21.05.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2917/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 (суддя Васильєв О.Ю.)
у справі № 904/2917/24
За позовом: Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця», м. Дніпро
До: Приватного акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат», м. Кривий Ріг
Про: стягнення 328 761,38грн.
АТ “Українська залізниця» в особі РФ “Придніпровська залізниця» звернулось з позовом до ПрАТ “ПівнГЗК» про стягнення 51 197,51грн. - 3% річних та 277 563,87грн. - інфляційних втрат нарахованих за несвоєчасне виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/5088/22 від 21.03.2023.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 у справі №904/2917/24 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь позивача - Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця» 51 197,51грн. - 3% річних , 277 563,87грн. - інфляційних втрат та 4 931,42грн. витрат зі сплати судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням Приватним акціонерним товариством “Північний гірничо-збагачувальний комбінат» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 у справі № 904/2917/24 скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. У разі якщо суд дійде висновку, що наявні законодавчі підстави задоволення позовних вимог, зменшити розмір стягнення інфляційних втрат та 3% відповідно до положень ст. 233 ГК України, 551 ЦК України на 99%.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо можливості застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення з Відповідача боргу, що виник в в'язку з неналежним виконанням умов договору перевезень, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та неправильній оцінці фактичних обставин справи. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання. Стягнення з Відповідача, як з вантажоодержувача, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням договору перевезення (несвоєчасною сплатою плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу) суперечить вимогам законодавства, а саме приписам ч. 5 ст. 307 ГК України, ч. 2 ст. 908, ст. 920 ЦК України, ст. 105 Статуту залізниць України. Нормами спеціального законодавства про залізничний транспорт встановлено обмежену відповідальність вантажовідправників, залізниці та вантажоодержувачів за договором перевезення - у межах і розмірах, передбачених Статутом залізниць України та окремими договорами. Частиною 5 статті 114 Статуту залізниць України прямо встановлено, що витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню. Тому не підлягають стягненню з вантажоодержувача, понад встановлені граничні межі відповідальності за договором перевезення, зокрема інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнює строк підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами (два робочі дні від дня надання послуг) із строком здійснення оплати, змішуючи при цьому строк оплати та строк списання коштів з особового рахунку Відповідача.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 у справі № 904/2917/24.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів, наведених відповідачем та зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України, підлягають відшкодуванню. Посилання на п. 2.14 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002 не може бути застосований до даного спору, оскільки не є релевантним до спірних правовідносин. Окрім того звертає увагу, що строк позовної давності у даному спорі становить не один рік, як помилково стверджує Відповідач, а три роки.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2025 розгляд справи № 904/2917/24 призначено на 21.05.2025 о 11 год. 30 хв.
В судове засідання 21.05.2025 з'явився представник позивача. Іншій учасник не з'явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 28.10.2021 у справі №11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Таким чином відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинні створюватися в зайвий раз передумови для порушення процесуальних строків розгляду справи.
Враховуючи те, що суд визнав необов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом 01.07.2020 між АТ "Українська залізниця" та ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00191023/2020-0001 (далі - Договір).
Предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 Договору).
Надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (п.1.4 Договору).
Згідно п.1.9 Договору Перевізник, за результатом розгляду заяви (акцепту), направляє Замовнику у власній інформаційній системі Перевізника повідомлення з накладенням КЕП: або про мотивоване повернення без розгляду заяви (акцепту) із зазначенням причин для такого повернення; або про дату укладення договору, присвоєння Замовнику коду Замовника як платника, коду вантажовідправника/вантажоодержувача. Код платника є номером договору із Замовником.
Договір є укладеним з дня надання Замовнику Перевізником Інформаційного повідомлення про укладення Договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 Договору (пункт 1.10 Договору).
Пунктом 2.1. Договору визначено обов'язки Замовника:
- сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної переплати за кодом платежу.
Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність винесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг Перевізника (п.п. 2.1.4. Договору);
- у строки, встановлені розд. 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості.
Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46,відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника підписувати та на давати Перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п.п. 2.1.7. Договору).
Розрахунки за Договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" (п. 4.1. Договору).
Договір діє з дня укладання, але не раніше дати введення в дію, що визначається Перевізником в повідомленні про оприлюднення Договору здійсненого на веб-сайті http://uz.cargo.com / та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення Замовника умови Договору застосовуються до відносин з Замовником, які виникли між сторонами до його укладання та введення в дію (п. 12.1. Договору).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2023 по справі № 904/5088/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023, позов задоволено, стягнуто з ПрАТ “ПівнГЗК» на користь АТ “Українська залізниця» в особі РФ “Придніпровська залізниця» 1 361 190,84грн. плати за користування вагонами та 39 937,56грн. збору за зберігання вантажу.
В обґрунтування вказаного рішення господарський суд зазначив, що у зв'язку з несвоєчасним забиранням вагонів ПрАТ "Північний ГЗК на свою під'їзну колію, станцією Терни були складені акти про затримку ф. ГУ- 23, що підписані представниками станції і відповідача. Факт затримки вантажу був засвідчений актами ст. П'ятихатки № 26589 від 07.04.2022, № 26561 від 05.04.2022, № 26539 від 03.04.2022, ст. Жовті Води 1 № 13 від 07.04.2022, ст. Терни №№ 794 від 20.04.2022, 795 від 20.04.2022, 797 від 20.04.2022, 798 від 20.04.2022, 807 від 22.04.2022, 811 від 22.04.2022. Станцією Терни були заведені накопичувальні картки ф. ФДУ-92 №№ 15049023, 15049022, 12049020, 12049019, 26049026, на підставі яких позивачем була нарахована відповідачу плата за користування и вагонами та збір за зберігання вантажу у загальній сумі 1 401 128,40 грн. Встановивши факт затримки вагонів на станціях підходу з вини відповідача, судом було задоволено позовні вимоги та стягнуто плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу в сумі 1 401 128,40 грн
Як вбачається з матеріалів даної справи, згідно платіжного доручення №4500028866 від 12.07.2023 ПрАТ «Північний ГЗК» було перераховано на рахунок залізниці 39 937,56 грн. збору за зберігання вантажу, а також платіжним дорученням №450003547 від 12.07.2023 перераховано 1 361 190,84 грн. плати за користування вагонами.
У зв'язку з несвоєчасним перерахуванням плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 51 197,51 грн. та 277 563,87 грн. інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду позовні вимоги задоволені та стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 51 197,51 грн. та 277 563,87 грн. інфляційних втрат.
Щодо викладених обставин апеляційний суд зазначає наступне.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Під час розгляду справи №904/5088/22 було встановлено факт затримки порожніх власних вагонів з вини Відповідача, які надійшли на адресу на адресу ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" в березні-квітні 2022 на станцію призначення - Терни Придніпровської залізниці. Судом встановлено, що відповідач підписав відомості плати за користування вагонами ф. ГУ-46 та накопичувальні картки ф. ФУД-92 з запереченнями. При цьому саме не своєчасне забирання вагонів відповідачем на свою під'їзну колію стало причиною затримки вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення та відповідно підставою для нарахування за весь період затримки плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу.
За результатами розгляду зазначеної справи господарський суд дійшов висновку про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 1 361 190,84 грн (один мільйон триста шістдесят одну тисячу сто дев'яносто гривень 84 коп.) плати за користування вагонами, 39 937,56 грн (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять сім гривень 56коп.) збору за зберігання вантажів.
Згідно ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Позивачем в матеріали справи надано Витяг з реєстру документів по рахунку зі спеціальним режимом використання, з якого вбачається, що 12.07.2023 відповідачем було перераховано збір за зберігання вантажу у розмірі 39 937,56 грн. (призначення платежу «Збір за зберігання згідно рішення Господар. суду Дніпропетровської області від 21.03.2023 по справі №904/5088/22), а також 1 361 190,84 грн. плати за користування вагонами із аналогічним призначенням платежу.
За порушення строків внесення плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначалось, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Окрім того, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
(Правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).
Отже задовольняючи позовні вимоги, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення 3% та інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Посилання апелянта на недоведеність факту порушення відповідачем строку оплати, відсутність строку для оплати наданих послуг є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи та умовами договору спростовуються зазначені твердження з огляду на наступне.
Згідно з п.4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.
У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями.
Відповідно до п. 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Тобто, отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання відповідачем певних дій, зокрема, підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень. При цьому, в силу пункту 1.4 Договору надання послуг може підтверджуватись, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами, які з боку відповідача повинні підписуватись не пізніше двох робочих днів від дня їх складення.
При цьому п.п. 2.1.7. Договору визначено обов'язок підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника підписувати та на давати Перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги.
Під час розгляду справи №904/5088/22 було встановлено, що відповідач підписав відомості плати за користування вагонами ф. ГУ-46 та накопичувальні картки ф. ФУД-92 з запереченнями.
Вказане унеможливило списання залізницею плати за користування вагонами за відомостям плати за користування вагонами. При цьому, з огляду на умови пункту 2.1.7 Договору обов'язок підписати означені накопичувальні картки та відомості плати у відповідача виник після двох робочих днів від дня надання послуг, що підтверджується одним із документів передбачених п. 1.4 Договору.
Господарським судом обґрунтовано зазначено, що у відповідача виник обов'язок внести плату за користування вагонами і збору за зберігання вантажу з моменту надання таких послуг та фіксації їх надання у відповідних документах (відомостях плати, накопичувальних картках).
Оскільки оплата за надані залізницею послуги здійснюється негайно в день підписання (оформлення) накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу.
Як вже було зазначено, відповідачем 12.07.2023 було сплачено збір за зберігання вантажу у розмірі 39 937,56 грн. (призначення платежу «Збір за зберігання згідно рішення Господар. суду Дніпропетровської області від 21.03.2023 по справі №904/5088/22), а також 1 361 190,84 грн. плати за користування вагонами із аналогічним призначенням платежу.
Судом встановлено, що позивачем нараховано 3% річних та суми втрати від інфляції з моменту надання послуг та підписання відповідачем накопичувальних карток із запереченням до моменту сплати відповідачем вказаних сум.
Зазначені обставини, у тому числі, спростовують посилання відповідача на попередню оплату наданих залізницею послуг, з огляду на що такі доводи відхиляються як необґрунтовані та безпідставні.
Також, апеляційний суд не погоджується з доводами апелянта щодо спливу строку позовної давності за заявленими вимогами, адже до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Вимоги про стягнення передбачених ст. 625 ЦК України грошових коштів не є додатковими в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.
Таким чином строк позовної давності у даному спорі, станом на момент звернення позивача з позовними вимогами пропущено не було.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до п. 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Щодо посилання відповідача на п. 2.14 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002, колегія зазначає, про неможливість застосування вказаного пункту, оскільки у ньому йде мова про майнові вимоги, які не підлягають стягненню з залізниці, а не вантажовласника.
Окрім того апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не дослідження судом питання зменшення 3% річних та інфляційних втрат та ненадання доводам відповідача належної оцінки колегія зазначає, що розглянувши подане клопотання господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення вказаних сум.
Визначені частиною другою ст 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Окрім того у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №910/10010/23 зазначалося, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, а також процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Таким чином господарський суд діючи у межах виключних дискреційних повноважень, у даному конкретному випадку за наслідками оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання щодо можливості/неможливості зменшення розміру, заявленої до стягнення суми.
При цьому апеляційний суд зазначає, що за положенням частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У справі № 902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
При цьому у пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Зменшення розміру відсотків річних не може бути застосовано судами як "загальна практика" при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів ст.625 ЦК України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів (п.52 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №922/444/24).
Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством 3%, суми яких є значно меншими за суми прострочених платежів та, відповідно, є співмірними, враховуючи період, за який вони нараховувались.
Таким чином приймаючи до уваги, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), апеляційний суд дійшов висновку, що наведені відповідачем підстави для зменшення 3% річних (негативний влив російської агресії на господарську діяльність, зменшення чисельності працівників, відсутність збитків позивача) не є виключними (надзвичайними) обставинами та не можуть бути підставою для зменшення розміру 3 % річних.
Щодо заявленого в клопотанні відповідача прохання зменшити нараховані інфляційні втрати, суд зауважує, що положеннями статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України не передбачено можливості зменшення інфляційних втрат з огляду на їх компенсаційний характер.
Колегія звертає увагу, що відповідно до положень статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, самостійного формування підприємцем програми діяльності, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій.
(Подібні за змістом висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).
Наведені вище норми дають підстави для висновку, що фактично суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, приймає як сприятливі наслідки такої господарської діяльності, так і несприятливі, а тому, підписуючи Договір, має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 у справі №904/2917/24.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.
В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 у справі № 904/2917/24 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 у справі №904/2917/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 24.06.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Ю.Б.Парусніков
Суддя А.Є. Чередко