Провадження № 11-сс/821/291/25 Справа № 705/3094/25 Категорія: ст. 170 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
25 червня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі суддів:
суддя-доповідач ОСОБА_2
судді ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар ОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6
представника власника
майна адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.05.2025, якою відмовлено у задоволенні клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №12025250320000749 від 25.05.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України,
ухвалою слідчого судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.05.2025 у задоволенні клопотання слідчого СВ Уманського РУП ГУНП в Черкаській області майора поліції ОСОБА_9 , погодженого прокурором Уманської окружної прокуратури ОСОБА_10 , про арешт майна поданого у рамках у кримінальному провадженні №12025250320000749 від 25.05.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України відмовлено з посиланням на те, що орган досудового розслідування у розумінні статті 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, зокрема щодо необхідності збереження речового доказу та належності його до кримінального провадження № 12025250320000749, а також не надав оцінку правовим підставам арешту майна.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, вважаючи її незаконною та необґрунтованою через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, прокурор у кримінальному провадженні подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою накласти арешт на автомобіль марки «ВМW Х5», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_11 .
В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що слідчий суддя фактично дав оцінку доказам та кваліфікації кримінального правопорушення, що є порушенням меж повноважень слідчого судді на стадії досудового розслідування. Хуліганські дії були вчинені одразу після ДТП, а тому наявність адміністративного протоколу за ст. 124 КУпАП не виключає кримінального правопорушення і ці дії мають самостійне кримінально-правове значення за ч. 2 ст. 296 КК України. Постанова про визнання автомобіля «ВМW Х5» речовим доказом відповідає вимогам ст. 98 КПК України, а слідчий суддя не мав права ставити під сумнів правову оцінку слідчого на цій стадії. Саме на автомобілі прибули до місця вчинення кримінального правопорушення особи, і він міг бути використаний як знаряддя злочину (наприклад, для блокування, переслідування чи психологічного тиску), або містити сліди, що мають доказове значення (записи з відеореєстратора, сліди контакту з іншими ТЗ чи особами). Автомобіль вилучено в день вчинення кримінального правопорушення за обставин, які підтверджують його зв'язок з подіями. На переконання прокурора мета арешту, як забезпечення збереження речового доказу, прямо відповідає ст. 170 КПК України, а відсутність арешту створює ризики втрати доказів, знищення чи передачі майна третім особам та збереження транспортного засобу в належному стані.
Прокурор вказує, що слідчим суддею в ході розгляду клопотання не встановлено жодних доказів, що особа може забезпечити умови для збереження речового доказу та слідів кримінального правопорушення. Ризики втрати, пошкодження, передачі чи приховування обґрунтовані, оскільки транспортний засіб належить сторонній особі - ОСОБА_11 , яка не затримана, не має процесуального статусу, що унеможливлює контроль за майном.
У запереченні на апеляційну скаргу представник власника майна адвокат ОСОБА_7 просив апеляційну скаргу прокурора відхилити, ухвалу слідчого судді від 28.05.2025 залишити без змін вказуючи, при цьому, на те, що вилучений автомобіль не є знаряддям вчиненого злочину за ч. 2 ст. 296 КПК України. Автомобіль був оглянутий слідчим під час огляду місця події, будь-які сліди злочину на ньому виявлені не були, а записи відеореєстратора не можуть бути вилучені через їх відсутність, оскільки наразі використання відеореєстратора в автомобілі в Україні заборонено. Крім того, органом досудового розслідування ні у клопотанні ні в апеляційній скарзі не вказано, які саме експертизи мали бути проведені по даному автомобілю. Також органом досудового розслідування не наведені жодні обставини, які свідчать про існування ризиків втрати, пошкодження чи приховування власником майна - ОСОБА_11 , який в даному кримінальному провадженні має статус власника майна і не має відношення до цього кримінального провадження, та можуть виправдовувати ступінь втручання у право власності користування своїм майном. Стосовно доводів прокурора, що не застосування арешту майна не забезпечить гарантій його збереження, адвокат вказує, що в Уманському ВП відсутній спеціальний майданчик для зберігання вилучених транспортних засобів. Наразі автомобіль знаходиться на відкритій місцевості, на нього впливають зовнішні погодні фактори, які негативно впливають на технічний стан автомобіля, до нього мають доступ сторонні особи, що унеможливлює подальше належне збереження автомобіля як речового доказу так і майна. При цьому, у матеріалах кримінального провадження відсутня розписка хто персонально відповідальний за зберігання вказаного транспортного засобу як речового доказу, відсутні дані про внесення вказаного автомобіля до книги обліку речових доказів.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення власника майна, захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшов таких висновків, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, слідчими СВ Уманського РУП ГУНП в Черкаській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025250320000749 від 25.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Постановою слідчого СВ Уманського РУП ГУНП в Черкаській області майора поліції ОСОБА_9 від 26.05.2025 року автомобіль марки «ВМW Х5», чорного кольору, р.н. НОМЕР_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025250320000749 від 25.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України та поміщено на території Уманського РУП ГУНП в Черкаській області за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Незалежності, 35.
Згідно з відомостей з реєстру про реєстрацію транспортного засобу, власником транспортного засобу «ВМW Х5», чорного кольору, р.н. НОМЕР_1 , є ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 341095 від 25.05.2025 року, встановлено, що відносно ОСОБА_12 складено протокол про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП за фактом вчинення 25.05.2025 року о 09 год. 35 хв. дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля «ВМW Х5», д.н.з. НОМЕР_1 та автобуса БАЗ , д.н.з. НОМЕР_2 .
У клопотанні слідчий просив накласти арешт на автомобіль «ВМW Х5», зокрема, на використання вказаного автомобіля у вчиненні тяжких злочинів, санкція інкримінованих злочинів передбачає конфіскацію майна, необхідністю забезпечення схоронності майна, не допущення його знищення, приховування та потребу у проведенні ряду експертиз.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
Як зазначалося вище та вбачається з матеріалів клопотання слідчий звернувся із клопотанням про накладення арешту на автомобіль «ВМW Х5», чорного кольору, р.н. НОМЕР_1 , який визнано речовим доказом у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Однак, згідно з фабулою витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні №12025250320000749 від 25.05.2025 (а.с.3) «25.05.2025 року близько 09:35 год. троє осіб чоловічої статі, після скоєння ДТП за допомогою автомобіля марки та моделі «ВМW Х5», чорного кольору, р.н. НОМЕР_1 , які перебували у вказаному автомобілі, перебуваючи на автобусній зупинці за адресою: Черкаська обл., м. Умань, вул. Київська, 11А, грубо порушували громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що виражалося у висловлюваннях нецензурною лайкою та усними погрозами в сторону прохожих громадян, які перебували на автобусній зупинці та водія маршрутного автобусу, на який безпосередньо було здійсненню наїзд під час ДТП (ЄО №14531, 14535)».
Відповідно до частини 2 статті 296 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням вважається вчинення хуліганства - грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинені групою осіб та караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.
Далі, слідчим суддею встановлено, що 25.05.2025 року о 09 год. 35 хв. відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВМW Х5», д.н.з. НОМЕР_1 та автобуса БАЗ, д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 341095 від 25.05.2025 року. В подальшому троє чоловіків почали порушувати громадський порядок.
Тобто, викладене свідчить, що хуліганство у даному провадженні полягало у висловлюваннях нецензурною лайкою та усними погрозами в сторону прохожих громадян, які перебували на автобусній зупинці та водія маршрутного автобусу, на який безпосередньо було здійсненню наїзд під час ДТП. При цьому про використання автомобіля «ВМW Х5», д.н.з. НОМЕР_1 не йдеться. У клопотанні слідчого та в апеляційній скарзі прокурора не наведено об'єктивних даних про причетність вилученого автомобіля до вчинення кримінального правопорушення у цій справі та те, що він є знаряддям злочину.
З огляду на це апеляційний суд повністю погоджується з висновком слідчого судді щодо відмови у задоволенні клопотання слідчого, адже за участю автомобіля «ВМW Х5» відбулася дорожньо-транспортна пригода, і він не був використаний під час вчинення цими особами хуліганських дій в подальшому.
При цьому, на переконання апеляційного суду органом досудового розслідування не доведено необхідність накладення арешту саме на вилучений автомобіль за вказаних вище обставин та що він відповідає критеріям речового доказу, а саме: є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Крім того, варто зауважити, що клопотання подано у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 296 КК України, яка не передбачає спеціальної конфіскації чи конфіскації майна як виду покарання.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційній скарги прокурора щодо порушенням слідчим суддею меж своїх повноважень оскільки фактично дав оцінку доказам та кваліфікації кримінального правопорушення, з огляду на те, що при накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення та наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків. Натомість застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням. У даному провадженні органом досудового розслідування не доведено необхідності застосування саме такого ступеню втручання у права особи - власника майна автомобіля на обставини, зазначені вище.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна, а наведені в апеляційній скарзі доводи прокурора не спростовують висновків слідчого судді та не є підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, суд, -
ухвалу слідчого судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.05.2025, якою відмовлено у задоволенні клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №12025250320000749 від 25.05.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, - залишити без змін та апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач :
Судді :