Іменем України
24 червня 2025 року
м. Харків
справа № 638/19605/24
провадження № 22-ц/818/2873/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Сізонової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса Вячеславівна за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 лютого 2025 року, постановлене під головуванням судді Латки І.П., -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса Вячеславівна.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; позивач зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 є онукою заповідача ОСОБА_5 , відтак на час відкриття спадщини ОСОБА_1 не мала і не могла мати обов'язкової частки у спадщині, оскільки не належала до вичерпного переліку осіб, який міститься у ч. 1 ст. 1241 ЦК України. Крім того вказує, що за життя дідусь проживав разом з родиною ОСОБА_6 у вказаному будинку. Її батьком було зроблено капітальний ремонт та значно поліпшено умови проживання їхньої родини. Відповідач не приймала жодної участі ані в житті дідуся, ані в ремонті будинку. ОСОБА_1 разом з сестрою ОСОБА_7 з тіткою не спілкуються та не мають такого бажання, особливо після останніх подій. 15.12.2011 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким належні йому на праві особистої приватної власності жилий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 заповідає ОСОБА_8 . Заповіт посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Железняк Л.В., записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_5 за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Зареєстровано в реєстрі за №2702. Відповідач, після того як дізналась про існування заповіту на її користь, дуже змінилась, та єдиною її метою є відібрати в родини домівку. Враховуючи, що позивач разом з дідусем проживали у спірному будинку на момент його смерті, були пов'язані побутом, вважає, що вона має право на спадок після померлого дідуся. Враховуючи викладені обставини вважає, що має безумовне право на спадщину, у зв'язку з чим заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Л.В. 15.12.2011 року, в якому ОСОБА_5 заповів відповідачу житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_2 , має бути визнаний недійсним та скасований.
На адресу апеляційного суду представник ПН ХМНО ОСОБА_9 - адвокат Литвиненко А.С. надала письмові пояснення, в яких просила стягнути судові витрати на правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у справі, що розглядається, встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є онукою заповідача ОСОБА_5 , відтак на час відкриття спадщини ОСОБА_1 не мала і не могла мати обов'язкової частки у спадщині, оскільки не належала до вичерпного переліку осіб, який міститься у ч. 1 ст. 1241 ЦК України. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що внаслідок складання заповідачем заповіту на користь відповідача будь-яким чином було порушено права позивачки, у зв'язку з чим відсутні підстави для судового захисту прав позивачки. З урахуванням викладеного, суд відмовив ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним у повному обсязі у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 15 грудня 2011 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким належні йому на праві особистої приватної власності жилий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заповіт посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Железняк Л.В., записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_5 за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_5 і власноручно підписаний о 13-30. Особу встановлено, дієздатність перевірено. Зареєстровано в реєстрі за №2702.
Сторонами визнається та не підлягає доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, що ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_10 ».
ОСОБА_2 є рідним братом ОСОБА_3 та сином ОСОБА_5 .
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 від 02.07.2010 року, та відповідно - онукою ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина.
30 квітня 2020 року, після смерті ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івакіною Т.В. зареєстровано спадкову справу № 14/2020, номер у спадковому реєстрі - 65791460.
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер її дід - ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилася спадщина на майно, до складу якого увійшов житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_2 . За життя дідусь проживав разом з родиною ОСОБА_6 у вказаному будинку. Батьком позивача зроблено капітальний ремонт та значно поліпшено умови проживання їхньої родини. Відповідач, яка є рідною тіткою позивачки та дочкою діда ОСОБА_5 , жодної участі ані в житті дідуся, ані в ремонті будинку не брала. 15.12.2011 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким належне йому майно заповів ОСОБА_11 . Позивач зазначає, що оскільки позивач разом з дідусем проживали у спірному будинку на момент його смерті, були пов'язані побутом, тому має право на спадок після померлого дідуся на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Крім того, оскільки на момент смерті дідуся позивач була малолітньою особою, тому на підставі ст. 1241 ЦК України має безумовне право на спадщину. З цих підстав ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Л.В. 15 грудня 2011 року.
Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Загальні вимоги до форми заповіту закріплені у статті 1247 ЦК України. Цією правовою нормою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Підстави нікчемності заповіту визначені в частині першій статті 1257 ЦК України, за якою нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу (частина друга статті 1247 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 14-173цс20, зазначено, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21), від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), про те, що свобода заповіту є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучі належно вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту, як принцип спадкового права включає, зокрема, повагу до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка у позовній заяві не посилалася на наявність обставин, передбачених ст. 1257 ЦК України, і під час розгляду справи судом першої інстанції їх встановлено не було.
Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства, суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, оскільки заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.
Вичерпний перелік спадкоємців, які мають обов'язкову частка у спадщині, міститься у ч. 1 ст. 1241 ЦК України, а саме: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
За частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у справі, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Реалізуючи, передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 918/662/21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) суд касаційної інстанції дійшов висновку, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанова Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 757/9647/20-ц, провадження № 61-16307св21).
Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Звертаючись до суду з позовом, особа зазначає у позовній заяві власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У такому разі на суд покладено обов'язок перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. постанови Верховного Суду від 03 грудня 2024 року у справі № 910/10683/21, від 10 грудня 2024 року у справі № 910/15208/23, від 18 грудня 2024 року у справі № 924/101/24).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки під час розгляду даної справи судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є онукою заповідача ОСОБА_5 , відтак на час відкриття спадщини ОСОБА_1 не мала і не могла мати обов'язкової частки у спадщині, оскільки не належала до вичерпного переліку осіб, який міститься у ч. 1 ст. 1241 ЦК України.
На підставі викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що внаслідок складання заповідачем заповіту на користь відповідача будь-яким чином було порушено права позивачки, у зв'язку з чим відсутні підстави для судового захисту її прав.
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
В поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції представником ПН ХМНО Железняк Л.В. адвокатом Литвиненко А.С., заявлено клопотання про вирішення питання щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Чинним ЦПК України визначено види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Зі змісту статті 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно ч. 12 ст. 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Як убачається з матеріалів справи, позивачу відмовлено у задоволенні позову, а ПН ХМНО Железняк Л.В. як третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, заперечував проти задоволення вказаного позову та виступала на стороні відповідача, тому колегія суддів вважає, що вона має право на відшкодування понесених нею судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу адвоката та їх стягнення з позивача у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.
Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об'єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних адвокатом робіт.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (довідка про розмір коштів, що отримані адвокатом в якості гонорару; акт надання послуг з правової допомоги та інш.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені. Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа № 826/1216/16), постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року (справа № 810/3806/18) та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2020 року ( справа №280/1765/19).
Заявник на підтвердження витрат на правничу допомогу надав до суду договір про надання правової (правничої) допомоги від 25.12.2022 року, акт надання послуг з правової допомоги до Договору № 25/12/22 від 25.12.2022 року, відповідно до якого гонорар за надання правової допомоги становить 8 000, 00 грн, який складається із: проведення підготовчих дій до подання письмових пояснень по даній справі 1 год- вартість 1 000,00 грн; вивчення судової практики із спірного питання, визначення правової позиції, підготовка та написання письмових пояснень по справі 4 год - вартість 4 000,00 грн та подання пояснень до суду, участь у судових засіданнях по даній справі 3 год - вартість 3 000,00 грн.
Деталізація виду наданої правової допомоги та розміру гонорару адвокату в повній мірі відображені в Договорі та Акті про надання правової (правничої) допомоги, що є формою виконання вимог закону про надання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, в межах розгляду справи в суді першої інстанції.
Враховуючи характер виконаних адвокатом Литвиненко А.С. роботи з надання правової допомоги у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, а саме: проведення підготовчих дій до подання письмових пояснень по даній справі; вивчення судової практики із спірного питання, визначення правової позиції, підготовка та написання письмових пояснень по справі та подання пояснень до суду, участь у судових засіданнях по даній справі, критерію необхідності подання відповідних документів, значимості таких дій у справі, та витраченого часу представником у даній справі, а також зважаючи на те, що апелянтом не подана заява про зменшення судових витрат, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав стягнення судових витрат на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 на користь ПН ХМНО Железняк Лариси Вячеславівни.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 лютого 2025 року- залишити без змін.
Клопотання представника ПН ХМНО ОСОБА_9 адвоката Литвиненко Анни Сергіївни про стягнення судових витрат на правову допомогу задовольнити.
Стягнути зі ОСОБА_2 , який є законним представником ОСОБА_1 на користь ПН ХМНО Железняк Лариси Вячеславівни витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 26.06.2025 року.