Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 червня 2025 року Справа№200/2844/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіна О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна зава ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідно до якої просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.04.2025 №057350003823 щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 31.03.2025.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що вважаючи, що його пільговий стаж роботи зі шкідливими умовами становить понад 25 років звернувся до відповідача із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком. Проте рішенням від 08.04.2025 відповідач відмовив у призначенні пенсії через відсутність необхідного пільгового стажу стажу роботи.
Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним, у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 25 квітня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву. Відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Витребувано від Відповідача:
- матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- інші докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень.
Запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали подати до суду відзиву на позовну заяву з доказами на його підтвердження з одночасним надісланням (наданням) його копії та доданих до нього документів позивачу..
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Позивач звернувся із заявою про перерахунок від 31.03.2025 №2909 «перехід на інший вид пенсії», а саме з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах. Заява від 31.03.2025 опрацьовувалась за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961 спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. За наданими документами та даними, що містяться в пенсійній справі, загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 41 рік 4 місяці 17 днів (з урахуванням пільгового стажу). Пільговий стаж роботи складає 22 роки 9 місяців 7 днів з урахуванням періоду перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням складає 2 роки 0 місяців 1 день. Враховуючи те, що пільговий стаж Позивача складає 22 роки 9 місяців 7 днів замість необхідних 25 років, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення від 08.04.2025 №057350003823 про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши докази по справі, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області (м.Добропілля), як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, з 24.12.2020, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
ОСОБА_1 звернувся із заявою про перерахунок від 31.03.2025 №2909 «перехід на інший вид пенсії», а саме з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах.
Заява від 31.03.2025 опрацьовувалась за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961 спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами опрацювання заяви ОСОБА_1 винесено рішення про відмову від 08.04.2025 №057350003823 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Відповідно до вищезазначеного рішення вбачається, що за наданими документами та даними, що містяться в пенсійній справі, загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 41 років 4 місяці 17 днів (з урахуванням пільгового стажу).
Пільговий стаж роботи складає 22 років 9 місяців 7 дні з урахуванням періоду перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням складає 2 роки 0 місяців 1 день.
За таких обставин відмовлено ОСОБА_1 у зв'язку недостатнього пільгового стажу (25 років) переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Згідно розрахунку стажу, до пільгового стажу позивача зараховано періоди роботи:
- з 10.11.1999 по 28.11.1999 (Ст.14, пост.202, підземні, сп.1, р.1, п- р.1, п.а-в);
- з 28.01.2000 до 13.11.2019 (Ст.14, пост.202, підземні, сп.1, р.1, п- р.1, п.а-в);
- з 31.12.2019 30.11.2020 (Ст.14, пост.202, підземні, сп.1, р.1, п- р.1, п.а-в).
З розрахунку стажу вбачається, що позивачу не зараховано до пільгового стажу періоди роботи з 29.11.1999 по 27.01.2000, з 14.11.2019 30.12.2019, час перебування на інвалідності з 24.12.2020 по 30.03.2025.
Разом з цим, в рішенні відсутні обґрунтування щодо підстав не зарахування вказаних періодів роботи до пільгового стажу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року 1058-IV (далі - Закон 1058-IV).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закон 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
В розумінні абз. 22 ст. 1 Закону 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч.1 ст.10 Закону 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Умови призначення пенсії за віком встановлені у статті 26 Закону 1058-IV, а пенсії по інвалідності у статті 30 Закону 1058-IV.
Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 1058 встановлено, що час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також до страхового стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 1788-ХІІ (далі за текстом - Закон 1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч.5 ст.56 Закону 1788-ХІІ час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Зазначена гарантія встановлена і ч.4 ст.9 Закону України Про охорону праці від 14.10.1992 р. 2694-ХІІ.
Статтею 114 Закону 1058 визначено умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Отже, законодавством передбачено зарахування часу перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення та Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням як до, так і після 1 січня 2004 року зараховується до страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Згідно розпорядження про перерахунок пенсії від 25.02.2025 року позивачу призначено пенсію по інвалідності (третя група, трудове каліцтво/профзахворювання (без наявності акту Н1/П4).
Тобто, відповідач не заперечує факт перебування позивача на інвалідності у зв'язку із професійним захворюванням.
Отже, інвалідність позивача є наслідком трудової діяльності, отриманої під час роботи майстром гірничим підземної дільниці з повним робочим днем у шахті.
Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності серії 12ААА №092049, та довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією сер. 12 ААБ № 851869,позивачу встановлена третя група інвалідності з 24.12.2020. Причина інвалідності: трудове захворювання.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування періоду перебування на інвалідності з 24.12.2020 року до 30.03.2025 до пільгового стажу на підземних роботах.
Щодо зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 29.11.1999 по 27.01.2000, з 14.11.2019 30.12.2019, суд зазначає наступне.
Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731, встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.
Згідно записів у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 працював (в частині спірних періодів):
з 10.11.1999 - учнем гірника підземного з повним днем у шахті (запис 2);
З 24.12.1999 - 26.11.2000 - гірником підземним 3-го розряду з повним днем у шахті (запис 3);
з 22.07.2019 - гірником підземним 3-го розряду з повним днем у шахті (запис 17);
з 29.08.2019 - 04.01.2021 - майстром гірничим підземної дільниці з повним днем у шахті (запис 19-22).
Окрім того, в матеріалах справи наявні індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5).
За приписами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - це орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Статтею 16 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", визначено, що державний реєстр створюється для забезпечення в тому числі ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації.
За приписами статті 20 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", передбачено, які відомості містить реєстр застрахованих осіб. Зі змісту даної статті вбачається, що вказаний реєстр містить відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості, в тому числі і відомості про особливі умови праці, що дають право на пільги із загальнообов'язкового державного соціального страхування, відомості про облік стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства.
З вказаного реєстру вбачається, що в періоди, з 29.11.1999 по 27.01.2000 та з 14.11.2019 по 30.12.2019 інформація по спеціальному стажу позивача вносилася роботодавцем за кодом ЗПЗ014А1 та ЗПЗ014А4.
Відповідно до постанов правління Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) № 7-6 від 10.06.2004 «Про затвердження Порядку формування і подачі органам ПФУ відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», № 26-1 від 05.11.2009 «Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування органам ПФУ», № 22-2 від 08.10.2010 «Про Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та № 25-2 від 03.12.2013 «Про визнання такою, що втратила чинність, постанови правління ПФУ від 08.10.2010 № 22-2», якими затверджувалися «Довідники кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства», встановлено код підстав для обліку спецстажу за № ЗП3013А1, ЗПЗ014А1, ЗПЗ014А2 для застрахованих осіб, які є працівниками, що зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці: код ЗПЗ013А1 - працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць; чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам.
Таким чином, роботодавець звітував щодо спецстажу позивача, вся інформація щодо стажу позивача з 29.11.1999 по 27.01.2000 та з 14.11.2019 по 30.12.2019 є в системі персоніфікованого обліку, а тому ці періоди роботи мають бути зараховані до пільгового стажу позивача без будь-якого додаткового підтвердження.
З огляду на наведене, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці, індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) підтверджують характер роботи позивача у періоди з 29.11.1999 по 27.01.2000 та з 14.11.2019 по 30.12.2019, що підтверджує право позивача на включення вказаних періодів роботи до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Також в матеріалах справи міститься довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 37 від 18.01.2021 року, згідно якої ОСОБА_1 працював:
з 10.11.1999 по 23.12.1999 за професією учень гірника підземний дільниці з видобутку вугілля №1, що передбачено Списком №1 розділом 1 підрозділом 1.
з 24.12.1999 по 10.01.2002 за професією гірника підземного дільниці з видобутку вугілля, що передбачено Списком №1 розділом 1 підрозділом 1.
з 29.08.2019 по 04.01.2021 за професією майстер гірничий підземної дільниці з видобутку вугілля №1, що передбачено Списком 1, розділ 1, підрозділ 1.
Вказана довідка містить підписи посадових осіб та засвідчені печаткою підприємства.
З огляду на наведене, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці, довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, які містяться у матеріалах справи, підтверджують характер роботи позивача у періоди з 29.11.1999 по 27.01.2000 та з 14.11.2019 по 30.12.2019, що надає право включення вищевказаних періодів роботи до пільгового стажу позивача.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі №423/1126/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.04.2025 №057350003823 щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є необґрунтованим, та прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, а отже не відповідає вимогам Конституції та законам України та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Аналіз зазначених положень свідчить, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом таких обставин:
- позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення;
- зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.09.2021 по справі № 120/192/20-а.
До дискреційних повноважень відповідача належить здійснення нового розрахунку стажу позивача з урахуванням вказаних у даному судовому рішенні періодів та вирішення питання щодо його достатності для призначення пенсії за віком, згідно ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи, що у спірному рішення про відмову в призначенні пенсії відповідач не вказав періоди, які не зараховані до пільгового стажу, належним захистом порушеного права позивача у цій справі є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії із урахуванням висновків суду викладених у даному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що фактично, позовні вимоги задоволені, оскільки дії відповідача визнані протиправними, а саме в контексті спірного рішення, а зобов'язання вчинити певні дії є похідною вимогою, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.04.2025 №057350003823 щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.03.2025 про «перехід на інший вид пенсії», а саме з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду викладених у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.О. Галатіна