вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"23" червня 2025 р. Справа№925/1084/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський М'ясокомбінат»
на рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2025
у справі №925/1084/24 (суддя Чевгуз О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський м'ясокомбінат»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат»
про стягнення 10 155 244,46 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобинський м'ясокомбінат» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» (далі за текстом - відповідач) (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) про стягнення 8 900 967, 69 грн основного боргу та 1 254 276, 77 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору поставки №39 від 26.03.2024 в частині своєчасної оплати поставленого позивачем відповідачу товару.
Господарський суд Черкаської області рішенням від 04.04.2025 у справі №925/1084/24 позов задовольнив частково. Закрив провадження в частині вимог про стягнення 500 000,00 грн основного боргу. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський м'ясокомбінат» 8 400 967,69 грн основного боргу, 1 128 849,09 грн штрафу, 115 862,93 грн судового збору. В решті позову відмовив.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що 26.03.2024 сторонами укладено договір поставки №39, в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 26.03.2024, який фактично виконувався сторонам. Товар за Договором у період з 27.03.2024 по 13.04.2024 (включно) був отриманий відповідачем на суму 29 085 535, 53 грн без зауважень, що підтверджується підписами представників відповідача, завіреними печатками відповідача на видаткових накладних, копії яких є в матеріалах справи.
Оскільки матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем свого зобов'язання зі сплати вартості поставленого позивачем товару у позивача виникло право вимагати з відповідача примусового виконання простроченого грошового зобов'язання в натурі щодо сплати заборгованості у розмірі 8 400 967,69 грн, які позивачем доведені належними, достатніми та допустимими доказами, тому зазначена сума боргу задоволена судом першої інстанції.
Провадження у справі в частині стягнення 500 000,00 грн основного боргу закрито судом першої інстанції на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки 03.03.2025 відповідачем сплачено частину основного боргу в розмірі 500 000,00 грн.
Надаючи оцінку розміру нарахованого позивачем штрафу в сумі 1 254 276,77 грн суд дійшов висновку, що розмір штрафу є надмірним.
Суд взяв до уваги співвідношення розміру грошового зобов'язання відповідача та розміру нарахованого позивачем штрафу у розмірі 5% від розміру невиконаного грошового зобов'язання, враховав часткове погашення відповідачем заборгованості вже після відкриття провадження у справі.
Керуючись статтею 233 Господарського кодексу України, статтею 551 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку зменшити розмір штрафних санкцій на 10%. Таке зменшення розміру штрафних санкцій суд вважав розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідачів. Враховуючи викладене, з відповідача присуджено до стягнення 1 128 849,09 грн штрафу.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2025 у справі №925/1084/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що до позовної заяви позивачем не надано документів на підтвердження права підпису видаткових накладних іншою особою відмінною від директора ТОВ «Черкаський м'ясокомбінат» Іванченка Олексія Леонідовича. За посиланням відповідача, додані до позовної заяви на підтвердження факту відвантаження та реалізації товару видаткові накладні та товарно-транспорті накладні не підписані уповноваженою на те особою.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» на рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2025 у справі №925/1084/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі №925/1084/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання 09.05.2025.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.05.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» на рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2025 у справі №925/1084/24; розгляд апеляційної скарги призначив у судовому засіданні на 17.06.2025 на 12 год. 45 хв.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що твердження відповідача викладені в апеляційній скарзі, не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах справи наявна копія Довіреності б/н від 26.03.2024 видана директором Іванченко Олексієм Леонідовичем повіреному Попову Володимиру Олексійовичу та посвідчена печаткою підприємства скаржника. Таким чином, на думку позивача, до матеріалів справи надано належним чином засвідчені копії видаткових накладних на поставку товарів за договором поставки.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.06.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський м'ясокомбінат» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнив.
16.06.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із викликом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» Іванченка О.Л. до Черкаського окружного адміністративного суду на розгляд справи №580/2905/25, а тому директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» Іванченко О.Л. не зможе взяти участь у судовому засіданні, а інших уповноважених представників в Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» немає.
Представник позивача у судовому засіданні 17.06.2025 поклався на розсуд суду.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.06.2025 враховуючи першу неявку апелянта в судове засідання, з метою необхідності забезпечення прав учасників судового процесу на участь їх представників у засіданні господарського суду, дотримання принципів рівності та змагальності учасників спору, забезпечення всебічного, повного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, дійшов висновку про відкладення розгляду справи №925/1084/24 на 23.06.2025 на 11 год. 45 хв.
23.06.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський М'ясокомбінат» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю отримання професійної правничої допомоги.
Згідно пункту 2 частини 3 статті 202 ГПК України (якою передбачено наслідки неявки в судове засідання учасника справи), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Оскільки представник відповідача повторно не з'явився в судове засідання, участь представників учасників справи в судовому засіданні 23.06.2025, призначеному ухвалою від 17.06.2025 обов'язковою не визнавалась, суд апеляційної інстанції постановив здійснювати апеляційний перегляд оскаржуваного рішення без участі представника відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні 23.06.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2025 у справі №925/1084/24 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26 березня 2024 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобинський м'ясокомбінат»», як постачальник, та відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат», як покупець, уклали договір поставки №39 (далі - Договір, а.с. 11-18), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, визначений у п. 1.2. цього договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.
У Договорі його сторони погодили всі істотні умови, зокрема, домовилися про таке:
п. 1.2. - товаром за даним договором є харчові продукти, за номенклатурою, у кількості та за ціною, що визначається в додатку №1 до даного договору специфікація (далі - товар або харчові продукти). Кожна окрема партія товару, строки постачання, порядок фасування та пакування визначається в заявках покупця та видаткових накладних кожну окрему партію товару. Видаткові накладні формуються за заявками покупця, які узгоджуються засобами зв'язку, які зазначені в розділі 13 даного договору або інші засоби зв'язку представників сторін;
п. 1.6. - доставка товару здійснюється власним або найманим транспортом за рахунок постачальника в місця доставки, що вказуються покупцем в заявках;
п. 2.2. - розрахунки за цим договором між постачальником і покупцем здійснюються у строк 21 банківський день з моменту отримання товару покупцем, підписання видаткових накладних, та виставлення постачальником рахунку-фактури;
п. 2.4. - вартість товару включає в себе вартість транспортно-логістичних послуг пов'язаних з доставкою товару в місця постачання, визначені в заявках покупця;
п. 4.4. - перехід права власності на товар та ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару відбувається в момент його передачі, що оформлюється видатковою накладною. Підписанням даного договору покупець підтверджує, наявності у особи, що здійснює фактичне приймання товару, всіх необхідних повноважень, пов'язаних з прийманням-передачею товару;
п. 6.1.1. - покупець зобов'язаний своєчасно здійснювати оплату відповідно до п. 2.2. договору, за виключенням випадків встановлених п.5.7.-5.9 даного договору;
п. 10.1. - договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2024 включно, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення, за умови надання платіжних документів у межах дії договору.
Договір підписаний представниками обох сторін, їх підписи посвідчені їхніми печатками.
Додатками до Договору є: додаток №1 - специфікація, додаток №2 - вимоги до якості товару (т. 1, а.с. 16-18).
26.03.2024 сторонами погоджено протокол узгодження розбіжностей до договору поставки № 39 від 26.03.2024 (т.1, а.с. 19-20), відповідно до даного протоколу окремі пункти Договору діють в узгодженій редакції сторін.
В позовній заяві зазначено, що позивач в період з 27.03.2024 по 13.04.2024 (включно), поставив відповідачу товар на загальну суму 29 085 535, 53 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та підписаними сторонами Актами звірки взаєморозрахунків, тобто свої зобов'язання з поставки товару позивач виконав належним чином.
Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2024 (т. 1, а.с. 33), підписаного сторонами, заборгованість відповідача становила 20 000 967,69 грн.
Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.07.2024 (т. 1, а.с. 34-35), підписаного сторонами, заборгованість відповідача становила 13 150 967,69 грн.
Позивач направив на адресу відповідача претензію від 23.07.2024 №637 з вимогою негайно сплатити заборгованість та попередженням, що у разі невиконання вимог буде змушений стягнути з нього у судовому порядку не тільки борг, а й передбачені договором та чинним законодавством штрафні санкції за невиконання зобов'язань (т. 1, а.с. 36-38).
Відповідач у відповіді від 25.07.2024 №05/08 на вищевказану претензію запропонував розстрочити оплату заборгованості шляхом укладення графіку погашення існуючої заборгованості шляхом укладення Графіку погашення існуючої заборгованості строком на 3 місяці з посиланням на відсутність коштів для проведення розрахунку за отриманий товар (т. 1, а.с. 39).
Позивач в позовній заяві зазначив, що його не влаштовує запропонований відповідачем графік погашення заборгованості, оскільки у нього також існують свої обов'язки вчасно оплачувати сировину для виготовлення товару, податки, заробітну плату своїм працівникам, тощо.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем сплачено частину основного боргу, тому 04.02.2025 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог. Позивач просив стягнути з відповідача 8 900 967,69 грн основного боргу, 1 254 276,77 грн штрафу, всього 10 155 244,46 грн.
03.03.2025 відповідачем сплачено частину основного боргу в розмірі 500 000,00 грн, відносно чого не заперечував представник позивача в суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Як предмет позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 916/144/18.
Таким чином, враховуючи часткове погашення відповідачем в процесі розгляду справи в суді першої інстанції заборгованості на суму 500 000, 00 грн, провадження у справі №925/1084/24 в частині стягнення 500 000, 00 грн правомірно закрито судом першої інстанції, оскільки предмет спору існував на момент подання позовної заяви та припинив існування в процесі розгляду справи в суді першої інстанції.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Частиною 3 статті 179 ГК України визначено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із частинами 1, 2, 6 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів (частина 1 статті 267 ГК України).
Згідно із частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно із статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).
За положеннями статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до пункту 4.2 Договору приймання - передача товару оформлюється видатковою накладною в момент передачі товару Покупцю (за умови, якщо у покупця не виникає підозри, щодо якості Товару), яка підписується уповноваженими представниками сторін в 2- х оригінальних примірниках: 1 примірник - покупцю, 1 примірник - Постачальнику. Видаткові накладні також можуть бути підписані в порядку, передбаченому п. 11.2. даного Договору (в тому числі як альтернативний спосіб підписання) та товарно-транспортною накладною.
Підписанням цього договору Сторони підтверджують можливість підписання та обміну видаткових накладних в електронному вигляді згідно з чинним законодавством України, а саме за допомогою накладання електронного цифрового підпису уповноваженої особи. Підписання та обмін видаткових накладних між сторонами здійснюється в електронному вигляді за допомогою програми електронного документообігу «М.E.DOC» (пункт 11.2. Договору).
На підтвердження передачі товару відповідачу, позивачем надано до суду видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, які підписані зі сторони відповідача менеджером зі збуту Поповим В.О. та скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський м'ясокомбінат».
Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобинський м'ясокомбінат» в особі директора Іванченка Олексія Леонідовича 26.03.2024 видано довіреність, якою уповноважено Попова Володимира Олексійовича, який працює на посаді менеджера зі збуту (управителя) бути представником та діяти від імені та в інтересах товариства, а саме отримувати від імені довірителя будь-які товари, матеріали, сировину та інші товарно-матеріальні цінності, які відпускаються довірителю від ТОВ «Глобінський м'ясокомбінат» та підписувати відповідні первинні бухгалтерські документи (видаткові накладні, акти прийому-передачі, товарно-транспортні накладні, інше).
Отже доводи відповідача про те, що видаткові накладні та товарно-транспортні накладні не містять підпису уповноваженої особи замовника не знайшли своє підтвердження.
Колегія суддів також враховує, що заперечення відповідачем факту отримання товару на спірну суму містить елементи суперечливої поведінки, оскільки, з наявних в матеріалах справи доказів слідує визнання відповідачем факту отримання товару за спірним договором (часткова сплата заборгованості після звернення позивача до суду, направлення позивачу пропозиції у вигляді додаткової угоди №1 від 05.08.2024 до Договору поставки про встановлення графіку погашення заборгованості відповідача перед позивачем, що виникла за договором поставки в залишковій сумі 13 150 967, 52 грн (т. 1, а.с. 40)), тоді як під час розгляду спору відповідач заперечує проти взятих на себе зобов'язань.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Згідно пункту 7.8 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 26.03.2024 до Договору поставки №39 від 26.03.2024) у разі прострочення оплати товару покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, якщо покупець прострочив оплату товару понад 10 (десять) календарних днів, то він додатково зобов'язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 5 (п'яти) відсотків від загальної суми заборгованості.
Оскільки остання поставка відбулась 13.04.2024, строк розрахунків впродовж 21 банківського дня з дати отримання Товару повинен був здійснитись до 13.05.2024 (включно). Штраф у розмірі 5 (п'яти) відсотків від загальної суми заборгованості 25 085 535, 53 грн (згідно акту взаємних розрахунків станом на 31.05.2024) позивачем нараховано на заборгованість, яка існувала у відповідача станом на 24.05.2024.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).
За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені та штрафу наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки: «розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання; у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;
- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».
Висновки щодо застосування часини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №910/1039/23, від 16.11.2023 у справі № 916/3232/22, від 02.11.2022 у справі №910/14591/21, від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі №923/142/19 та постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки та вказують на наявність у суду дискреційного права зменшити розмір штрафних санкцій.
Питання про зменшення штрафних санкцій може по-різному вирішуватися судами в залежності від тих фактичних обставин, які встановлені судом у кожній конкретній справі (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки). Необхідно також зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.
Верховний Суд неодноразово відзначав, що питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст та умови конкретних правовідносин, наявність/відсутність наданих сторонами доказів у сукупності, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.
Отже, при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини 3 статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому статтями 86, 210, 237 ГПК України.
За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 ГК України).
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшуючи розмір неустойки на 10% суд першої інстанції виходив з наданих відповідачем обґрунтувань, співвідношення розміру грошового зобов'язання відповідача та розміру нарахованого позивачем штрафу у розмірі 5% від розміру невиконаного грошового зобов'язання, враховав часткове погашення відповідачем заборгованості вже після відкриття провадження у справі.
Судом апеляційної інстанції враховано, що заперечень відповідача щодо невірності розрахунку пені доводи апеляційної скарги не містять, як і відсутні доводи та обґрунтування апелянта щодо зменшення розміру неустойки на 10% судом першої інстанції.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам учасників справи із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2025 у справі №925/1084/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» на рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2025 у справі №925/1084/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 04.04.2025 у справі №925/1084/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №925/1084/24 повернути до Господарського суду Черкаської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 26.06.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова