№33/824/671/2025 Постанова винесена суддею Курило А. В.
Категорія: ст. 124 КУпАП
14 квітня 2025 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Горб І.М., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 та її захисників Орловської В.А. і Кучер Я.Г. , іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 та його представника - адвоката Конюшка Д.Б., розглянувши апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Конюшка Д.Б. на постанову судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Сокаль Львівської області, громадянки України, з вищою освітою, розлученої, маючої на утриманні доньку, 2011 р.н., працюючої менеджером ТОВ «ТД Вестхім Україна», зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , яка раніше не притягувалась до адміністративної відповідальності,
Постановою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно з постановою, суд розглянув протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №499977, відповідно до якого - 02 вересня 2024 року о 09 год. 10 хв. біля станції метро «Лівобережна» в м. Києві ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Volkswagen Tiguan», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі, не дала дорогу транспортному засобу, який рухався по головній дорозі, в результаті чого здійснила зіткнення з транспортним засобом «Hyundai Sonata», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , чим порушила п. 16.11 Правил дорожнього руху України.
Проте, посилаючись на встановлені при судовому розгляді обставини та матеріали справи, суддя дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_3 - адвокат Конюшко Д.Б. подав апеляційну скаргу, в якій, вважаючи постанову суду незаконною та необґрунтованою, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а справу закрити у зв'язку із спливом терміну притягнення особи до відповідальності.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, суд прийняв рішення виключно на підставі одних усних пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відеозапису, який навпаки підтверджує вину, не дослідивши матеріали справи та не викликавши потерпілу особу.
Разом з тим, в протоколі про адміністративне правопорушення вказано порушення п. 10.1, п. 16.5 ПДР. Пунктом 16.11 ПДР передбачено, що на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається другорядною дорогою, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху. Саме ці порушення й було допущено ОСОБА_1 , оскільки вона їхала по другорядній дорозі, а водій ОСОБА_3 по головній, що жодним чином не взято до уваги судом.
Також апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду, як пропущений з поважних причин, посилаючись на те, що потерпілий ОСОБА_3 не викликався у судове засідання, не був присутнім в судовому засіданні та не знав про дату і час судового засідання, а про факт наявності рішення судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23.10.2024 року, яким закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, ОСОБА_3 дізнався після звернення до суду та отримання постанови 27.11.2024 року, тому апеляційна скарга й подається протягом 10 днів з дня отримання можливості ознайомитись з вказаною постановою.
Захисник Орловська В.О. в запереченнях на апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Конюшка Д.Б., вважаючи постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу адвоката Конюшка Д.Б. - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення ОСОБА_3 та його представника - адвоката Конюшка Д.Б. на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення особи, щодо якої провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито - ОСОБА_1 та її захисників проти задоволення апеляційної скарги, допитавши в судовому засіданні спеціаліста (головного судового експерта) Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходжу до наступних висновків.
Відповідно до ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення вважаю, що строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції пропущений з поважних причин, зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували належне повідомлення ОСОБА_3 про дату та час судового засідання, яке відбулося 23 жовтня 2024 року, а, як вбачається із розписки, долученої до матеріалів справи, ОСОБА_3 отримав копію оскаржуваної постанови 27 листопада 2024 року та апеляційну скаргу його представником - адвокатом Конюшком Д.Б. подано засобами поштового зв'язку вже 04.12.2024 року, тому, враховуючи, що строк на апеляційне оскарження було пропущено з причин, що не залежали від нього, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя та права на апеляційне оскарження, вказаний строк підлягає поновленню.
Що стосується доводів представника ОСОБА_3 - адвоката Конюшка Д.Б. про незаконність постанови суду першої інстанції, то вони є безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності до п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Склад правопорушення - це наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом.
Стаття 124 КУпАП передбачає відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Як вбачається з матеріалів справи, відносно ОСОБА_1 складено про протокол про адміністративне правопорушення про те, що 02 вересня 2024 року о 09 год. 10 хв. біля станції метро «Лівобережна» в м. Києві, коло, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Volkswagen Tiguan», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі, не дала дорогу автомобілю, який рухався по головній дорозі, в результаті чого сталося зіткнення з транспортним засобом «Hyundai Sonata», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушила п. 16.11 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
ОСОБА_1 свою вину в порушенні ПДР України, що мали наслідком дорожньо-транспортну пригоду, заперечувала та надала пояснення, які на протязі усього розгляду справи як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, є незмінними, логічними, послідовними та збігаються з її письмовими поясненнями від 02 вересня 2024 року.
Як вбачається із пояснень ОСОБА_1 , наданих нею одразу після настання дорожньо-транспортної пригоди, які вона згодом підтвердила в судах першої та апеляційної інстанції, керуючи транспортним засобом по вул. Сверстюка в м. Києві, біля станції метро «Лівобережна», вона виїхала з другорядної дороги на головну та продовжила рух прямо, напрямок руху не змінювала, в той час водій автомобіля Hyundai Sonata, який рухався з правої від неї сторони з більшою швидкістю на колі, не увімкнувши покажчик повороту, різко почав повертати ліворуч, внаслідок чого і сталось зіткнення. Удар прийшовся переднім колесом в праву сторону її автомобіля, в результаті чого в її автомобілі пошкоджено диск колеса, крило та бампер з правої сторони, передні. Зазначила, що обидва автомобілі в момент зіткнення знаходились на головній дорозі. Рухаючись по головній дорозі, вона не змінювала напрямок руху, а ОСОБА_3 змінив напрямок руху, внаслідок чого і сталося зіткнення. Швидкість руху її автомобіля була близько 40 км/год., а швидкість автомобіля ОСОБА_3 була значно більшою.
В суді апеляційної інстанції другий учасник дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 пояснив, що він їхав по дорозі з круговим рухом, по головній дорозі, ввімкнув лівий покажчик повороту, переконався, що немає перешкод для повороту та продовжив рух, в той час, як водій ОСОБА_1 не пропустила його та в'їхала в задню ліву частину його автомобіля. Він їхав по дорозі з круговим рухом та мав продовжувати рух далі, а автомобіль ОСОБА_1 допустив зіткнення. Швидкість його автомобіля була 25 км/год., а ОСОБА_1 їхала надто швидко, зі швидкістю приблизно 45-50 км/год.
Аналогічні пояснення ОСОБА_3 були надані і одразу після дорожньо-транспортної пригоди, в яких він зазначав, що рухався по головній дорозі, по колу, в той час як в нього в'їхав автомобіль Фольцваген в ліву сторону його автомобіля.
Викликаний та допитаний в судовому засідання в суді апеляційної інстанції спеціаліст (головний судовий експерт відділу автотехнічних досліджень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз) ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та поставивши запитання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , вказав, що в даній дорожній ситуації механізм зіткнення відповідає механізму зіткнення попутних транспортних засобів, коли один транспортний засіб здійснює зміщення. Що стосується вимог п. 16.11 ПДР, то на даній ділянці місця скоєння ДТП ці вимоги не мають відношення до дій ОСОБА_1 , оскільки обидва автомобілі вже рухались по головній дорозі по колу, поза зоною ділянки, де водій автомобіля «Volkswagen Tiguan» повинна була надавати дорогу транспортним засобам, які рухались по головній дорозі. Водій автомобіля «Volkswagen Tiguan» рухається в однакових умовах з водієм «Hyundai Sonata». Механізм даної дорожньо-транспортної пригоди не відповідає механізму зіткнення на перехресті. Вимоги п. 16.11 ПДР діють тоді, коли ДТП знаходиться в межах перехрестя. Водій ОСОБА_1 проїхала близько 20-30 метрів від знаку «дати дорогу», отже приблизно 3 секунди вона рухалась по головній дорозі з моменту виїзду на круговий рух. Водій автомобіля «Hyundai Sonata» повинен був діяти відповідно до п. 10.3 і розділу 34 ПДР, відповідно до горизонтальної розмітки 1.1, а водій автомобіля «Volkswagen Tiguan» мала виконувати вимоги п. 12.3 ПДР. На момент контакту швидкість автомобіля «Hyundai Sonata» була більшою, ніж швидкість автомобіля «Volkswagen Tiguan», а до моменту зіткнення ще більша. Автомобіль «Hyundai Sonata» наближався справа ззаду автомобіля «Volkswagen Tiguan». Оскільки два автомобіля рухались по головній дорозі, то водій транспортного засобу «Hyundai Sonata», який вирішив повернути на коло, повинен був надати дорогу автомобілю «Volkswagen Tiguan». Якби ОСОБА_1 виїжджала з другорядної дороги на головну і не пропустила б автомобіль ОСОБА_3 , то удар прийшовся б у ліву бокову частину її автомобіля, а в даному випадку удар справа.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
У рішенні від 21.07.2011 у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом».
У відповідності до п. 43 рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з урахуванням первісного визначення принципу «поза розумним сумнівом» у справі «Авшар проти Туреччини»), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Постановою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, закрито у зв'язку із відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення.
Такі висновки суддя зробив на підставі оцінки зібраних по справі доказів, а саме: протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №499977 від 02.09.2024 року, схеми місця ДТП, фотознімків місця ДТП, пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , наданих одразу після настання дорожньо-транспортної пригоди.
Прийняте рішення суд першої інстанції мотивував тим, що схема місця ДТП не містить у собі достатніх даних, які б безпосередньо вказували на порушення ОСОБА_1 вимог п. 16.11 ПДР України, оскільки, як вбачається зі схеми ДТП, дорожньо-транспортна пригода сталася на проїзній частині вул. Сверстюка на відстані 17,1 м до бордюрного каменю, у третій смузі, в зоні дії дорожніх знаків 2.3 "Головна дорога" та 7.8 "Напрямок головної дороги", яка не містить дорожніх знаків 4.10. "Круговий рух" та 2.3 "Головна дорога", то обидва водії рухались головною дорогою, при цьому водій ОСОБА_3 рухався праворуч від транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», яким керувала ОСОБА_1 , та мав намір повернути ліворуч, тоді як остання рухалась прямо і не мала наміру змінювати напрямок руху, та у момент дорожньо-транспортної пригоди водій транспортного засобу «Hyundai Sonata» під керуванням ОСОБА_3 змінив напрямок руху ліворуч.
З такими висновками Дніпровського районного суду м. Києва погоджується і суд апеляційної інстанції.
У судовому засіданні при апеляційному розгляді також було досліджено матеріали справи, в т.ч. і надані стороною захисту ОСОБА_1 дані схеми нанесення дорожньої розмітки на перехресті з круговим рухом на перетині вул. Раїси Окіпної та вул. Євгена Сверстюка, які відповідають відомостям, що містяться у вказаній вище схемі ДТП, заслухано пояснення ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та спеціаліста (головного судового експерту відділу автотехнічних досліджень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз) ОСОБА_4 , який вказав, що на момент зіткнення водій ОСОБА_1 , як і водій ОСОБА_3 , перебувала на головній дорозі, а тому і вимога п. 16.11 Правил дорожнього руху України не поширювалась на дії водія ОСОБА_1 , з чого випливає відсутність порушення водієм п. 16.11 ПДР України, а тому в її діях і відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Отже, сукупність наведених доказів не містить сукупних ознак чи неспростованих презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які б поза розумним сумнівом вказували на вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
За таких обставин, приходжу до висновку, що постанова судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року, якою закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, є законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим відсутні підстави для її скасування, а відтак, апеляційна скарга представника ОСОБА_5 - адвоката Конюшка Д.Б. не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суддя
Поновити представнику ОСОБА_3 - адвокату Конюшку Д.Б. строк на апеляційне оскарження постанови судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Конюшка Д.Б. залишити без задоволення, а постанову судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року, якою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду Горб І. М.