Справа № 953/2673/24
Провадження № 2/643/462/25
26.06.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Крівцова Д.А., за участю секретаря судових засідань Ісоєва К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу запозовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості
Зміст позовних вимог
ТОВ «Діджи Фінанс» (позивач) просить стягнути з ОСОБА_1 (відповідач) заборгованість в загальному розмірі 40540,29 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги
04.03.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладений кредитний договір № 5120749, на підставі якого відповідач отримала кредит у розмірі 15000,00 грн.
13.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та позивачем укладений договір факторингу № 07Т, згідно з яким позивачу відступлене право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 5120749 в загальному розмірі 40540,29 грн., з яких: 8164,00 грн. -заборгованість за тілом кредиту; 30876,29 грн. - заборгованість за процентами; 1500,00 грн. - заборгованість за комісією.
Відповідач свої зобов'язання щодо сплати заборгованості не виконала.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 10.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 12.06.2025 постановлено провести заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Ураховуючи складність справи, суд, керуючись положеннями ч. 1 ст. 244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення.
Підстави розгляду справи за відсутності сторін
Представник позивача заявив клопотання, згідно з яким просив розглядати справу за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов, заяву про розгляд справи за його відсутності, суду не надав.
Представник третьої особи - ТОВ «Мілоан» у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Виходячи з чинного процесуального законодавства України, зокрема положень ч. 5 ст. 4, ст. 12, 13, п. 2 ч. 1 ст. 43, ч. 1, 3 ст. 223, ч. 4 ст. 268 ЦПК, участь в судовому засіданні є правом сторони, яким вона розпоряджається на власний розсуд.
Ураховуючи необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності її учасників.
Оскільки представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи, суд проводить заочний розгляд справи та вирішує її на підставі наявних у ній доказів.
Основні фактичні обставини та докази, на підставі яких вони встановлені
Згідно з договором про споживчий кредит № 5120749 від 04.03.2021 з додатками, укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачем, ТОВ «Мілоан» зобов'язалось надати відповідачу кредит у розмірі 15000,00 грн. на строк 30 днів, до 04.03.2021. Відповідач зобов'язалась повернути кредит та сплатити проценти і інші платежі за користування кредитними коштами.
Умовами договору про споживчий кредит № 5120749 від 04.03.2021 передбачено, що він укладений в електронній формі та підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до платіжного доручення № 4032108 від 04.03.2021, ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім'я відповідача на кредитний рахунок № 537541ХХХХХХ803 грошові кошти в розмірі 15000,00 грн. згідно з вказаним вище договором № 5120749.
Згідно з відомостями про щоденні нарахування та погашення, складеними ТОВ «Мілоан», заборгованість відповідача станом на 13.09.2021 складає 40540,29 грн., з яких: 8164,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 30876,29 грн. - заборгованість за процентами; 1500,00 грн. - заборгованість за комісією.
Як вбачається з договору факторингу № 07Т від 13.09.2021, укладеного між ТОВ «Мілоан» та позивачем, витягу з Додатку до вказаного договору, ТОВ «Мілоан» відступило позивачу право вимоги до відповідача за кредитним договором № 5120749 від 04.03.2021 в розмірі 40540,29 грн., з яких: 8164,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 30876,29 грн. - заборгованість за процентами; 1500,00 грн. - заборгованість за комісією.
Суду наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором № 5120749 від 04.03.2021, складений позивачем, згідно з яким заборгованість відповідача складає 40540,29 грн., з яких: 8164,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 30876,29 грн. - заборгованість за процентами; 1500,00 грн. - заборгованість за комісією.
Застосовне законодавство та релевантна судова практика
Суд зобов'язаний керуватися завданням справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 ст. 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів. Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з'ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанови Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 385/321/20, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 661/2532/17, від 11.08.2021 у справі № 723/826/19, від 13.08.2021 року в справі № 638/20102/16, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно з ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Частиною 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Згідно з ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладення сторонами договору в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором на підставі Закону України «Про електронну комерцію» відповідає положенням законодавства України та не має наслідком нікчемність або недійсність такого договору, якщо сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов і позивач не довів, що договір суперечить вимогам закону. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (постанови Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 234/7163/20, від 08.08.2022 у справі № 234/7298/20, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19).
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16-ц).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15).
Верховний Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку (постанова Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. ТОВ «Порше Мобіліті» надано до суду копії кредитного договору від 20 травня 2014 року № 50011914, загальних умов кредитування (додаток до кредитного договору), графіку погашення кредиту (додаток до кредитного договору), розрахунку заборгованості за кредитним договором від 20 травня 2014 року № 50011914. Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що надані документи не є належними доказами на підтвердження існування у позичальника заборгованості за кредитним договором у розмірі 367 431,01 грн, у матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтверджували правильність здійсненого кредитором розрахунку, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписки з особових рахунків клієнта тощо (постанова Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 336/4796/18).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (постанова Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц).
Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Отже, наявний у матеріалах справи розрахунок кредитної заборгованості відповідача та виписки з його рахунків є належними доказами наявності заборгованості позичальника (постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21).
Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торія проти Іспанії", від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).
Позиція суду
Виходячи з вказаних вище положень законодавства України та висновків щодо застосування норм права, сформованих Верховним Судом, до предмету доказування в даній справі відноситься в тому числі факт отримання відповідачем грошових коштів (кредиту) на підставі договору про споживчий кредит № 5120749 від 04.03.2021.
Обов'язок доведення вказаної обставини, виходячи із засад змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, покладається на позивача (ст. 12, 13, 81 ЦПК України, постанови Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15, від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц).
Верховним судом сформовано сталу практику, згідно з якою належними доказами наявності заборгованості є первинні документи, оформлені відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Верховний Суд також виснував, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, оскільки вказані документи підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 336/4796/18, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21).
Таким чином, ключове питання, яке повинен вирішити суд під час оцінки належності та допустимості наданих суду доказів - чи підтверджують вказані документи рух коштів за конкретним банківським рахунком, чи вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, тобто чи відносяться вказані документи до первинних або зведених облікових, які створюються на підставі первинних.
Повертаючись до обставин даної справи, суд приходить до висновку, що надані позивачем документи не можна визнати належними та допустимими доказами на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів у кредит від ТОВ «Мілоан» з огляду на таке.
Згідно з умовами п. 2.1. договору про споживчий кредит № 5120749 від 04.03.2021, грошові кошти надаються шляхом їх переказу на картковий рахунок.
Оцінююче надане позивачем платіжне доручення № 40832108 від 04.03.2021, суд керується таким.
Насамперед суд звертає увагу, що у платіжному дорученні не зазначена установа банку отримувача коштів. Крім того, платіжне доручення не містить будь-яких відміток банку про його виконання (підпису уповноваженого працівника банку, штампу або печатки банку тощо).
Також у платіжному дорученні в графі «код банку» зазначено «MASTERCARD», у графі «кредит рах. №» зазначено «537541ХХХХХХ803».
Номер банківської картки, який дозволяє її ідентифікувати, складається з комбінації 16 цифр.
В платіжному дорученні номер банківської картки відповідача вказаний не повністю, а без зазначення 6 цифр - тобто у вигляді певної комбінації цифр та символів, а саме «537541ХХХХХХ803».
Кожна з цих 6 цифр номеру банківської картки, які в платіжному дорученні приховані під символом «Х», може мати значення в діапазоні цифр від 0 до 9 (0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9). З вказаних 6 цифр можна скласти всього 1000000 різних комбінацій. Таким чином, може існувати 1000000 різних банківських карток, кожна із своїм унікальним 16-значним номером, який починається з комбінації цифр «537541» та закінчується комбінацією цифр «803».
Ураховуючи наведене, суд не може визнати надане позивачем платіжне доручення № 40832108 від 04.03.2021 належним та допустимим доказом на підтвердження зарахування грошових коштів на конкретну банківську картку, яка належить відповідачу.
Оцінюючи розрахунок заборгованості, складений позивачем, та відомості про щоденні нарахування та погашення, складені ТОВ «Мілоан», суд керується таким.
ТОВ «Мілоан» та позивач не є банківськими установами та не здійснюють відкриття і ведення поточних (розрахункових, кореспондентських) рахунків відповідача, його розрахунково-касове обслуговування тощо.
Ураховуючи наведене, вказані вище відомості про щоденні нарахування та погашення, а також розрахунок заборгованості, складені ТОВ «Мілоан» та позивачем, не можуть відображати рух коштів по банківському рахунку відповідача та інформацію про операції по вказаному рахунку, в тому числі інформацію про зарахування суми кредиту на банківський (картковий) рахунок відповідача, а відтак - не є первинними документами і не можуть підтверджувати наявність заборгованості та її розмір.
Інші надані позивачем докази, а саме договір про споживчий кредит № 5120749 від 04.03.2021 з додатками, анкета-заява на кредит, підтверджують лише факт укладення між сторонами договору про споживчий кредит та узгодження його умов, проте не можуть бути визнані належними та допустимими доказами на підтвердження факту отримання відповідачем суми кредиту.
Підсумовуючи викладене, суд констатує, що позивачем всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України не надано суду первинних документів, які суд, з урахуванням висновків щодо застосування норм права Верховного Суду, міг би визнати належними та допустимими доказами на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів у кредит на підставі договору про споживчий кредит № 5120749.
При цьому позивач не був позбавлений можливості заявити клопотання про витребування з банку, який емітував банківську картку № НОМЕР_1 , інформацію щодо повного номеру картки, її власника (особи, якій картка була видана), а також щодо руху коштів по вказаній картці, зокрема щодо зарахування на картку сум кредиту/позики. Проте вказаною можливістю позивач не скористався, клопотання про витребування доказів не заявив.
За таких обставин у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом.
Оскільки проценти та комісія нараховуються на суму основного боргу за кредитом та вимоги про стягнення процентів і комісії є похідними від вимог про стягнення заборгованості за основною сумою боргу, а суд дійшов висновку щодо недоведеності факту отримання відповідачем суми кредиту, суд також відмовляє в позовних вимогах про стягнення процентів та комісії.
За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
Ураховуючи вищевказану практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент, а також підстави, з яких сумом відмовлено у задоволенні позову, суд не вбачає необхідності надавати оцінку по суті іншим аргументам позивача, наведеним у заявах по суті справи та письмових поясненнях.
Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості - відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, ЄДРПОУ 42649746).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання відома адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , знята з реєстрації за вказаною адресою 09.07.2019).
Суддя Д.А. Крівцов