26 червня 2025 року місто Київ
справа № 757/27526/23-ц
провадження № 22-ц/824/706/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Департамент патрульної поліції
відповідач - Державна казначейська служба України
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції, подану представником Олійник Іриною Зеновіївною,
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Новака Р.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю співробітників Департаменту патрульної поліції,-
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 1 серпня 2021 року патрульним поліцейським УПП в м. Києві ДПП Бердецьким Д.А. складено протокол серії ААБ №216378 за ч. 1 ст. 130 КУпАП у зв'язку з тим, що позивач керував транспортним засобом, нібито, з ознаками наркотичного сп'яніння та відмовився пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 4 листопада 2021 року провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Відтак, посилаючись на Постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі №569/1799/16-ц, згідно якої «Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення, позивач стверджує, що йому завдано моральну шкоду, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягували до адміністративної відповідальності незаконно.
Рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення прийнято 4 листопада 2021 року. Отже, строк протягом якого позивач підданий до адміністративної відповідальності станом на час ухвалення рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення становить 3 місяці 3 дні, що можна відобразити як 3,1 місяців (3 + 3/30 = 3,1).
Просив стягнути з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету на свою користь 20 770 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю співробітників Департаменту патрульної поліції.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 грн.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити оскаржуване рішення в частині застосування відповідної норми до розрахунку розміру відшкодування, який підлягає стягненню, в резолютивній частині рішення.
Зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив той факт, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, яке завершилось закриттям провадження у зв'язку з відсутністю правопорушення є підставою для стягнення на користь позивача моральної шкоди з посиланням на розрахунок такої, який визначено у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР.
Проте, щодо розрахунку розміру відшкодування (моральної шкоди) судом першої інстанції допущено помилку, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 13 згаданого Закону, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом. Однак, суд першої інстанції виходив із загальних принципів розумності, справедливості та співмірності, вказаних у ЦК України. Таким чином вважає, що суд першої інстанції вірно визначив характер спірних правовідносин, правові норми, якими слід керуватися, проте не застосував норму спеціального закону щодо обрахунку розміру відшкодування, що є незаконним та необґрунтованим.
Крім того, також подав апеляційну скаргу Департамент патрульної поліції, в якій просив скасувати оскаржуване рішення на ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення є лише документом, в якому зафіксовані певні обставини, відтак сам по собі протокол не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору, він не створює юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення, безпосередньо не впливає на права та обов'язки особи щодо якої він складений, та не є обов'язковим для виконання.
При складанні протоколу відносно позивача працівник поліції діяв в межах наданих йому повноважень відповідно до ст. 255 КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію».
Зокрема зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення та дії уповноваженої на його складання співробітником патрульної поліції не можуть бути самостійним предметом оскарження, оскільки не підпадають під положення КАС України, якими визначено юрисдикцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, що визначено у правовій позиції в постанові Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2017 року в справі № 754/10852/17, в ухвалах Вищого адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року по справі № 161/5061/16а, від 11 січня 2017 року по справі № 555/1627/16а, від 1 лютого 2017 року по справі № 824/502/16а, постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі № 757/6550/17-а.
Посилається на те, що Департамент патрульної поліції та його структурні підрозділи не підпадають під дію Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на який послався суд першої інстанції у своєму рішенні, оскільки не є суб'єктами органу, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури та суду.
Також зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження відкриття кримінального провадження, згідно п. 4 ст. 2 Закону № 266/94-ВР, як на підставу стягнення моральної шкоди.
Вважає, що суд першої інстанції не встановив причинно-наслідкового зв'язку, не повністю дослідив матеріали справи, дійшов хибного висновку щодо доведеності факту наявності моральної шкоди.
Позовна заява не містить доказів, що підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, не обґрунтовано належним чином, з чого позивач виходив при визначення розміру суми компенсації за начебто спричинену моральну шкоду, не вказано та не доведено, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) відповідача вони заподіяні, а тому вказана позовна вимога є штучною, безпідставною та задоволенню не підлягає.
Правом на подання відзиву сторони не скористались.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 червня 2025 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов до наступних висновків.
Судом установлено, що 1 серпня 2021 року патрульний поліцейський УПП в м. Києві ДПП Бердецький Д.А. склав щодо ОСОБА_1 протокол серії ААБ № 216378 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
4 листопада 2021 року Деснянським районним судом м. Києва винесено постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що закриваючи провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 , останньому завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.
Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Враховуючи обставини, глибину та тривалість моральних страждань перенесених позивачем, що безумовно призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків останнього, та враховуючи заявлену до відшкодування суму за заподіяну моральну шкоду, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 2000 грн.
При цьому суд вважав, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 20 770 грн. не відповідав вимогам розумності та справедливості, з урахуванням встановлених обставин справи.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.
Щодо апеляційної скарги поданої Департаментом патрульної поліції.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 15, ч.ч.1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч.1 ст. 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч.1 ст. 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (ч.1 ст. 1176 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справі №925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання, чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування шкоди особі, стосовно якої складено протокол.
За результатом касаційного перегляду справи № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 22 січня 2025 року, в якій зробила такі висновки про застосування норм права:
«Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.
Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.
Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.
У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Основним аргументом апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції, з поміж інших, є те, що те, що Департамент патрульної поліції та його структурні підрозділи не підпадають під дію Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на який послався суд першої інстанції у своєму рішенні, оскільки не входять в структуру органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду.
Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги, оскільки враховуючи правові позиції Верховного Суду, викладені вище, аналіз змісту Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», апеляційний суд приходить до висновків, що патрульна поліція не є суб'єктом, на який поширюється дія Закону № 266/94-ВР, відповідно положення ст. 1176 ЦК України на правовідносини у цій справі також не застосовуються.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, виходив із того, що оскільки судовим рішенням закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, останній має право на відшкодування моральної шкоди, незалежно від доведеності вини працівників патрульної поліції, які склали протокол.
Колегія суддів з огляду на викладені правові висновки Великої Палати Верховного Суду не може погодитися з висновком районного суду про те, що факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності події та складу такого порушення безумовно свідчить про завдання позивачу моральної.
Суд першої інстанції не врахував, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Невідповідність вимогам закону дій працівника патрульної поліції, який склав протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст.130 КУпАП, в цій справі судом не встановлено.
Також, суд першої інстанції не врахував, що рішенням у справі про адміністративне правопорушення не встановлено, що складений працівниками патрульної поліції протокол про адміністративне правопорушення не відповідав вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, та те, що на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення дії патрульного поліцейського були протиправними.
Оскільки судом не встановлено неправомірності у діях працівника патрульної поліції під час складання стосовно позивача ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, то немає підстав для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.
Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.
З урахуванням наведеного, наявні обґрунтовані підстави для задоволення апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції.
Відповідно, наведені аргументи в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, а тому не підлягають задоволенню.
Інших доказів на підтвердження неправомірності дій або бездіяльності працівників Управління патрульної поліції в м. Києві позивачем, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано.
Отже, суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних правовідносин та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
За таких обставин рішення суду першої інстанції відтак відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в ст.ст. 141-142 ЦПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.
За подання позову до суду першої інстанції у 2023 році ОСОБА_1 повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1073, 60 грн. (1 відсоток ціни позову але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році), проте такий ним не сплачувався, посилаючись на п.13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір».
За подання апеляційної скарги Департамент патрульної поліції сплатив судовий збір у розмірі 1 610,40 грн.
Оскільки апеляційним судом відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволено апеляційну скаргу відповідача Департаменту патрульної поліції, з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073, 60 грн. (за подання позову) та 1610,40 грн. відшкодування судових витрат відповідачу за подання апеляційної скарги, що разом складає суму 2684 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1073, 60 грн. на користь Державного бюджету України та компенсацію за подання апеляційної скарги у розмірі 1610,40 грн. на користь Департаменту патрульної поліції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 3 ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус