25 червня 2025 рокуСправа №160/8679/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
24.03.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про нання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 912020150388 від 10.03.2025 про відмову ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2024 на підставі Довідки Дніпровського апеляційного суду № 04.2-33/226/2025 від 21.02.2025 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із застосуванням у розрахунках посадового окладу розмір у прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 - 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень та суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і складає 354276,00 (триста п'ятдесят чотири тисячі двісті сімдесят шість) гривень;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести перерахунок та виплату з 01.01.2024 ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі Довідки Дніпровського апеляційного суду № 04.2-33/226/2025 від 21.02.2025 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024, а саме 3028,00 (три тисячі двадцять вісім) гривень, у розмірі 354276,00 (триста п'ятдесят чотири тисячі двісті сімдесят шість) гривень, яка враховується при перерахунку, з урахуванням раніше виплачених сум.
Означені позовні вимоги вмотивовані спірністю та протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 21.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2024 на підставі довідки Дніпровського апеляційного суду № 04.2-33/226/2025 від 21.02.2025 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із застосуванням у розрахунках посадового окладу розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 - 3028 грн (три тисячі двадцять вісім грн) та суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і складає 354276,00 грн (триста п'ятдесят чотири тисячі двісті сімдесят шість).
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді К.І. Ремез.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, правом на подання відзиву не скористався.
У зв'язку з перебуванням судді Ремез К.І. у відпустці з 21.04.2025 по 23.05.2025, з 27.05.2025 по 13.06.2025, з 17.06.2025 по 24.06.2025 рішення у цій адміністративній справі ухвалюється судом у перший робочий день судді.
Згідно положень статті 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 10.04.2020 у зв'язку з виходом у відставку відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 09.04.2020 № 921/0/15-20, наказом від 10.04.2020 № 60/к ОСОБА_1 було відраховано зі складу суддів Дніпровського апеляційного суду, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці.
Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі відповідно до довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці № 042/63/20С від 10.04.2020, видану Дніпровським апеляційним судом.
31.10.2024 позивачка звернулась до Дніпровського апеляційного суду із заявою про отримання Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Дніпровського апеляційного суду з 01.01.2024, у якій прохала Дніпровський апеляційний суд видати довідку, що містить визначення розміру суддівської винагороди із врахуванням правових висновків Верховного Суду щодо обчислення посадового окладу з розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024, тобто у розмірі 3028 гривень.
У видачі зазначеної довідки позивачці було відмовлено, у зв'язку з чим вона звернулася до суду.
У подальшому на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 у справі № 160/30764/24, яке набрало чинності, Дніпровський апеляційний суд надав позивачці довідку № 04.2-33/226/2025 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 (Довідка № 04.2-33/226/2025), в якій зазначено, що на підставі Рішення № 160/30764/24, розмір суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці складає- 354276,00 (триста п'ятдесят чотири тисячі двісті сімдесят шість) гривень.
02.03.2025 через електронний портал відповідача позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із Заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, надавши зазначену вище Довідку № 04.2-33/226/2025 та інші, необхідні документи.
10.03.2025 позивачкою отримано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 912020150388 про відмову у проведенні перерахунку пенсії із посиланням на норми ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України», згідно до якого на 2021 -2025 роки прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу судді, встановлено на рівні 2102,00 грн,
Позивач вважає відмову відповідача протиправною, тому звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Згідно ч.2 ст.130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, регулюється Законом України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року (далі Закон України №1402-VIII).
Згідно ч.3 ст. 142 Закону України №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до ст. 4 Закону України №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За ч.1 ст. 135 Закону України №1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.2 ст.135 Закону України №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2)перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п.2 ч.3 ст. 135 Закону України №1402-VIII).
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб (п. 1 ч. 4 ст. 135 Закону України №1402-VIII).
Аналіз вищезазначених приписів Закону України №1402-VIII свідчить про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовою частиною суддівської винагороди, безпосередньо залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» №1928-IX, поряд із встановленням на 1 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., також був передбачений інший вид прожиткового мінімуму, а саме - для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Пунктом 1 розділу IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року №3-1 (далі - Порядок №3-1) передбачено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини другої статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.
Відповідно до пункту 6 розділу IV Порядку №3-1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки про суддівську винагороду / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, надісланої відповідним органом (без звернення судді у відставці, судді Конституційного Суду України), або за зверненням судді у відставці, судді Конституційного Суду України.
Звернення судді за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання здійснюється шляхом подання до органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду судді у відставці / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, в тому числі через веб-портал або засобами Порталу Дія з використанням суддею електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), або надсилання поштою.
Заява про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання приймається органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, за наявності в судді всіх необхідних документів та оформляється відповідно до вимог розділу III цього Порядку.
Днем звернення за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання вважається день прийняття органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України.
Згідно пунктів 7, 8, 9 Порядку №3-1 документи про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання розглядає орган, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про перерахунок або про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.
Орган, що приймає рішення про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, не пізніше 10 днів після винесення рішення інформує особу про перегляд щомісячного довічного грошового утримання із зазначенням його розміру або про відмову в перегляді щомісячного довічного грошового утримання із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.
Суд враховує, що правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
У свою чергу, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, прямо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожитковому мінімуму закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень врегульовано приписами Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 року (далі - Закон України №966-XIV).
Відповідно до ст. 1 Закону України №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Згідно ст. 4 Закону України №966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Тобто, Законом України №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Разом з тим, судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум визначається окремо, не відносяться. Крім того, Законом України №966-XIV не виокремлено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
У той же час, в противагу статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», разом із встановленням станом на 1 січня відповідного календарного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, був зазначений окремий вид прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2 102,00 грн. При цьому зміни до Закону України №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону України №966-XIV щодо зміни прожиткового мінімуму, не вносилися.
З вищезазначеного слідує висновок, що наразі відсутні встановлені законом підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди. Фактично наразі Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» містить додаткове регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, зокрема правовідносин, відносно яких діють спеціальні норми. Водночас, Конституція України не надає Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» вищої юридичної сили за інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання також звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008.
Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що Законом України №1402-VIII закріплено той факт, що для визначення розміру суддівської винагороди має застосовуватися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, в даному випадку станом на 1 січня 2024 року.
Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн. на іншу розрахункову величину, яка Законом України №1402-VIII не передбачена, а саме - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., свідчить про неправомірність дій відповідача.
Вищезазначена позиція суду корелюється із правовими висновками, сформованим Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 року по справі №240/44080/21, від 24.07.2023 року по справі №280/9563/21, від 12.07.2023 року по справі №140/5481/22 та від 12.06.2023 року по справі №400/4904/21.
За ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які мають пріоритет стосовно пізніших положень, зокрема Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Водночас, Закони України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Суд зазначає, що Закони України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не може містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Відтак, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Суд вважає за необхідне зазначити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
З зазначених підстав суд вважає посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 нерелевантними щодо обставин даної справи.
При цьому, на думку суду, варто звернути увагу на правові висновки, які зазначені в окремій думці (спільній) суддів Великої Палати Верховного Суду Кривенди О.В., Банаська О.О., Власова Ю.Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 24.04.2025 року у справі №240/9028/24 (провадження № 11-47апп25) за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційними скаргами Верховного Суду, Вищого адміністративного суду України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 року (суддя Попова О.Г.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2024 року (судді Курко О. П., Боровицький О. А., Шидловський В. Б.) у зазначеній справі, в якій зазначено про наступне.
«…Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIIІ) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIIІ, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У пункті 62 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIIІ. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій у розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 2 частини третьої статті 135 цього Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі № 966-XIV.
За статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Варто зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас законодавець починаючи з 2021 року законами про бюджет на відповідні роки разом із встановленням прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, ввів новий вид прожиткового мінімуму, а саме: «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Зокрема, у статті 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2023 року та з 1 січня 2024 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Слід наголосити, що зміни до Закону № 1402-VIIІ у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві ОСОБА_1 , а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
На нашу думку, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIIІ, які мають пріоритет стосовно положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас зазначені бюджетні закони фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIIІ.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Вважаємо, що Законом № 1402-VIІI закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу судді, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 26 квітня 2006 року у справі «Зубко та інші проти України» зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Ураховуючи викладене вище, маємо констатувати, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VІII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), не може вважатися правомірною. Тому не можемо погодитися з висновком Великої Палати і в цій частині.
На нашу думку, правові висновки, викладені, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 щодо визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб для суддів є правильними і підстав для відступу від таких висновків не було.
Підсумовуючи, зазначаємо, що, на нашу думку, у Великої Палати не було підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі та відмови ОСОБА_1 у задоволенні її позову…».
Тому, у даному випадку суд вважає, що у справі №240/9028/24 позивач суддя Вищого адміністративного суду України у відставці, тому Велика Палата ВС зазначила, що для суддів ВССУ, ВГСУ, ВАСУ, які виявили бажання звільнитися у відставку, відповідні гарантії, визначені в пунктах 14- 3, 14-4 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, починають діяти саме з моменту прийняття Вищою радою правосуддя рішення про їх відставку, а не з моменту набрання чинності Законом України від 21 листопада 2023 року № 3481-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України».
Враховуючи вищевикладене, суд наголошує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024-2025 року на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 гривень) є неправомірною.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої наведеної статті (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Аналізуючи вищевказані норми права, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII.
Тому, приймаючи до уваги збільшення станом на 01.01.2024 розміру суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання на підставі Довідки Дніпровського апеляційного суду № 04.2-33/226/2025 від 21.02.2025 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Нормами частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 912020150388 від 10.03.2025 про відмову ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2024 на підставі Довідки Дніпровського апеляційного суду № 04.2-33/226/2025 від 21.02.2025 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із застосуванням у розрахунках посадового окладу розмір у прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 - 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень та суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і складає 354276,00 (триста п'ятдесят чотири тисячі двісті сімдесят шість) гривень.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести перерахунок та виплату з 01.01.2024 ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі Довідки Дніпровського апеляційного суду № 04.2-33/226/2025 від 21.02.2025 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024, а саме 3028,00 (три тисячі двадцять вісім) гривень, у розмірі 354276,00 (триста п'ятдесят чотири тисячі двісті сімдесят шість) гривень, яка враховується при перерахунку, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10, код ЄДРПОУ 21318350) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез