02 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 62020000000000395 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Холми Корюківського району Чернігівської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України № 746-VII від 21.02.2014), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 07.04.2011), за апеляційною скаргою прокурора у провадженні на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України № 746-VII від 21.02.2014), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 07.04.2011), звільнено від кримінальної відповідальності _________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/2517/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_9
Категорія: ч. 2 ст. 365 КК України Доповідач ОСОБА_1
на підставі ст. 49 КК України, а кримінальне провадження № 62020000000000395 від 29.04.2020 відносно останнього - закрито.
Цією ж ухвалою процесуальні витрати на проведення експертизи на загальну суму 2 971 грн. 20 коп. - віднесено на рахунок держави.
Своє рішення суд мотивував тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні таких дій:
- незаконному перешкоджанні проведенню зборів, мітингів, вчиненому службовою особою із застосуванням фізичного насильства, на виконання явно злочинного наказу, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001);
- перевищенні влади та службових повноважень, вчиненому працівником правоохоронного органу, що супроводжувалось болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого ОСОБА_10 діями, за відсутності ознак катування, на виконання явно злочинного наказу, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України № 746-VII від 21.02.2014);
- складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, вчинених за попередньою змовою групою осіб, на виконання явно злочинного наказу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 07.04.2011).
Згідно обвинувального акта, інкриміновані ОСОБА_7 дії за ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001) та ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України були вчинені 30.11.2013 року, а за ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК України в період з 30.11.2013 року по 04.12.2013 року.
Судом встановлено, що найбільш тяжке кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , передбачене ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України 746-VII від 21.02.2014), відповідно до ст. 12 КК України, належить до категорії тяжких злочинів.
Згідно з обвинувальним актом, з моменту вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, минули відповідні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (десять років), а правових перешкод щодо звільнення його від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ст. 49 КК України, не встановлено.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що клопотання захисника ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі прокурор у провадженні, вважаючи ухвалу суду незаконною та необґрунтованою через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить її скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою ОСОБА_7 звільнити від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України № 746-VІІ від 21.02.2014), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України № 3207-VІ від 07.04.2011), на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та кримінальне провадження № 62020000000000395 від 29.04.2020 року - закрити.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що обов'язковою умовою звільнення особи саме від кримінальної відповідальності, а не від покарання, на підставі ст. 49 КК України, є визнання факту, що така особа вчинила кримінальне правопорушення. Лише в такому випадку можливо обчислити відповідні строки давності.
Отже, прийняття судом рішення про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності констатує факт вчинення особою кримінального правопорушення, за який її було звільнено від кримінальної відповідальності.
Також зазначає, що у разі, коли обвинувачений, якому роз'яснено в установленому порядку підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яка є нереабілітуючою, та наслідки такого звільнення, розуміє, що відповідною ухвалою, буде констатовано факт вчинення ним відповідних кримінальних правопорушень, погоджується з цим і не заперечує проти закриття кримінального провадження з цієї підстави, то суд може звільнити його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень незалежно від визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні цих правопорушень.
Натомість, суд першої інстанції, приймаючи рішення про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_7 лише послався на обставини викладені в обвинувальному акті, однак не зазначив, що ОСОБА_7 , вчинив інкриміновані йому кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України № 746-VІІ від 21.02.2014), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України № 3207-VІ від 07.04.2011), та взагалі не зробив висновку про факт вчинення цих правопорушень.
Зокрема, зазначає, що в ухвалі від 07.08.2024 суд навіть не встановлював підстави для застосування ст. 49 КК України, а послався на обвинувальний акт, констатуючи те, чого у ньому не було вказано, зазначивши: «згідно з обвинувальним актом, з моменту вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України минули відповідні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, а правових перешкод щодо звільнення його від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ст. 49 КК України, не встановлено».
Більш того, викладаючи зміст резолютивної частини ухвали, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, оскільки звільнив: « ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001); ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України № 746-VII від 21.02.2014), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 07.04.2011), від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України», у той час коли резолютивна частина судового рішення повинна бути ясною, чіткою, зрозумілою і не допускати неоднозначного тлумачення.
Таким чином, вважає, що рішення суду першої інстанції, у резолютивній частині якого зазначено про звільнення від кримінальної відповідальності за таких підстав, з урахуванням положень ст. 44, 49 КК України, не відповідає критеріям чіткості, зрозумілості та однозначності, а відтак створює невизначеність у стороннього спостерігача, у зв'язку з чим суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Захисник ОСОБА_6 в запереченнях на апеляційну скаргу прокурора, вказуючи на те, що прокурор не заперечує проти власне звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України, а всі його доводи зводяться лише до незгоди із тим, що оскаржуваною ухвалою ОСОБА_7 не визнано винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів, тобто не констатовано його винуватість, а зазначено, що він є обвинуваченим у вчиненні інкримінованих злочинів, при цьому прокурор не навів жодних аргументів, які б свідчили про порушення судом першої інстанції істотних вимог кримінального процесуального закону, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, а також заперечення обвинуваченого та захисника проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Звільнення від кримінальної відповідальності регламентовано розділом ІХ Загальної частини КК України.
Зокрема, порядок та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності визначено у ст. 49 КК України.
З аналізу законодавства, що регулює питання закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, слідує, що строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Вказаною нормою встановлено строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК України, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України № 746-VII від 21.02.2014), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 07.04.2011), та відповідно до висунутого обвинувачення, інкриміновані йому дії за ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001) та ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України він вчинив 30.11.2013 року, а за ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК України - в період часу з 30.11.2013 року по 04.12.2013 року.
Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції захисник ОСОБА_6 звернулася до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, оскільки з моменту вчинення останнім кримінальних правопорушень минуло десять років. Таке клопотання просив задовольнити обвинувачений ОСОБА_7 , не заперечуючи проти закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України. Прокурор також не заперечував проти задоволення вказаного клопотання. Потерпілий ОСОБА_10 не приймав безпосередньої участі в судовому засіданні у зв'язку з проходження військової служби, однак у відповідь на звернення суду щодо з'ясування його думки з приводу клопотання сторони захисту, не виклав заперечень щодо закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України.
Суд першої інстанції 07 серпня 2024 року постановив ухвалу, якою звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України № 746-VII від 21.02.2014), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 07.04.2011), на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження щодо нього.
Санкція ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001) передбачає максимальне покарання у виді 5 років позбавлення волі, санкція ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України № 746-VII від 21.02.2014) - у виді 8 років позбавлення волі, санкція ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 07.04.2011) - у виді обмеження волі до 3 років.
Отже, згідно з нормами ст. 12 КК України, інкриміновані ОСОБА_7 кримінальні правопорушення є кримінальним проступком, а також - не тяжким та тяжким злочинами.
Відповідно до положень ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею тяжкого злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років.
Найбільш тяжке кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , передбачене ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України № 746-VII від 21.02.2014), санкція якого передбачає максимальний вид і розмір покарання у виді позбавлення волі строком до 8 років.
Згідно обвинувального акта, датою вчинення вказаного кримінального правопорушення є 30.11.2013 року.
Вирішуючи питання про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 у зв'язку із закінченням строків давності, суд першої інстанції, перевіривши, передбачені ст. 49 КК України, підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності, встановивши відсутність факту умисного вчинення останнім дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду, та переривання строків давності, дійшов правильного висновку про необхідність звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України № 746-VII від 21.02.2014), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 07.04.2011), на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, та закриття кримінального провадження № 62020000000000395 від 29.04.2020 стосовно нього.
Істотних порушень судом першої інстанції норм КПК України під час вирішення питання про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції законно та обґрунтовано прийняв рішення про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про недотримання судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону внаслідок того, що не зробив висновку про факт вчинення ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень та не встановив його винуватості, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Як зазначено вище, відповідно до приписів ч. 1 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 4ст. 288 КПК України, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, закрити кримінальне провадження, звільнивши обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Ці норми, як і положення ст. 49 КК України, є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов'язок розглянути відповідне питання.
Тож суд першої інстанції, отримавши клопотання сторони захисту про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності, проти задоволення якого не заперечували ні обвинувачений ОСОБА_7 , ні прокурор, керуючись вимогами кримінального і кримінального процесуального законів, розглянув зазначене клопотання та обґрунтовано задовольнив його, звільнивши ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності та закривши кримінальне провадження у зв'язку із закінченням строків давності, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Таким чином, оскільки положеннями статей 284-288 КПК України встановлено сукупність підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді, а саме: наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах, то звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за наявності сукупності вказаних умов є обов'язковим.
При цьому у результаті закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, суд не може і не повинен констатувати факт вчинення цією особою кримінально-караного діяння. Адже кримінальний процесуальний закон зобов'язує суд розглянути клопотання сторони захисту про таке звільнення невідкладно. У разі розгляду такого клопотання без проведення повного судового розгляду суд не може констатувати винуватість або навпаки невинуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2025 року справа № 712/8174/23.
Наведене спростовує твердження прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального-процесуального закону під час розгляду клопотання захисника ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Також не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи і доводи прокурора, що резолютивна частина оскаржуваного рішення суду є нечіткою, не зрозумілою та містить суперечності, адже таке прокурором пов'язується виключно з тим, що оскаржуваною ухвалою ОСОБА_7 не визнано винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, а зазначено, що він є обвинуваченим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону, про що детально наведено вище.
Поряд з цим, слід вказати й про те, що, відповідно до ч. 2 ст. 42 КПК України, обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 був переданий до суду 08.07.2020 року, а тому, згідно з вимогами ч. 2 ст. 42 КПК України, ОСОБА_7 набув статусу обвинуваченого.
За змістом чинних норм кримінального процесуального закону статус обвинуваченого є незмінним до постановлення судового рішення, у якому суд вирішує питання обвинувачення по суті - це обвинувальний або виправдувальний вирок, або судового рішення, у якому суд вирішує інші питання, яке викладається у формі ухвали.
У цьому кримінальному провадженні суд, розглянувши клопотання захисника ОСОБА_6 , вирішив питання про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та постановив відповідну ухвалу про звільнення особи від кримінальної відповідальності і закриття кримінального провадження.
При цьому суд не допустив порушень вимог кримінального процесуального закону.
Таким чином, доводи прокурора про незаконність оскаржуваного судового рішення у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 є необґрунтованими, адже спростовуються матеріалами провадження, положеннями кримінального і кримінального процесуального закону.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора у провадженні не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора у провадженні залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року, якою ОСОБА_8 ,обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України (в редакції Закону України № 2341-14 від 05.04.2001), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України № 746-VII від 21.02.2014), ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 07.04.2011), звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, а кримінальне провадження № 62020000000000395 від 29.04.2020 відносно останнього закрито, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
____________________ _____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3