19 червня 2025 року № 320/25261/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву гр. ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого за результатами розгляду адміністративної справи № 320/25261/23, за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2024р. (справа №320/25261/23) задоволено позов гр. ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, тим самим ухвалено:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо не оформлення і не надання до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві оновленої довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) станом на 01.01.2023р. відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017р., для проведення перерахунку основного розміру його пенсії з 01.02.2023р.;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) підготувати і надати до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) станом на 01.01.2023р. відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017р., для проведення перерахунку основного розміру його пенсії з 01.02.2023р.
26.02.2025 судом зареєстровано заяву гр. ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням наведеного рішення (фактично отримано секретарем головуючого судді 01.05.2025).
Розглядаючи подану заяву, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
При цьому, відсутні будь-які документи про хід виконавчого провадження, як і докази його завершення, однак позивач вже звернувся до суду з даною заявою у порядку ст. 382-1 КАС України.
Поряд з вказаним, суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Варто наголосити, що судом не встановлено, а позивачем не обґрунтовано, що державним виконавцем використано всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення, або що відповідач створює перешкоди для його (рішення) виконання, а відтак, звернення позивача із заявою в порядку ст. 382-1 КАС України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону України «Про виконавче провадження» першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у справі.
Керуючись статтями 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у порядку ст. 382-1 КАС України у справі за №640/10471/19 - відмовити.
2. Копію ухвали направити сторонам.
3. Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
4. Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Марич Є.В.