про закриття провадження у справі
24 червня 2025 року 320/40229/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А, розглянувши клопотання представника третьої особи про закриття провадження в адміністративний справі
за позовом ОСОБА_1
до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації
про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03115, м. Київ, проспект Берестейський, 97, код ЄДРПОУ 37395418), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), в якому просить суд, з урахуванням уточнених позовних вимог:
- скасувати рішення відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА в місті Києві від 05.12.2022 про зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов'язати відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА в місті Києві утримуватися від вчинення таких дій по відношенню до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 04 листопада 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 28 квітня 2025 року до справи залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 .
Представник третьої особи на адресу суду надіслав клопотання про закриття провадження у справі, яке вмотивовано тим, що спір у даній справі стосується права користування позивачем житловим приміщенням, тобто має приватноправовий характер, відтак, відноситься до сфери захисту цивільних (житлових) прав і не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Розглянувши подане клопотання, суд вважає його обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Отже, правильне визначення юрисдикції є першочерговим при реалізації права на доступ до суду. Ухвалені з порушенням юрисдикції рішення не будуть вважатися прийнятими судом, встановленим законом.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З аналізу зазначених норм встановлено, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих ним при здійсненні владних управлінських функцій. Проте, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення суб'єктного складу спірних правовідносин.
Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Водночас, приватно-правові відносини вирізняються від публічно-правових саме наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. При цьому, спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа.
Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Отже, для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
Вказана правова позиція неодноразово висловлена в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року (справа № 826/3620/17), від 04 грудня 2019 року (справа №820/212/18), від 19 лютого 2020 року (справа №161/20662/18), від 08 лютого 2022 року (справа № 522/20762/19), у яких суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання незаконною та скасування (зняття) з реєстрації місця проживання не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Також, аналогічного змісту правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №420/13945/22, від 16.05.2024 року у справі №461/24/22.
Як вбачається з матеріалів справи, виникнення спірних правовідносин у даній справі по своїй суті зумовлено незгодою позивача щодо прийняття відповідачем рішення від 05 травня 2022 року про зняття з реєстрації місця проживання.
Вказане свідчить про незгоду позивача з позбавленням права користування житловим будинком та зняттям з реєстраційного обліку, проведеним на підставі заяви нового власника житла, тобто спір стосується права користування житловим приміщенням, відповідно має приватноправовий характер (постанова Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 420/13945/22).
У частині першій статті 19 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суд зауважує, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) та скасування таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Таким чином правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору, що розглядається в порядку адміністративного судочинства, оскільки в цьому випадку існує спір про майнове право, а саме: про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із права на житло.
Такий висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 21 вересня 2020 року в справі № 260/1539/19, від 05 серпня 2020 року в справі №265/3034/19, від 20 жовтня 2022 року у справі № 640/549/21, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/3620/17, від 18 вересня 2019 року в справі №826/15287/17, від 20 листопада 2019 року у справі №646/8672/17.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Частиною 1 статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина друга статті 239 КАС України).
Суд роз'яснює, що спірні правовідносини пов'язані із захистом приватних прав позивача, відтак даний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства.
Відтак, наявні підстави для задоволення клопотання представника третьої особи та закриття провадження у справі.
На підставі наведеного та керуючись статтями 238, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Клопотання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача про закриття провадження у справі - задовольнити;
Закрити провадження у справі № 320/40229/24 за позовом ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії;.
Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя Білоноженко М.А.