79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"17" червня 2025 р. Справа №914/188/23
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.,
Суддів Бойко С.М.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Шатан Т.О.,
представники сторін:
прокурор: Винницька Л.М.,
відповідачів: не з'явились,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» б/н від 31.03.2025 (вх. суду від 31.03.2025 № 01-05/952/25)
на рішення Господарського суду Львівської області від 25.02.2025 (повне рішення складено 10.03.2025, суддя О.Ю. Бортник)
у справі № 914/188/23
за позовом: Заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави
до відповідача 1: Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача 2: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар», м. Львів-Винники,
про: визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації права власності,
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду попередньої інстанції:
Заступник керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4839 від 12.11.2020 р «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» земельної ділянки»; визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4842 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» земельної ділянки»; скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар», м. Львів-Винники, на земельну ділянку з кадастровим номером № 4610137500:11:016:0085, площею 0,198 га, номер запису про право власності/довірчої власності: 41554005.
В обґрунтування позову прокурор зазначив, що спірними рішеннями Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, правонаступником якої є Львівська міська рада, , всупереч ст. 41, 116, 134 ЗК України передано у власність відповідача 2 земельні ділянки з кадастровими номерами 4610137500:11:016:0040 та 4610137500:11:016:0041 для будівництва та обслуговування гаражів.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.02.2025 у справі № 914/188/23 позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4839 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» земельної ділянки». Визнано недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4842 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» земельної ділянки». Скасовано державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ -43740840) на земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:11:016:0085, площею 0,198 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2339697846101, номер запису про право власності / довірчої власності: 41554005. Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» (79495, Львівська область, м. Львів, м. Винники, вул. Івана Франка, буд. 17Б, код ЄДРПОУ 43740840) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031) 5 954,4 грн. судового збору.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідачу 2 безоплатно передано у власність загалом 0,198 га землі для будівництва та обслуговування гаражів із земель запасу за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам. В той час як можливість безоплатної передачі земельних ділянок для гаражного будівництва гаражно-будівельним кооперативам встановлена нормами глави 6 ЗК України, яка регулює правовий режим земель житлової та громадської забудови.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні рішення не відповідають закону та одночасно порушують право територіальної громади на використання земельних ділянок відповідно до встановленого їх цільового призначення (визначеної категорії), а також на оплатне відчуження належних територіальній громаді земельних ділянок шляхом їх продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з рішенням, Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить:
-скасувати ухвалу суду у справі №914/188/23 від 13.01.2025 та протокольні ухвали в частині відмови у задоволенні клопотань апелянта та задоволити такі клопотання в повному обсязі (про закриття провадження з підстав п.6 ч.1 ст.231 ГПК України (Львівська міська рада не є правонаступником), про відмову в позові (позов підписано неуповноваженою особою), про закриття провадження з підстав п.2 ч.1 ст.231 ГПК України (позовна вимога пред'явлена державою в особі прокурора до неї самої, що не відповідає ч.1ст.45 ГПК України), про залишення позову без розгляду (наявний орган уповноважений державою здійснювати функції захисту інтересів Львівської міської ради у спірних правовідносин);
-скасувати судове рішення у справі № 914/188/23 від 25.02.2025 повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити заступнику керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова у задоволенні позову повністю.
На думку апелянта позивач та відповідач в даній справі збігаються в одній особі, тому з огляду на предмет спору Львівська міська рада в даному випадку може бути виключно відповідачем у справі. Водночас скаржник вважає, що Львівська міська рада не є правонаступником Рясне-Руської сільської ради.
Крім цього, на переконання апелянта, прокурором недотримано порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», як і не підтверджено підстав представництва.
Щодо суті оскаржуваного рішення, то апелянт вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
Прокурор та Львівська міська рада відзивів на апеляційну скаргу не подали.
Рух справи в суді апеляційної інстанції:
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2025 справу № 914/188/23 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» б/н від 31.03.2025 (вх. суду від 31.03.2025 № 01-05/952/25) на рішення Господарського суду Львівської області від 25.02.2025 у справі № 914/188/23.
Ухвалою суду від 14.05.2025 призначено справу № 914/188/23 до розгляду у судовому засіданні на 17.06.2025.
17.06.2025 до суду надійшло клопотання апелянта про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника, також апелянт вказав, що підтримує доводи апеляційної скарги в повному обсязі.
У судове засідання 17.06.2025 з'явився прокурор, який заперечив доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Львівська міська рада, належним чином повідомлена про час і місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали до електронного кабінету ( том 4, а.с. 51) - явки уповноваженого представника у судове засідання 17.06.2025 не забезпечила.
При перегляді судових рішень місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:
Щодо підстав звернення прокурора у цій справі з визначеним складом учасників справи.
Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).
Також у постанові від 07.11.2018 (справа № 916/749/17) Верховний Суд вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить. Захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення прокурора та визначення ради відповідачем, поза як іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади не існує.
Як вказує Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).
В контексті правовідносин у цій справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Необхідність захисту інтересів держави полягає в тому, що спірна земельна ділянка, на думку прокурора, є комунальною власністю та всупереч чинному законодавству незаконно безоплатно передана у приватну власність юридичної особи. В цьому випадку, наявна необхідність захисту як інтересів територіальної громади, незаконно позбавленої права власності на землю, так і права кожного громадянина на користування об'єктами права власності народу, так і публічного, суспільного інтересу як складової державного інтересу. Такий інтерес полягає у забезпеченні економічних інтересів держави, зокрема, можливості відчужити спірну земельну ділянку у власність чи користування на конкурсних умовах, а відтак і наповнити відповідний бюджет; соціальних інтересів держави, зокрема, можливості забезпечити громадян земельними ділянками
Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України. Тобто, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.
Проте, особливістю в спірній ситуації є те, що позивач і відповідач в справі поєднуються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем, у зв'язку з чим і з огляду на предмет спору Львівська міська рада, на обґрунтовані переконання прокурора, може бути виключно відповідачем у справі.
У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).
Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
У пункті 8.8 постанови від 05.07.2023 у справі 912/2797/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевого самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті. Однак це не може перешкодити розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, де прокурор діяв в інтересах ради як сторони договору, і такі вимоги можуть забезпечити ефективний захист інтересів територіальної громади у випадку їх порушення стороною договору та бездіяльності ради щодо належного захисту інтересів територіальної громади.
У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).
У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор у даній справі не виступає як альтернативний суб'єкт звернення до суду, а правомірно та відповідно до закону захищає інтереси держави, а відтак обґрунтованою є ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення без розгляду позовної заяви.
Крім цього, щодо відсутності у особи, яка підписала позовну заяву, повноважень на вчинення таких дій, то суд дійшов висновку про безпідставність зазначених аргументів скаржника з огляду на норми ст.ст. 5, 15 та 24 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до цих правових норм функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Прокурором органу прокуратури є зокрема заступник керівника окружної прокуратури. Право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Крім цього, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо постановлення, з порушенням норм матеріального та процесуального права, Господарським судом Львівської області ухвали про відмову в задоволенні клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі, з огляду на таке.
Як було зазначено вище, апелянт вважає, що Львівська міська рада не є правонаступником Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, оскарження рішень якої є предметом розгляду у цій справі.
Слід зазначити, що ухвалами Львівської міської ради від 29.12.2020 № 6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» та № 7 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради», керуючись, серед іншого, Розпорядженням № 718-р, визнано Львівську міську раду правонаступником всього майна, прав та обов'язків Рясне-Руської територіальної громади, а також Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.
Вказані ухвали є чинними, в судовому порядку не скасовані.
Щодо обраного прокурором способу захисту у цій справі.
За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 зазначено таке:
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36))".
Судами у цій справі встановлено, що 12.11.2020 рішеннями Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4842, 4839, дві земельні ділянки (кадастрові № №4610137500:11:016:0040, 4610137500:11:016:0041), Львівська область, м. Львів передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» для будівництва та обслуговування гаражів код КВЦПЗ 16.00 Землі запасу.
Пунктом 2.3 вказаних рішень зобов'язано кооператив забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 Землі запасу на КВЦПЗ 12.04 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу).
Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 23.11.2020 зареєстровано право приватної власності ОК «ГБК «Львів-автокар» на земельні ділянки за кадастровими №№4610137500:11:016:0040, 4610137500:11:016:0041.
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 14.04.2021 вищевказані об'єкти нерухомого майна - земельні ділянки за кадастровими № №4610137500:11:016:0040, 4610137500:11:016:0041 закрито, у зв'язку з об'єднанням.
В подальшому, 14.04.2021 зареєстровано право власності ОК «ГБК «Львів-автокар» на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0085, площею 0, 198 га на підставі заяви №44, посвідченої 04.02.2021 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Глод А.Р., рішень Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №№4839, 4842 від 12.11.2020.
Колегія суддів констатує, що особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем такого нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння).
При цьому, прокурор у цій справі заявив позовні вимоги про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4839 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» земельної ділянки» та рішення № 4842 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» земельної ділянки».
Проте, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (пункт 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21; пункт 9.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
Таким чином, оскільки на момент звернення прокурора з позовом до господарського суду рішення Рясне-Руської сільської ради від 12.11.2020 № 4839 та № 4842 були реалізовані шляхом реєстрації за ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» права власності на спірну земельну ділянку, то визнання незаконним і скасування зазначених рішень саме по собі, без заявлення позовних вимог, спрямованих на відновлення володіння майном, не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави.
Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 924/1369/20.
Крім цього, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Колегія суддів зазначає, що внаслідок скасування судовим рішенням державної реєстрації права власності на землю за відповідачем 2 в державному реєстрі існуватиме прогалина, що не відповідає ефективному способу захисту прав.
Крім того, варто зауважити, що Львівська міська рада попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на спірну земельну ділянку за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем 2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на спірне майно.
Колегія суддів враховує практику Верховного Суду щодо визначення способу захисту у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, про яку і зазначив Верховний Суд у постанові від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22, з аналогічним суб'єктним складом цієї справи та у подібних правовідносинах.
Так, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/1 6 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.201 8 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)) (п.9.25).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що прокурор звернувся у цій справі із способом захисту, який не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, відтак доводи апеляційної скарги щодо неефективного способу захисту є обґрунтованими та обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез?ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Львівської області від 25.02.2025 у справі № 914/188/23 скасуванню.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений судовий збір Обслуговуючим кооперативом «Львів-автокар» при поданні апеляційної скарги, підлягає відшкодуванню скаржнику за рахунок Львівської обласної прокуратури.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» б/н від 31.03.2025 (вх. суду від 31.03.2025 № 01-05/952/25) - задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.02.2025 у справі № 914/188/23 - скасувати. Прийняти нове судове рішення.
У задоволенні позову заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова до Львівської міської ради, Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» про визнання недійсним рішень та скасування державної реєстрації права власності - відмовити.
3. Здійснити розподіл судових витрат.
Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031) на користь Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» (79495, Львівська область, м. Львів, м. Винники, вул. Івана Франка, буд. 17Б, код ЄДРПОУ 43740840) 8 931,6 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Повну постанову складено 26.06.2025.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Г.Г. Якімець