Справа № 619/760/22 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1217/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Хуліганство
19 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Харкові в кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні , захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 березня 2025 року відносно ОСОБА_7 ,-
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Руська Лозова, Дергачівського району Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, який зареєстрований і фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 296 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі сроком на п'ять років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 , відраховано з 19.10.2022.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_7 , до набрання вироку чинності залишити незмінну-тримання під вартою в ДУ «Харківській слідчий ізолятор».
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за ч.3 ст.15 п.1 ч.2 ст.115 КК України за наступних обставин:
25.04.2022 близько 19:00 під час тимчасової окупації військами російської федерації с. Руська Лозова, Харківського району, Харківської області, переховувався в підвалі багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 з іншими мешканцями селища. В цей час в одній із кімнат перебували ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які зі своїми родинами та займались приготуванням їжі. У цей час ОСОБА_7 , обурившись від запаху приготування їжі, який походив із сусідньої кімнати, вийшов до спільного коридору та влаштував словесну сварку з ОСОБА_9 , які також вийшли до приміщення коридору. В ході сварки, ОСОБА_7 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, реалізовуючи раптово виниклий злочинний умисел, направлений на позбавлення життя раніше знайомих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки свого діяння та бажаючи їх настання, діючи умисно, відійшов до іншої кімнати, де взяв полімерну каністру з рідиною, яка відповідно до висновків експертиз дослідження нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів № СЕ-19/121-22/11200-ФХД від 09.09.2022, № СЕ-19/121 -22/11199-ФХД від 09.09.2022, № СЕ-19/121-22/11198-ФХД від 09.09.2022, № СЕ-19/121-22/11504-ФХД від 09.09.2022 відноситься до нафтопродуктів - змінених бензинів, повернувся до коридору підвалу та, знаходячись в положенні стоячи обличчям до обличчя, облив рідиною, яка знаходилась в полімерній каністрі, в область голови та тулуба ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , в результаті чого частина рідини потрапила також на інших присутніх осіб, які стояли поруч із потерпілими.
Далі, ОСОБА_7 продовжуючи свій злочинний умисел, розуміючи, що у випадку займання рідини бензину на тілі та одязі потерпілих настануть тяжкі наслідки у вигляді смерті, взяв до рук коробку сірників, та тримаючи їх в руці намагався запалити сірники, при цьому продовжив погрожував ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , підпалити їх заживо. Однак останній не довів свій злочинний умисел до кінця, з причин, що не залежали від його волі, оскільки йому не вдалося запалити сірники, а також в коридор підвалу підбігли інші мешканці, які там перебували, та побачивши дії ОСОБА_7 відштовхнули його від ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та вивели його з приміщення підвалу будинку на вулицю, чим завадили ОСОБА_7 довести свій злочинний умисел до кінця
Після того, як ОСОБА_7 опинився на вулиці, останній з місця вчинення злочину зник.
Отже, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України - незакінчений замах на умисне вбивство двох або більше осіб, тобто протиправне заподіяння смерті іншій людині, з причин, що не залежали від його волі (обвинувальний акт Т.1 арк. 5).
Суд дійшов висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 органом досудового розслідування за ч.3 ст.15 п.1 ч.2 ст.115 КК України кваліфіковані помилково.
Зазначив, що доказу, який би достовірно вказував, що ОСОБА_7 по відношенню до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 діяв саме з прямим умислом на вбивство обох потерпілих судом не встановлено.
Вказана подія трапилась 25 квітня 2022 року, а потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звернулися до правоохоронного органу лише 12 серпня 2022 року.
Констатував, ніхто із потерпілих i свідків не надали свідчення у суді про те, що ОСОБА_7 тримаючи коробку сирників в руці намагався їx запалити.
Суд дійшов до висновку, що кримінальна відповідальність за вчинені дії, настає за наслідками, що фактично настали, а тому дії обвинуваченого ОСОБА_7 , які виразилися в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчиненому відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які припиняли хуліганські дії останнього, суд кваліфікував за ч.3 ст.296 КК України та виклав встановлені обставини наступним чином:
25.04.2022 близько 19:00 ОСОБА_7 під час тимчасової окупації час тимчасової окупації військами Російської Федерації с. Руська Лозова, Харківського району, Харківської області, переховувався в підвалі багатоквартирного будинку
АДРЕСА_1 з іншими мешканцями селища. В цей час в одній із кімнат перебували ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які зі своїми родинами займались приготуванням їжі. У цей час ОСОБА_7 , обурившись від запаху приготування їжі, який походив із сусідньої кімнати, вийшов до спільного коридору та влаштував словесну сварку з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які також вийшли до приміщення коридору. В ході сварки, ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, з мотивів явної неповаги до суспільства, які виражалися в зневажливому ставленні до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і норм моральності, зневазі до оточуючих, що супроводжувалось особливою зухвалістю, яка виразилась в нахабному поводженні по відношенню до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки свого діяння та бажаючи їх настання, діючи умисно, відійшов до іншої кімнати, де взяв полімерну каністру з рідиною, яка відповідно до висновків експертиз дослідження нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів № СЕ-19/121-22/11200-ФХД від 09.09.2022, № СЕ-19/121-22/11199-ФХД від 09.09.2022, № СЕ-19/121-22/11198-ФХД від 09.09.2022, № СЕ-19/121-22/11504-ФХД від 09.09.2022 відноситься до нафтопродуктів - змінених бензинів, повернувся до коридору , знаходячись в положенні стоячи обличчям до обличчя, облив рідиною, яка знаходилась в полімерній каністрі, в область голови та тулуба ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
В апеляційних скаргах:
Прокурор просить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, що в свою чергу потягло уникнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, передбаченої санкцією статті за якою останній та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення.
В обґрунтування своєї вимоги зазначає, що , 27.01.2023 у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_9 , пояснила, що з 26-27 лютого 2022 року під час тимчасової окупації військами російської федерації с. Руська Лозова, Харківського району, Харківської області, внаслідок постійних обстрілів, відсутності у населеному пункті електроенергії та газопостачання вона разом зі своїм малолітнім сином були вимушені переховуватися у одній із кімнат підвального приміщення багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , у якій окрім неї та її малолітнього сина також переховувалися ОСОБА_11 разом зі своїм малолітнім сином,
ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та їхній син. У решті кімнат підвального приміщення також перебували інші особи серед яких були ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та її син, при цьому ОСОБА_7 приходив до підвального приміщення періодично, оскільки мав близькі стосунки з ОСОБА_15 самому підвальному приміщенні також були відведені загальнодоступні місця, зокрема одна з кімнат використовувалася як приміщення для паління та одночасного зберігання бензину і дизельного пального, про що було відомо усім тимчасовим мешканцям.
Одного з днів, а саме 25.04.2022 близько 19.00 на прохання дітей, потерпіла ОСОБА_9 разом з іншими особами, які проживали в одній кімнаті, у цьому ж приміщенні почали смажити картоплю. ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння зайшов до кімнати, де перебувала потерпіла та інші особи, і будучи невдоволеним запахом приготування їжі у нецензурній формі влаштував словесну перепалку з потерпілою та ОСОБА_10 після чого залишив кімнату, однак вже за 10 хвилин знову повернувся до кімнати та перебуваючи у збудженому стані з тих же причин продовжив конфлікт, при цьому тримаючи у руках каністру та сірники. У свою чергу, побачивши ці предмети у руках ОСОБА_7 , мешканці виштовхали його з кімнати до загального коридору. Далі, ОСОБА_7 , тримаючи у правій руці сірники почав погрожувати потерпілій вбивством, шляхом підпалу, із використанням бензину, який знаходився у полімерній каністрі білого кольору, та продовжуючи свої протиправні дії облив потерпілу ОСОБА_9 бензином, внаслідок чого останній завдано травму ока. За допомогою сторонніх осіб, які завадили діям обвинуваченого, остання залишила приміщення, а ОСОБА_7 з об'єктивних причин не довів свій злочинний умисел до кінця.
За медичною допомогою з приводу травми ока звернулася лише 02.05.2022 після визволення населеного пункту з окупації.
Таким чином, суд не зазначив та не проаналізував усі обставини, які повідомила під
час засідання потерпіла, у зв'язку з чим, доводи суду є хибними, щодо кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 296 КК України, починаючи з показань ОСОБА_9 .
Аналогічні показання надала потерпіла ОСОБА_10 , яка додала, що вже на початку конфлікту ОСОБА_7 погрожував облити їх бензином, після чого вийшов до приміщення, яке використовувалося для паління та зберігання пального, де взяв полімерну каністру білого кольору в якій зберігався бензин, продовжив конфлікт, який потерпіла намагалася припинити. Однак ОСОБА_7 , тримаючи у правій руці сірники, облив ОСОБА_9 , а потім і потерпілу бензином, продовжуючи висловлювати погрози у підпалі останніх, зокрема, що »спале та уб'є». При цьому, у припиненні реалізації протиправних дій ОСОБА_7 , направлених на умисне вбивство, також приймали участь інші особи, які перебували у підвалі, які і не дали йому можливості запалити сірники та довести злочинний умисел до кінця, виштовхавши ОСОБА_7 з приміщення підвалу на вулицю.
Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_12 повідомили суду, що під час окупації зс рф населеного пункту, вони уникаючи обстрілів разом зі своїми дітьми та потерпілими перемістилися до підвального приміщення де проживали у одній з облаштованих там кімнат. Ввечері, 25.04.2022, на прохання дітей, свідки та потерпілі у цій же кімнаті почали смажити картоплю. Далі до кімнати зайшов ОСОБА_7 та у нецензурній формі влаштував сварку з приводу особистого невдоволення запахом приготування їжі одночасно висловлюючи вимоги у залишенні ними підвального приміщення, проте внаслідок зустрічних дій потерпілих та свідків, ОСОБА_7 залишив кімнату, проте вже за 15 хвилин останній, тримаючи у руках каністру та сірники, повернувся до кімнати і знову продовжив сварку у ході якої, висловлював намір у підпалі людей, зокрема казав, що “я вас тут всіх спалю», після чого конфлікт перемістився до загального коридору де ОСОБА_7 з каністри облив спочатку ОСОБА_9 , а потім і ОСОБА_10 , з метою припинення злочинних дій ОСОБА_7 , ОСОБА_12 вибив з рук ОСОБА_7 каністру та сірники, тим самим не давши останньому можливості реалізувати свій злочинній намір у підпалі та вбивстві.
Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 повідомили суду, що не були безпосередніми свідками початку злочинних дій ОСОБА_7 , оскільки відпочивали та перебували у різних кімнатах, однак повністю підтвердили факт конфлікту між ОСОБА_7 та іншими особами, у ході якого між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 фактично відбулась бійка, а присутні їх розміряли. Свідок ОСОБА_17 окрім цього підтвердив, що ОСОБА_7 дійсно обливав присутніх жінок бензином, частина якого також потрапила в його очі. Свідок ОСОБА_18 вказала, що ОСОБА_7 неодноразово “дебоширив» у підвальному приміщенні та незадовго до вчиненого ним злочину зламав вхідні двері до підвалу.
Доводи суду першої інстанції щодо помилкової кваліфікації, про відсутність направленості умислу обвинуваченого на протиправне заподіяння смерті декільком особам, спростовуються показами, наданими потерпілими та свідками у судових засіданнях.
Також, спростовуються обставини зазначені судом у вироку, як встановлені, а саме показання свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які ними надавались у суді.
Так, суд першої інстанції зазначав, що усі вищевказані свідки надали суду аналогічні показання, як і потерпілі, а саме потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повідомили, що 25.04.2022 близько 19.00 під час тимчасової окупації військами російської федерації с. Руська Лозова, Харківського району, Харківської області, ОСОБА_7 переховувався в підвалі багатоквартирного будинку N? АДРЕСА_2 з іншими мешканцями селища. У цей час в одній із кімнат перебували ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , зі своїми родинами та займались приготуванням їжі. У цей час ОСОБА_7 , обурившись від запаху приготування їжі, який походив із сусідньої кімнати, вийшов до спільного коридору та влаштував словесну сварку з ними. будучи у стані алкогольного сп?яніння та виказував погрози у підпалі останніх.
Проте, автор апеляційної скарги вважає, що прослухавши показання свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_12 від 01.02.2023 можна зрозуміти, що надані під час судового розгляду показання свідків у вироку взагалі не викладені судом, лише зазначено, що показання аналогічні з показаннями потерпілих, що є надуманим та не відповідає дійсності.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що конфлікт, який відбувся між ОСОБА_7 та потерпілими 25.04.2022 близько 19.00, стався у спільному коридорі підвалу багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .
Однак, відповідно до показань потерпілих та свідків, наданих у судовому засіданні, подія злочину відбувалась у кімнаті потерпілих, звідки ОСОБА_7 виштовхали.
Також, судом не зазначено у вироку, що ОСОБА_7 тримав сірники та каністру у руках при цьому погрожував - облити та спалити потерпілих.
Також, сторона обвинувачення просить звернути увагу на викладені судом першої інстанції показання самого обвинуваченого ОСОБА_7 , які є лише лінією захисту, яку останній використав під час допиту, оскільки на відміну від потерпілих та свідків,
обвинувачений не попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.
Так обвинувачений повідомив, що сірників у нього не було, а від баклажки, якою він обливав потерпілих, запаху бензину він не відчував, проте свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , будучі попереджені про кримінальну відповідальність та присягнувши перед судом, повідомили, що ОСОБА_7 тримав сірники у руці, а приміщення, звідки обвинувачений взяв полімерну каністру з бензином, використовувалося для зберігання пального і всі мешканці про це знали, оскільки пального було небагато та зберігалось в одному місці.
Окремої уваги заслуговує особа обвинуваченого ОСОБА_7 , який під час судових засідань поводив себе зухвало, цинічно та з не повагою до потерпілих та свідків. Так, під час надання свідком ОСОБА_16 викривальних показань стосовно нього, перебуваючи під вартою, достовірно знаючи, що свідок має неповнолітню дитину, погрожував останній, на що судом, з метою припинення таких дій обвинуваченого, було зроблено зауваження.
Крім того, обвинувачений під час судового розгляду зазначав, що наміру на позбавлення життя потерпілих у нього не було, проте вказані обставини спростовуються показами потерпілих та свідків, які були допитані в суді, які зазначали, що лише спільними зусиллями у обвинуваченого вдалось вибити з рук сірники та виштовхали останнього з підвалу, оскільки на той час ОСОБА_7 вже повністю облив потерпілих бензином, тобто вчинив усі дії, необхідні для доведення свого злочинного умислу до кінця.
Викладені обставини свідчать про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_7 прямого умислу на вчинення злочину, а саме незакінченого замаху на умисне вбивство, двох осіб, тобто незакінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншім людям, але не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця з причин, що не залежали від волі особи - такі дії необхідно було кваліфікувати за ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.
Тобто, суд першої інстанції умисно не відображає усі відомості зазначені потерпілими та свідками під час судових засідань, тому висновки суду є вигаданими, надуманими та не підтверджуються жодним доказом вивченим під час судового розгляду.
У зв'язку з викладеним, надумані висновки суду призвели до незаконної перекваліфікації дії ОСОБА_7 а саме його дії перекваліфіковано судом першої інстанції з ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 3 ст. 296 КК України.
Також вказує, що вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11.03.2025 є таким, що підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 414 КПК України, у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його м'якість.
Потерпіла ОСОБА_9 просить вирок суду скасувати.
Зазначає, що суд не врахував усіх обставин справи та не розгледів у діях ОСОБА_7 ознак замаху на моє життя та всіх присутніх, призначивши йому покарання у вигляді лише 5 років позбавлення волі.
Зазначає, що дійсно погрожував підпалом, тримаючі в одній руці сірники а в іншій руці мав каністру з бензином.
Він облив її бензином з голови до ніг, від чого просякло волосся, одяг, обличчя.
На її крики прибігли інші мешканці, які вчасно зреагували - відібрали сірники та вивели його з підвалу.
Потерпіла переконана, що якби не реакція оточуючих обвинувачений здійснив би підпал.
Зазначає, що переконана, у тому що дії ОСОБА_7 були замахом на її вбивство, і він повинен понести справедливе покарання.
Просила розглядати апеляційну скаргу без її участі.
Потерпіла ОСОБА_10 просить вирок суду скасувати.
Зазначає, що ОСОБА_7 під час подій тримав у правій руці сірники а з полімерної каністри білого кольору, яка була у нього в іншій руці, почав рясно обливати її та іншу потерпілу бензином. Кричав, що спалю та вб'ю.
Пробігли інші мешканці на їх крики та почали віднімати сірники у ОСОБА_7 та виштовхувати його з підвалу.
Потерпіла вважає, що як би не їх сусіди та їх швидка реакція, ОСОБА_7 , би підпалив бензин.
Вказує, що в неї випало волосся та вона майже осліпла на праве око.
Названі обставини на думку потерпілої свідчать про незаконність оскаржуваного вироку.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 просить вирок суду змінити.
Кваліфікувати дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 296 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі, обмежившись терміном попереднього ув'язнення в умовах ДУ «Харківсьі ізолятор», в період з 19 жовтня 2022 року.
В обґрунтування своєї вимоги зазначає, що поза розумним сумнівом не доведено наявність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого саме ч. З ст. 296 КК України.
Вказує, що у даному випадку потерпілі по справі не виконували службовий чи громадський з охорони громадського порядку, а виявились активними учасниками конфлікту перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, чим спровокували oбвинyвaчeного на неправомірні дії.
Сторона захисту вважає, що обсяг обвинувачення та кримінально-правова кваліфікація дій обвинуваченого, що викладена у вироку, не знайшли свого підтвердження у повної час судового розгляду даної справи.
Сторона захисту також вважає, що у даній справі під час проведення судового розгляду доказів, якій би достовірно вказували, що ОСОБА_7 вчинив умисні дії, передбачені ч.3 ст. 296 КК України, отримано ні було, а відтак створюється таке враження, що обвинувальний вирок грунтується на припущеннях.
Тому вважає, що у суду були усі законні підстави кваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 296 КК України, але суд цього не зробив.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та його захисника ОСОБА_8 , які просили змінити вирок та відмовити в задоволенні апеляційних скарг сторони обвинувачення, прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги сторони захисту, просив скасувати вирок та призначити новий розгляд в суді першої інстанції зокрема із підстав істотних суперечностей між встановленими судом обставинами кримінального правопорушення та кваліфікацією дій обвинуваченого ОСОБА_7 , дослідивши матеріали провадження, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94 цього Кодексу.
Відповідно до ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягає доказуванню в тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанцій зазначених вимог кримінального процесуального закону не дотримались.
Згідно вимог ч.4 ст.95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини 3 статті 374 КПК України передбачено, що у разі визнання особи винуватою мотивувальна частина вироку має містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і його мотивів, а також докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.
Згідно п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», у мотивувальній частині обвинувального вироку належить викласти, в тому числі, результати дослідження, аналізу і оцінки всіх доказів та мотивовані висновки, які дають підстави для визнання пред'явленого обвинувачення доведеним.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 412 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, тобто таке порушення, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне, обґрунтоване судове рішення.
З аналізу вироку суду першої інстанції вбачається, що у ньому викладено формулювання обвинувачення визнане судом доведеним, проте в мотивувальній хоча і наведені докази сторони обвинувачення, які судом інтерпретовані на користь обвинуваченого, але не розкрито їх зміст та не надано їм відповідної оцінки, всупереч вимог ст.ст. 94 та 374 КПК України, що виразилось у наступному.
Так судом у вироку зазначено, що свідками ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 надані покази аналогічні тим, що дали потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
В свою чергу покази потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не наведені диференціювано а зазначені як їх спільні покази, незважаючи на те, що названі потерпілі допитувались судом не паралельно (одночасно), а по черзі.
Перевірка зазначених показань свідків, що були надані останніми під час судового розгляду, та доказів сторони обвинувачення, зміст яких не розкрито у вироку, та, відповідно, не надано належної і обґрунтованої оцінки в оскаржуваному судовому рішенні, може мати істотне значення у цьому кримінальному провадженні.
Тобто, у цьому конкретному випадку, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту щодо наявності/відсутності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 п.1 ч.2 ст.115 КК України.
Більше того, у формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним зазначено, що: ….. «в ході сварки, ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, з мотивів явної неповаги до суспільства, які виражалися в зневажливому ставленні до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і норм моральності, зневазі до оточуючих, що супроводжувалось особливою зухвалістю, яка виразилась в нахабному поводженні по відношенню до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки свого діяння та бажаючи їх настання, діючи умисно, відійшов до іншої кімнати, де взяв полімерну каністру з рідиною, яка відповідно до висновків експертиз дослідження нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів № СЕ-19/121-22/11200-ФХД від 09.09.2022, № СЕ-19/121-22/11199-ФХД від 09.09.2022, № СЕ-19/121-22/11198-ФХД від 09.09.2022, № СЕ-19/121-22/11504-ФХД від 09.09.2022 відноситься до нафтопродуктів - змінених бензинів, повернувся до коридору , знаходячись в положенні стоячи обличчям до обличчя, облив рідиною, яка знаходилась в полімерній каністрі, в область голови та тулуба ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ….»
В той же час, суд, викладаючи покази потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , вказав що вони повідомили, що 25.04.2022 близько 19 годин під час тимчасової окупації час тимчасової окупації військами Російської Федерації с. Руська Лозова, Харківського району, Харківської області, ОСОБА_7 переховувався в підвалі багатоквартирного будинку
АДРЕСА_2 з іншими мешканцями селища. В цей час в одній із кімнат перебували ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які зі своїми родинами та займались приготуванням їжі. У цей час ОСОБА_7 , обурившись від запаху приготування їжі, який походив із сусідньої кімнати, вийшов до спільного коридору та влаштував словесну сварку з ними. будучи у стані алкогольного сп'яніння та висказував погрози у підпалі останніх
В подальшому суд констатував, що свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 надані покази аналогічні тим, що дали потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Між тим, в жодних із наведених судом показів потерпілих та свідків взагалі не згадується про те, що ОСОБА_7 облив рідиною, яка знаходилась в полімерній каністрі, в область голови та тулуба ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Таким чином висновки суду стосовно встановлених ним обставин є суперечливими.
Більше того, місцевий суд дійшов висновку, що кримінальна відповідальність за вчинені дії, настає за наслідками, що фактично настали, а тому дії обвинуваченого ОСОБА_7 , які виразилися в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчиненому відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які припиняли хуліганські дії останнього, та кваліфікував його дії за ч.3 ст.296 КК України.
В той же час, із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним взагалі не вбачається, що хуліганські дії ОСОБА_7 будь-ким припинялись, або будь-хто намагався їх припинити.
Зазначені обставини, на думку колегії суддів, очевидно свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, передбачених п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.411 КПК України, а також про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що істотно впливає на остаточні висновки суду щодо доведеності чи недоведеності пред'явленого обвинувачення, оцінку доказів щодо кожного окремо, так і їх сукупності.
Згідно вимог п.п.2, 3 ч.1 ст. 409, п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.411 і ч.1 ст.412 КПК України, зазначені порушення, щодо невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону - є безумовною підставою для скасування оскаржуваного обвинувального вироку.
Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, зокрема положеннями ст. 91 та ст. 94 КПК України.
Із цього вбачається, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що ставлять під сумнів винуватість обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, перш ніж ухвалювати обвинувальний вирок, суд першої інстанції, з дотриманням норм ст. ст. 17, 22, 23 КПК України, повинен був дослідити всі докази сторони обвинувачення та докази і позицію сторони захисту, надати їм належну, логічну оцінку, виходячи з вимог ст.ст. 91, 94 КПК України, та за наявністю підстав - визнати такі докази неналежними, недопустимими чи недостовірними, що в свою чергу унеможливить вибірковість їх оцінки.
Згідно з п. 15 ст. 7, ст. 22 КПК України, однією з засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед ним їх переконливості, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Зазначені вимоги кримінального процесуального закону суд першої інстанції не виконав.
Крім того, оцінка доказів, згідно зі ст. 94 КПКУкраїни, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції не були дотримані у повному обсязі.
При цьому, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості самостійно усунути вищезазначені недоліки, оскільки в поданій апеляційній скарзі не ставиться питання про дослідження доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, а стороною захисту не заявлялося відповідне клопотання до початку апеляційного розгляду.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності скасування оскаржуваного вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 в суді першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційну скаргу прокурора належить задовольнити.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, щодо неналежного дотримання судом вимог, передбачених ст.ст. 370 та 374 КПК України, тобто в частині обґрунтованості та вмотивованості оскаржуваного вироку.
Реалізуючи та дотримуючись загальних процесуальних засад кримінального провадження, що містяться у главі 2 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закон та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, що обумовлює необхідність скасування оскаржуваного вироку та призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції, що відповідає нормам ч.1 ст. 412; п.6 ч. 1 ст. 407; п.п. 2,3 ч. 1 ст. 409; п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.411 КПК України.
Вирішуючи питання про подальший рух кримінального провадження після скасування вироку, колегія суддів виходить з наступного.
Порушення судом першої інстанції вищезазначених засад кримінального провадження та вимог п.2 ч.3 ст.374 і ст. 370 КПК України щодо змісту мотивувальної частини обвинувального вироку не відноситься до передбаченого в ч.1 ст.415 КПК України переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Проте, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України.
Такими загальними засадами кримінального провадження у даному випадку є передбачені п.п. 1, 2, 10, 13, 15, 19 ч.1 ст.7 КПК України - верховенство права, законність, диспозитивність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; забезпечення права на захист; а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Разом з цим належить врахувати те, що необхідність дотримання при судовому розгляді вказаних загальних засад судочинства підтверджується практикою Європейського суду та змістом норм Європейської конвенції з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - є частиною національного законодавства.
З метою забезпечення належного дотримання під час судового розгляду саме цих загальних засад кримінального провадження, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_19 в суді першої інстанції.
Решту апеляційних доводів, зокрема потерпілих та захисника, колегія суддів вважає передчасними, оскільки згідно ч. 1 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Крім іншого колегія суддів беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справах «Едуард Шабалін проти Росії» (рішення ЄСПЛ від 16.10.2014) та «Руслан Яковенко проти України» (рішення ЄСПЛ від 04.09.2015) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_7 , та з метою попередження ризиків його переховування від суду, оскільки він не може не усвідомлювати імовірність визнання його вини за висунутим обвинуваченням, ураховуючи особливості апеляційного розгляду, передбачені Главою 31 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити ОСОБА_7 під вартою, продовживши йому запобіжний захід, але не більше ніж на 60 днів.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції належить дотримуватися вимог чинного КПК України, в тому числі норм ст.415 ч.3 та ст. 416 КПК України.
Крім того, суду ретельному дослідженню підлягають доводи сторони захисту щодо відсутності в діянні ОСОБА_7 складу інкримінованого кримінального правопорушення, так і аргументів сторони обвинувачення про протилежне, оскільки з'ясування вказаних обставин має істотне значення для встановлення істини у справі та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення.
Керуючись ст.ст. 405, 407 ч.1 п.6; 409 ч.1 п.п.1, 3; 410 ч.1 п.2; 412 ч.1, 415 ч.1 п.1; 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - задовольнити.
Апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 березня 2025 року відносно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківській слідчий ізолятор» продовжити на 60 днів до 17 серпня 2025 року включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді