25 червня 2025 року Справа № 280/1657/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
06 березня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 1) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: Донецька обл., м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, 84122) від 13.01.2025 № 084850005007 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (СДРПОУ 13486010, юридична адреса: Донецька обл., м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, 84122) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) період здійснення підприємницької діяльності з 01.03.1993 по 31.03.2003.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач 06.01.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Супровідним листом від 15.01.2025 № 0800-0206-8/4488 позивач отримав рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності № 084850005007 від 13.01.2025, виходячи зі змісту якого страховий стаж позивача становить 10 років 8 місяців, за результатами розгляду документів доданих до заяви до страхового стажу не зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 01.03.1993 по 31.03.2003 оскільки відсутні відомості про оподаткування та сплату страхових внесків. З рішенням про відмову в призначенні пенсії по інвалідності № 084850005007 від 13.01.2025 позивач не погоджується, вважає відмову протиправною та такою, що порушує його гарантоване Конституцією та Законами України право на отримання пенсії та просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) .
26 березня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на позовну заяву. У відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог та зазначає, що персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим і при підтвердженні страхового стажу, зокрема в період з 01.07.2000 по 31.12.2003 за даними трудової книжки, потрібно звіряти такі дані з відомостями персоніфікованого обліку. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу в період з липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної, в тому числі, за заявою власника трудової книжки. Вік позивача на дату звернення становить - 57 років 05 місяців 29 днів. Згідно з наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача становить 10 років 08 місяців 00 днів. До страхового стажу не зараховано: - період здійснення підприємницької діяльності з 01.03.1993 по 31.03.2003. Для підтвердження періодів здійснення підприємницької діяльності заявником надано довідку про взяття на облік платника податків від 22.07.2003 № 62, згідно якої ОСОБА_1 з 26.02.1993 взятий на облік в Чернігівському відділенні Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції, та свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 26.02.1993 № 43. Відомості щодо виду системи оподаткування в наданих документах відсутні. В реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відомості за період з 01.07.2000 по 31.03.2003 відсутні. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 084850005007 від 13.01.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком по інвалідності, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області призначити пенсію по інвалідності позивачу то відповідач, як орган ПФУ, який лише розглядав заяву, в подальшому не має доступу до електронної пенсiйної справи, i у випадку зобов'язання його судом вчинити певнi дiї, як то зарахувати певнi перiоди до стажу, повторно розглянути заяву або призначити пенсію, цей орган позбавлений можливостi вчинити такi дії внаслiдок вiдсутностi доступу до електронної пенсiйної справи. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.04.2025 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), як співвідповідача у адміністративній справі № 280/1657/25 та розпочато розгляд справи спочатку.
15 травня 2025 року на адресу суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Запорізькій області на позов. Відповідач 2 вважає, що позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені, оскільки страховий стаж позивача є недостатнім для набуття права на призначення пенсії по інвалідності. За результатами розгляду документів доданих до заяви до страхового стажу не враховано період здійснення підприємницької діяльності з 01.03.1993 по 31.03.2003, оскільки відсутні відомості про обрану систему оподаткування та сплату страхових внесків до ПФУ. ГУ ПФУ в Запорізькій області просить відмовити у задоволенні позову.
Позивач скористався своїм правом та 21.05.2025 надав до суду відповідь на відзив. ОСОБА_1 наполягає на задоволенні позову.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Чернігівським РВ УМВС України в Запорізькій області 05.04.2002.
У відповідності до Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, виданого Чернігівською РДА Запорізької області, ОСОБА_1 з 26.02.1993 зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 26.02.1993 (29.12.2016, номер запису: 20970170000001306) по 29.12.2016 (номер запису: 20970060002001306).
26 лютого 1993 року ОСОБА_1 взято на облік в Чернігівському відділенні Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції.
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 щодо ОСОБА_1 у спірному періоді відсутні дані про сплату страхових внесків.
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 829498 з 24.12.2024 по 01.01.2026 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності.
ОСОБА_1 06.01.2025 звернулася до відповідача 2 із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 084850005007 від 13.01.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком по інвалідності ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону № 1058 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 14 років. Страховий стаж особи становить 10 років 8 місяців. Результат розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 01.03.1993 по 31.03.2003, оскільки відсутні відомості про обрану систему оподаткування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечують сторонами.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, тут і в подальшому - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, тут і в подальшому - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок № 22-1, тут і в подальшому - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637, тут і в подальшому - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) .
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно зі ст. 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років (ч. 1 ст. 32 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Згідно пункту «б» статті 3 Закону № 1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, а саме: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також в т.ч.: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії по інвалідності відповідач 1 послався на недостатність страхового стажу 14 років. Водночас, відповідачем 1 не зараховано до страхового стажу період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 01.03.1993 по 31.03.2003 оскільки відсутні відомості про обрану систему оподаткування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.
Згідно пункту 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
В пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 до страхового стажу може були зараховано період здійснення підприємницької діяльності, проте зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець і яким чином сплачував страхові внески: у складі фіксованого податку, плати за патент, єдиного податку (при спрощеній системі оподаткування) або як збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування (на загальній системі оподаткування). Відповідно до цього законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 у період з 26.02.1993 по 29.12.2016 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
З приводу зарахуванням до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.03.1993 по 31.03.2003 судом встановлено наступне.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Перехідні положення Закону №1058-IV (з внесеними змінами Законом № 2148-VIII від 03.10.2017), чинним з 01.01.2018 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 637 (в редакції на дату призначення пенсії позивачу) періоди роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства, зараховуються до стажу роботи за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ, інших документів про сплату страхових внесків або інформації Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 5-5 від 10.06.1994 (далі - Інструкція № 5-5, чинної у спірний період) усі підприємства, у тому числі з іноземними інвестиціями, а також громадяни які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокати зобов'язані зареєструватись як платники внесків в органах Пенсійного фонду в районах (містах) у 10-денний строк з дня одержання свідоцтва про реєстрацію в місцевих органах державної влади, про що отримують повідомлення Фонду (додаток № 1).
Згідно з пунктом 18 Інструкції № 5-5 для обчислення суми внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів, береться оподаткований чистий доход, який вираховується як різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що безпосередньо пов'язані з одержанням доходу, на підставі копій податкових декларацій. Громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю на основі патенту, нараховуються внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент.
Згідно п. 2 Указу Президента від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (який був чинний на момент здійснення позивачем підприємницької діяльності) суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів борів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок обчислення сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 06.09.1996 № 11-1 (далі - Інструкція № 11-1 (чинної у спірний період), платниками обов'язкових внесків на державне соціальне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності.
Пунктом 4.3 до цієї Інструкції до прийняття Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», тариф збору встановлювався у розмірі 37 % фонду оплати праці, з 26.07.1997 з набранням чинності Законом збір на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлювався у розмірі 32 % від об'єкта оподаткування.
Згідно із Порядком №22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Системний аналіз наведених правових норм законодавства дає суду підстави для висновку, що у період з 1994 по 31.12.2003 на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій періоду здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов'язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду.
За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 № 637.
За період роботи, починаючи з 01.01.2004, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованою в МЮУ 08.07.2014 за № 785/25562, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01.07.2000 підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Отже, з аналізу наведених положень слідує, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:
- з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків,
- з 01.01.2004 по 31.12.2010 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що позивачем не надано визначених законодавством торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку або довідки про сплату страхових внесків, а також доказів перебування у період з 01.03.1993 по 31.03.2003 на спрощеній системі оподаткування.
Позивачем не надано доказів про те, що будучи фізичною особою-підприємцем ним були сплачені страхові внески, а сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем без підтвердження сплати відповідних внесків, не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до його страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 01.03.1993 по 31.03.2003.
Відомості з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, є підтвердженням здійснення позивачем підприємницької діяльності, але ці документи не підтверджують факту сплати страхових внесків, облік яких ведеться пенсійним органом.
Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а.
Суд відхиляє вказані доводи позивача про необхідність зарахування спірних періодів, оскільки зарахування страхового (трудового стажу) було можливим виключно за умови сплати страхових внесків (єдиного соціального внеску).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.03.1993 по 31.03.2003 до страхового стажу, у зв'язку із відсутністю спеціального торгового патенту, або свідоцтва про сплату єдиного податку, або патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про сплату страхових внесків за вказаний період.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що позивач, будучи фізичною особою-підприємцем, у спірний період перебував на спрощеній системі оподаткування та сплачував страхові внески.
Будь-якого документального підтвердження зазначеного позивачем, як до заяви про призначення пенсії, так і до суду надано не було.
Дослідивши матеріали справи, судом не встановлено допущення відповідачем 1 протиправних дій в частині не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.03.1993 по 31.03.2003.
Згідно матеріалів справи страховий стаж позивача на дату звернення за призначення пенсії становив 10 років 08 місяців, чого недостатньо для призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, відповідно оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 13.01.2025 № 084850005007 про відмову у призначенні пенсії є правомірним та не підлягає скасуванню.
Інші аргументи сторін не є визначальними для вирішення даної справи з огляду на викладені вище висновки суду.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та необхідність відмовити у їх задоволенні.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов'язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже з урахуванням вимог статті 77 КАС України, позивач знехтував своїм процесуальним обов'язком доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги у випадку заперечення проти встановленого факту порушення, при цьому відповідачем обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення виконано.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №280/6832/23.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 25 червня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз