Справа № 629/5968/23 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/743/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне тяжке тілесне ушкодження
03 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченої ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Харкові в режимі відеоконференціїї кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 грудня 2024 року відносно ОСОБА_8 , -
Цим вироком ухвалено
Визнати ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Лозова Харківської області, громадянки України, РНОКПП НОМЕР_1 , із неповною середньою освітою(7 класів), не працюючу, інваліда ІІ групи, маючу на утриманні малолітню дитину ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючу за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судиму,
винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та призначити їй покарання у вигляді 8 (восьми) років позбавлення волі.
До вступу вироку в законну силу залишити обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
До вступу вироку в законну силу ОСОБА_8 залишити в умовах ДУ “Харківський слідчий ізолятор».
Строк відбування покарання обчислювати з дня затримання обвинуваченої, відповідно протоколу затримання №47/86, а саме з 20.08.2023 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув?язнення зарахувати у строк покарання у вигляді позбавлення волі з розрахунку день за день.
Як установив суд 19.08.2023, приблизно о 09:30 ОСОБА_8 разом зі своїм співмешканцем ОСОБА_10 прибули до будинку раніше їм знайомої ОСОБА_11 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де разом з останньою стали вживати спиртні напої.
Знаходячись в приміщенні кухні вказаного будинку, цього ж дня, близько 16:00, між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин виник словесний конфлікт, обумовлений станом алкогольного сп?яніння останніх.
Після чого, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 вийшли з вищевказаного будинку на подвір?я для з?ясування особистих стосунків та через незначний проміжок часу повернулися до нього, проте словесний конфлікт між ними продовжував тривати, під час якого у ОСОБА_8 раптово виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, цього ж дня, приблизно о 16:30, ОСОБА_8 перебуваючи у приміщенні кухні будинку АДРЕСА_2 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень потерпілому та бажаючи їх настання, перебуваючи в стані алкогольного сп?яніння, діючи в результаті раптово виниклого умислу, направленого на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , побачивши, що останній направляється в напрямку виходу з приміщення кухні, взявши зі столу кухонний ніж, підбігла до ОСОБА_10 та умисно нанесла один удар ножом в область живота потерпілого, спричинивши останньому одне проникаюче колото-різане поранення живота у вигляді колото-різаної рани по передній поверхні живота зліва в боковій ділянці з ушкодженням по ходу ранового каналу шкіри, підшкірно-жирової клітини, м?язів живота, пасм великого чепця, всіх шарів стінки шлунку та всіх шарів стіни поперечно-ободової кишки, стінки портальної вени, клітковини заочеревинного простору, жирової та фіброзної капсули правої нирки, воріт правої нирки з ушкодженням кровоносних судин, з масивною синцевістю м?яких тканин по ходу ранового каналу і розвитком внутрішньочеревної кровотечі, яке є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечне для життя в момент заподіяння, згідно пункту 2.1.3. (к) та пункту 4.8. правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказу № 6 МОЗ України від 17.01.1995р.
Від отриманого тілесного ушкодження 19.08.2023 у період часу з 16:31 до 17:10, точний час в ході досудового розслідування та судового розгляду встановити не виявилося можливим, ОСОБА_10 помер на місці події.
Причиною смерті потерпілого явилася гостра крововтрата, обумовлена вищевказаним проникаючим колото-різаним пораненням живота зліва з ушкодженням кровоносних судин, органів черевної порожнини і заочеревинного простору з внутрішньочеревною кровотечею.
В апеляційних скаргах:
Захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 просить вирок Лозівського районного суду Харківської області від 11.12.2024 року по справі № 629/5968/24 - змінити.
Змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення - ч. 2 ст. 121 КК України, за яким було обвинувачено ОСОБА_8 і застосувати ст. 116 КК України, як менш тяжке кримінальне правопорушення, яке відповідає вчиненому ним діянню.
Визнати її винною у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК України та призначити покарання у вигляді 2-х років позбавлення волі.
В обґрунтування своєї вимоги зазначає, що обвинувачена ОСОБА_8 вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення за ч.2 ст.121 КК України не визнає, але погоджується з тим, що смерть ОСОБА_10 настала внаслідок її дій, які треба кваліфікувати за ст 116 КК України, тобто вбивство в стані сильного душевного хвилювання, що може розглядатися як психологічна підстава стану сильного душевного хвилювання.
Стан вираженого емоційного збудження суттєво вплинув на свідомість і поведінку обвинуваченої та обмежив можливість усвідомлення значення своїх дій, їх контролю та регуляції, і вибір знаряддя злочину, а саме ножа, який лежав на поверхні стола в межах досяжності, яким ОСОБА_8 нанесла один удар, був випадковим, і вона навіть не зрозуміла, що у неї було в руках на той момент.
Неправомірні дії ОСОБА_10 здійснили суттєвий вплив на її поведінку в ситуації, що розглядається по справі, а саме суттєво вплинули на наступні її індивідуально-психологічні особливості, а саме: потреба у позитивній оцінці своєї особистості та повазі з боку значимих оточуючих, образливість, чутливість до критичного чи негативного ставлення з боку значимих оточуючих, схильність до фіксації на психотравмуючих подіях та почуттях, які пов'язані із ними, невміння змінити програму поведінки в умовах, які вимагають її швидкої перебудови.
Фактичні обставини справи обґрунтовуються лише показаннями декількох осіб, які через раптовість обставин по різному сприйняли ці обставини та в судовому засіданні дали різня покази.
Фактично жоден свідок не бачив моменту нанесення ушкодження.
Всі інші покази свідків, навпаки, свідчать про постійне знущання померлого ОСОБА_10 над обвинуваченою, неодноразові бійки, в тому числі і притягнення його до відповідальності за насилля в сім'ї.
Докази, що містяться в матеріалах кримінальної справи і були досліджені в ході судового розгляду, свідчать про те, що пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні нею злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, є недоведеним, оскільки стороною обвинувачення не було надано тих достатніх і необхідних, належних та допустимих доказів, кожен з яких окремо і разом в їх сукупності, які свідчать про вину підсудної у вчиненні кримінального злочину, а тому обвинувачену необхідно притягувати до відповідальності за іншою статтею, а саме за ст. 116 КК України.
Всі інші покази свідків, навпаки, свідчать про постійне знущання померлого ОСОБА_10 над обвинуваченою, неодноразові бійки, в тому числі і притягнення його до відповідальності за насилля в сім'ї.
Зокрема, свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 в судових засіданнях підтвердили обставини, викладені обвинуваченою, однак суд в своєму рішенні не вказав чому ці свідчення не взято до уваги на захист обвинуваченої. Також вказує, що ОСОБА_8 дуже шкодує за вчинене, дуже переймається долею свої малолітньої доньки.
Потерпіла жодних претензій до обвинуваченої не має.
Обвинувачена ОСОБА_8 в апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з кваліфікацією її дій судом, а покарання яке їй призначене є занадто суворим.
Зазначає що не хотіла вбивати потерпілого.
В свою чергу суду дав неправильну оцінку її показам, розглянув справу однобічно, оскільки сукупність досліджених судом доказів не дають підстави для кваліфікації її дій за ч.2 ст. 121 КК України.
Також зазначає, що судом не взято до уваги стан її здоров'я (наявність інвалідності) та наявність на утриманні хворої дитини.
При кваліфікації дій особи за ст. 116 КК України для встановлення стану сильного душевного хвилювання мають значення, окрім фізіологічного афекту, й інші емоційні стани, за умови, що вони є реакцією особи на поведінку з боку потерпілого, зазначену у диспозиції цієї статті, і досягли такого рівня впливу на свідомість і волю особи, що в момент вчинення умисного вбивства значно знижували її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Отже, перебування винного у момент вчинення умисного вбивства у стані сильного душевного хвилювання є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК України, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.
З дослідженого, судом першої інстанції крім інших доказу - висновку експерта №149 від 11.09.2023 року за результатами проведення судово-психіатричної експертизи ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зміст якого стороною захисту під сумнів не ставиться вбачається, що ОСОБА_8 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі легкої розумової відсталості.
Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_8 виявляла ознаки вищевказаного хронічного психічного захворювання та перебувала у стані гострої неускладненої алкогольної інтоксикації, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Могла усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_8 на теперішній час, відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує(а.с.103-106, Том 1);
Крім того, в ході судового розгляду також було проведено комплексну стаціонарну судову психолого-психіатричну експертизу, висновки якої стороною захисту також не оспорюються.
Згідно з висновком експерта №72, на даний час ОСОБА_8 виявляє ознаки легкої розумової відсталості в ступені легкої дебільності, може усвідомлювати свої дії та керувати ними.
В період інкримінованих їй дій ОСОБА_8 хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності чи недоумством не страждала. Виявляла ознаки легкої розумової відсталості в ступені легкої дебільності, та перебувала в стані простого алкогольного сп?яніння, могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.
3а своїм психічним станом, ОСОБА_8 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
ОСОБА_8 за своїм психічним станом на даний час може самостійно реалізувати своє право на захист.
Судовий експерт-психолог дійшов висновку, що ОСОБА_8 в момент вчинення інкримінованих дій не перебувала в стані вираженого емоційного збудження, фізіологічному афекту, як психологічної підстави сильного душевного хвилювання.
Відтак, даних про те, що в момент вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 перебувала у стані сильного душевного хвилювання матеріали провадження не містять.
Більше того, згідно як показів самої обвинуваченої ОСОБА_8 даних нею в судовому засіданні так і з обґрунтувань вимог апеляційної скарги сторони захисту, вбачається, що вона не бажала заподіяти смерть ОСОБА_10 , що в свою додатково свідчить про виключення можливості кваліфікації її дій за ст.116 КК України, оскільки суб'єктивна сторона даного кримінального правопорушення характеризується умисною формою вини (прямим чи непрямим умислом).
Отже дії ОСОБА_8 правильно кваліфіковані місцевим судом за ч.2 ст. 121 КК України, а відтак доводи апеляційні скарги сторони захисту в частині, що стосується цього питання визнаються колегією суддів безпідставними.
Що стосується посилань в апеляційних скарга х сторони захисту на надмірну суворість призначеного покарання, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 408, з врахуванням ч. 2 ст. 409 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок суду першої інстанції у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується із висновками, викладеними у вироку висновками суду стосовно того, що виправлення обвинуваченої неможливо без ізоляції від суспільства та стосовно відсутності підстав для застосування положень ст.ст. 75,76 КК України.
В той же час, висновки суду щодо неможливості застосування до ОСОБА_8 положень ст. 69 КК України колегія суддів вважає передчасними.
Так досліджуючи дані про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення особу обвинуваченої судом не встановлено обставин, що пом'якшують покарання.
Між тим, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 є інвалідом ІІ групи, перебуває на обліку у лікаря психіатра перебуває з діагнозом “Помірна розумова відсталість».
Названа обставина, на думку колегія суддів істотно знижує ступінь суспільної небезпеки ОСОБА_8 та визнається обставиною яка пом'якшує покарання.
Також, судом першої інстанції не звернуто увагу на той факт, що одразу після нанесення удару потерпілому ОСОБА_8 почала викликати швидку, за її вказівкою, потерпілий був зафіксований у нерухомому стані а під його голову було підкладено подушку у нерухомому стані.
Названа обставина беззаперечно свідчить про надання ОСОБА_8 іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення та є такою, що пом'якшує покарання відповідно до п.2-1 ч.1 ст. 66 КК України.
Отже, під час апеляційного розгляду встановлено обставини, які відповідно до ст.66 КК є такими, що пом'якшують покарання.
Колегія суддів вважає, що сукупність названих обставин, відповідно до ст. 69 КК України надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом.
За наведеного, вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 408, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченої ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 грудня 2024 року відносно ОСОБА_8 -змінити.
Пом'якшити призначене ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 121 КК Укарїни із застосуванням положень ст. 69 КК України до 6 років позбавлення волі.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а особою, яка тримається під вартою в той же строк з дня отримання копії судового рішення.
Головуючий Судді