Справа № 240/4832/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва Вікторія Анатоліївна
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
26 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
у березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого йому обчислена грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України 28 лютого 2022 р. № 168 та індексації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 доплатити йому грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 та індексації.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що отримував щомісячну винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", проте, відповідач розрахував та виплатив грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, яка йому виплачувалась. З вказаним обставинами позивач не погоджується, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без урахування індексації;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення в цій частині та ухвалити постанову про задоволення позову. Апелянт вважає, що додаткова винагорода, встановлена постановою КМУ №168 має враховуватись для обчислення грошової допомоги для оздоровлення.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції у частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на норми постанови КМУ №103 від 21.02.2018 та №704 від 30.08.2017, та зазначає, що до спірних правовідносин не може бути застосована норма, за якою обчислення грошового забезпечення позивача здійснюється із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. А також апелянт зазначав про необхідність застосування до вказаних правовідносин процесуальних норм ст. 122 КАС України.
Позивач та відповідач не подали відзиву на апеляційні скарги сторін.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 24.02.2022 по 08.01.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Сторонами не заперечується, що індексація та додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 (зі змінами) до складу місячного грошового забезпечення, з якого нарахована грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік - не включена.
Позивач, вважаючи такі дії протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не виплачено позивачу грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Також суд першої інстанції зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення, додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року №168.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами та висновки суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині другій статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) наведений перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За умовами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до частини 3 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Згідно з пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством оборони ( пункт 3 постанови № 704).
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок №260).
Пунктами 1 та 6 розділу XXIII Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до пункту 7 розділу XXIV Поряду № 260 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова №168), у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Отже, приписи пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ вказують, що ці норми встановлюють лише право військовослужбовця на отримання допомоги на оздоровлення.
Відповідно до частини 3 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Положення четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець делегував, зокрема, Міністру оборони України.
Такими нормативно-правовими актами є постанова Кабінету Міністрів України №704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Порядок №260.
Отже, за своєю правовою природою, додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Водночас у пункті 16 розділу І Порядку № 260 визначено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 6 розділу XXIII Порядку №260 передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Верховний Суд у постановах від 08 серпня 2024 року у справі №240/26703/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/33138/23, від 01 жовтня 2024 року у справі №120/16764/23, від 26 листопада 2024 року у справі №240/1800/24, від 29 січня 2025 року у справі № 240/34080/23 висловив правову позицію щодо питання, чи ураховується передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення.
Так, відповідаючи на вказане питання Верховний Суд у наведених постановах зазначив, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану.
За правилами пункту 6, 7 розділу ХХІІІ Порядку № 260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).
Також Верховний Суд констатував, що, делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення.
Зважаючи на висновки Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обчислюючи розмір допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, відповідач діяв правомірно.
Стосовно доводів апелянта про необхідність врахування правової позиції викладеної у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 колегія суддів зазначає, що правовідносини у справі на яку посилається позивач не є релевантним до спірних правовідносин. Так у справі №260/3564/22 спірні правовідносини стосувались нарахування і виплати працівникові Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168. Натомість у цій справі питання стосується включення/невключення до складу місячного грошового забезпечення, з якого нарахована грошова допомога для оздоровлення, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 на період дії воєнного стану. Тому обставини у справі № 260/3564/22, на яку посилається скаржник, та у цій справі, не є подібними.
Щодо позовних вимог про виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (Закон № 2011-XII) встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктами 1 та 6 розділу XXIII Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до пункту 7 розділу XXIV Поряду № 260 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Статтею 1 Закону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (Закон №1282-XII) встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд доходить висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №240/10130/19, який суд враховує в силу положень частини 5 статті 242 КАС України.
Індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною грошового забезпечення.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку виплат військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 638/5794/17, від 27.12.2019 у справі № 643/11749/17, предметом розгляду яких було, зокрема, включення до складу грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення.
Отже, індексація входить до складу грошового забезпечення, з якого має бути обрахована грошова допомога для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Відповідно до частин 1 та 2 даної норми, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Так, з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, саме з подією отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, законодавець пов'язує перебіг трьохмісячного строку для звернення з позовом до суду.
Як свідчать матеріали справи, відповідного повідомлення позивач не отримував.
У лютому 2024 року представник позивача звернувся з адвокатським запитом до відповідача для отримання інформації про складові грошового забезпечення, які нараховувались та виплачувались позивачу, проте відповідно до матеріалів справи відповіді на вказаний запит надано не було.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відлік тримісячного строку звернення до суду розпочався з лютого 2024 року, тобто з моменту звернення до відповідача. До того ж, відповідач не подав до суду доказів того, що ним було надано відповідь на адвокатський запит.
Отже, доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.