Постанова від 26.06.2025 по справі 910/13040/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2025 р. Справа№ 910/13040/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Коробенка Г.П.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 26.06.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 (повний текст складено і підписано 11.04.2025)

та

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 (повний текст складено і підписано 25.04.2025)

у справі № 910/13040/24 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи»

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус»

про стягнення 324 600,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 324 600, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором про закупівлю послуг № 4600007120 від 20.01.2023, а тому відповідач як бенефіціар за банківською гарантією від № 30843 від 16.01.2023 не мав підстав для стягнення банківської гарантії та, відповідно до п. 10.9.6 вказаного договору та ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», зобов'язаний повернути позивачу як принципалу отримані від АТ «Комерційний банк «Глобус» в якості забезпечення виконання договору 324 600,00 грн..

Крім того у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс у зв'язку з розглядом справи, зазначивши, що такі витрати складаються з судового збору в сумі 3 895,20 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн., повідомив, що має намір подати докази на підтвердження розміру судових витрат до закінченні судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, а також просив стягнути з відповідача судові витрати.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що позивачем несвоєчасно виконано зобов'язання із виконання робіт за спірним договором про закупівлю послуг, що є підставою для стягнення бенефіціаром (відповідачем) гарантійної суми за спірною банківською гарантією.

У письмових поясненнях третя особа зазначила про те, що на виконання спірної гарантії вона здійснила сплату відповідачу гарантійного платежу в сумі 324 600,00 грн. а в подальшому позивачем третій особі було відшкодовано грошові кошти в сумі 324 600,00 грн., зауваживши на тому, що в неї були відсутні правові підстави для відмови у здійсненні виплати гарантійного платежу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі № 910/13040/24 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач здійснив повне виконання зобов'язання за договором про закупівлю послуг № 4600007120 від 20.01.2023, а тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 10.9.6. спірного договору у вигляді повернення замовником (відповідачем) суми забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору.

Судом першої інстанції було взято до уваги висновки Верховного суду, наведені в постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, в якій колегія суддів зазначила:

« 5.52. До того ж до правовідносин у даній справі підлягає застосуванню не лише Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, а і спеціальний закон - Закон України «Про публічні закупівлі», відповідно до частини другої статті 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

5.53. Тобто вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.

5.54. При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.».

15.05.2025 до суду першої інстанції надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення (вказана заява подана через систему Електронний суд 14.04.2025), в якій заявник просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн. витрат на правничу допомогу. До вказаної заяви додані докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 у справі № 910/13040/24 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення в справі задоволено повністю.

При розгляді заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, встановивши, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, складністю справи та ціною позову, оскільки сума заявлених витрат на правову допомогу складає менше 6,5% ціни позову, дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. є обґрунтованими.

При цьому, суд першої інстанції:

- врахував, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі;

- зауважив на тому, що витрати, зокрема, на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Не погоджуючись із вказаними рішенням та додатковим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі № 910/13040/24 скасувати, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 у справі № 910/13040/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» про стягнення 324 600,00 грн. залишити без задоволення.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржувані рішення та додаткове рішення є такими, що підлягають скасуванню у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків, викладених у оскаржуваному рішенні, встановленим обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:

- оскільки банківська гарантія припинена її виконанням, відповідач фактично не має можливості її повернути в порядку, визначеному п. 10.9.6 спірного договору;

- суд першої інстанції як в оскаржуваному рішенні, так і у врахованій ним постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, не вдавались до з'ясування питання, яким правовим механізмом забезпечення виконання договору у виді банківської гарантії по її припиненню у зв'язку із виконанням (п.1 ч.1 ст. 568 ЦК України) зумовлює виникнення у бенефіціара чи замовника закупівлі обов'язку зі сплати на користь порушника суми відповідальності гаранта;

- ані спірним договором, ані чинним законодавством, зокрема і нормами Закону України «Про публічні закупівлі», не визначено обов'язок бенефіціара банківської гарантії повернути принципалу отримані на її підставі кошти, як і не передбачено право принципала на їх отримання у разі настання гарантійного випадку. Єдиною можливою підставою для стягнення таких коштів буде їх отримання за відсутності настання гарантійного випадку. Більше того, штрафні санкції, які за своєю правовою природою, є одним із видів забезпечення зобов'язання, не повертаються порушнику зобов'язання по завершенню його виконання;

- суд першої інстанції не вдався до аналізу наданих стороною позивача документів та фактично проігнорував доводи відповідача, викладені у запереченнях проти задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, чим вкотре допустив невиконання вимог процесуального закону щодо забезпечення змагальності сторін, повноти і всебічності з'ясування обставин справи і законності.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 справа № 910/13040/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Коробенко Г.П.

З урахуванням того, що апеляційна скарга надійшла безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 у справі № 910/13040/24 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13040/24; відкладено вирішення питання щодо відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі № 910/13040/24 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 у справі № 910/13040/24.

05.05.2025 матеріали справи № 910/13040/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі № 910/13040/24 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 у справі № 910/13040/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/13040/24 призначено до розгляду на 26.06.2025 о 10 год. 20 хв.

21.05.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті, ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також зауваживши на тому, що:

- судова практика на яку посилається скаржник є не релевантною у цьому спорі і не може бути застосована, з огляду на наступне. Так, в апеляційній скарзі звертається увага на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №910/17772/20 від 17.05.2024, проте у вказаній справі до спірних правовідносин не застосовувались норми Закону України «Про публічні закупівлі» і, відповідно, судом не було проаналізовано відповідні правові норми;

- при цьому у постанові по справі №910/12114/23 від 25.09.2024 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дослідив аналогічний договір з відповідачем та аналогічну банківську гарантію, яка була видана АТ «КБ «Глобус» та дійшов висновку про те, що, оскільки зобов'язання за договором були виконані позивачем у повному обсязі, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що гарантійний випадок не настав, у зв'язку з чим підстав для направлення відповідачем вимоги до Банка-Гаранта щодо сплати банківської гарантії не було. Відповідачами у вказаних справах також виступало ТОВ «Оператор ГТС України;

- судом першої інстанції було враховано практику Верховного Суду. Так у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №910/3777/18 та від 20.06.2019 у справі №910/6433/18, а також від 21.02.2020 року у справі № 910/4460/19 з аналогічних правовідносин, зазначено, що порушення постачальником строку поставки товару не впливає на обов'язок покупця повернути забезпечення договору, оскільки за умовами договору, забезпечення не повертається саме у випадку невиконання;

- аналогічна справа була нещодавно розглянута і Північним апеляційним господарським судом (постанова від 27.01.2025 по справі №910/11352/24) та Верховним Судом (постанова від 25.03.2025 по справі №910/11352/24);

- доводи апеляційної скарги на додаткове рішення зводяться до незгоди з сумою понесених позивачем судових витрат в межах даного спору, відповідач зазначає про їх неспівмірність, проте надані позивачем докази повністю підтверджують реальність понесених витрат на правничу допомогу, а також підтверджують розмір витрат, які були понесені сторонами.

Крім того у відзиві на апеляційну скаргу позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, вказавши, що такі витрати є витрати на професійну правничу допомогу сума яких становить 31 000,00 грн., а також навів детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом в суді апеляційної інстанції та зазначив, що докази на підтвердження судових витрат, зокрема акт приймання-передачі, він має намір подати до суду до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, відповідно до ст. 129 ГПК України.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано копію ухвали Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 у справі № 910/15475/24.

Колегія суддів зазначає про те, що інформація щодо судових рішень є загальновідомою, їх тексти містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а відтак, такі документи не можна вважати додатковими доказами по справі.

Третя особа представників в судове засідання не направила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивачів третьої особи, за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Станом на 26.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

20.01.2023 позивач (підрядник) та відповідач (замовник) уклали договір про закупівлю послуг №4600007120 (далі - договір), в п. 1.1 якого сторонами погоджено, що підрядник за завданням замовника, відповідно до умов цього договору, зобов'язується на свій ризик надати послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрат газу ГРС Білозір'я), відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації, (які, з урахуванням ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (зі змінами та доповненнями), норм ЦК України та ГК України, далі іменуються - роботи), а замовник - прийняти та оплатити такі роботи відповідно до умов цього договору.

У відповідності до п. 1.2. договору склад, обсяги, вартість робіт та строки визначені технічними, якісними та кількісними характеристиками (додаток №1), договірною ціною (додаток №2) та графіком виконання робіт (додаток №3), які є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 3.1. договору загальна вартість виконуваних робіт за цим договором, що є ціною договору згідно із договірною ціною (додаток №2) становить 6 492 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% 1 082 000,00 грн.

23.10.2023 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 в якій сторони дійшли згоди викласти п.3.1. договору в наступній редакції: «Загальна вартість виконуваних робіт за цим договором, що є ціною договору згідно із договірною ціною (додаток №2) становить: 6 406 542,64 грн., в тому числі ПДВ 20% 1 067 757,10 грн.»

Пунктом 11.1. договору передбачено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє протягом 395 календарних днів. В частині гарантійних зобов'язань договір діє до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

Також відповідно до п. 10.9.1. договору сторонами узгоджено, що відповідно до умов пункту 6 розділу VI тендерної документації процедури закупівлі по предмету закупівлі «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Білозір'я)» згідно оголошення про проведення процедури закупівлі №UA-2022-12-14-007852-а, оприлюдненого на веб-порталі Уповноваженого органу 14.12.2022, підрядник зобов'язується надати замовнику не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення виконання договору безвідкличну безумовну банківську гарантію (надалі - гарантія) на суму 324 600,00 грн., що становить 5% ціни цього договору.

Термін дії гарантії - до 03.04.2024 включно (п. 10.9.3. договору).

З огляду на вказане, 16.01.2023 позивач (принципал) та Акціонерне товариство «Комерційний банк «Глобус» (банк-гарант) уклали договір про надання гарантії №30843/ЮГ-23, відповідно до якого гарант надає гарантії виконання договору з метою забезпечення належного виконання принципалом умов договору, що укладається за результатами процедури закупівлі: «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрат газу ГРС Білозір'я)», згідно оголошення про закупівлю №UA-2022-12-14-007852-а, що проводилася ТОВ «Оператором газотранспортної системи України» (бенефіціар); сума гарантії 324 600,00 грн.

У договорі про надання гарантії №30843/ЮГ-23 принципал та банк-гарант, зокрема, передбачили, що:

- гарантійним випадком є невиконання або неналежне виконання принципалом умов договору, що укладається за результатами процедури закупівлі: «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрат газу ГРС Білозір'я)», згідно оголошення про закупівлю №UA-2022-12-14-007852-а відповідно до основного зобов'язання (п. 1.2);

- надана гарантія є безумовною, безвідкличною та надається у вигляді електронного документа, підписаного КЕП, з накладеною кваліфікованою електронною печаткою банка-гаранта (п. 1.3);

- сума і валюта гарантії - 324 600,00; строк дії гарантії - з 16.01.2023 до 03.04.2024 включно (п.п. 2.1, 2.2).

16.01.2023 Акціонерним товариством «Комерційний банк «Глобус» (третя особа, гарант) видано банківську гарантію №30843, якою гарант гарантував належне виконання принципалом (позивачем) зобов'язань по виконанню договору та безумовно зобов'язався протягом п'яти банківських після одержання паперового оригіналу першої письмової вимоги бенефіціара (відповідача), оформленої належним чином та/або електронного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара на свій SWIFT, сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії у розмірі 324 600,00 грн. без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв'язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов'язань за договором.

У пункті 10.9.5. договору визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) підрядником своїх зобов'язань за цим договором замовник має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами цього договору та чинним законодавством України, на умовах визначених гарантією.

Бенефіціар (відповідач) звернувся до третьої особи із вимогою (SWIFT-повідомлення від 26.02.2024) про сплату грошової суми за банківською гарантією №30843 від 16.01.2023, що була видана на користь позивача, в розмірі 324 600,00 грн.

Третя особа листом №1-786 від 27.02.2024 повідомила позивача про необхідність здійснення гарантійного платежу в розмірі 324 600,00 грн., у зв'язку з чим просив перерахувати кошти у зазначеному розмірі на рахунок банку.

05.03.2024 позивач сплатив на користь третьої особи грошові кошти в розмірі 324 600,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №175 від 05.03.2024, які третя особа згідно платіжної інструкції №12202 від 05.03.2024 перерахувала відповідачу.

Позивач зазначає про те, що ним роботи за договором були виконані в повному обсязі, однак, відповідачем у порушення положень ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» не було повернуто грошові кошти в сумі 324 600,00 грн., які були ним отримані в якості забезпечення виконання договору, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом положень ст. 200 ГК України:

- гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні (ч. 1);

- зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторонни (ч. 2);

- гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (ч. 3);

- до відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України (ч. 4).

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ст. 560 ЦК України).

Статтею 562 ЦК України визначено, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Частина 1 ст. 563 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Системний аналіз вказаних норм діючого законодавства дає підстави для висновку, що підставою для пред'явлення вимог до гаранта є порушення зобов'язань з боку принципала, але не у відношенні гаранта, а щодо бенефіціара за основним зобов'язанням.

Тобто, підставою для виконання гарантом своїх зобов'язань є особливий стан сторін в основній угоді, в якій гарант не є суб'єктом. Іншими словами, гарант сплачує відповідну суму бенефіціару при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 №639, відповідно до пункту 9 частини 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів.

По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися.

По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18, від 27.01.2020 у справі №911/1867/18.

Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Отже, неналежне виконання зобов'язання - це порушення умов, визначених змістом зобов'язання (виконання зобов'язання з певними недоліками, дефектами). При неналежному виконані боржник виконує обов'язок, але з порушенням певних умов, які складають зміст договору або визначені законом.

За загальними умовами виконання зобов'язання, що містяться в ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 ЦК України).

Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту

Згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акту про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акту визнані судом обґрунтованими.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 .2. договору передбачено, що склад, обсяги, вартість робіт та строки визначені технічними вимогами і якісними характеристиками (додаток №1), договірною ціною (додаток №2) та графіком виконання робіт (додаток №3), які є невід'ємною частиною договору.

У пункті 4.1. договору сторонами узгоджено, що підрядник зобов'язується виконати роботи протягом 365 календарних днів з дати укладання цього договору з обов'язковим дотриманням погодженого із замовником графіку виконання робіт (додаток №3), що додається до цього договору та є невід'ємною його частиною.

Згідно з п. 4.2. договору визначено, що строки виконання робіт можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у цей договір у випадках, передбачених чинним законодавством України.

У пункті 4.3. договору узгоджено, що датою закінчення виконаних підрядником робіт вважається дата їх прийняття замовником в порядку, передбаченому розділом 5 цього договору.

Так, у додатку №3 до договору, яким сторонами затверджено графік виконання робіт, де визначено наступні строки: обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень за отримання результатів експертиз робочої документації - 120 календарних днів; виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажні роботи, електромонтажні роботи - 300 календарних днів; пусконалагоджувальні роботи - 365 календарних днів.

Відповідно до п. 5.1. договору передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.

Акт приймання виконаних робіт та довідку про вартість виконаних будівельних робіт готує підрядник і надає його замовнику не пізніше 25 числа звітного місяця. Разом з актом приймання виконаних робіт підрядник надає замовнику повний комплект виконавчої документації за звітний період, оформленої належним чином, відповідно до вимог чинних нормативних документів у галузі будівництва (п. 5.2. договору).

У випадку ненадання або надання підрядником замовнику неповного комплекту виконавчої документації, замовник набуває право не приймати та не оплачувати акти приймання виконаних робіт, до моменту надання повного комплекту виконавчої документації (п. 5.3. договору).

За умовами п. 7.3.1. договору підрядник зобов'язаний виконати якісно та у встановлені графіком виконання робіт (додаток №3) строки роботи відповідно до технічних вимог та якісних характеристик (додаток №1), ДБН та іншої нормативної документації.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, зі змісту наведених умов розділу 5 «Порядок приймання-передачі виконаних робіт» договору вбачається, що сторони у договорі не передбачили складання окремих актів за кожним з пунктів графіку виконання робіт, які відповідач вважає окремими етапами.

У відповідності до п. 6.18. договору роботи вважаються прийнятими замовником в повному обсязі шляхом підписання замовником та підрядником без зауважень останнього акту приймання виконаних робіт та за умови наявності підписаних всіх актів приймання виконаних робіт за цим договором.

Матеріалами справи підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, а саме:

- 28.06.2023 сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за червень 2023 року на суму 179 424,00 грн. та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень 2023 року (форма КБ-3), у якій відображено загальну суму підписаних актів за червень 2023 року, яка склала 179 424,00 грн.;

- 01.04.2024 сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за квітень 2024 року на суму 24 266,94 грн., акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт (додатково до акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2024 року) на суму 5 641 244,60 грн. та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2024 року (форма КБ-3) у якій відображено загальну суму підписаних актів за квітень 2024 року, яка склала 5 665 511,54 грн.;

- 16.07.2024 сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт №2 за липень 2024 року на суму 404 150,38 грн., акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт (додатково до акту № 2 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2024 року) на суму 108 000,00 грн. та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2024 року (форма КБ-3) у якій відображено загальну суму підписаних актів за липень 2024 року, яка склала 512 150,38 грн.

08.08.2024 сторонами підписано акт про завершення робіт по договору №4600007120 від 20.01.2023 у якому, зокрема, зазначено: підрядник виконав роботи з ремонту пунктів вимірювання витрати газу на ГРС Білозір'я в повному обсязі на суму 6 357 085,92 грн. згідно актів виконаних робіт КБ-2в. Якість виконаних робіт відповідає вимогам державних будівельних норм та стандартів, інших нормативних документів, що регламентують проведення будівельних робіт, технічним характеристикам нормативно-технічної документації та документації заводів та фірм-виробників. Економія вартості фактично виконаних робіт відбулася за рахунок уточнення обсягів робіт (витрат на відрядження, об'ємів робіт, цін на матеріали).

Вказані акти підписані представниками обох сторін без будь-яких зауважень щодо обсягу та якості виконаних робіт.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи умови договору та додатків до нього, зокрема №3, роботи за договором підрядником виконані у повному обсязі, проте із порушенням строків.

Вказаний факт сторонами не заперечується, як не заперечується і те, що відповідачем вказані роботи були прийняті без будь-яких зауважень.

Колегія суддів зазначає про те, що положеннями ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

За змістом вказаної норми Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачений момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, в той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.

При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/4460/19 та від 14.01.2019 у справі №910/3777/18.

За висновками Верховного Суду у названих справах підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання позивачем (принципалом) договору, а не певне порушення строків його виконання. Водночас відповідач (бенефіціар) не позбавлений права вжити передбачених законом та договором заходів задля поновлення свого порушеного права внаслідок несвоєчасного виконання постачальником своїх договірних зобов'язань.

Крім того, в пункті 10.9.6. договору сторонами визначено, що забезпечення виконання договору повертається у випадках передбачених ст.27 Закону України «Про публічні закупівлі» за умови настання граничної дати оплати (остаточному розрахунку) згідно з умовами договору, протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня настання таких обставин.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, з моменту повного виконання позивачем зобов'язань за договором та настання строку проведення остаточних розрахунків, у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору, яке (зобов'язання) відповідачем у порушення вимог статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 10.9.6. договору виконано не було.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та встановлені обставини повного виконання позивачем робіт за договором, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для повернення замовником (відповідачем) забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору, не залежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору в частині строків виконання робіт.

При цьому, слід зауважити на висновках Верховного суду, які наведені в постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, в якій колегія суддів зазначила:

Колегія суддів зауважує на тому, що Верховний Суд під час розгляду справи №910/11352/24 ( постанова від 25.03.2025) не знайшов підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 (пп. 5.52- 5.54), зауваживши відповідачу на тому, що:

- ним вмотивовано не обґрунтовано необхідності відступу від правових висновків, викладених Верховним Судом у пп. 5.52- 5.54 постанови від 25.09.2024 у подібній справі № 10/12114/23, в аспекті існування об'єктивних підстав для цього саме у справі, яка розглядається;

- мотивуючи необхідність відступу від висновків Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, скаржник насамперед не погоджується з ухваленою судом касаційної інстанції постановою у названій справі, адже веде мову про вади такої постанови, які, на його думку, свідчать про наявність підстав для відступу від уже сформованих у пп. 5.52- 5.54 висновків суду касаційної інстанції у справі № 910/12114/23 з огляду на правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 та ігнорування судом касаційної інстанції умов договору про закупівлю в частині, що стосується забезпечення виконання;

- разом з тим такі доводи відповідача не пов'язані з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, а зводяться до незгоди скаржника з ухваленою судом касаційної інстанції постановою від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, що не може бути розцінене як належне обґрунтування необхідності для відступу від уже сформованих висновків Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає про те, що аналогічні за змістом доводи відповідачем наведені і у апеляційній скарзі у цій справі.

Отже, враховуючи встановлені в даній справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню в спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що останній здійснив повне виконання зобов'язання за договором, укладеним між сторонами, а тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 10.9.6. договору у вигляді повернення замовником (відповідачем) суми забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору.

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

При цьому колегія суддів зауважує на тому що сама лише наявність правочину не є достатньою підставою для висновку про віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами, оскільки сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором, зокрема переплата понад визначену в договорі суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі такого договору. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 903/357/21.

Колегія суддів зазначає про те, що за договорі про надання гарантії №30843/ЮГ-23 саме позивач як принципал зобов'язався відшкодувати банку-гаранту, зокрема, належну до сплати бенефіціару суму (пп. 3.3, 6.3). Крім того, у разі настання гарантійного випадку та виконання банком-гарантом своїх гарантійних зобов'язань банк-гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до принципала і у випадку, якщо сума, сплачена банком-гарантом на користь бенефіціара, не відповідає умовам гарантії (п. 7.1).

Колегія суддів звертається до правових висновків Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, де зазначено, що боржник (принципал) має право звернутися до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами ст. 1212 ЦК України (п. 56); принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави з огляду на відсутність боргу принципала (п. 59).

Отже, позивач як принципал має право пред'явити позов про стягнення з відповідача як бенефіціара коштів, сплачених банком-гарантом. Вказаний спосіб захисту прав принципала (боржника) дозволяє ефективно та вичерпно врегулювати цивільно-правовий спір з учасниками спірних правовідносин, тому у цьому випадку судові рішення ухвалені без порушень ч. 1 ст. 2 ГПК України, відповідно до якої завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (подібний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 04.02.2025 у справі № 910/18874/23).

Слід наголосити на тому, що за відсутності основного зобов'язання (припинення виконанням з інших підстав, недійсність тощо) принципал має право вимагати від бенефіціара грошові кошти, одержані ним внаслідок виплати за гарантією.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача грошові кошти у розмірі 324 600, 00 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо додаткового рішення, колегія суддів зазначає про таке.

Стаття 221 ГПК України встановлює, що:

- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);

- для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);

- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що:

- у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс у зв'язку з розглядом справи, зазначивши, що такі витрати складаються з судового збору в сумі 3 895,20 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00, повідомив, що має намір подати докази на підтвердження розміру судових витрат до закінченні судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, а також просив стягнути з відповідача судові витрати;

- 15.05.2025 до суду першої інстанції надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення (вказана заява подана через систему Електронний суд 14.04.2025, тобто у визначений ГПК України п'ятиденний строк - примітка суду), в якій заявник просить ухвалити додаткове рішення яким стягнути з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн. витрат на правничу допомогу. До вказаної заяви додані докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем долучено до матеріалів справи копії:

- договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №88365-1 від 17.11.2023 (далі договір №88365-1), укладеного з Адвокатським об'єднанням «Синегор» з додатковою угодою №08/10-2 від 08.10.2024 до вказаного договору;

- акту приймання-передачі №11/04-2 від 11.04.2025 на суму 20 000,00 грн., з переліком наданих послуг;

- платіжної інструкції №75 від 15.10.2025 на суму 100 000,00 грн. про оплату послуг за договором;

- ордера серії ВС №1319615 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №002510 на ім'я адвоката Пушинського М.В.;

- ордера серії ВВ №1046484 і свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛГ №000165 на ім'я адвоката Сібілєва М.А.

Наданими позивачем документами підтверджено, що:

- за умовами договору №88365-1 Адвокатське об'єднання «Синегор» (далі об'єднання) зобов'язалось надати правничу допомогу з представництва інтересів позивача в Господарському суді міста Києва, Північному апеляційного господарському суді та Верховному Суді у справах за позовами позивача до відповідача про стягнення грошових коштів з неправомірного стягнення суми банківських гарантій, в тому числі і щодо стягнення суми гарантій сплаченої за договором та банківською гарантією №30843;

- правова допомога, яка надається у справі щодо стягнення суми гарантій сплаченої за договором та банківською гарантією №30843, в тому числі, складається з:

1) вироблення та узгодження правової позиції, аналіз судової практики, складення позовної заяви, формування і подання повного пакету документів до суду з додатками, вартість 6 000,00 грн.;

2) аналіз відзиву відповідача та складення відповіді на відзив, формування та направлення інших документів по суті спору, вартість - 5 000,00 грн.;

3) представництво інтересів позивача в Господарському суді міста Києва, вартість 9 000,00 грн.;

- сторонами 11.04.2025 підписаний акт приймання-передачі № 11/04-2 в якому сторони погодили, що послуги перелічені вище в п.п.1-3 надані об'єднанням та прийняті позивачем, який не має претензії щодо якості правової допомоги, вартість наданих послуг становить 20 000,00 грн., об'єднання підтверджує повну оплату наданої послуги;

- відповідно до рахунку-фактури № 02-01-25/1 від 02.01.2025 до договору №88365-1 позивачем об'єднанню сплачено 100 000,00 грн.

Колегія суддів зазначає про те, що матеріли справи не містять рахунку-фактури № 02-01-25/1 від 02.01.2025, що унеможливлює встановлення того, за які саме послуги були позивачем об'єднанню сплачено 100 000,00 грн., проте факт отримання коштів в рахунок оплати спірних послуг об'єднання визнало у акті.

Також слід зазначити, що:

- не є підставою для відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутність надання доказів їх оплати позивачем, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Вказана правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19;

- Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13.07.2010; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07.11.2013.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу об'єднанням послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, згідно з яким у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що зважаючи на положення ч. 2 ст. 129 ГПК України та враховуючи закриття провадження у справі в частині сплаченого відповідачем розміру заборгованості та часткове задоволення позову, розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, який буде пропорційним задоволеним позовним вимогам, складає 312 003,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У суді першої інстанції відповідач подав письмові запереченнях проти задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення заперечив, просив суд відмовити в задоволенні заяви, а також зазначив, що в разі, якщо суд прийме рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення він просить суд зменшити витрати на професійну правничу допомогу на 99%, пославшись на те, що:

- позовна заява містить вказівку про те, що витрати на професійну правничу допомогу в цій справі в суді першої інстанції складають 20 000,00 грн., проте інформація про спосіб визначення такої суми у позовній заяві була відсутня, у зв'язку із чим у відзиві відповідач не мав можливості сформувати і викласти свої аргументи щодо спростування такої суми;

- до заяви про ухвалення додаткового рішення детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат із зазначенням кількості витраченого часу, необхідних для надання правничої допомоги, не надано, що суттєво обмежує відповідача у можливості спростування розрахунку вартості наданих позивачу послуг професійної правничої допомоги;

- надана позивачем копія платіжної інструкції № 75 від 15.01.2025 на суму в 100 000,00 грн. не містить вказівок про те, що ці кошти повністю або частково стосуються надання послуг саме у цій справі, оскільки така платіжна інструкція може стосуватись інших послуг, які надавались АО «Синегор» позивачу;

- заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, так як АО «Синегор» надавалась професійна правнича допомога позивачу в аналогічних чи подібних справах № 910/2375/24, 910/2582/24, 910/2414/24, 910/2573/24, 910/2427/24, 910/3428/24, 910/13038/24 з приводу виконання банківських гарантій та/або стягнення коштів, отриманих бенефіціарами в результаті виконання гарантами таких банківських гарантій, а також іншим суб'єктам господарювання у подібних позовах до відповідача (справи № 910/18350/23, 910/18620/23, 910/11352/24, та ін.). Вказане свідчить про те, що супровід цієї справи № 910/13040/24 не потребував значних часових витрат представника позивача для вивчення обставин справи, умов укладеного між позивачем та відповідачем договору та вироблення правової позиції;

- частина з наданих позивачем документів існувала до ухвалення рішення, а відтак такі документи могли бути надані до суду разом із позовом та до закінчення дебатів.

В свою чергу у апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що суд першої інстанції не вдався до аналізу наданих стороною позивача документів та фактично проігнорував доводи відповідача, викладені у запереченнях проти задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, тобто не навів інших доводів у обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів зазначає про те, що доводам щодо відсутності належних доказів оплати позивачем послуг правову оцінку колегією суддів вже надано.

Щодо інших доводів, колегія суддів зазначає про таке.

Позивачем разом з заявою про ухвалення додаткового рішення надано належні докази, які дають можливість визначити обсяг наданих послуг та їх вартість а відтак відповідач мав можливість сформувати і викласти свої аргументи щодо спростування такої суми під час розгляду вказаної заяви позивача.

Щодо відсутності детального опису робіт (наданих послуг) та часу витраченого адвокатом на їх виконання, колегія суддів зазначає про таке.

За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Слід зауважити на тому, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Водночас колегія суддів звертається до наступних висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21:

- за положенням ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі;

- пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства;

- зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо;

- так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги;

- оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат;

- саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару);

- правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару;

- Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що ч. 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

- тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис;

- Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права;

- статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті;

- отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

При розгляді вказаної справи Велика Палата Верховного Суду:

- відійшла від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, щодо того, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу;

- та дійшла наступних висновків: учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

З матеріалів справи слідує, що детальний опис робіт (наданих послуг) фактично наведений у додатковій угоді № 08/10-2 від 08.10.2024 до договору № 88365-1, а відтак сам лише факт відсутності детального опису робіт із зазначенням часу, витраченого адвокатом на їх виконання, з огляду на те, що у вказані додатковій угоді сторонами фактично погоджено фіксований розмір гонорару за кожну з наданих послуг, не позбавляє відповідача можливості доводити неспівмірність цих витрат. В свою чергу, за обставин, що склались відмова позивачу у стягнення витрат на послуги адвоката лише з огляду на відсутність детального опису робіт із зазначенням часу, витраченого адвокатом на їх виконання буде свідчити про надмірний формалізм.

Щодо посилань відповідача на те, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, так як об'єднанням надавалась професійна правнича допомога позивачу та іншим в аналогічних чи подібних справах, що свідчить про те, що супровід цієї справи не потребував значних часових витрат представника позивача для вивчення обставин справи, умов укладеного між позивачем та відповідачем договору та вироблення правової позиції, слід зазначити наступне..

Колегія суддів зауважує на тому, що саме відповідач повинен довести невідповідність заявленої позивачем до стягнення вартості послуг з юридичного супровіду в суді першої інстанції вимогам чинного законодавства та обставинам справи, проте відповідачем фактично не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така не співмірність. В свою чергу колегією суддів не встановлено, що надання таких послуг є не доведеними, а їх вартість неспіврозмірнимою із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Слід зауважити і на тому, що матеріалами справи підтверджується представництво об'єднанням інтересів позивача в суді першої інстанції, в той час як відповідач у запереченнях фактично просить взагалі відмовити у стягненні вартості таких послуг або зменшити їх розмір на 99%, тобто до 200,00 грн., що явно не відповідає середньому розміру цін на ринку та, відповідно, не відповідає принципу господарського судочинства, передбаченому у п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, а саме відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який задовольнив заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та присудив до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн..

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 у справі № 910/13040/24, отже підстав для їх скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 у справі № 910/13040/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 у справі № 910/13040/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 26.06.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

Г.П. Коробенко

Попередній документ

128438797

Наступний документ

128438799

Інформація про рішення:

№ рішення:	128438798
№ справи:	910/13040/24
Дата рішення:	26.06.2025
Дата публікації:	30.06.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; підряду, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (01.08.2025)
Дата надходження:	22.10.2024
Предмет позову:	стягнення 324 600,00 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (7)

26.02.2025 12:20	Господарський суд міста Києва
08.04.2025 15:00	Господарський суд міста Києва
23.04.2025 12:40	Господарський суд міста Києва
26.06.2025 10:20	Північний апеляційний господарський суд
15.07.2025 10:30	Північний апеляційний господарський суд
29.07.2025 10:40	Господарський суд міста Києва
02.09.2025 12:50	Господарський суд міста Києва