Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 червня 2025 року Справа№200/2594/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Череповського Є.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
10.04.2025 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Відповідач), в якому просить суд:
визнати відмову в призначенні пенсії оформлену рішенням від 26.02.2025 року № 262840012021 протиправною;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області врахувати у страховий стаж період підприємницької діяльності з 18.05.1995р. по 30.09.2004р.;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у лютому 2025 року звернулась до управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком та рішенням відповідача відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. До страхового стажу не враховано періоди здійснення підприємницької діяльності з з 18.05.1995р. по 30.09.2004р. оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Проте, та обставина, що Позивачка дійсно здійснювала підприємницьку діяльність у вказані періоди Відповідачем не заперечується. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 15.04.2025 року відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачем було надано відзив, якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та зокрема зазначив, що згідно з пунктом 3-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону № 1058 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:- з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;- з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Статтею 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з абз. 2 п. 4 Постанови КМУ від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі Порядок №637), час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток № 1).
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. По 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. По 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Так, відповідно, до п. 2.1. Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком № 637. За період роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 4 до Положення про загальнообов'язкового реєстр застрахованих осіб Державного реєстру державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
19.02.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою №2040 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV. Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістами Головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Миколаївській областях.
За результатами розгляду заяви від 19.02.2025 ОСОБА_1 згідно із наданими документами та індивідуальними відомостями страховий стаж становить 18 років 10 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
До страхового стажу не враховано згідно із довідкою від 09.10.2024 №2600- 0604 8/195004 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві періоди здійснення особою підприємницької діяльності: з 01.10.1996 по 31.12.1996, з 01.01.1997 по 31.03.1997, з 01.07.1997 по 31.12.1997, оскільки не сплачений страховий збір до Пенсійного фонду України; період з 1998 по 2004, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про роботу (не надано річну звітність).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а, де суд прийшов до висновку про правомірність неврахування органом Пенсійного фонду до страхового стажу позивача період здійснення підприємницької діяльності з 13.12.1993 по 31.12.1997, оскільки відсутні відомості про перебування позивача на спрощеній системі оподаткування та/або із застосуванням фіксованого податку, та документів про сплату страхових внесків за період з перебування на загальній системі оподаткування, що є умовою при обчисленні пенсії.
Відповідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .
Позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 18.05.1995 року, номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР: 2 072 017 0000 008004 (свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В01 №440387).
Згідно довідки Головного управління ПФУ в м. Києві про сплату страхового збору до Пенсійного фонду України від 20.04.2022 року № 2600-0604-8/39846, Позивачем відповідно до картки особового рахунку платника та наданих документів страхові внески за період з травня 1995 року по грудень 2003 року у тому числі за роками:
з 18.05.1995р. по 31.12.1995р., з 01.04.1997р. по 31.12.1997р., з 01.01.1998р. по 31.12.1998р., з 01.01.1999р. по 31.12.1999р., з 01.01.2000р. по 31.12.2000р., з 01.01.2001р. по 31.12.2001р., з 01.01.2002р. по 31.12.2002р., з 01.01.2003р. по 31.12.2003р. перебувала на загальній системі оподаткування, страховий збір до Пенсійного фонду України не сплачувала;
з 01.01.1996р. по 31.12.1996р., з 01.01.1997р. по 31.03.1997р., перебувала на загальній системі оподаткування, страховий збір до Пенсійного фонду України сплачувала.
Згідно листа Головного управління ПФУ в м. Києві про сплату страхового збору до Пенсійного фонду України від 07.10.2024 року № 2600-0604-8/195004, зокрема зазначено, що відповідно до наявних електронних баз даних Позивач, як фізична особа-підприємець зареєстрована 18.05.1995 року. На обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва) перебувала з 27.06.1997 року. В Реєстрі застрахованих осіб відсутні дані відносно Позивача за 1998 - 2004 роки, оскільки річну звітність до системи персоніфікованого обліку за вказані періоди не надано. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Позивача знято з обліку з 10.12.2009.
19.02.2025 року Позивач звернулась до територіального управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказана заява була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, за результатом розгляду якої було прийнято рішення №262840012021 від 26.02.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком.
В рішенні зокрема зазначено, вік заявниці - 62 роки 11 місяців. Страховий стаж особи становить 18 років 10 місяців 18 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу зараховано всі періоди. Заявниця - не працює.
За наведених обставин. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити заявниці в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату, за досягнення 65-річного віку - 27.02.2027.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Згідно наданого розрахунку стажу вбачається, що до страхового стажу Позивача зараховано період роботи з 01.04.1997 по 30.06.1997, період роботи з 18.05.1995 по 31.03.1997 та з 01.07.1997 по 30.09.2004 до страхового стажу не зараховано.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з пунктами 4, 5 частини 1 статті 16 Закону № 1058-IV застрахована особа має право: отримувати безоплатно відомості, внесені до її персональної облікової картки з системи персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; звертатися із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначений положеннями статтею 21 Закону № 1058-IV, якою передбачено, що на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити відомості, зокрема частина персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат.
Згідно зі статтею 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період, протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж за період до впровадження системи персоніфікованого обліку, до 31 грудня 2003 року зараховується на підставі трудової книжки або документів про стаж та з 01 січня 2004 року обчислюється за даними персоніфікованого обліку на підставі довідки з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 Розділу XV Закон №1058-ІV, цей закон набув чинності 01.01.2004, до набрання ним чинності відповідні правовідносини регулювались нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також, зокрема, а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Як передбачено частинами 2 та 3 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із ст. 62 Закону №1788-XII та частини першої статті 48 КЗпП України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документами про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм законодавства дає змогу зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, відповідачем зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи та він становить - 18 років 10 місяців 18 днів.
За результатами розгляду документів доданих до заяви позивачем до його страхового стажу не зараховано період здійснення позивачем підприємницької діяльності роботи з 18.05.1995 по 31.03.1997 та з 01.07.1997 по 30.09.2004, що підтверджується розрахунком стажу, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №262840012021 від 26.02.2025, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 4 Порядку №637 періоди роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства, зараховуються до стажу роботи за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ, інших документів про сплату страхових внесків або інформації Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Абзацом четвертим підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 визначено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV «Перехідні положення" Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до пункту 2 розділу 4 Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 квітня 2018 р. за № 476/31928 (далі - Положення), до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, в тому числі, відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 Закону № 1058-IV, зокрема, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян тощо, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, а також підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу.
Відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 3 розділу 4 Положення).
Відповідно до пункту 4 розділу 4 Положення у разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником. У разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до пункту 5 статті 14 Закону № 1058 фізична особа підприємець є страхувальником і мав зобов'язання щороку, до 1 квітня року, наступного за звітним, подавати до територіального органу Пенсійного фонду звіт і відомості до системи персоніфікованого обліку в порядку і за формою, що встановлені Пенсійним фондом (пункт 4 частини 2 статті 17 Закону № 1058).
Також, відповідно до пункту 3 Порядку № 7-6 (за період до 2010 року), страхувальник зобов'язаний один раз на рік до 1 квітня поточного року подати до територіального органу Пенсійного фонду за місцем реєстрації комплект документів первинної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за попередній рік.
Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України за звітні періоди 2010 року затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 05.11.2009 № 26-1 (Порядок № 26-1). Відповідно до пункту 2.2 Порядку № 26-1 фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливу систему оподаткування, самі за себе і за членів сім'ї, які беруть участь у провадженні підприємницької діяльності; особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності, самі за себе формують та подають до органів Пенсійного фонду звіт один раз на рік до 1 квітня року, наступного за звітним періодом.
Отже, з аналізу наведених положень слідує, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:
до 01.05.1993 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;
з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку);
з 01.01.2004 по 31.12.2017 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Оформлення такої довідки за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) є обов'язковим, відповідно до пункту 2.1. розділу ІІ Порядку № 22-1.
Відомості такої довідки містять інформацію про сплату страхових внесків, єдиного внеску з 01.07.2000, з часу запровадження персоніфікованого обліку. Такі відомості будуть повними за умови, що підприємець був своєчасно зареєстрований у відповідному територіальному управлінні Пенсійного фонду і своєчасно сплачував страхові внески (в подальшому єдиний внесок).
Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Надані свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця і довідки податкових органів про перебування позивача на загальній системі оподаткування не підтверджують факт сплати страхових внесків, облік яких ведеться пенсійним органом.
Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 26.10.2018 року у справі №643/20104/15-а.
Позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 18.05.1995 року, номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР: 2 072 017 0000 008004 (свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В01 №440387).
Як вбачається з довідки Головного управління ПФУ в м. Києві про сплату страхового збору до Пенсійного фонду України від 20.04.2022 року № 2600-0604-8/39846, Позивачем відповідно до картки особового рахунку платника та наданих документів страхові внески за період з травня 1995 року по грудень 2003 року у тому числі за роками:
з 18.05.1995р. по 31.12.1995р., з 01.04.1997р. по 31.12.1997р., з 01.01.1998р. по 31.12.1998р., з 01.01.1999р. по 31.12.1999р., з 01.01.2000р. по 31.12.2000р., з 01.01.2001р. по 31.12.2001р., з 01.01.2002р. по 31.12.2002р., з 01.01.2003р. по 31.12.2003р. перебувала на загальній системі оподаткування, страховий збір до Пенсійного фонду України не сплачувала;
з 01.01.1996р. по 31.12.1996р., з 01.01.1997р. по 31.03.1997р., перебувала на загальній системі оподаткування, страховий збір до Пенсійного фонду України сплачувала.
Згідно листа Головного управління ПФУ в м. Києві про сплату страхового збору до Пенсійного фонду України від 07.10.2024 року № 2600-0604-8/195004, зокрема зазначено, що відповідно до наявних електронних баз даних Позивач, як фізична особа-підприємець зареєстрована 18.05.1995 року. На обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва) перебувала з 27.06.1997 року. В Реєстрі застрахованих осіб відсутні дані відносно Позивача за 1998 - 2004 роки, оскільки річну звітність до системи персоніфікованого обліку за вказані періоди не надано. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Позивача знято з обліку з 10.12.2009.
Таким чином, довідкою підтверджено перебування Позивача на загальній системі оподаткування та сплату страхового збору до Пенсійного фонду України за період з 01.01.1996р. по 31.12.1996р., з 01.01.1997р. по 31.03.1997р. Отже вказані періоди мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Щодо періоду з 01.07.2000 по 30.09.2004, то позивачем не надано доказів подання ним звітності та/або сплати страхових внесків за вказаний період.
Щодо сплати страхових внесків, то пунктом 6 розділу 4 Положення №10-1 визначено, що відомості про застрахованих осіб та звіти щодо сум нарахованих страхових внесків за період до 01 січня 2011 року подаються лише за результатами перевірки, здійсненої за заявою страхувальника, та вносяться до Реєстру застрахованих осіб на підставі наказу керівника відповідного територіального органу у десятиденний строк після узгодження результатів перевірки.
Така перевірка станом на час розгляду справи не проведена, а позивачем не додано належних доказів сплати страхових внесків за спірній період.
Таким чином, за відсутності в даному випадку обох умов (сплата страхових внесків, подання звітності), підстави для зарахування позивачу до страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 01.07.2000 року по 28.08.2001 року відсутні.
Щодо зарахування до страхового стажу Позивача решти періодів, суд зазначає, наступне.
До позовної заяви Позивачем, зокрема було додано квитанції про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду, фіксованого податку, прибуткового податку, проте вказані квитанції не було долучено Позивачем до заяви про призначення пенсії, а відтак під час вирішення питання про призначення Позивачу пенсії Відповідачем не надавалась оцінка вказаним квитанціям.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно із ст. 62 Закону №1788-XII та підпунктом 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема:
ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.
Однак, як встановлено судом, Відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Крім того, суд зауважує, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які свідчать про те, що позивач у спірні періоди не проводила сплату страхових внесків.
Зокрема, не витребувано у Позивача зазначених квитанцій та не надано їм належної оцінки.
Отже, відповідачем не наведено жодних порушень з боку позивача, які б відповідно до чинного законодавства стали підставою для не зарахування до страхового стажу періоду провадження нею підприємницької діяльності.
Водночас, відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно з частиною 1 статті 64 Закону України №1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду та порядок їх використання.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу.
Окрім того, відсутність у органів Пенсійного Фонду можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві або архівній установі, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення в належному розмірі.
На переконання суду, позивач не має відповідати за незбереження органами Пенсійного Фонду документів про нарахування страхових внесків/ збору на загальнообов'язкове державне страхування, а відсутність належних, достатніх та допустимих доказів наявності заборгованості позивача перед податковим та пенсійним органами, а також факт реєстрації припинення підприємницької діяльності, на думку суду підтверджують сплату позивачем всіх необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності. Оскільки, адміністрування сплати страхових внесків (єдиного внеску) покладено на відповідний державний орган, то особа не може нести відповідальність за наповнення реєстру застрахованих осіб.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню та не в спосіб, визначений позивачем, оскільки саме відповідач в силу своїх дискреційних повноважень та функцій, наданих йому діючим законодавством, має здійснити розгляд заяви та прийняти рішення, тому суд для належного захисту прав позивача вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.02.2025 року № 262840012021 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.02.2025 року про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки наданої судом в цьому рішенні.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем було надано квитанцію № 0.0.4285673270.1 від 02.04.2025 про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Отже, суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань судових витрат по сплаті судового збору у сумі 600,00 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.02.2025 року № 262840012021 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 19.02.2025 року про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки наданої судом в цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 600,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Є.В. Череповський