Справа № 240/18929/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
26 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
в жовтні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просила:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №064450009961 від 02.04.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно зі ст. 26 Закону України №1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 25.10.2001 по 17.01.2005.
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 за віком 25.03.2024.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 064450009961 від 02.04.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно зі ст. 26 Закону України № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу період роботи з 25.10.2001 по 17.01.2005, починаючи з 25.03.2024.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що страховий стаж позивача, обчислений територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог законодавства становить 27 років 11 місяців 20 днів, та враховуючи норми статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є недостатнім для призначення пенсії за віком. Разом з тим, управління приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком за результатом розгляду документів доданих до заяви не зарахувало до страхового стажу період роботи з 25.10.2001 по 17.01.2005, оскільки записи трудової книжки не мають відображення в даних персоніфікованого обліку до 31.12.2003.
Апелянт вказує, що абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV регламентовано, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Тобто, починаючи з 01 січня 2004 року страховий стаж обчислюється лише за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а до 01 січня 2004 року страховий стаж обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Відтак, на думку апелянта, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, правомірно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.
Вищезазначені обставини свідчать про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначення пенсії за віком оскільки дані вимоги є незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 27.03.2024 по досягненню 60-ти річного віку, звернулася до Головного управління Пенсійного в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області 02.04.2024 прийнято рішення №064450009961 про відмову у призначенні пенсії, відповідно до статті 26 Закон №1058, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 31 рік. До страхового стажу не зараховано період роботи з 25.10.2001 по 17.01.2005 оскільки записи трудової книжки не мають відображення в даних персоніфікованого обліку до 31.12.2003.
Листом Головного управління ПФУ в Житомирській області від 05.04.2024 № 0600-0215-8/41267, позивача повідомлено про прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії відповідно до статті 26 Закону №1058.
Позивач, не погоджуючись з відмовою пенсійного органу, звернулась з адміністративним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2004 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
При цьому, суд першої інстанції вказав, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Щодо спірного періоду роботи позивача, суд вказав, що у трудовій книжці містяться записи про те, що позивач у період з 25.10.2001 по 17.01.2005 працювала у ПП ОСОБА_2 продавцем по трудовому договору.
Суд наголошує, що єдиним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка містить всі необхідні записи.
В свою чергу, органом Пенсійного фонду не надано доказів, які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки, та того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
Відтак, твердження відповідача не можуть спростовувати факт наявності у позивача страхового стажу у спірний період.
В свою чергу, суд першої інстанції вказав, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду з єдиної підстави, такої як не підтвердження сплати страхових внесків роботодавцем, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем, а не працівником вимог законодавства.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу роботу позивача у період з 25.10.2001 по 17.01.2005 згідно записів у трудовій книжці, відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 064450009961 від 02.04.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно зі ст. 26 Закону України №1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підлягає скасуванню, а спірний стаж зарахуванню.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, приймаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії, діяло всупереч вимог вказаних норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат.
Враховуючи викладене, суд зазначив, що порушене право підлягає захисту шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити з 25.03.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи 25.10.2024 по 17.01.2005.
При цьому, після призначення ГУ ПФУ в Полтавській області пенсії на підставі вказаного судового рішення, в відповідача виникає самостійний обов'язок виплати пенсію позивачу, так як саме у такому управлінні він перебуває на обліку, у зв'язку з чим вимоги щодо зобов'язання виплатити позивачу пенсію на даний час є передчасними.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058 визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 ст. 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Положеннями ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, аналізуючи положення Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2004 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку №637).
Отже, надаючи оцінку викладеному, суд зауважує, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
З матеріалів справи встановлено, що підставою для прийняття Головним управління Пенсійного фонду України в Полтавській області рішення №064450009961 від 02.04.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком слугувала відсутність необхідного страхового стажу - 31 рік, оскільки період роботи позивача з 25.10.2001 по 17.01.2005 не зараховано до страхового стажу у зв'язку з тим, що записи трудової книжки не мають відображення в даних персоніфікованого обліку до 31.12.2003.
Досліджуючи трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , судом встановлено, що зокрема в період з 25.10.2001 по 17.01.2005 позивач працювала продавцем у приватного підприємця ОСОБА_2 за трудовим договором №858 від 26.10.2001, зареєстрованим у Новоград-Волинському міському центрі зайнятості, та звільнена з роботи за угодою сторін. Вказаний запис засвідчено заступником начальника відділу Новоград-Волинського міського центру зайнятості.
Тобто, трудова книжка, яка в силу вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є основним документом, що підтверджує стаж роботи, містить всі необхідні та обов'язкові відомості щодо прийняття та звільнення позивача з роботи, посилання на відповідний трудовий договір, відповідні записи скріплено печаткою уповноваженої особи Новоград-Волинського міського центру зайнятості.
Отже, судом апеляційної інстанції не здобуто доказів, які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки, та того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду, а відповідачем таких до матеріалів справи не надано.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, колегія суддів вважає, що період роботи позивача з 25.10.2001 по 31.12.2003 правомірно зараховано судом першої інстанції до страхового стажу позивача.
Щодо відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей стосовно сплати страхових внесків за позивача за період роботи з 01.01.2004 по 17.01.2005, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що невиконання роботавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позбавляє працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
В свою чергу, суд звертає увагу, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії також не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Зазначена позиція відповідає правовим висновкам Верховного суду у постановах Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, 11.10.2023 по справі № 340/1454/21.
Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку.
Разом з тим, обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок згідно із частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI покладено на платника єдиного внеску.
Суд зазначає, що періоди роботи, за які страхувальник нарахував застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до відповідного стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність.
Правові висновки суду у даній справі відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019 у справі №235/7373/16, від 06.07.2020 у справі №242/2179/17, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 31.03.2021 у справі №242/5696/16-а, від 17.11.2021 у справі №242/5635/16-а, а також від 15.06.2022 у справі №383/102/14-а, від 02.08.2022 року у справі № 560/4616/20.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до страхового стажу ОСОБА_1 підлягає зарахуванню період роботи з 25.10.2001 по 17.01.2005.
Зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не містить, у зв'язку з чим, враховуючи положення ст. 308 КАС України, суд апеляційної перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.