13 червня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 756/4041/25
номер провадження: 33/824/2851/2025
Суддя Київського апеляційного суду Верланов С.М., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Бібік Олени Миколаївни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві в режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Бібік Олени Миколаївни, подану в інтересах потерпілої ОСОБА_2 , на постанову судді Оболонського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року,
Постановою судді Оболонського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року провадження по адміністративному матеріалу про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №6266604 від 20 березня 2025 року - закрито, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, адвокат Бібік О.М. в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Оболонського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року та визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суддею першої інстанції взято до уваги пояснення ОСОБА_1 , які зводяться до того, що начебто ОСОБА_2 20 березня 2025 року, грубо порушуючи порядок відвідувань медичної установи, з'явилась у палату дитячого лікарняного закладу не лише у вечірній час, а й будучи хворою, без будь-яких засобів індивідуального захисту, піддала явній небезпеці не лише свою дитину, а й інших пацієнтів лікарняного закладу. Однак жодних доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять. Крім того суддею першої інстанції залишено поза увагою той факт, що напередодні зафіксованого домашнього насильства, ОСОБА_1 самовільно змінив постійне місце проживання дитини, фактично викрав її та відмовився повідомляти місце перебування сина. Знайти дитину стало можливим лише за допомогою звернення до поліції із заявою щодо її викрадення.
Вказує, що суддею першої інстанції залишено поза увагою, що через систематичне домашнє насильство, 21 березня 2025 року, тобто на наступний день після виклику поліції, ОСОБА_2 звернулась до невролога, психолога та гіпнотерапевта ОСОБА_3 і відповідно до довідки потерпіла особа знаходиться у процесі психологічного супроводу. Звернення відбулось з питань, пов'язаних із психологічними домашнім насильством, психоемоційна підтримка здійснюється відповідно до етичних стандартів та принципу конфіденційності, копія довідки була надана до заяви разом з документами, які підтверджують належну освіту спеціаліста.
Зазначає, що внаслідок систематичного психологічного насильства з боку ОСОБА_1 у ОСОБА_2 є постійне відчуття тривоги, страху, невпевненості і нездатності захистити себе і дітей. У зв'язку з цим, вона була вимушена звертатися до психолога, починаючи з 2022 року, копія довідки наявна в матеріалах справи. Також вказує, що суддя залишив поза увагою аудіозапис, з якого вбачається аморальна поведінка ОСОБА_1 по відношенню як до дітей, так і до потерпілої, що свідчить про тривале психологічне домашнє насильство.
Вважає, що в діях ОСОБА_1 , які були спрямовані на приниження честі та гідності ОСОБА_2 , як жінки, наявні ознаки домашнього насильства, які формують склад адміністративного правопорушення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Бібік О.М., яка підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та просила її задовольнити, пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з ст.245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення в першу чергу зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності, і лише після цього вирішувати питання про можливість накладення адміністративного стягнення.
Згідно вимог ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Приписами ч.1 ст.173-2 КУпАП передбачена відповідальність за Вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1ст.173-2 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Згідно з п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктами 4, 7 ч.2 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Нормами зазначеного закону визначено, що психологічним насильством є така форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
В той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин але й від суб'єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №626604 від 20 березня 2025 року вбачається, що 20 березня 2025 року близько 21 год 08 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно дружини, а саме, вчинив сварку, ображав, викручував руки, чим спричинив шкоду психологічному здоров'ю. Чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП (а.с.2).
На підтвердження указаних обставин до протоколу про адміністративне правопорушення додано: рапорти працівників поліції (а.с.3, 4-5); пояснення ОСОБА_2 (а.с.6); пояснення ОСОБА_1 , (а.с.7); форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства (а.с.8); копія посвідчення адвоката ОСОБА_1 (а.с.9).
Розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише у межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, та суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами, що є необхідним елементом складу даного правопорушення.
Суддею першої інстанції встановлено та вбачається з виписки із медичної карти стаціонарного хворого №5323 КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня №1», що малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , госпіталізований 18 березня 2025 року із датою виписки 21 березня 2025 року з діагнозом правобічна пневмонія середнього ступеня важкості, ДН 0, бронхообструктивний синдром, гострий назофарингіт, гострий правобічний євстахиїт. Дитина поступила із скаргами на вологий кашель, нежить. Погіршення стану з 11 березня, без позитивної динаміки. Рекомендації, крім іншого, уникати контакту з хворими людьми, не відвідувати місця скупчення людей, та дитячі майданчики протягом 1 тижня.
Відповідно до довідки лікаря педіатра від 01 квітня 2025 року разом з дитиною в педіатричному відділенні з 18 березня 2025 року перебував батько дитини - ОСОБА_1 .
З долучених до матеріалів справи у суді першої інстанції відеозаписів вбачається, що матір дитини - ОСОБА_2 20 березня 2025 року о 20 год 02 хв. знаходиться в палаті дитячого лікарняного закладу, будучи хворою на «бронхіт», із підвищеною температурою тіла, що особисто підтверджує, перебуває поряд з дитиною без будь-яких засобів індивідуального захисту. При цьому, на зауваження батька дитини - ОСОБА_1 щодо ризиків та небезпеки її присутності поряд з дитиною у такому стані не реагує, а на спроби її відеофіксації поводить себе агресивно і намагається цьому перешкодити, що в подальшому викликає розмову на підвищених тонах, дещо в емоційному стані із взаємними звинуваченнями.
Також суддею першої інстанції встановлено, що будь-які сторонні свідки вказаної події відсутні, протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 оформлений за викликом та зі слів ОСОБА_2 , а отже зі слів заінтересованої особи. При цьому ОСОБА_2 не зверталась зі скаргами про спричинення будь-яких тілесних ушкоджень та не спростувала оформлення аналогічного протоколу за ч.1 ст.173-2 КУпАП стосовно неї.
Вчинення будь-яких дій, якими ОСОБА_1 могла бути заподіяна шкода фізичного або психологічного характеру ОСОБА_2 наданим відеозаписом не зафіксовано.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що суддя першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що матеріалами справи не підтверджено умисного вчинення ОСОБА_1 20 березня 2025 року о 21 год 08 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , дій фізичного та психологічного характеру із застосування насильства до ОСОБА_2 (криків, образ, викручування рук), внаслідок чого була завдана шкода її фізичному або психічному здоров'ю, а відтак в діях ОСОБА_1 відсутній склад даного адміністративного правопорушення.
З огляду на викладене, суддею першої інстанції правильно зазначено, що посадова особа, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, помилково прийшла до висновку про те, що об'єктивні зауваження і вимоги госпіталізованого батька дитини до ОСОБА_2 , яка з власної ініціативи прибула до лікарняного закладу у вечірній час у хворобливому стані, про припинення порушення режиму відвідування та усунення небезпеки для хворої дитини, слід кваліфікувати за ч.1 ст.173-2 КУпАП.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що конфлікт, який склався між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ґрунті перебування їх спільної дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на лікуванні з його батьком ОСОБА_5 , за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди фізичному та психологічному здоров'ю потерпілій не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в цьому випадку є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони адміністративного правопорушення.
З огляду на наведене сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації не може свідчити про вчинення психологічного насильства в розумінні вимог ст.173-2 КУпАП та ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Доводи апеляційної скарги про те, що через систематичне домашнє насильство, 21 березня 2025 року, тобто на наступний день після виклику поліції, ОСОБА_2 звернулась до невролога, психолога та гіпнотерапевта ОСОБА_3 і відповідно до довідки потерпіла особа знаходиться у процесі психологічного супроводу,суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки дана довідка невролога, психолога та гіпнотерапевта ОСОБА_3 від 21 березня 2025 року не містить інформації щодо обставин події, яка сталася 20 березня 2025 року о 21 год 08 хв. та не свідчить про спричинення шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_2 внаслідок цієї події.
Що стосується посилань захисника про невірну та неповну оцінку судом першої інстанції фактичних обставин справи, то вони не знайшли свого підтвердження та є власним баченням захисника того, що сталося.
Інших переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в оскаржуваній постанові і були підставами для її скасування та притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, заявником не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
З наведених вище підстав суд апеляційної інстанції погоджується із висновком судді першої інстанції про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які свідчать про вчинення ОСОБА_1 дій, зазначених у диспозиції ч.1 ст.173-2 КУпАП, та підпадають під ознаки домашнього насильства.
На переконання апеляційного суду, суддя першої інстанції відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП повно й всебічно з'ясував усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов правильного висновку про те, що в діях ОСОБА_6 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП, суддя апеляційного суду,
Апеляційну скаргу адвоката Бібік Олени Миколаївни, подану в інтересах потерпілого ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Постанову судді Оболонського районного міста Києва від 03 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду С.М.Верланов