Постанова від 26.06.2025 по справі 910/11678/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2025 р. Справа№ 910/11678/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 26.06.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 (повний текст складено і підписано 24.12.2024)

у справі № 910/11678/22 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного акціонерного товариства «Київський річковий порт»

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача

1. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі третя особа позивача 1/ Департамент земельних ресурсів)

2. Комунальне підприємство «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» (далі третя особа позивача 2)

треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (далі третя особа відповідача 1)

2. Державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстратор» Столяров Едуард Олегович (далі третя особа відповідача 2)

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» (далі третя особа відповідача 3 )

про скасування рішень про державну реєстрацію речового права на земельні ділянки та їх державної реєстрації

ВСТАНОВИВ:

У позові, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, перший заступник керівника Київської міської прокуратури просить:

1. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.05.2019 індексний номер 47099909, та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) по вул. Набережно-Хрещатицька у м. Києві за територіальною громадою в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, ЄДРПОУ 22883141), припинивши вказане право.

2. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.05.2019 індексний номер 47101037, та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) по вул. Набережно-Хрещатицька у м. Києві за територіальною громадою в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, ЄДРПОУ 22883141), припинивши вказане право.

3. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.05.2019 індексний номер 47099909, та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) по вул. Набережно-Хрещатицька у м. Києві за приватним акціонерним товариством «Київський річковий порт» (вул. Верхній Вал, 70, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 03150071), припинивши вказане право.

4. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.05.2019 індексний номер 47101037, та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) по вул. Набережно-Хрещатицька у м. Києві за приватним акціонерним товариством «Київський річковий порт» (вул. Верхній Вал, 70, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 03150071), припинивши вказане право.

5. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 8000000000:85:316:0069 площею 12,2332 га на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі міста Києва та закрити щодо неї Поземельну книгу.

6. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 8000000000:85:316:0072 площею 0,2142 га на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі міста Києва та закрити щодо неї Поземельну книгу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

1. у технічній документації із землеустрою відсутні відомості, згідно з якими можливо встановити належність земельних ділянок площами 12,2332 га та 0,2142 га, на які розроблено дану технічну документацію, до земельних ділянок, які були передані відповідачу у постійне користування за державним актом від 25.04.1963 № 51, що підтверджується наступним:

- 18.09.2018 відповідач звернувся до позивача з заявою на розроблення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки орієнтовною площею 12,5 га на вул. Набережно-Хрещатицькій у місті Києві, цільове призначення: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд річкового порту; вид права, на якому зацікавлена особа має намір одержати земельну ділянку: постійне користування;

- до вказаної заяви відповідачем було долучено копію акту на право користування землею від 25.04.1963 № 51 з планом земель, наданих у постійне користування Київському річковому порту, на якому заявником зазначено земельну ділянку щодо якої необхідно розробити документацію із землеустрою;

- третьою особою позивача 1 на підставі резолюції (доручення) заступника міського голови - секретаря Київської міської ради від 20.09.2018 та відповідно до пункту 2.10 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 надано згоду, оформлену листом від 12.04.2019 № 0570202/2-7244, на встановлення (відновлення) меж земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва площею 12,30 га (обліковий код 85:316:0069к) та 0,21 га (обліковий код 85:316:0072к) для експлуатації та обслуговування будівель і споруд річкового порту на вул. Набережно-Хрещатицькій у місті Києві. При цьому, вказано, що відповідно до акту на право користування землею від 25.04.1963 № 51, земельна ділянка № 3 зазначена як вантажний порт;

- у подальшому, проектною організацією - ТОВ «Земля-2000» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок площами 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) за вказаною адресою;

- у пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою зазначено, що право постійного користування земельними ділянками посвідчено державним актом на право користування землею від 25.04.1963 № 51, в якому значиться, що виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих Київському річковому порту надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 145,15 га згідно з планом і описом меж, які є невід'ємною частиною акту;

- на запит Київської міської прокуратури до позивача та третьої особи позивача 1, остання листом від 30.05.2022 № 0570202/2-7345 повідомила, що у неї відсутня документація із землеустрою щодо формування земельних ділянок, зазначених в акті від 25.04.1963 № 51, який виданий Київському річковому порту, а тому вона не змогла ідентифікувати територію, згідно з планом земель, зазначеним у вказаному акті, та надати інформацію про земельні ділянки, які формувались за рахунок цієї території;

2. документація із землеустрою не відповідає вимогам земельного законодавства, чинного на момент її розроблення, у зв'язку з чим не могла бути підставою для державної реєстрації 23.05.2019 земельних ділянок площами 12,2332 га (кадастровий номер 800000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) у Державному земельному кадастрі, оскільки не затверджена Київською міською радою або її уповноваженим органом, що підтверджується наступним:

- відповідно до пункту 4 рішення Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 «Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві» Київська міська рада уповноважила третю особа позивача 1 затверджувати технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) шляхом надання відповідного висновку;

- за інформацією третьої особи позивача 1 від 07.02.2022 № 0570202/2-3134, наданою Київській міській прокуратурі, вона не затверджувала зазначену документацію із землеустрою шляхом надання відповідного висновку, а позивач рішення про затвердження зазначеної технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок не приймав;

- третьою особою позивача 1 опрацьовувалось звернення ТОВ «Земля-2000» від 25.09.2019 щодо внесення до Міського земельного кадастру інформації про земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:85:316:0069 та 8000000000:85:316:0072 на підставі технічної документації із землеустрою, проте листом від 25.10.2019 № 05716-19885 технічну документацію щодо встановлення меж вказаних земельних ділянок в натурі (на місцевості) для усунення зауважень було повернуто проектній організації;

3. спірні земельні ділянки без рішення власника (позивача) віднесені до земель житлової та громадської забудови, а також безпідставно визначено їх цільове призначення (для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури) без прийняття рішення уповноваженим органом, що суперечить вимогам чинного законодавства та функціональному призначенню об'єктів нерухомого майна, які розміщені на земельних ділянках:

- у Державному земельному кадастрі при державній реєстрації земельних ділянок площами 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі міста Києва визначено: категорію земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення - 03.10 Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отримання прибутку); вид використання - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд річкового порту;

- згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 25.11.2021 підставою для державної реєстрації вказаних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, в тому числі визначення категорії земельних ділянок та їх цільового призначення, є документація із землеустрою, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ПрАТ «Київський річковий порт» для експлуатації та обслуговування будівель і споруд річкового порту на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі міста Києва (облікові коди - 85:316:069, 85:316:072), розробником якої є ТОВ «Земля-2000». Державна реєстрація даних земельних ділянок здійснена на підставі заяв ПрАТ «Київський річковий порт» про державну реєстрацію земельної ділянки від 23.05.2019 № ЗВ-9703546822019 та № ЗВ-9703546672019;

- за інформацією третьої особи позивача 1 від 31.12.2021 № 0570202/2-35440, наданою до Київської міської прокуратури за дорученням заступника Київського міського голови - секретаря Київської міської ради Бондаренка В.В. від 13.12.2021 № 08/32356, позивач не приймав рішень, а Київська міська державна адміністрація не видавала розпоряджень про передачу у власність, надання у користування, зміну цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:85:316:0069 та 8000000000:85:316:0072;

- проектною організацією при визначенні цільового призначення спірних земельних ділянок не взято до уваги, що на вказаних земельних ділянках розташовані будівлі і споруди майнового комплексу річкового порту загальною площею 10 182,1 кв.м., які перебувають у власності відповідача;

- розміщення на вказаних земельних ділянках будівель і споруд річкового порту підтверджується також актом обстеження земельних ділянок від 04.02.2021 № 20-0082-07, складеним спеціалістами Департаменту земельних ресурсів, а також зазначено в згоді третьої особи позивача 1 від 12.04.2019 № 0570202/2-7244, наданій відповідачу на встановлення (відновлення) меж даних земельних ділянок ;

- в акті на право користування землею від 25.04.1963 № 51, виданому Київському річковому порту, зазначено, що відведені землі повинні використовуватись суворо за призначенням;

- визначення категорії земель, як землі житлової та громадської забудови, та цільового призначення зазначених земельних для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури здійснено у порушення водного законодавства та законодавства про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення, оскільки згідно з витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.05.2019 №№ НВ-0003217372019, НВ-0003217382019 частина земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069 площею 4,8325 га перебуває в прибережній захисній смузі вздовж річок, навколо водойм та на островах, в якій забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), а також обидві земельні ділянки розташовані в санітарно-захисній зоні навколо об'єкта, в межах якої забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей;

У сукупності вказані обставини, на думку прокурора та позивача, виключають можливість реєстрації за відповідачем права постійного користування зазначеними земельними ділянками саме в таких межах, площі та з таким цільовим призначенням і категорією земель.

Крім того прокурор посилався і на те, що на спірних земельних ділянках планується будівництво житлово-офісних приміщень, проте вказані земельні ділянки розташовані у безпосередній близькості до офісу Головного управління розвідки Міністерства оборони України, який є об'єктом підвищеної небезпеки, а перебування у таких приміщеннях буде нести додаткову загрозу життю і здоров'ю мешканців з огляду на можливість руйнування таких приміщень та на те, що Комунальне підприємство «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м.Києва», як землекористувач суміжної земельної ділянки, відмовився у погодженні меж спірних ділянок у зв'язку з коригуванням проекту «Будівництво Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві» в частині лівобережних та правобережних підходів.

Третя особа позивача 1 позов підтримала та додатково зауважила у своїх поясненнях, що:

- Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва «Реконструкція майнового комплексу під багатофункціональний комплекс» на спірних земельних ділянках (наказ від 22.02.2020 № 76);

- з метою встановлення фактичних обставин щодо використання земельних ділянок третьою особою позивача 1, відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890 (в редакції рішення Київської міської ради від 10.03.2016 № 144/144), проведено обстеження спірних земельних ділянок, за результатами якого складено Акт обстеження земельної ділянки від 04.02.2021 № 20-0082-07;

- під час обстеження третьою особою позивача 1 встановлено, що на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:85:316:0072 розміщені нежитлові будівлі в занедбаному стані, що не використовуються, а на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:85:316:0069 розміщено комплекс будівель та споруд річкового порту, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності, частина ділянки використовується для складування будівельних матеріалів та штрафмайданчик для евакуйованих автомобілів (копію або оригіналу вказаного Акту обстеження земельної ділянки від 04.02.2021 № 20-0082-07 сторонами до суду не представлено);

- спірні земельні ділянки за цільовим призначенням згідно Класифікації мали бути визначені як землі транспорту (землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту) та віднесені до коду 12.03 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- він на підставі Акту на право користування землею №51 від 25.04.1963, виданого Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих, має право постійного користування земельними ділянками, зокрема, кадастровий номер 8000000000:85:316:0072 площею 0,2142 га та 8000000000:85:316:0069 площею 12,2332 га;

- пунктом 12 Рішення Київської міської ради «Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві» №241/2463 встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), відповідно до якої не передбачається передача земельних ділянок комунальної власності у власність чи користування, розроблена по земельних ділянках, не зареєстрованих у Державному земельному кадастрі та по земельних ділянках, щодо яких Київська міська рада прийняла рішення про надання (передачу) їх у власність, оренду чи постійне користування до 01.01.2013 не підлягає погодженню або затвердженню Київською міською радою та її виконавчим органом;

- державна реєстрація земельних ділянок, переданих у власність (користування) без проведення їх державної реєстрації (в тому числі у разі, коли відомості про земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель), здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельних ділянок державної чи комунальної власності) в порядку, визначеному для державної реєстрації земельної ділянки (пунктом 115 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 17.10.2012 № 1051 (далі Порядок № 1051));

- отже державну реєстрацію земельних ділянок, площами 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) здійснено у порядку та у спосіб встановлений вищенаведеними нормами за відсутності, встановлених ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки;

- згідно з Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002, територія, де знаходяться земельні ділянки відноситься до території громадських будівель та споруд;

- прокурором не доведено наявності порушеного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Крім того, відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності тривалістю три роки, оскільки прокурор звернувся із позовом до суду 01.11.2022 з наміром оскаржити реєстрацію земельних ділянок, що мала місце 23.05.2019 та 29.05.2019.

Третя особа відповідача 1 проти позову заперечила, пославшись на те, що:

- висновок прокуратури та позивача про те, що технічна документація щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), виготовленої на замовлення відповідача, не могла бути підставою для здійснення державної реєстрації спірних земельних ділянок, оскільки не була затверджена третьою особою позивача 1, є передчасним, законодавчо необґрунтованим та таким, що суперечить доказам наявним в матеріалах справи, оскільки відповідно до пунктів 107-108 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за результатами складення документації із землеустрою та до прийняття рішення про її затвердження органом місцевого самоврядування;

- склад та зміст технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), виготовленої на замовлення відповідача, відповідав вимогам статті 55 Закону України «Про землеустрій», з огляду на що державним кадастровим реєстратором 23.05.2019 було правомірно зареєстровано земельні ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069, площею 12.2332 га та з кадастровим номером 8000000000:85:316:0072, площею 0.2142 га, цільове призначення - 03.10. для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку);

- у даному випадку правові підстави для скасування земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:85:316:0069 та 8000000000:85:316:0072 відсутні з огляду на те, що заяви на поділ зазначених земельних ділянок протягом часу їх існування їхнім власником чи користувачем не подавались, а згідно з відомостями, які надійшли до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві в порядку інформаційної взаємодії від органу (суб'єкту) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, 29.05.2019 на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:85:316:0072 та 8000000000:85:316:0069 зареєстровано право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (реєстраційні номери земельних ділянок у Державному реєстрі прав 31767870).

Третя особа відповідача 3 підтримала позицію відповідача та просила відмовити у задоволенні позову, зауваживши на тому, що позивач не був позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовною заявою у межах розумних строків для захисту інтересів держави.

Під час розгляду цієї справи, з огляду на наявність між сторонами спору як щодо відповідності розробленої технічної документації вимогам земельного законодавства, так і щодо віднесення земельних ділянок площами 12,2332 га (кадастровий номер 800000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) до земель, наданих відповідачу згідно з Актом на право користування землею № 51 від 25.04.1963, виданого Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих, судом першої інстанції було призначено комплексну судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою для з'ясування наступних питань:

- чи включені земельні ділянки площами 12,2332 га (кадастровий номер 800000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) до земель, наданих відповідачу згідно Акту на право користування землею № 51 від 25.04.1963 виданого Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих;

- чи є земельні ділянки на які розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) земельними ділянки площами 12,2332 га (кадастровий номер 800000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072);

- чи відповідає така технічна документація вимогам земельного законодавства та чи співпадає фактичне землекористування відповідачем таким земельний ділянкам.

За результатами проведеного експертного дослідження були зроблені висновки (Висновок експертів за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 22929/23-41 від 05.07.2024) про те, що:

1. Земельні ділянки, щодо яких Товариством з обмеженою відповідальністю «Земля-2000» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Приватному акціонерному товариству «Київський річковий порт» для експлуатації та обслуговування будівель і споруд річкового порту на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі м. Києва (облікові коди 85:316:069, 85:316:072), є земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:85:316:0069, площею 12,2332 га, та 8000000000:85:316:0072, площею 0,2142 га, які розташовані за адресою: м. Київ, район Подільський, вул. Набережно-Хрещатицька.

2. Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069, площею 12,2332 га, та земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:316:0072, площе 0,2142 га, розташовані за адресою: м. Київ, район Подільський, вул. Набережно-Хрещатицька, державна реєстрація яких проведена на підставі технічної документації із землеустрою, розробленої ТОВ «Земля-2000», є земельними ділянками право на які посвідчено актом на право користування землею, виданим Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих 25.04.1963 та зареєстрованим в державній книзі реєстрації землекористувань 25.04.1963 за № 51, а саме - земельною ділянкою № 3 (вантажний порт).

3. Фактичні технічні характеристики земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:316:0072 співпадають із технічними характеристиками цієї земельної ділянки, які визначені технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Приватному акціонерному товариству «Київський річковий порт» для експлуатації та обслуговування будівель і споруд річкового порту на вул. Набережно- Хрещатицькій у Подільському районі м. Києва (облікові коди 85:316:069, 85:316:072), розробленою ТОВ «Земля-2000», та відомості про які внесені до бази даних Державного земельного кадастру.

Фактичні технічні характеристики земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069 не повністю співпадають із технічними характеристиками цієї земельної ділянки, які визначені технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Приватному акціонерному товариству «Київський річковий порт» для експлуатації та обслуговування будівель і споруд річкового порту на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі м. Києва (облікові коди 85:316:069, 85:316:072), розробленою ТОВ «Земля-2000», та відомості про які внесені до бази даних Державного земельного кадастру, а саме в частині фактичних південно-західних меж земельної ділянки та фактичної площі земельної ділянки, яка становить 12,1181 га та на 0,1151 га є меншою від площі, яка визначена вказаною документацією із землеустрою.

4. За результатами досліджень технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Приватному акціонерному товариству «Київський річковий порт» для експлуатації та обслуговування будівель і споруд річкового порту на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі м. Києва (облікові коди 85:316:069, 85:316:072), розробленої ТОВ «Земля-2000», невідповідностей вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, які могли вплинути на результати заходів передбачених цією документацією із землеустрою, не виявлено.

Також, ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023, з врахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 про виправлення описки, у цій справі № 910/11678/22, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 та постановою Верховного Суду від 13.09.2023, заяву першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково:

1) до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва справі № 910/11678/22:

- заборонено ПрАТ «Київський річковий порт» та будь-яким іншим особам, з якими укладено Договори про здійснення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці площею 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі міста Києва, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт з реконструкції майнового комплексу під багатофункціональний комплекс на вказаній земельній ділянці;

- заборонено ПрАТ «Київський річковий порт» та будь-яким іншим особам, з якими укладено Договори про здійснення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці площею 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі міста Києва, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт з реконструкції майнового комплексу під багатофункціональний комплекс на вказаній земельній ділянці;

- накладено арешт на земельні ділянки площею 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:1840416080000) та площею 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1840460280000) на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі міста Києва;

2) в іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/11678/22 у задоволенні позову відмовлено повністю, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі № 910/11678/22.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Приватному акціонерному товариству «Київський річковий порт» щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок площами 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) розроблена Товариством з обмеженою відповідальністю «Земля-2000» у повній відповідності до норм чинного земельного законодавства, а державну реєстрацію земельних ділянок, площами 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) здійснено у порядку та у спосіб встановлений нормами чинного законодавства за відсутності підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки встановлених ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр»;

- доводи прокурора, позивача та третьої особи позивача 1 щодо неможливості ідентифікації земельних ділянок площами 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072), не знайшли свого підтвердження внаслідок проведеного експертного дослідження;

- доводи прокурора щодо порушення порядку визначення цільового призначення, категорії та виду спірних земельних ділянок помилковими та передчасними, оскільки в силу приписів ч. 5 ст. 20 ЗК України (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин - 23.05.2019, 29.05.2019) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Так, із представлених суду витягів (інформації) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованих 26.10.2022, вбачається, що форма власності спірних земельних ділянок вказана «комунальна», власником значиться Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради;

- у пункті 71 рішення у справі «Rysovskyy v. Ukraine» від 20.10.2011 ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Натомість матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження вчинення з боку власника - позивача дій спрямованих на зміну (виправлення) цільового призначення та категорії спірних земельних ділянок;

- прокурор не обґрунтував, яке саме право територіальної громади міста Києва порушене, в аспекті того, що спірні земельні ділянки не вибули з власності територіальної громади, а наведені прокурором обставини щодо мети виділення меж земельних ділянок та здійснення забудови в майбутньому не можуть підлягати аналізу судом у межах спору про реєстрацію права користування земельних ділянок, які у свою чергу є частиною земельної ділянки, право користування відповідача якою не спростовано;

- прокурор, посилаючись на необхідність захисту прав територіальної громади міста Києва, припускається суперечливої поведінки, оскільки звертається до суду із вимогами про скасування державної реєстрації земельних ділянок комунальної власності, власником яких значиться Територіальна громада міста Києва.

Крім того, суд першої інстанції:

- встановив, що Київською міською прокуратурою обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської міської ради;

- встановивши відсутність правових підстав задоволення позовних вимог прокурора, зазначив, що він не вбачає за можливе застосувати строки позовної давності, про які заявлено відповідачем у межах розгляду цього спору;

- врахувавши те, що у межах розгляду цієї справи судом були вжиті заходи забезпечення позову, про що була постановлена ухвала суду від 04.04.2023, те, що за приписами ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову та те, що у задоволенні позову відмовлено, дійшов висновку про те, що вжиті заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/11678/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято з невідповідністю викладених в ньому висновків обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з порушенням норм процесуального права, а обґрунтування вимог - послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:

- суд першої інстанції безпідставно прийняв як належний доказ Висновок експертів за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 22929/23-41 від 05.07.2024;

- ч. 5 ст. 20 ЗК України (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин - 23.05.2019, 29.05.2019) визначає лише можливість зміни виду використання земельних ділянок в межах встановленої категорії земель, проте, оскільки власник земельних ділянок (позивач) не приймав жодних рішень про віднесення спірних земельних ділянок до земель громадської та житлової забудови, відповідач не мав права самостійно визначати цільове призначення та вид використання земель цієї категорії навіть з урахуванням містобудівної документації;

- внаслідок забудови земельних ділянок доступ до прибережної смуги річки Дніпро для мешканців столиці буде обмежений, що позбавить киян права на користування комунальною землею. Після здійснення забудови спірних земельних ділянок до власників житлового комплексу перейде право користування на частину спірних земельних ділянок, що фактично призведе до вибуття вказаної ділянки з власності територіальної громади та неможливості її використання відповідно до цільового призначення;

- скасування заходів забезпечення позов у цій справі до остаточного вирішення спору (до закінчення касаційного перегляду - примітка суду) є передчасним.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025, справу № 910/11678/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/11678/22, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/11678/22.

20.01.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 у справі № 910/11678/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/11678/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 13.03.2025 о 10:00 год.

30.01.2025 до суду від третьої особи відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа відповідача 1 просить врахувати відзив та прийняти законне та обґрунтоване рішення, пославшись на доводи, які були нею наведені в суді першої інстанції.

05.02.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті, ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також зауваживши на тому, що:

- цільове призначення спірних земельних ділянок відповідає чинному Генеральному плану м.Києва, затв. рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804;

- відповідачем отримані містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва, затв. наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 22.01.2020 №76 щодо реконструкції майнового комплексу під багатофункціональний комплекс. Вказаними містобудівними умовами та обмеженнями визначено, що функціональне призначення в т.ч. спірних земельних ділянок - територія громадських будівель та споруд, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затв. рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804;

- наявність прибережної захисної смуги площею 4,8325 га вздовж річок, навколо водойм та на островах відображена в переліку обмежень у використанні земельної ділянки площею 12,2332 га від 26.04.2019 у складі технічної документації із землеустрою. Також, відповідні обмеження враховано при видачі відповідачу містобудівних умов та обмежень для проектування будівництва, затв. наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 22.01.2020 №76 щодо реконструкції майнового комплексу під багатофункціональний комплекс;

- саме Департамент земельних ресурсів визначив площі земельних ділянок 12,30 га та 0,21 га, а також їх розташування на земельній ділянці №3 згідно з Актом на право користування землею № 51 від 25.04.1963;

- матеріалами справи підтверджено, що експертами надано обґрунтований та об'єктивний висновок, який містить вичерпні та повні відповіді на порушені перед ними питання, будь-яких сумнівів у правильності висновку експертів (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) під час розгляду справи судом не встановлено, а апелянтом не доведено, питання про призначення додаткової чи повторної експертизи у зв'язку з недоліками висновку судової експертизи в суді першої інстанції прокурор не ініціював, до суду експертний висновок відмінний від наявного не надавав;

- питання зміни цільового призначення земельних ділянок комунальної власності є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування, які згідно з ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» самостійно реалізують надані їм повноваження. Так ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням. У той же час, Київською міською радою таке рішення упродовж майже шести років не приймалось. Вказане свідчить про те, що позов прокурора фактично спрямований на втручання в повноваження представницького органу територіальної громади міста Києва щодо регулювання земельних відносин, що не є тотожним поняттю представництва інтересів;

- будівельні роботи з реконструкції проводяться на 3-х суміжних земельних ділянках, а саме: з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069 площею 12,2332 га, з кадастровим номером 8000000000:85:316:0072 площею 0,2142 га та з кадастровим номером 8000000000:85:316:0040 площею 0,4871 га, цільовим призначенням якої є - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (код 03.15). Таке цільове призначення земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:85:316:0040 площею 0,4871 га визначено з 2004 року самим позивачем - Київською міською радою. Вищезазначене унеможливлює визначення спірних земельних ділянок, суміжних з земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:85:316:0040 за іншою категорією або цільовим призначенням.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 № 09.1-07/143/25, у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 25.02.2025 про звільнення судді Яковлєва М.Л. з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/11678/22.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 справа № 910/11678/22 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Михальська Ю.Б., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі № 910/11678/22 апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/11678/22 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.04.2025 о 10:00 год.

11.03.2025 до суду від Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» надійшло клопотання, в якому заявник просить залучити його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

24.03.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на клопотання Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» про залучення третьої особи.

01.04.2025 до суду від позивача надійшло клопотання, в якому заявник просить провести судове зсідання 01.04.2025 без участі представника заявник та зазначає, що позицію прокуратури підтримує у повному обсязі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 у справі № 910/11678/22 розгляд апеляційної скарги відкладено на 22.04.2025 о 10:30 год.

09.04.2025 до суду від Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» надійшло клопотання, в якому заявник просить залучити його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. Аналогічне за змістом клопотання надійшло до суду і 10.04.2025.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 № 09.1-08/966/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/11678/22 у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці з 16.04.2025 по 25.04.2025 включно.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2025 справа № 910/11678/22 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 у справі № 910/11678/22 апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/11678/22 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів, сторін повідомлено, що розгляд апеляційної скарги відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 22.04.2025 о 10:30 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 910/11678/22 розгляд апеляційної скарги відкладено на 20.05.2025 о 09:30 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 клопотання Комунальне підприємство «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» про залучення його участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача задоволено, залучено до участі в справі в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Комунальне підприємство «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» (далі третя особа позивача 2), розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.06.2025 о 10:00 год., учасників судового процесу зобов'язано направити третій особі позивача 2 копії всіх заяв по суті справи, також інших документів направлення яких всім учасником судового процесу є обов'язковим, згідно з вимогами ГПК України.

30.05.2025 до суду від Київської міської прокуратури та відповідача, 02.06.2025 від третьої особи відповідача 1 надішли докази направлення третій особі позивача 2 копії всіх заяв по суті справи.

09.06.2025 до суду від третьої особи позивача 2 надійшли письмові пояснення, в яких заявник апеляційну скаргу підтримав, пославшись на те, що:

- не враховано питання будівництва об'єкта для суспільних потреб - Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві та лінії Подільсько-Воскресенської лінії метрополітену (межі будівництва визначенні генеральним планом, містобудівною документацію, землевпорядною з 1990 років), викопіювання з межами ділянки;

- не врахована інформація стосовно території по вул. Набережно-Лугова,6, яка включена до земель з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069, де нерухоме майно та земельна ділянка, які перебувають у комунальної власності з 1951 року і закріпленні за Київське міське виробниче підприємство «Міськпаливо»;

- станом на сьогоднішній день дана територія та майно знаходиться на балансі комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району» згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 11.09.2017 №1132 «Про передачу основних засобів комунальної власності і територіальної громади міста Києва». Дана інформація відсутня в матеріалах справи та більш за все, не врахована при розроблені технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), як того вимагає ст. 55 Закону України «Про землеустрій»;

- відповідач дозвіл на розробку проекту землеустрою не отримував та відповідну документацію не затверджував в установленому порядку (рішенням Київської міської ради);

- відповідачем не було враховано вимоги містобудівних умов та обмежень, виданих Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.01.2020 №76.

Так, абзацом 9 пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» від 22.01.2020 №76 передбачено наступне: «Частина земельної ділянки потрапляє в зону будівництва Подільського мостового переходу через р. Дніпро та Подільсько-Воскресенської лінії Київського метрополітену. Проектні рішення та транспортно-пішохідну схему узгодити з проектом будівництва Подільського мостового переходу через р. Дніпро у Подільсько-Воскресенської лінії Київського метрополітену, враховуючи чинну містобудівну документацію»

Питання будівництва Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м.Києві за кадастровим номером 8000000000:85:316:0069 в разі будівництва житла та інших об'єктів ринкової інфраструктури, у подальшому унеможливить проведення робіт, як з оформлення землевпорядної, містобудівної документації так будівельно-монтажних робіт в межах територій передбачених під спорудження мостового переходу та лінії Київського метрополітену.

До вказаних пояснень третьою особою позивача 2 додано додаткові докази.

13.06.2025 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких заявник зазначив про наступне:

- 29.04.1993 Київська міська Рада народних депутатів рішенням № 32 погодила трасу проходження Подільсько-Воскресенської лінії метрополітену. В тому числі, додатком даного рішення передбачено вилучення території річкового порту (другий вантажний район) правонаступником якого є ПрАТ «Київський річковий порт».

Водночас вказаний додаток містить інше формулювання, а саме передбачено вилучення «частини території річкового порту, включаючи Річпостач та комбінат комунальних підприємств, Київ, Набережно - Лугова, 2.

Площа земельних ділянок 6,45 га», проте не вказано які саме з наданих відповідачу згідно з наказом Фонду державного майна України від 10.11.1992 №477 «Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» в акціонерні товариства» 12 об'єктів нерухомого майна, що знаходились на вул. Набережно - Лугова, 2, розміщувались на земельній ділянці 6,45 га та підлягали знесенню рішенням від 29.04.1993 № 32 не визначено;

- ані позивачем, ані третьою особою позивача 2 не надано належних та допустимих доказів того, що будівництво Подільського мостового переходу через річку Дніпро в місті Києві передбачено на спірних земельних ділянках;

- не надано і доказів затвердження позивачем проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Набережно-Луговій та вул. Межигірській для будівництва Подільського мостового переходу та сумісної з ним лінії метрополітену, розробленого на замовлення третьої особи позивача 2 та на виконання рішення Київської міської ради від 15.02.2018 №127/4191;

- третя особа позивача 2 зазначає про те, що рішенням Київської міської ради від 20.05.1999 №254/355 було накладено мораторій на використання під забудову, приватизацію та довгострокову оренду зарезервованих територій до остаточного вирішення будівництва Подільського мостового переходу. Так, п. 1 цього рішення доручено виконавчому органу Київради - Київській міській державній адміністрації здійснити заходи по визначенню територій, що підлягають резервуванню під будівництво Подільського мостового переходу і Вокзально-Воскресенської лінії метрополітену, а п. 2 - накладено мораторій на використання під забудову, приватизацію та довгострокову оренду зарезервованих територій до остаточного вирішення питання будівництва Подільського мостового переходу. Київському міському управлінню земельних ресурсів при підготовці питань щодо надання земельних ділянок враховувати необхідність резервування територій, що підпадають під будівництво Подільського мостового переходу і Вокзально-Воскресенської лінії метрополітену та відповідні інвестиційні програми.

В свою чергу жодних доказів того, що спірні земельні ділянки підлягали резервуванню не надано;

- дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) надано тим же органом, що і приймав рішення про погодження траси проходження Подільсько-Воскресенської лінії метрополітену, і рішення про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме позивачем - власником земельних ділянок;

- третя особа позивача 2 зазначає про те, що не врахована інформація стосовно території по вул. Набережно-Лугова,6, яка включена до земель з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069, де нерухоме майно на сьогоднішній день знаходиться на балансі КП «Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району». Слід зазначити, що КП «Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району» є окремою юридичною особою і входить до складу комунальної корпорації «Київавтодор». Вказане свідчить про те, що третя особа позивача 2 жодного відношення ні до майна, ні до самого КП «Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району» не має.

У той же час, позивачем у справі є Київська міська рада, якій належить все майно КП «Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району», проте жодних доводів про порушення відповідачем будь-яких прав територіальної громади на нерухоме майно по вул. Набережно-Лугова,6, не заявлялось, а і відповідних доказів не надавалось;

- як вбачається з відкритих джерел (https://kadastrova-karta.com) земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:010:0010, яка перебуває в користуванні КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва», межує не лише зі спірною ділянкою, а і з земельними ділянками з кадастровим номером 8000000000:85:329:0214 площею 0, 5648 га категорія земель - землі житлової та громадської забудови, з кадастровим номером 8000000000:85:329:0013 площею 0, 1067 га, категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

Відповідач здійснює реконструкцію майнового комплексу, та як вбачається з містобудівних умов та обмежень це будівлі по вул. Набережно-Лугова, 2 літ. З,Ж,И,Г,2Б,Д,2А,2Г,Ч,Щ,Ю,Я,2Д,2В,2Е, вул. Набережно - Хрещатицька,1 літ. У, літ.Т,Т1,С (свідоцтва про право власності 1998,1999, 2006, 2011 років).

При цьому жодних рішень Київською міською радою щодо їх знесення, викупу тощо, в зв'язку з будівництвом Подільського мостового переходу через р. Дніпро в м. Києві та лінії Київського метрополітену не приймалось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 у справі № 910/11678/22 розгляд апеляційної скарги відкладено на 26.06.2025 о 09:30 год.

19.06.2025 до суду від третьої особи позивача 2 надійшло клопотання про розгляд справи буз участі, в якому заявник, з посиланням на зайнятість свого представника в іншому судовому засіданні та у зв'язку із відсутністю можливості забезпечити участь представника в судовому засіданні, просить проводити розгляд справи без участі третьої особи позивача 2 за наявними в матеріалах справи документами та зазначає, що підтримує апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури в повному обсязі та просить її задовольнити.

Колегією суддів встановлено, що третьою особою позивача 2 до матеріалів справи були додані додаткові докази.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Враховуючи що третя особа позивача 2 не була учасником цього спору в суді першої інстанції, що виключає можливість подання нею доказів в суді першої інстанції, колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданих третьою особою позивача 2 доказів.

Станом на 26.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Третя особа позивача 2 та всі треті особи відповідача представників в судове засідання не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи позивача 2 та всі третіх осіб відповідача, за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор та представники відповідача 3 та третьої особи позивача 1 апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представника учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

23.05.2019 державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у м. Києві на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснено державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельних ділянок площами 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі міста Києва.

29.05.2019 державним реєстратором КП «Реєстратор» Столяровим Е.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради право комунальної власності на земельні ділянки площами 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) для експлуатації та обслуговування будівель і споруд річкового порту на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі міста Києва, а за ПрАТ «Київський річковий порт» зареєстровано право постійного користування даними земельними ділянками.

Звертаючись до суду з цим позовом перший заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради зазначає про те, що державна реєстрація зазначених земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та державна реєстрація речового права на них у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснені з порушенням законодавства, з огляду на що просить суд:

1. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.05.2019 індексний номер 47099909, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) по вул. Набережно-Хрещатицька у м. Києві за територіальною громадою в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, ЄДРПОУ 22883141), припинивши вказане право.

2. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.05.2019 індексний номер 47101037, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) по вул. Набережно-Хрещатицька у м. Києві за територіальною громадою в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, ЄДРПОУ 22883141), припинивши вказане право.

3. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.05.2019 індексний номер 47099909, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) по вул. Набережно-Хрещатицька у м. Києві за приватним акціонерним товариством «Київський річковий порт» (вул. Верхній Вал, 70, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 03150071), припинивши вказане право.

4. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.05.2019 індексний номер 47101037, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) по вул. Набережно-Хрещатицька у м. Києві за приватним акціонерним товариством «Київський річковий порт» (вул. Верхній Вал, 70, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 03150071), припинивши вказане право.

Правові позиції сторін детально наведені вище.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Щодо наявності у першого заступника керівника Київської міської прокуратури міста Києва законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем Київської міської ради, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, прокурор зазначає про те, що здійснення державної реєстрації спірних земельних ділянок, які входять до прибережної захисної смуги та розташовані в санітарно-захисній зоні з присвоєнням їм категорії земель житлової та громадської забудови, а також реєстрації речових прав на них без згоди територіальної громади посягає на суспільні, економічні та соціальні інтереси держави, а також спрямовано на використання всупереч вимогами чинного законодавства комунальних земель, що порушує права та охоронювані інтереси держави в особі Київської міської ради - органу уповноваженого розпоряджатися землями міста Києва.

Так, відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

З урахуванням наведеного, Київська міська рада є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а відтак прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв'язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи слідує, що прокурором при поданні позовної заяви вказаного порядку було дотримано, оскільки листами № 15/1-912ВИХ-21 від 03.09.2021, № 15-1314ВИХ-21 від 13.12.2021, № 15/1-71ВИХ-22 від 24.01.2022, № 15/1-227ВИХ-22 від 03.05.2022, № 15/1-542ВИХ-22 від 23.08.2022 Київська міська прокуратура у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомляла Київську міську раду та Департамент земельних ресурсів про порушення прав територіальної громади міста Києва на спірні земельні ділянки, а також інформувала, що за наявності підстав для судового захисту державних інтересів, такі заходи будуть вжиті Київською міською прокуратурою.

Оскільки протягом тривалого часу Київською міською радою не було вчинено дій спрямованих на захист прав територіальної громади міста Києва, враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Предметом дослідження у межах цієї справи є земельні відносини, які регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 ЗК України).

25.04.1963 Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих було надано Київському річковому порту у постійне користування земельні ділянки загальною площею 145,15 га. Вказані обставини засвідчені наявною у матеріалах справи копією Акту на право користування землею № 51 та не спростовані сторонами під час розгляду даної справи. Доказів визнання недійсним чи скасування вказаного Акту матеріали справи не містять.

Наказом Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 «Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річковий флот «Укррічфлот» в акціонерні товариства» на базі державного майна транзитного (магістрального) флоту, головного підприємства, 20-ти підприємств та структурних одиниць «Укррічфлот» (згідно додатку №1) створено Державну акціонерну судноплавну компанію «Укррічфлот» шляхом випуску акцій на повну вартість її майна, а на базі інших підприємств міжгалузевого державного об'єднання «Укррічфлот», що не увійшли до судноплавної компанії (згідно додатку № 2, в т.ч. Київський річковий порт) створено окремі акціонерні підприємства.

Наказом Фонду державного майна України від 15.01.1993 №25 затверджено статут акціонерного товариства «Київський річковий порт», який створено Фондом державного майна України у спосіб перетворення Державного підприємства «Київський річковий порт» в акціонерне товариство, шляхом випуску акцій на повну вартість його майна.

Подільською районною державною адміністрацією у м. Києві видано свідоцтво №1205 про перереєстрацію Акціонерного товариства «Київський річковий порт», державний реєстраційний №0089-1216 AО від 29.04.1993.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Приватного акціонерного товариства «Київський річковий порт», затвердженого рішенням загальних зборів Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт», протокол б/н від 18.04.218, Приватне акціонерне товариство «Київський річковий порт» є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт», Відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт», яке було засноване Фондом державного майна України шляхом перетворення Державного Київського річкового порту Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» у відкрите акціонерне товариство відповідно до законів України «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про приватизацію майна державних підприємств», Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 та наказів Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 та від 03.12.1992 №537.

Приватне акціонерне товариство «Київський річковий порт» з моменту його державної реєстрації є правонаступником Державного Київського річкового порту Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» з переходом до нього усіх майнових прав і обов'язків та Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт».

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України виснував, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів; перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци 1 та 2 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

За загальним правилом, зокрема, із загальної теорії права, закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20, від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20.

Станом на 1963 рік чинним був Земельний кодекс У. Р. С. Р. від 29.11.1922, приписи якого не передбачали розмежування земель за титульним власником та будь-яку державну реєстрацію права користування, натомість усі землі в межах УРСР, у чиєму віданні вони не перебували, становлять власність Робочо-Селянської держави (стаття 2 Основних положень).

Отже, Приватне акціонерне товариство «Київський річковий порт» на підставі Акту на право користування землею №51 від 25.04.1963, виданого Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих набуло право постійного користування земельними ділянками загальною площею 145,15 га згідно з планом і описом меж, які є невід'ємною частиною акту та на даний час таке право припинено не було. Вказані обставини не заперечувались сторонами у межах цієї справи.

Статтею 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України (у редакції Закону від 25.10.2001, що діяв з 01.01.2002, тобто на момент набрання цим нормативно-правовим актом чинності) встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2005 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Водночас Конституційний Суд України рішенням № 5-рп2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Вказане свідчить про те, що громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали в постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі та спростовує твердження відповідача про те, що третя особа права на користування спірними земельними ділянками не набула.

Згідно з пунктом 2 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

За своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України.

За змістом положень ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених ст. 120-1 цього Кодексу;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії;

з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);

и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених ст. 120-1цього Кодексу.

Матеріали справи не місять доказів наявності підстав для припинення у відповідача права постійного користування земельними ділянками загальною площею 145,15 га право постійного користування якими посвідчено Актом на право користування землею № 51

Рішенням Київської міської ради IV сесія VIII скликання від 20.04.2017 № 241/2463 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Рішення №241/2463) «Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві» затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві (далі - Порядок № 241/2463) згідно з додатком 1 до цього рішення.

Пунктом 3 Рішенням №241/2463, зокрема, уповноважено Київського міського голову або заступника міського голови - секретаря Київської міської ради надавати резолюції (доручення) до заяви на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Заяви на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, а також заяви про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки та на поділ чи об'єднання земельних ділянок у строк, що не перевищує один робочий день, передаються приймальнею Київради з земельних питань до секретаріату Київської міської ради для підготовки резолюції (доручення) Київського міського голови або заступника міського голови - секретаря Київської міської ради (пункт 2.9. Порядку № 241/2463).

Секретаріат Київської міської ради у строк, що не перевищує трьох робочих днів, передає резолюцію (доручення) Київського міського голови або заступника міського голови - секретаря Київської міської ради разом із заявами, визначеними пунктом 2.9 цього Порядку, до приймальні Київради з земельних питань (п.2.10. Порядку № 241/2463).

Приймальня Київради з земельних питань після надходження резолюції (доручення) Київського міського голови або заступника міського голови - секретаря Київської міської ради до заяв, визначених пунктом 2.9 цього Порядку, видає зацікавленій особі або уповноваженому нею представнику під час звернення резолюцію (доручення) Київського міського голови або заступника міського голови - секретаря Київської міської ради до цих заяв та матеріали для розроблення технічної документації із землеустрою (у разі їх наявності). Видача резолюції (доручення) Київського міського голови або заступника міського голови - секретаря Київської міської ради до заяв, визначених пунктом 2.9 цього Порядку, вважається повідомленням заявнику про результати розгляду цих заяв (пункт 2.11. Порядку № 241/2463).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок розробляється на підставі резолюції (доручення) Київського міського голови або заступника міського голови - секретаря Київської міської ради на розроблення такої документації, (пункт 3.2. Порядку № 241/2463).

Приватне акціонерного товариства «Київський річковий порт», 18.09.2018 звернулось до Київської міської ради з заявою на розроблення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки орієнтовною площею 12,5 га на вул. Набережно-Хрещатицькій у місті Києві, цільове призначення: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд річкового порту; вид права, на якому зацікавлена особа має намір одержати земельну ділянку: постійне користування.

Департаментом земельних ресурсів, на підставі резолюції (доручення) заступника міського голови - секретаря Київської міської ради від 20.09.2018 та відповідно до пункту 2.10 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463, статті 55 Закону України «Про землеустрій» надано згоду, оформлену листом від 12.04.2019 № 0570202/2-7244, на встановлення (відновлення) меж земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва площею 12,30 га (обліковий код 85:316:0069к) та 0,21 га (обліковий код 85:316:0072к) для експлуатації та обслуговування будівель і споруд річкового порту на вул. Набережно- Хрещатицькій у місті Києві.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» (у редакції чинній станом на дату складання технічної документації ТОВ «Земля-2000») передбачено, що технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Земля-2000» розроблено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Приватному акціонерному товариству «Київський річковий порт» для експлуатації та обслуговування будівель і споруд порту на вул.Набережно- Хрещатицькій у Подільському районі м.Києва (облікові коди 85:316:069, 85:316:072) площами 12,2332 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072).

Приписи ст. 55 Закону України «Про землеустрій» регламентують розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відзначають, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом);

г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем;

г) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території);

д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

є) копію правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об'єкти зареєстровані);

ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт;

з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів);

и) кадастровий план земельної ділянки;

і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

При розробці документації із землеустрою враховуються дані міського земельного кадастру, містобудівного кадастру та Державного земельного кадастру, програм щодо використання земель та їх правовий режим, (пункт 3.4. Порядку № 241/2463).

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 затверджено Порядок проведення інвентаризації земель (діяв станом на дату складання технічної документації ТОВ «Земля-2000»), яким установлено вимоги до проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складення за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель (технічна документація) та встановлено, що вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект «Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру») між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.

Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі (пункт 7).

При цьому, відповідно до ст. 107 ЗК України при встановленні меж земельних основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 №376 (діяла станом на дату складання технічної документації ТОВ «Земля-2000»), визначено, що:

- встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (пункт 2.1.);

- технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: пояснювальну записку, яка містить опис місця розташування земельної ділянки, відомості про власника (користувача) земельної ділянки, відомості про виконавця (виконавців), реквізити відповідних ліцензій, необхідних для виконання робіт, відомості про власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, стислий опис виконаних робіт; технічне завдання на встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (додаток 1); копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи; копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі його наявності); матеріали польових топографо-геодезичних робіт; план меж земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів). На бажання замовника замість плану меж земельної ділянки може складатися кадастровий план земельної ділянки; перелік обмежень у використанні земельної ділянки і наявні земельні сервітути; у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (додаток 2) (пункт 2.8.);

- відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (пункт 4.3).

Крім того, згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051:

- ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи (пункт 4);

- до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про державний земельний кадастр», Законом України «Про Державний земельний кадастр» та цим Порядком (пункт 5);

Як встановлено вище, під час розгляду цієї справи, з огляду на наявність між сторонами спору як щодо відповідності як розробленої технічної документації вимогам чинного законодавства, так і щодо віднесення земельних ділянок площами 12,2332 га (кадастровий номер 800000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) до земель, наданих відповідачу згідно з Актом на право користування землею № 51 від 25.04.1963, виданого Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих, судом першої інстанції було призначено комплексну судову земельно-технічну експертизу та експертиза з питань землеустрою для з'ясування наступних питань:

За змістом ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, експертиза не може мати для суду заздалегідь встановленої сили і має оцінюватися судом з урахуванням всіх встановлених обставин справи в сукупності з поясненнями сторін, як того вимагає стаття 86 ГПК України.

Керуючись вказаними приписами процесуального закону, судом першого інстанції у межах справи не було встановлено відсутність підстав для відхилення Висновку експертів за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 22929/23-41 від 05.07.2024 (далі Висновок експертів), що колегія суддів вважає вірним.

У апеляційній скарзі прокурор послався на безпідставність прийняття судом першої інстанції Висновку експертів, проте жодних доказів на спростування висновків, які були зроблені експертами суду не надав. Так само як і не ініціював як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції питання про призначення додаткової чи повторної експертизи у зв'язку з недоліками Висновку експертів та не надав суду експертний висновок відмінний від Висновку експертів.

Слід окремо зауважити на тому, що зазначаючи про недоведеність того, що спірні земельні ділянки, є земельними ділянками право на які посвідчено Актом на право користування землею № 51, прокурор не надає жодних доказів на підтвердження вказаного факту, в той час як згідно з приписами ч. 1 ст. 74 України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а відтак саме на прокурора покладений обов'язок належними та допустимими доказами довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Слід зазначити і про те, що, як встановлено вище, Департаментом земельних ресурсів, на підставі резолюції (доручення) заступника міського голови - секретаря Київської міської ради від 20.09.2018 надано згоду, оформлену листом від 12.04.2019 № 0570202/2-7244, на встановлення (відновлення) меж земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва площею 12,30 га (обліковий код 85:316:0069к) та 0,21 га (обліковий код 85:316:0072к) для експлуатації та обслуговування будівель і споруд річкового порту на вул. Набережно- Хрещатицькій у місті Києві, тобто фактично підтверджено те, що вказані земельні ділянки перебувають у постійному користування відповідача та є земельними ділянками право на які посвідчено Актом на право користування землею № 51.

Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наявними у матеріалах справи документами в їх сукупності з більшою вірогідністю підтверджується те, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069, площею 12,2332 га, та земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:316:0072, площею 0,2142 га, розташовані за адресою: м. Київ, район Подільський, вул. Набережно-Хрещатицька, державна реєстрація яких проведена на підставі технічної документації із землеустрою, розробленої ТОВ «Земля-2000», є земельними ділянками право на які посвідчено актом на право користування землею, виданим Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих 25.04.1963 та зареєстрованим в державній книзі реєстрації землекористувань 25.04.1963 за № 51, а саме - земельною ділянкою № 3 (вантажний порт).

Отже, наявними у матеріалах справи доказами спростовується твердження прокурора про те, що у технічній документації із землеустрою відсутні відомості, згідно з якими можливо встановити належність земельних ділянок площами 12,2332 га та 0,2142 га, на які розроблено дану технічну документацію, до земельних ділянок, які були передані відповідачу у постійне користування за державним актом від 25.04.1963 № 51

Посилання прокурора на те, що документація із землеустрою не відповідає вимогам земельного законодавства, чинного на момент її розроблення, у зв'язку з чим не могла бути підставою для державної реєстрації 23.05.2019 земельних ділянок площами 12,2332 га (кадастровий номер 800000000:85:316:0069) та 0,2142 га (кадастровий номер 8000000000:85:316:0072) у Державному земельному кадастрі, оскільки не затверджена Київською міською радою або її уповноваженим органом, колегія суддів вважає помилковими, оскільки п. 12 Рішення № 241/2463 встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), відповідно до якої не передбачається передача земельних ділянок комунальної власності у власність чи користування, розроблена по земельних ділянках, не зареєстрованих у Державному земельному кадастрі та по земельних ділянках, щодо яких Київська міська рада прийняла рішення про надання (передачу) їх у власність, оренду чи постійне користування до 01.01.2013 не підлягає погодженню або затвердженню Київською міською радою та її виконавчим органом.

Щодо посилань прокурора на те, що спірні земельні ділянки без рішення власника (позивача) віднесені до земель житлової та громадської забудови, а також безпідставно визначено їх цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, без прийняття рішення уповноваженим органом, що суперечить вимогам чинного законодавства та функціональному призначенню об'єктів нерухомого майна, які розміщені на земельних ділянках, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Колегія суддів зазначає про те, що поділ земель за цільовим призначенням вперше було передбачено Основами земельного законодавства Союзу РСР та союзних республік, затверджених Законом СРСР від 13.12.1968 № 3401-VІІ та введеним в дію на території Української РСР указом Президії Верховної Ради СРСР від 04.06.1969.

Отже, станом на дату видачі Акту на право користування землею №51 від 25.04.1963 землі не були поділені на категорії за основним цільовим призначенням.

За змістом положень ч. 1 ст. 20 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Колегія суддів зазначає про те, що прокурором у позові стверджується про безпідставність зміни цільового призначення спірних земельних ділянок, проте, з огляду на обставини, які встановлені вище, у спірному випадку відбулась не зміна цільового призначення земельних ділянок, а встановленя цільового призначення таких земельних ділянок.

Слід відзначити, що незважаючи на надані йому повноваження, позивач і на даний час не прийняв рішення про визначення цільового призначення земельних ділянок право на які посвідчено актом на право користування землею, виданим Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих 25.04.1963 та зареєстрованим в державній книзі реєстрації землекористувань 25.04.1963 за № 51, а саме - земельною ділянкою № 3 (вантажний порт), що фактично позбавляє відповідача реалізації ним у повному обсязі прав постійного землекористувача, зокрема щодо реєстрації таких прав у визначеному чинним законодавством порядку.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини. Згідно ч. 1 ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ є обов'язковими для виконання державою.

Водночас відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.1999, заява № 311107/96).

Колегія суддів зазначає про те, що вказане у повній мірі стосується і права постійного користування.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Колегія суддів зазначає про те, що дії відповідача, зокрема щодо неприйняття рішення про визначення цільового призначення земельних ділянок право на які посвідчено актом на право користування землею, виданим Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих 25.04.1963 та зареєстрованим в державній книзі реєстрації землекористувань 25.04.1963 за № 51 порушує принцип належного урядування.

Згідно з ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов'язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15 та підтримана у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 911/492/21.

Стаття 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює, що містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Частина 2, 3 ст. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.

Містобудівна документація розробляється на паперових і електронних носіях на оновленій картографічній основі в цифровій формі як набори профільних геопросторових даних у державній геодезичній системі координат УСК-2000 і єдиній системі класифікації та кодування об'єктів будівництва для формування баз даних містобудівного кадастру.

За змістом положень ч. 1 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними планами всієї території таких населених пунктів.

За обставин що склались, визначення цільового призначення спірних земельних ділянок, незважаючи на відсутність окремого рішення позивача, на думку колегії суддів, можна встановити виходячи з є містобудівної документації, яка також затверджується позивачем, тобто органом, який і має приймати рішення про віднесення земель до тієї чи іншої категорії.

Зі змісту Висновку експерта вбачається, що при дослідженні витягу з містобудівного кадастру експерту не вдалось точно ідентифікувати в межах яких саме територій розташовані спіні земельні ділянки.

Водночас у містобудівних умовах та обмеженнях для проектування об'єкта будівництва, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.10.2020 № 76 (а.с. 145-153 т. 4), вказано про те, що функціональне призначення земельних ділянок кадастровий номер 8000000000:85:316:0069 та кадастровий номер 8000000000:85:316:0072 відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 є територія громадських будівель та споруд.

Згідно з розділом І Загальні положення Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2020 № 548 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306 (який був чинний станом на дату прийняття Рішення):

- код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі (п. 1.2)

- КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів (п. 1.3);

- КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів (п. 1.4).

За змістом розділу ІІ Класифікація видів цільового призначення земель:

- землі житлової та громадської забудови (секція В)

1) Землі житлової забудови (землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва), а саме: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для колективного житлового будівництва; для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання; для будівництва індивідуальних гаражів; для колективного гаражного будівництва; для іншої житлової забудови; для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови; для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури;

2) землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування), а саме: для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування; для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти; для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги; для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій; для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування; для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів; ля будівництва та обслуговування будівель торгівлі; для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування; для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ; для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку); для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки; для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування; для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування; для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС; для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об'єктів рекреаційного призначення;

- Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (секція J), до якої серед іншого входять землі транспорту (землі надані, серед іншого, підприємствам річкового транспорту для виконання покладних на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

Як встановлено вище, землі житлової та громадської забудови та землі транспорту за основним цільовим призначенням є різними категоріями. При цьому спірні земельні ділянки згідно з рішенням Київської міської ради, яке прийнято шляхом затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804), віднесені їх власником саме до категорії земель житлової та громадської забудови, а не земель транспорту, що, в свою чергу свідчить про те, що визначення цільового призначення спірних земельних ділянок відбулось у відповідності до волі їх власника (позивача).

В свою чергу, як встановлено вище, за змістом абз. 1 ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Враховуючи те, що спірні земельні ділянки згідно Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804), віднесені їх власником саме до категорії земель житлової та громадської забудови, визначення виду їх використання відповідачем в межах цієї категорії земель є цілком правомірним.

Вказаним спростовується твердження прокурора про те, що спірні земельні ділянки без рішення власника - позивача віднесені до земель житлової та громадської забудови, а також безпідставно визначено їх цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, без прийняття рішення уповноваженим органом, що суперечить вимогам чинного законодавства та функціональному призначенню об'єктів нерухомого майна, які розміщені на земельних ділянках.

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що,

За змістом положень ч 2 ст. 20 ЗК України (в редакції, яка діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних ділянок комунальної власності проводиться органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування.

Так, витягів (інформації) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованих 26.10.2022, вбачається, що форма власності спірних земельних ділянок вказана «комунальна», власником значиться Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

Отже, позивач мав повноваження для зміни цільового призначення спірних земельних ділянок з дати вчинення спірних реєстрації дій, тобто з травня 2019 року, проте таким право не скористався.

В свою чергу ч. 2 ст. 20 ЗК України у діючий редакції встановлює, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об'єктах природно-заповідного фонду, та земельних ділянок лісогосподарського призначення), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Тобто, враховуючи що на земельних ділянках право постійного користування відповідача на які посвідчено актом на право користування землею, виданим Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих 25.04.1963 та зареєстрованим в державній книзі реєстрації землекористувань 25.04.1963 за № 51 розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності відповідача, на даний час, згідно з положеннями чинного на даний час законодавства, відповідач має право на зміну цільового призначення таких земельних ділянок без відповідного рішення позивача.

Вказане свідчить про те, що ймовірне задоволення позовних вимог у цій справі та встановлення судом того, що відповідачем незаконно змінено вид цільового призначення та того, що за своїм цільовим призначення спірні земельні ділянки відносяться до земель транспорту, фактично не позбавить відповідача права змінити цільове призначення спірних земельних ділянок, що, в свою чергу свідчить про те, що задоволення цього позову не призведе до поновлення тих порушених прав на захист яких подано цей позов.

Також слід зазначити на таке.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом про дію цивільно-правових актів у часі, закріпленим у ч. 1 ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відповідні цивільно-правові відносини з дня набрання ними чинності.

Водночас ч. 3 ст. 5 ЦК України регламентує так звані «триваючі» відносини, тобто такі, які виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, але права і обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим актом цивільного законодавства. До таких «триваючих» прав і обов'язків, що продовжують існувати, або до прав і обов'язків, що виникли вже після набрання чинності новими актами цивільного законодавства, мають застосовуватися положення цих актів.

Частина 3 ст. 5 ЦК України передбачає, що до цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується до тих прав та обов'язків, які виникли з моменту набрання ним чинності. Для цього зазначена норма вимагає дотримання трьох умов: а) відносини відносяться до сфери цивільно-правового регулювання; б) акт, що регулює їх, втратив чинність; в) права та обов'язки учасників цих відносин виникають і після набрання чинності нового акта цивільного законодавства.

Отже, якщо акт цивільного законодавства, що регулював цивільні відносини, втратив чинність, новий нормативно-правовий акт з моменту набрання ним чинності застосовується до юридичних фактів цивільного права та породжуваних ними цивільних прав і обов'язків. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 904/1049/18, від 22.06.2021 у справі № 915/1912/19.

Отже, враховуючи, що зміна цільового призначення земельних ділянок з порушенням визначеного законодавством порядку є «триваючим» правопорушенням, при визначені наслідків такого правопорушення слід керуватись законодавством, яке діє на даний час, проте, як встановлено вище, виходячи з такого законодавства на даний час саме відповідач має право змінити цільове призначення спірних земельних ділянок.

Положеннями ч. 1 ст. 2 ГПК України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням уважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 42).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним».

Таким чином, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

В свою чергу, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

З огляду на обставини, які встановлено вище, ймовірне задоволення позовних вимог у цій справі та встановлення судом того, що відповідачем незаконно змінено вид цільового призначення та того, що за своїм цільовим призначення спірні земельні ділянки відносяться до земель транспорту, фактично не позбавить відповідача права змінити цільове призначення спірних земельних ділянок, що, в свою чергу, свідчить про те, що задоволення цього позову не призведе до поновлення тих порушених прав на захист яких подано цей позов, що, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позивних вимог.

Також прокурор послався на те, що:

- із загальнодоступних джерел масової інформації стало відомо, що метою відновлення меж зазначених земельних ділянок, які нібито перебувають в користуванні відповідача на підставі державного акту на право користування землею від 25.04.1963 № 51, є не експлуатація та обслуговування існуючих будівель і споруд річкового порту, а здійснення нового будівництва. Зокрема, вказане підтверджується інформацією, розміщеною на сайтах новобудов України (Lun.ua, bild.ua та інші). Житловий комплекс, який планують побудувати на вказаних земельних ділянках, носить назву «Новий Поділ». Крім того, відповідач, з метою забудови даних земельних ділянок, отримано містобудівні умови та обмеження для їх забудови, затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.01.2020 № 76, та дозвіл від 15.04.2021 № IY013210406973 на виконання будівельних робіт із реконструкції майнового комплексу під багатофункціональний комплекс на вул. Набережно-Хрещатицька у Подільському районі м. Києва, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України;

- запланувавши забудову зазначених земельних ділянок житлово-офісними приміщеннями та отримавши дозвіл на проведення будівельних робіт на них, відповідач ставить під загрозу життя і здоров'я мешканців столиці, які купуватимуть житло у даних житлових будинках, оскільки земельні ділянки розташовані в безпосередній близькості до офісу Головного управління розвідки Міністерства оборони України, що є об'єктом підвищеної небезпеки. Крім того, оскільки зазначені земельні ділянки розташовані біля річки Дніпро, їх забудова у разі можливого затоплення призведе до катастрофічних наслідків. З огляду на викладене, забудова земельних ділянок, які розташовані в прибережній захисній смузі річки Дніпро та в безпосередній близькості до військового об'єкту, наражає на небезпеку цивільне населення, що на сьогодні є прикладом для подальшого нового будівництва в місцях підвищеної небезпеки.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, обставини щодо мети виділення меж земельних ділянок та здійснення забудови в майбутньому не можуть підлягати аналізу судом у межах спору про реєстрацію права користування земельних ділянок, які у свою чергу є частиною земельної ділянки, право користування відповідача якою не спростовано.

Посилання прокурора на те, що спірні земельні ділянки перебувають в прибережній захисній смузі вздовж річок, навколо водойм та на островах, в якій забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій) та на те, що також обидві земельні ділянки розташовані в санітарно-захисній зоні навколо об'єкта, в межах якої забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини мають бути досліджені при дослідженні правомірності забудови спірних земельних ділянок, проте вказане не є предметом розгляду у цій справі.

До того ж, які матеріалами справи підтверджується, що відповідачем отримано Містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва, затв. наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 22.01.2020 №76 щодо реконструкції майнового комплексу під багатофункціональний комплекс, якими враховано як наявність прибережної захисної смуги, так і інші обмеження.

Щодо посилань третьої особи позивача 2 на те, що:

колегія суддів зазначає про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів:

- того, що будівництво Подільського мостового переходу через річку Дніпро в місті Києві передбачено на спірних земельних ділянках;

- затвердження позивачем проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Набережно-Луговій та вул. Межигірській для будівництва Подільського мостового переходу та сумісної з ним лінії метрополітену, розробленого на замовлення третьої особи позивача 2 та на виконання рішення Київської міської ради від 15.02.2018 №127/4191;

- резервування спірних земельних ділянок з огляду на будівництво Подільського мостового переходу та сумісної з ним лінії метрополітену (рішення Київської міської ради від 20.05.1999 №254/355).

Отже наявними у матеріалах справи доказами не доведено, як того, що спірні земельні ділянки (або їх частини) розташовані в межах будівництва об'єкта для суспільних потреб - Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві та лінії Подільсько-Воскресенської лінії метрополітену, так і того, що такі земельні ділянки у визначеному законодавством порядку були вилучені з постійного користування відповідача та/або зарезервовані.

В свою чергу, у випадку виявлення таких обставин, вказане буде підставою для вилучення таких земельних ділянок (або їх частин), а також має враховуватись при їх забудові. При цьому виникнення таких обставин після проведення реєстрації спірних земельних ділянок не може свідчити про незаконність такої реєстрації та, відповідно, свідчити про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.

За таких обставин судом першої інстанції цілком вірно відмовлено у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що правові підстави для задоволення позовних вимог у цій справі відсутні, обставини щодо пропуску строків позовної давності колегією суддів не досліджуються.

Крім того, суд першої інстанції, цілком вірно, врахувавши те, що у межах розгляду цієї справи судом були вжиті заходи забезпечення позову, про що була постановлена ухвала суду від 04.04.2023, те, що за приписами ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову та те, що у задоволенні позову відмовлено, дійшов висновку про те, що вжиті заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/11678/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга заступника керівника Київської міської прокуратури задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/11678/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/11678/22 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 26.06.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді А.О. Мальченко

Ю.Б. Михальська

Попередній документ

128438813

Наступний документ

128438815

Інформація про рішення:

№ рішення:	128438814
№ справи:	910/11678/22
Дата рішення:	26.06.2025
Дата публікації:	30.06.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (30.09.2025)
Дата надходження:	14.07.2025
Предмет позову:	про скасування рішень про державну реєстрацію речового права на земельні ділянки та їх державної реєстрації

Розклад засідань:

Минулі засідання (34)

05.12.2022 10:00	Господарський суд міста Києва
23.01.2023 11:40	Господарський суд міста Києва
24.01.2023 11:30	Північний апеляційний господарський суд
20.02.2023 11:40	Господарський суд міста Києва
06.03.2023 12:40	Господарський суд міста Києва
03.04.2023 11:40	Господарський суд міста Києва
17.04.2023 10:10	Господарський суд міста Києва
01.05.2023 11:40	Господарський суд міста Києва
15.05.2023 10:10	Господарський суд міста Києва
23.05.2023 15:00	Північний апеляційний господарський суд
01.08.2023 12:45	Північний апеляційний господарський суд
23.10.2023 12:00	Господарський суд міста Києва
23.10.2023 12:20	Господарський суд міста Києва
26.12.2023 14:15	Північний апеляційний господарський суд
08.01.2024 12:20	Господарський суд міста Києва
15.04.2024 10:10	Господарський суд міста Києва
15.04.2024 10:15	Господарський суд міста Києва
09.05.2024 14:00	Північний апеляційний господарський суд
02.07.2024 10:45	Північний апеляційний господарський суд
09.09.2024 12:20	Господарський суд міста Києва
19.09.2024 11:20	Північний апеляційний господарський суд
30.09.2024 12:20	Господарський суд міста Києва
14.10.2024 12:50	Господарський суд міста Києва
11.11.2024 12:00	Господарський суд міста Києва
02.12.2024 11:10	Господарський суд міста Києва
09.12.2024 14:30	Господарський суд міста Києва
13.03.2025 10:00	Північний апеляційний господарський суд
01.04.2025 10:00	Північний апеляційний господарський суд
22.04.2025 10:30	Північний апеляційний господарський суд
20.05.2025 09:30	Північний апеляційний господарський суд
17.06.2025 10:00	Північний апеляційний господарський суд
26.06.2025 09:30	Північний апеляційний господарський суд
09.09.2025 11:30	Касаційний господарський суд
30.09.2025 10:15	Касаційний господарський суд