасників (засновників) ФГ «Сенів» та передання всіх функцій голови та засновника ОСОБА_3 .
Тобто, кінцевим набувачем частки у статутному капіталі фермерського господарства є ОСОБА_3 (відповідач-3).
У пункті 32 постанови від 18.03.2020 у справі № 466/3221/16-а та пункті 43 постанови від 01.04.2020 у справі № 813/1056/18 Велика Палата також вказала, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п'ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п'ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Цей висновок був застосований та підтверджений також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 927/97/19; пункті 7.62 постанови від 08.09.2020 у справі № 916/667/19; пункті 44 постанови від 03.11.2020 у справі № 922/88/20.
Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду мають загальний характер та мають враховуватись при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення прав або інтересів учасників товариства.
Отже, за наведеною позицією Великої Палати Верховного Суду застосування такого способу захисту як визначення розмірів часток учасників товариства має здійснюватися, якщо право особи на частку не може бути захищене у спосіб її стягнення (витребування з володіння) (постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 925/1437/21).
Слід зауважити, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст. 215, 216 ЦК України.
Водночас, норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні цього правочину.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 911/803/20).
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (п.п. 115, 116 постанови Верховного Суду від 20.03.2023 у справі № 917/202/21).
Отже, судове рішення про витребування про витребування частки 100% у статутному капіталі Фермерського господарства «Позняк Агро» (код ЄДРПОУ 34407933) від відповідача -3 ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 є належним способом захисту порушених прав власника у даній ситуації, який в достатній мірі зможе забезпечити йому їх ефективний захист.
Разом з тим, як слідує з матеріалів справи відповідачами заявлені клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог позивача.
Так, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.
Європейський Суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі ст.ст. 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки.
Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц та відображена у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі №916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, від 26.05.2022 у справі № 5013/458/11 (912/596/21).
У постанові від 23.04.2019 у справі №Б-19/207-09 судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшла висновків, що для суб'єкта підприємницької діяльності, як сторони правочину (договору), днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Така ж правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №910/2966/18, від 13.07.2021 у справі № 902/1255/15, від 21.07.2021 у справі №910/8137/19(910/13186/20).
Необхідно наголосити, що визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, в якій наведено висновок, що відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень.
При цьому порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, слід розуміти передбачену неминучість інформування особи про такі обставини або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії того, хто їх вчинив (постанова Верховного Суду від 05.07.2023 справа № 910/15584/16).
Судом встановлено, що в 2006 році ОСОБА_1 , як засновником, створено і зареєстроване Фермерське господарство «СЕНІВ».
21.07.2006 Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області за номером запису 10831020000000356 проведено державну реєстрацію Фермерського господарства «СЕНІВ», ідентифікаційний код юридичної особи 34407933, місцезнаходження: 70033, Запорізька область, Вільнянський район, село Любимівка, вул. Дзержиньского, буд. 120, керівник Сенів Юрій Васильович.
21.07.2002 Головою ФГ «СЕНІВ» Сенів Ю.В. затверджено Статут Фермерського господарства «СЕНІВ».
Відповідно до п. 1.2 Статуту ФГ «СЕНІВ» в редакції 2006 року засновником і Головою фермерського господарства є ОСОБА_1 .
В розділі ХІ «Управління фермерським господарством» Статуту ФГ «СЕНІВ» в редакції 2006 року передбачалося, що Голова фермерського господарства здійснює свої права на управління фермерським господарством, може створити правління з осіб, визначених ним, чи керуючого на умовах контракту (угоди) (п. 11.1); винятковою компетенцією голови фермерського господарства є: внесення змін до Статут, прийняття рішень про припинення діяльності або розширення сфери діяльності господарства, призначення або звільнення членів правління чи керуючого (п. 11.4).
12.10.2012 року ОСОБА_1 склав і підписав заяву на ім'я Державного реєстратора Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області (заяву виготовлено на спеціальному бланку нотаріальних документів ВТА № 309321), в якій зазначив, що: «усвідомлюючи значення своїх дій, розуміючи обставини, які мають істотне значення, за своєю справжньою волею, без застосування будь - якого примусу як фізичного так і психічного, просить вивести його із складу учасників (засновників) Фермерського господарства «Сенів» ідентифікаційний номер 34407933) і він передає всі функції голови та засновника Фермерського господарства «Сенів» громадянину ОСОБА_2 , котрий мешкає в АДРЕСА_1 , та не заперечує проти внесення відповідних змін до Статуту або затвердження нової редакції та державної реєстрації Статуту Фермерського господарства «Сенів». Претензій матеріального, майнового та іншого характеру до Фермерського господарства «Сенів» не має, та зазначає, що по відношенню до нього невиконання обов'язків та майнових зобов'язань господарство не має».
Заява засвідчена приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області - Тиханською С.Я., зареєстрована в реєстрі за № 993.
23.10.2012 державним реєстратором Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області за номером запису 10831070013000356 проведено державну реєстрацію зміни до установчих документів юридичної особи (зміна відомостей про органи управління, місцезнаходження, складу засновників (учасників) юридичної особи).
Згідно з п. 1.2 Статуту ФГ «СЕНІВ» в редакції 2012 року засновником і головою фермерського господарства є ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 1.5 Статуту ФГ «СЕНІВ» в редакції 2012 року місцезнаходження фермерського господарства: 70037, Запорізька область, Вільнянський район, село Вільногрушівське, вул. Набережна, буд. 35.
12.02.2016 Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області за номером запису 10831050022000356 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ» в редакції 2016 року (нова редакція).
Статут ФГ «СЕНІВ» в новій редакції затверджений на підставі рішення засновника ФГ «СЕНІВ» від 10.02.2016.
Згідно з п. 1.2 Статуту ФГ «СЕНІВ» в редакції 2016 року засновником і головою фермерського господарства є ОСОБА_3 .
Відповідно до п. 1.4 Статуту ФГ «СЕНІВ» в редакції 2016 року місцезнаходження фермерського господарства: 70037, Запорізька область, Вільнянський район, село Вільногрушівське, вул. Набережна, буд. 35.
11.01.2020 державним реєстратором Кондрацькою Л.М. Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області за номером запису 10831050023000356 проведено державну реєстрацію зміни найменування юридичної особи з ідентифікаційним кодом 34407933 на Фермерське господарство «ПОЗНЯК АГРО».
Станом на час вирішення справи судом в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 34407933 зареєстроване і значиться Фермерське господарство «ПОЗНЯК АГРО».
Позивач у своїх поясненнях суду першої інстанції та у апеляційній скарзі зазначав, що: «…не був обізнаний про здійснення державних реєстрацій будь-яких змін до установчих/статутних документів Фермерського господарства та до 2023 року вважав себе єдиним засновником вказаного Фермерського господарства. Втім поведінка ОСОБА_2 у 2023 році та його заяви про те, що Позивач не має щодо Фермерського господарства жодних прав, викликали занепокоєння та стали підставою для звернення Позивача по правову допомогу. У травні 2023 року Позивач звернувся за отриманням правової допомоги до адвоката Макаренко О.М. з метою з'ясування належності йому корпоративних прав щодо Фермерського господарства. За результатами цієї правової допомоги Позивач отримав інформацію про те, що упродовж 2012-2020 років Фермерське господарство «СЕНІВ» здійснило низку змін до статутних документів Фермерського господарства, включаючи зміну назви на Фермерське господарство «ПОЗНЯК АГРО», та зміну засновника Фермерського господарства - яким було зазначено гр. ОСОБА_2 (Відповідач-2), а з 2016 року - ОСОБА_3 (Відповідач-3) (Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.05.2023 р., Додаток-6). Від цієї дати, тобто від дати витягу з ЄДРПОУ, ОСОБА_1 , дізнався про порушення своїх прав».
Позивач вважає, що об'єктивна можливість дізнатися про перехід прав на частку у статутному капіталі Фермерського господарства «Сенів» пов'язана лише з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Водночас, погодитися з такими висновками неможливо з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація базується на таких основних принципах: відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною 1 статті 11 цього Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.
А як передбачено ч. 2 цієї статті Закону відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді:
1) безоплатного доступу через портал електронних сервісів до:
відомостей з Єдиного державного реєстру, які актуальні на момент запиту, необхідних для видачі документів дозвільного характеру та ліцензій, а також про видані документи дозвільного характеру та ліцензії, для укладення цивільно-правових договорів, у тому числі щодо наявності запису про державну реєстрацію припинення або перебування юридичної особи у стані припинення, державну реєстрацію припинення чи перебування у процесі припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, про місцезнаходження, види діяльності, центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо така частка становить не менше 25 відсотків, про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, про юридичних осіб - правонаступників, про відокремлені підрозділи юридичної особи, про осіб, які можуть вчиняти дії від імені особи, у тому числі відомості про розпорядника майна, санатора, голову комісії з припинення, ліквідатора, управителя майна, наявність обмежень щодо представництва, про відкриття виконавчого провадження, - шляхом їх пошуку за повним чи скороченим найменуванням, іменем, ідентифікаційним кодом, реєстраційним номером облікової картки платника податків, серією та номером паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), перегляду, копіювання та роздрукування;
основних відомостей про громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, які актуальні на момент запиту, - шляхом їх пошуку за найменуванням та видом громадського формування, перегляду, копіювання та роздрукування;
результатів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації, у тому числі виписки та установчих документів юридичної особи, - шляхом їх пошуку за кодом доступу, перегляду, копіювання та роздрукування;
2) оприлюднення публічної інформації з Єдиного державного реєстру у формі відкритих даних відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації";
3) безоплатного доступу через персональний кабінет до документів, поданих юридичною особою, фізичною особою - підприємцем та громадським формуванням, що не має статусу юридичної особи, для проведення реєстраційних дій, відомостей про результати їх розгляду, документів, що містяться в реєстраційній справі таких осіб в електронній формі, та відомостей про цих осіб, які актуальні на момент запиту та на визначену дату, - шляхом їх перегляду, копіювання та роздрукування;
4) документів у паперовій та електронній формі, що містяться в реєстраційній справі;
5) виписок у паперовій формі для проставлення апостилю та в електронній формі;
6) витягів у паперовій та електронній формі, що містять відомості, актуальні на момент запиту або на визначену дату;
7) суб'єктам приватного права може надаватися прямий доступ до Єдиного державного реєстру в електронному вигляді у режимі реального часу на платній основі на підставі договорів, укладених з технічним адміністратором.
Кабінет Міністрів України може визначати інші форми надання відомостей з Єдиного державного реєстру та розмір плати за їх надання.
Пунктом 8 частини 4 статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, крім змін до відомостей, передбачених частиною п'ятою цієї статті, подаються такі документи - установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі.
Оскільки оскаржуваними у даній справі державними реєстраціями здійснювалось внесення змін до установчих документів юридичної особи та до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, які є відкритими і загальнодоступними, за загальним правилом початок перебігу позовної давності до відповідних вимог обчислюється з дня державної реєстрації, оскільки саме з цієї дати особа могла довідатися про порушення свого права (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 911/2446/21, від 19.09.2023 у справі № 908/3383/21).
Так, дійсно до основних обов'язків члена юридичної особи, зокрема і Фермерського господарства, не віднесено зобов'язань з періодичного ознайомлення з відомостями щодо нього, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Однак, відсутність обов'язку здійснювати моніторинг відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, не спростовує обставини наявності у Позивача такої можливості, що обумовлює початок перебігу строку позовної давності за заявленими вимогами.
До того ж, суд приймає до уваги, що за всіма обставинами справи Позивач не міг не знати про проведені зміни у складі засновників/членів, органу управління Фермерського господарства, зважаючи на таке.
В матеріалах справи наявні:
- Заява від 12.10.2012 року, складена та підписана ОСОБА_1 , адресована Державному реєстратору Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, або тим, кого це стосується, в якій зазначив, що: «усвідомлюючи значення своїх дій, розуміючи обставини, які мають істотне значення, за своєю справжньою волею, без застосування будь - якого примусу як фізичного так і психічного, просить вивести його із складу учасників (засновників) Фермерського господарства «Сенів» ідентифікаційний номер 34407933) і він передає всі функції голови та засновника Фермерського господарства «Сенів» громадянину ОСОБА_2 , котрий мешкає в АДРЕСА_1 , та не заперечує проти внесення відповідних змін до Статуту або затвердження нової редакції та державної реєстрації Статуту Фермерського господарства «Сенів» (т. 1 а.с. 8, 82);
- копія розписки ОСОБА_1 , складення якої та проставлення підпису на ній ним не оспорюється, відповідно до змісту останньої 17.10.2012 ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в рахунок погашення продажу ФГ «Сенів» 200 000,00 грн, чим підтверджується добровільна відмова від членства та відступлення частки у статутному капіталі фермерського господарства ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 83);
- копія трудової книжки ОСОБА_1 , в якій міститься запис від 22.10.2012 № 3 «В зв'язку зі змінами засновника і голови ФГ «Сенів» перевести керуючим господарством» за підписом Голови ОСОБА_2 на підставі наказу № 14 від 22.10.2012 (т. 1 а.с. 92);
- копія Наказу № 18 від 18.12.2012 року по ФГ «Сенів» (з наказом ознайомлений - ОСОБА_1 , т. 1 а.с. 85);
- копія Наказу № 6 від 07.03.2013 року по підприємству ФГ «Сенів» надання тарифної відпустки керуючому Сенів Юрію Васильовичу (т. 1 а.с. 86);
- копія заяви ОСОБА_1 від 05.03.2014 року про звільнення за власним бажанням (оформлена на ім'я керівника ФГ «Сенів» - ОСОБА_2 , т. 1 а.с. 84) та запис в трудовій книжці про це (т. 1 а.с. 92);
- копії договору оренди землі № 17-11 від 20.12.2017 року, який укладений між ОСОБА_1 (орендодавець) та Фермерським господарством «Сенів» в особі Позняка І.В. як директора, підписаний уповноваженими представниками сторін та договору купівлі-продажу № 18 від 20.12.2019 р. (т. 1 а.с. 87-88).
Суд першої інстанції зауважив, що зазначені документи свідчать про обізнаність позивача щодо виходу ОСОБА_1 із складу учасників (засновників) Фермерського господарства «Сенів», передачі всіх функцій голови та засновника Фермерського господарства «Сенів» громадянину ОСОБА_2 , погодження внесення змін до Статуту або затвердження нової редакції та державної реєстрації Статуту Фермерського господарства «Сенів» (претензій матеріального, майнового та іншого виду характеру до Фермерського господарства «Сенів» ОСОБА_1 не має), починаючи з 2012 року.
Доцільно зазначити, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч., ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
За сукупністю наявних у справі доказів можливо дійти висновку, що більш вірогідними видаються обставини того, Позивач розумів свої дії, що вчинялись ним у 2012-2019р.р. та усвідомлював настання відповідних наслідків за ними, а саме: щодо відступлення частки на користь ОСОБА_2 , зміни складу засновників/учасників Фермерського господарства та його органу управління.
Отже, у Позивача було безліч можливостей бути обізнаним про порушення своїх прав, про що свідчить виявлена судом інформація з посиланням на належні докази, і ці можливості нічим не обмежувалися.
При цьому колегія суддів зауважує, що Позивачем не доведено неможливість отримати необхідні відомості своєчасно як з реєстру, так і іншим шляхом, зокрема, звернення чи направленням запиту до органу управління - голови Фермерського господарства тощо.
За таких обставин, строк позовної давності для звернення до суду ОСОБА_1 у даному випадку повинен обліковуватись саме від моменту вчинення оспорюваного правочину та вибуття з його володіння частки у статутному капіталі Фермерського господарства на користь відповідача-2 (проведення відповідної реєстраційної дії щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу з оприлюдненням про це записів в ЄДР, тобто 12.10.2012 та 23.10.2012), і такий строк сплив закінчився ще у жовтні 2015 року, задовго до травня 2023, адже як вже було зазначено, закон не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна особою, що незаконно заволоділа ним, у володіння інших осіб.
В свою чергу, вимоги про поновлення у складі засновників Фермерського господарства та скасування державної реєстрації змін до його Статуту заявлені саме як похідні від застосування наслідків нікчемності правочину - заяви ОСОБА_1 від 12.10.2012.
Наряду з цим, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).
Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).
Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні особи (позивача) до суду за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що розглядається у межах справи про банкрутство, суди мають виходити з їх об'єктивного, а не суб'єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об'єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права (пункт 112 постанови Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 911/3091/21).
З огляду на положення ст. 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав») суд має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (право на позов) і до моменту звернення з позовом, зважати на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання (надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо).
Слід наголосити, що клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності ОСОБА_1 до суду не подавалося, натомість останній вважає, що строк позовної давності ним не пропущений.
З такими доводами неможливо погодитися, адже при вирішенні справи суд застосовує саме наслідки спливу строку позовної давності, якщо такі мають місце, чим є прийняття рішення про відмову у позові/задоволенні заяви, навіть за умови встановлення судом обґрунтованості позову/заяви.
Позивачем (скаржником) не наведено поважних причин пропуску строку для пред'явлення позовних вимог, а колегією суддів такі не встановлені, відтак відсутні підстави для його поновлення.
За приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, тобто відповідне правило відображене і в господарському судочинстві.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Відповідно, оскільки судом встановлено, що строк позовної давності для звернення до суду з позовом сплив, а відповідачі заявили про застосування наслідків спливу строку позовної давності, за умов відсутності визнаних судом поважними причин його пропуску, наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, правильним видається висновок господарського суду за результатом оцінки всіх обставин справи про відмову в позові.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, наслідком чого є відсутність підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 17.06.2024.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.06.2024 у справі № 908/1063/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.06.2024 у справі № 908/1063/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 25.06.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя А.Є. Чередко