Справа № 120/12222/24
Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
26 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення позову у справі №120/12222/24, в якій просив: заборонити військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових/службових осіб вчиняти дії з переміщення ОСОБА_1 з навчального центру в будь-який інший підрозділ Збройних сил України для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період - до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №120/12222/24.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року задоволено заяву про забезпечення позову.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення заяви.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
-невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Тобто, колегія суддів зауважує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, тобто покликане гарантувати виконання рішення адміністративного суду і спрямоване на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Відповідно до ч.1, 2 ст.155 КАС України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.
Питання про заміну одного заходу забезпечення іншим вирішується судом в судовому засіданні наступного дня після надходження до суду відповідного клопотання.
Разом з тим, визначені в ст. 150 КАС України підстави забезпечення позову є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.
Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності учасників справи.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.
Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуальної рівності.
Крім того, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
У зв'язку з цим суд у кожному випадку повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає від меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Аналогічні правові висновки зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 640/2326/19.
Таким чином, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Крім того, відповідно до абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, відповідно до ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав" проти України" суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.
Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Відтак, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Разом з тим, предметом адміністративного позову є:
-визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.09.2024 №489 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу у зв'язку з мобілізацією;
- визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.09.2024 №275 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини;
- зобов'язання військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.
Разом з цим, заявник просить забезпечити позов шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових/службових осіб вчиняти дії з переміщення ОСОБА_1 з навчального центру в будь-який інший підрозділ Збройних сил України для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період - до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №120/12222/24.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що даний спосіб забезпечення позову виходить за межі предмету спору.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не вказано за межі якого саме навчального центру слід заборонити відповідачу здійснювати направлення чи переміщення позивача, що в свою чергу свідчить про не конкретизацію необхідної заборони.
Також, колегія суддів звертає увагу, що при зверненні з заявою про забезпечення позову, позивачем зазначено, що невжиття заходів, визначених заявником у поданій заяві, унеможливить ефективний судовий захист та поновлення порушених прав.
Колегія суддів наголошує, що ч.2 ст.150 КАС України законодавчо регламентовано підстави для вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, правова конструкція згаданої норми не вимагає встановлення судом на цій стадії протиправності відповідного рішення суб'єкта владних повноважень, а обмежується достатністю виявлення лише «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача.
Водночас, такі ознаки не мають окреслених законодавчих меж та кваліфікуючих критеріїв і в кожній конкретній справі ці поняття є оціночними.
Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність самих таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
Аналогічну правову позиції викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 та від 06 лютого 2019 року справа № 826/13306/18, від 28 січня 2021 року у справі №ЗД/460/11/20.
З урахуванням вказаного, колегія суддів звертає увагу, що наказ від 06.09.2024 № 489, і наказ від 06.09.2024 № 275 є актами індивідуальної дії та на сьогодні виконані в повному обсязі, адже де-факто позивач направлений для проходження військової служби під час мобілізації, зарахований до списків особового складу частини та набув статус військовослужбовця, що заявником не заперечується.
При цьому, скасування в судовому порядку оскаржуваних рішень, у випадку задоволенні адміністративного позову, означатиме їх протиправність з моменту прийняття таких рішень як актів індивідуальної дії. А отже припинення юридичної сили індивідуальних актів, зокрема наказів відповідачів, відбувається автоматично у разі задоволення позову після набрання законної сили рішенням суду.
Тобто, вчинення дій щодо направлення/переведення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини не вплине на можливість захисту прав позивача шляхом скасування вищезазначених спірних наказів. Таким чином, направлення/переведення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини ніяким чином не може додатково гарантувати, що рішення про скасування зазначених наказів, у разі задоволення позову, буде виконано, оскільки, як зазначалось, припинення юридичної сили рішень, наказів відбувається автоматично та не потребує додаткових дій.
Спосіб забезпечення позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов'язаним з підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вплине на можливість припинення юридичної сили індивідуальними актами у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.
Також, колегія суддів зазначає, що згідно з п.5, 10 ч.3 ст.151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом:
-зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення;
- зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Тобто, зупинення встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, відповідно до рішення (яке можливо буде прийняте) і не є предметом оскарження в адміністративній справі, як і наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану, не допускається в межах діючого законодавства.
З урахуванням вказаного, колегія суддів зазначає, що позивач (заявник) належним чином не обґрунтував свою заяву про забезпечення позову, а суд першої інстанції не дослідив в повній мірі усі обставини, що мають передувати прийняттю ухвали про забезпечення позову в межах доводів наведених заявником та не надав оцінку підстава недопуску забезпечення позову. Також, заявник не надав доказів того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, саме в межах заявленого предмета позову, з урахуванням забезпечення позову шляхом, який визначений позивачем.
Таким чином, заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б унеможливили захист прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.
Сам по собі факт прийняття рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо забезпечення позову в даний спосіб.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.