Справа № 591/2639/17
Провадження № 1-кп/591/65/22
25 червня 2025 року Зарічний районний суд м. Суми в складі :
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря - ОСОБА_4 ,
прокурорів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
потерпілого - ОСОБА_7 ,
представників потерпілого - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
захисника - ОСОБА_10 ,
обвинуваченого - ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження щодо обвинувачення
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с.Мала Рибиця Краснопільського району Сумської області, з вищою освітою, працюючого директором юридичної компанії ТОВ «Права справа», одруженого, має неповнолітнього сина ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає та зареєстрований: АДРЕСА_1 , не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України -
Формулювання обвинувачення, яке пред'явлене ОСОБА_11 та яке суд вважає недоведеним (відтворюється дослівно):
Органами досудового розслідування ОСОБА_11 обвинувачується в тому, що 12.04.2016 року ОСОБА_7 зателефонував раніше знайомому ОСОБА_11 та повідомив, що з ранку 12.04.2016року о 08 год. 20 хв. поблизу будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , невстановлені особи вчинили викрадення їх спільного знайомого та бізнес-партнера ОСОБА_14 .
Під час розмови ОСОБА_7 попрохав ОСОБА_11 у разі можливості, допомогти у вирішенні питання пов'язаного з поверненням викраденого ОСОБА_14 та обговорити зазначене з колишнім начальником Сумської митниці ДФС, мешканцем м. Києва ОСОБА_15 , так як прізвище останнього названо безпосередньо ОСОБА_14 у телефонній розмові з ОСОБА_7 одразу після викрадення. В цей момент у ОСОБА_11 виник злочинний умисел спрямований на заволодіння чужим майном у вигляду грошових коштів ОСОБА_7 , шляхом обману та зловживання довірою останнього, маючи при цьому корисливий мотив особистого збагачення.
Реалізуючи свій злочинний, корисливий намір, ОСОБА_11 у період часу з 14.04.2016 року по 15.04.2016 року спілкуючись за допомогою телефонного зв'язку у «Viber» зі своїм знайомим ОСОБА_7 , з яким тривалий час перебував у дружніх відносинах, повідомив неправдиву інформацію, що може допомогти у вирішенні питання пов'язаного з поверненням викраденого ОСОБА_14 , так як невдовзі ОСОБА_11 спілкувався з ОСОБА_15 і останній зазначив, що ОСОБА_7 винен йому 50000 доларів США, тому вказані кошти необхідно повернути для повернення викраденого ОСОБА_14 ..
Діючи на виконання задуманого, умисно та з корисливою метою ОСОБА_11 , використовуючи при цьому довірливі відносини з потерпілим ОСОБА_7 , що засновані на давніх дружніх стосунках, тобто зловживаючи довірою, домовився з ОСОБА_7 про те, що останній 15.04.2016 року передасть 50000 доларів США, через спільного знайомого ОСОБА_16 , який у свою чергу доставить їх 16.04.2016року ОСОБА_11 в м.Київ, який в свою чергу передасть зазначені кошти ОСОБА_15 , як викуп за повернення викраденого ОСОБА_14 , хоча ОСОБА_11 фактично з ОСОБА_15 не спілкувався на зазначену тему та передавати зазначені кошти не збирався, у зв'язку з тим, що ОСОБА_15 до викрадення ОСОБА_14 , які і до його повернення ніякого відношення не мав.
В подальшому, введений в оману ОСОБА_7 , вважаючи, що вчиняє необхідні та обов'язкові для себе дії спрямовані для повернення свого бізнес-партнера та товариша ОСОБА_14 , 15.04.2016 року зібрані грошові кошти у розмірі 50000 доларів США доставив до приміщення нотаріальної контори приватного нотаріуса ОСОБА_17 за адресою: АДРЕСА_3 , яка є дружиною ОСОБА_16 . З цього моменту ОСОБА_11 отримав реальну можливість розпоряджатися грошовими коштами у своїх корисливих цілях, так як ОСОБА_16 перебував під впливом ОСОБА_11 , приймав рішення виключно за його вказівками та 16.04.2016 року, за точно невстановленою адресою у м. Київ, особисто передав ОСОБА_11 50 000 доларів США, передбачених як викуп за повернення викраденого ОСОБА_14 .
Серед іншого, ОСОБА_11 , з метою створення враження про виконання взятих на себе зобов'язань, неодноразово повідомляв ОСОБА_7 неправдиву інформацію про передачу грошових коштів в розмірі 50000 доларів США, передбачених як викуп за повернення викраденого ОСОБА_14 , особисто ОСОБА_15 в період часу з 18 по 22 квітня 2016 року в ресторані «Трі вилкі» в м.Київ, хоча фактично при зустрічі з останнім ОСОБА_11 жодних коштів не передавав.
Таким чином, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді завдання матеріальної шкоди ОСОБА_7 та бажаючи настання таких наслідків, діючи з прямим умислом та корисливою метою ОСОБА_11 16.04.2016року отримав від ОСОБА_16 грошові кошти ОСОБА_7 в сумі 50000 доларів США, нібито передбачені для передачі їх ОСОБА_15 , як викуп за повернення викраденого ОСОБА_14 , не маючи при цьому реального наміру виконувати надані потерпілому усні обіцянки, внаслідок чого заволодів майнам належним ОСОБА_7 ..
Такі дії ОСОБА_11 органами досудового розслідування кваліфіковано за ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство), тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, вчинене в особливо великих розмірах, так як Він, на думку сторони обвинувачення, своїми умисними, протиправними діями, що виразились у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, що належне ОСОБА_7 на загальну суму 50000 доларів США, що станом на 16.04.2016року фактично відповідало сумі 1282382 грн., яка в 1861 раз перевищувала суму неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
Але, як зазначено вище, суд вважає, що пред'явлене ОСОБА_11 обвинувачення не доведено прокурором, оскільки, оцінивши всі докази на предмет належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд прийшов до висновку, що представленими стороною обвинувачення доказами не доводиться винуватість ОСОБА_11 у вчиненні злочину за висунутим обвинуваченням.
Так, допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_11 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав повністю та пояснив суду, що ОСОБА_7 та ОСОБА_14 є його друзями із дитинства. Вони дружили родинами. Мали спільний бізнес, із рівними частками. Вважає, що ОСОБА_7 навмисно його обмовив та подав завідомо неправдиве повідомлення про злочин, з метою його усунення від бізнесу. Крім того, вважає, що саме ОСОБА_7 було вигідно те, що зник ОСОБА_14 , а також, щоб відносно нього ( ОСОБА_11 ) тривалий час був обраний запобіжний захід. У такий спосіб, на переконання обвинуваченого, ОСОБА_7 створив умови, за яких, фактично, усунув від бізнесу одразу обох партнерів, тим самим отримав стовідсоткову частку доходів від бізнесу. Крім того, обвинувачений заперечив факти ведення будь-яких розмов з будь-ким щодо суми викупу за ОСОБА_14 , у тому числі заперечив, що під час зустрічей із ОСОБА_7 обговорював можливість повернення ОСОБА_14 за грошові кошти, зокрема - за 50000 доларів США. Зазначав, що вказівок свідкам ОСОБА_17 та ОСОБА_16 щодо отримання і передання йому грошових коштів від ОСОБА_7 не давав. Сам грошових коштів у розмірі 50000 доларів США чи в іншому розмірі від свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_16 чи потерпілого ОСОБА_7 або будь-яких інших осіб за дорученням ОСОБА_7 не отримував. Заявлений цивільний позов потерпілого не визнає в повному обсязі. Просить суд виправдати його так як злочину, про який йдеться в обвинувальному акті, він не вчиняв.
Допитаний безпосередньо в суді ОСОБА_7 суду розповів, що він мав спільний бізнес із ОСОБА_14 та ОСОБА_11 . Крім того, з вказаними особами знайомий з дитинства, підтримував дружні стосунки. 12.04.2016 року в період з 08.00 до 09.00 йому на мобільний телефон зателефонувала дружина ОСОБА_14 - ОСОБА_18 , яка повідомила, що ОСОБА_14 викрали. Після цього йому зателефонували з раніше невідомого номеру телефону, підійнявши слухавку, він впізнав голос ОСОБА_14 , який сказав: «Женя, рассчитайся с Орловим». Орієнтовно 14-15 квітня 2016 року ОСОБА_11 повідомив йому, що необхідно передати ОСОБА_15 50 тисяч доларів США за повернення ОСОБА_14 .. Після цього він зібрав вказані грошові кошти та відвіз в офіс нотаріуса - ОСОБА_17 , де вона особисто поклала ці грошові кошти у сейф. В подальшому,в суботу 16 квітня 2016 року, на його ( ОСОБА_7 ) прохання чоловік ОСОБА_17 - ОСОБА_16 відвіз ці кошти ОСОБА_11 в м.Київ, а потім ОСОБА_11 повідомив йому, що передав ОСОБА_15 грошові кошти у розмірі 50000 доларів США. Але, через деякий час, під його особистої зустрічі з ОСОБА_15 , останній повідомив, що грошові кошти від ОСОБА_11 не отримував. Потерпілий вважає, що у такий спосіб відносно нього ОСОБА_11 вчинені шахрайські дії, які полягають у заволодінні належними йому грошовими коштами у розмірі 50000 доларів США. Мотивом вчинення даного злочину потерпілий вважає наявність на той час у ОСОБА_11 кредитного договору, по якому виникла заборгованість, щодо закриття якої незадовго до цього інциденту ОСОБА_11 звертався до потерпілого з проханням позичити саме таку суму.
Свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що є дружиною потерпілого ОСОБА_7 . ЇЇ чоловік мав спільний бізнес у сфері тканин спільно із ОСОБА_14 та ОСОБА_11 .. Вони всі друзі з дитинства. 12.04.2016 року дізналась від чоловіка, що ОСОБА_14 викрадено. Також чоловік сказав їй, що йому телефонував ОСОБА_20 після викрадення і повідомив, що треба передати 50000 доларів США за його визволення. Крім того, зі слів чоловіка вона знає, що ОСОБА_11 запропонував свою допомогу у поверненні ОСОБА_14 . В подальшому на прохання чоловіка вона їздила до банку, щоб забрати із банківської комірки грошові кошти у розмірі 100000 доларів США, з яких - 50000 доларів США в пакеті передала чоловіку, а той, у свою чергу, мав їх завезти до офісу приватного нотаріуса ОСОБА_17 16.04.2016 року, після чого чоловік ОСОБА_17 - ОСОБА_16 ці гроші мав забрати та віддати у Києві ОСОБА_11 , а ОСОБА_11 повинен був їх передати далі ОСОБА_21 - начальнику таможні.
Свідок ОСОБА_22 суду пояснила, що вона є рідною сестрою ОСОБА_14 . Про те, що її брата викрали, вона дізналася будучи на роботі. Про всі обставини викрадення та подальших подій вона знає зі слів ОСОБА_7 . Також розповіла, що ОСОБА_7 допомагає її сім'ї, надаючи кожного місяця гроші на утримання дітей. До неї з питанням надання грошей за викуп брата ніхто не звертався.
Свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що є дружиною ОСОБА_14 , якого було викрадено 12.04.2016 року. Зазначила, що до викрадення чоловіка вони усі товаришували родинами: із родиною ОСОБА_23 та ОСОБА_24 та родиною ОСОБА_25 та ОСОБА_26 . Крім того, їй відомо, що її чоловік, ОСОБА_11 та ОСОБА_7 товаришували з дитинства. Про викрадення її чоловіка їй стало відомо від сусідки, у якої вікна квартири виходили на подвір'я, де саме і сталось викрадення. Щодо вимагання грошей за звільнення і повернення її чоловіка, їй стало відомо від потерпілого ОСОБА_7 . Зокрема, ОСОБА_7 їй говорив, що для повернення її чоловіка необхідно передати гроші в сумі 50000 доларів США ОСОБА_11 . Крім того, вона чула телефонну розмову, яка відбувалась між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , у якій ОСОБА_11 повідомив про необхідність передання такої суми для того, щоб повернути ОСОБА_14 . Також їй відомо, що ОСОБА_27 їздила до банку, щоб взяти необхідну для викупу її чоловіка суму коштів, привезла кошти додому і в подальшому передала їх ОСОБА_7 . Як їй відомо, ОСОБА_7 ці гроші відвіз до офісу приватного нотаріуса ОСОБА_28 , а далі гроші мав забрати ОСОБА_16 та повезти до Києва, щоб віддати ОСОБА_11 . Крім того, вона повідомила суду, що у той же день, коли ОСОБА_16 повинен був передавати в Києві гроші ОСОБА_11 , ОСОБА_7 також їздив до Києва.
Свідок ОСОБА_29 суду пояснив, що він знає всіх: ОСОБА_7 , ОСОБА_11 і ОСОБА_14 ще з 90-х років, так як вони усі разом займалися в секції вільної боротьби. Про те, що викрали ОСОБА_20 і про те, що за ОСОБА_20 передавались гроші, він дізнався від ОСОБА_7 . Очевидцем того, як і кому передавалися гроші, він не був і не чув, щоб ОСОБА_11 вимагав гроші у ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_30 надав покази про те, що знайомий з ОСОБА_7 і ОСОБА_14 , а ОСОБА_11 не знає і не знав раніше. Коли дізнався, що сталося з ОСОБА_14 , то ОСОБА_7 звертався до нього з проханням повозити дітей до школи, так як потерпілий хвилювався за свою сім'ю, і він погодився та виконував деякий час таке прохання. Про бізнес ОСОБА_7 йому нічого не розповідав і про викуп за ОСОБА_14 нічого не говорив.
Свідок ОСОБА_16 суду пояснив, що знайомий із ОСОБА_11 та ОСОБА_7 з дитинства. Зазначив, що грошові кошти, у тому числі, у розмірі 50000 доларів США у ОСОБА_7 чи у нотаріуса ОСОБА_17 не брав і ОСОБА_11 не передав. Повідомив, що ОСОБА_7 спонукав його за грошову винагороду обмовляти ОСОБА_11 , скориставшись інцидентом викрадення ОСОБА_14 , з тією метою, щоб склалось враження про причетність ОСОБА_11 до викрадення ОСОБА_14 . За це ОСОБА_7 платив йому по 5000 грн. в тиждень. Також він був директором декількох підприємств, до яких причетний ОСОБА_7 . Саме ОСОБА_7 запропонував «втягнути» у вигадану історію про гроші його колишню дружину - нотаріуса ОСОБА_17 , з якою він на той час ще проживав. Все це потерпілий робив, щоб створити проблеми ОСОБА_11 . Насправді, ніяких грошей у ОСОБА_7 для передачі ОСОБА_11 він не брав і не передавав ОСОБА_11 . ОСОБА_15 свідок взагалі не знає і про дзвінок ОСОБА_14 стосовно грошей йому нічого не відомо.
Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що вона працює приватним нотаріусом у місті Суми. Знайома із ОСОБА_7 , його дружиною ОСОБА_26 , родиною ОСОБА_11 . Також є колишньою дружиною ОСОБА_16 . Повідомила, що у квітні 2016 року ніяких грошових коштів, у тому числі - 50000 доларів США, вона не брала і до сейфу свого офісу не клала. Зустрічей з ОСОБА_7 у той період не пригадує. Стверджувала, що сам ОСОБА_7 ніколи гроші на зберігання в офіс не привозив. Колишній чоловік не мав доступу до її сейфа в офісі і нічого Він там не зберігав. Історію про те, що нібито обвинувачений взяв у потерпілого кошти в сумі 50000 доларів США, вона почула в серпні 2016 року від прокурорів, коли її викликали до прокуратури для допиту. Там їй і розповіли про те, що ОСОБА_7 звернувся до правоохоронних органів з заявою на ОСОБА_11 .
Свідок ОСОБА_31 в судовому засіданні показав, що є працівником УСБУ у Сумській області. До нього звертався ОСОБА_7 , який повідомив, що розшукує свого компаньйона, якого було викрадено, і попросив організувати зустріч із ОСОБА_15 . Через місяць-півтора свідок організував таку зустріч, під час якої ОСОБА_15 заперечив свою причетність до викрадення ОСОБА_14 та повідомив, що претензій до ОСОБА_7 не має. Щодо передання потерпілим грошових коштів ОСОБА_11 та їх вимагання останнім у ОСОБА_7 , ОСОБА_32 нічого не відомо. Раніше ОСОБА_11 свідок не знав, побачив його вперше в судовому засіданні. ОСОБА_16 знає зі слів ОСОБА_7 . Саме ОСОБА_7 йому сказав, що через ОСОБА_16 передав гроші ОСОБА_11 . Допускає, що ніякої передачі грошових коштів в сумі 50000 доларів США не було. Свідку також відомо, що у кримінальному провадженні по факту викрадення ОСОБА_14 слідчі відпрацьовували 3 версії.
Свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що він з липня 2010 по грудень 2012 року очолював Сумську митницю, згодом пішов працювати до Генеральної прокуратури України. Повідомив, що жодних грошових коштів від ОСОБА_11 не отримував. Від ОСОБА_7 чи ОСОБА_14 грошові кошти, у тому числі, у розмірі 50 000 доларів США, не вимагав. Його зустріч з ОСОБА_11 була вже після зустрічі з ОСОБА_7 , після викрадення ОСОБА_20 . ОСОБА_11 бачив один раз і він ніяких грошей не передавав.
Свідок ОСОБА_33 суду пояснила, що вона є дружиною ОСОБА_11 і працює приватним нотаріусом. Із ОСОБА_7 та його дружиною - ОСОБА_26 вони товаришували. В 2007 році переїхали жити до Києва. Про передачу грошових коштів вона не чула та не знає. Вважає, що ОСОБА_7 умисно обмовив її чоловіка з метою усунення ОСОБА_11 від отримання прибутків від спільного тканинного бізнесу. Ініціатором зустрічі в ОСОБА_34 був ОСОБА_7 .
Таким чином, проаналізувавши вищенаведені покази, у суду є всі підстави стверджувати про те, що :
-по-перше, жоден зі свідків не був: ані очевидцем телефонного дзвінка ОСОБА_14 потерпілому; ані телефонних розмов ОСОБА_7 та ОСОБА_11 коли останній нібито вимагав від потерпілого 50000 доларів США або обіцяв за вказану суму грошей повернути викраденого ОСОБА_14 ; ані розмов між потерпілим та обвинуваченим, під час яких би ОСОБА_11 просив ОСОБА_7 передати 50000 доларів США через спільного знайомого ОСОБА_16 , щоб передати ці кошти ОСОБА_15 ;
-по-друге, свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_16 категорично заперечили факт передачі їм потерпілим ОСОБА_7 грошових коштів в сумі 50000 доларів США. Навпаки, свідок ОСОБА_16 суду повідомив, що саме потерпілий за грошову винагороду просив його обмовити ОСОБА_11 і що історія про передачу грошових коштів ОСОБА_11 є вигадкою;
-по-третє, усім іншим допитаним в суді свідкам ( ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_22 , ОСОБА_32 ) історія щодо передачі грошових коштів в сумі 50000 доларів США відома виключно зі слів потерпілого ОСОБА_7 , а сам потерпілий так і не зміг надати суду логічного пояснення обставинам висунутої ним же версії подій. Зокрема, ОСОБА_7 так і не зміг пояснити: навіщо він ( ОСОБА_7 ), який так хвилювався після викрадення ОСОБА_14 за безпеку своєї сім'ї, попросив свою дружину принести додому кошти в сумі 100 тисяч доларів США, які зберігались у відповідній ячейці в банківській установі? Навіщо він залишав вдома у такий небезпечний ( з його слів) для його сім'ї час одну частину грошей в особливо великих розмірах - 50 тисяч доларів США, а іншу частину - 50 тисяч доларів США нібито передавав у сейф нотаріусу ОСОБА_17 , а не віддав їх відразу ОСОБА_16 , якого нібито просив відвести у Київ? Навіщо було просити ОСОБА_16 їхати 16.04.2016 і відвозити гроші в Київ та передавати ОСОБА_11 , якщо сам потерпілий був у Києві в цей же день і безпосередньо зустрічався з ОСОБА_11 .?
Тобто, жоден з допитаних судом свідків не підтвердив суду обставин обвинувального акту та версію потерпілого ОСОБА_7 щодо шахрайських дій ОСОБА_11 шляхом обману чи зловживання довірою, як і не підтвердив взагалі передачі належних потерпілому грошових коштів в сумі 50000 доларів США обвинуваченому ОСОБА_11 .. За таких обставин, суд вважає покази самого потерпілого недостовірними, а зазначені в обвинувальному акті обставини - такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях та недостовірних даних, повідомлених ОСОБА_7 ..
Також, судом були досліджені і оцінені письмові докази сторони обвинувачення.
Зокрема, як вбачається з відповідних повідомлень, доручень та постанов (а.с. 86-95,118,120 - т.6), 12.04.2016 було розпочато досудове розслідування кримінального провадження за № 12016200440001719, за повідомленням Сумського ВП, за попередньою правовою кваліфікацією - ч.2 ст.146 КК України, за фактом того, що 12.04.2016 близько 08-23 год. між 1 та 2 під'їздами будинку №5 по вул. Заливній у м.Суми, четверо осіб із застосуванням насильства, діючи за попередньою змовою витягли ОСОБА_14 з його автомобіля та затягли до іншого автомобіля «Фольксваген Транспортер», таким чином незаконно позбавивши ОСОБА_14 волі.
В день реєстрації кримінального правопорушення було проведено огляд місця події, про що складено відповідний протокол, у якому міститься детальний опис місця події: між 1 та 2 під'їздами будинку №5 по вул. Заливній у м. Суми. В той же час, вказаний протокол не містить відомостей, які б підтверджували чи спростовували обставини обвинувального акту складеного відносно ОСОБА_11 (а.с. 122-132 - т.6).
Крім того, як вбачається з наданих матеріалів, 14.04.2016 за дорученням начальника відділу СВ Сумського ВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_35 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016200440001744, за фактом того, що 12.04.2016 близько 08-40 год., у ОСОБА_14 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , за попередньою змовою група невстановлених осіб вимагали у останнього грошові кошти. Попередня правова кваліфікація - ч.2 ст.189 КК України (а.с. 96-97 - т.6).
Вказані кримінальні провадження, а саме: №12016200440001719 та №12016200440001744, постановою прокурора були об'єднані в одне провадження та їм присвоєно номер №12016200440001719 (а.с. 98 - 101 - т.6).
17.05.2016 року у кримінальному провадженні №12016200440001719 було проведено огляд квартири АДРЕСА_5 , за місцем мешкання ОСОБА_7 , під час якого на кухонному столі було виявлено та вилучено: аркуш паперу формату А4 з надрукованим текстом, на одній із сторін аркуша наявний текст, який складається з 6 рядків наступного змісту «НАША РАБОТА СТОИТ 2 00 000 $ ПЛАТИ ПОЛУЧИШ ТОВАР». На іншій стороні аркуша наявні координати установи, а також - текст латинськими літерами та арабськими числами. Вказаний аркуш в подальшому оглянуто слідчим, про що складено протокол від 27.03.2017 (а.с. 134-139 - т.6).
Крім того, вказаний аркуш паперу разом з відповідними протоколами було досліджено і судом, але під час дослідження та оцінки колегія суддів не виявила у вказаних доказах відомостей, які б підтверджували обставини обвинувального акту або причетності ОСОБА_11 до складання чи відправлення вищезазначеного аркушу паперу ОСОБА_7 ..
Наданими стороною обвинувачення процесуальними документами також підтверджується, що 22.04.2016 було розпочато кримінальне провадження №12016200440001874, оскільки досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12016200440001719 був виявлений додатковий факт, що невстановлені особи, погрожуючи ОСОБА_7 вбивством, вимагали в нього грошові кошти. Попередня правова кваліфікація - ч.2 ст.189 КК України (а.с. 102 - 104 - т.6).
Вказане кримінальне провадження також постановою прокурора було об'єднано з попередніми та присвоєно їм №12016200440001719 (а.с. 105-112 - т.6).
Об'єднане кримінальне провадження розслідувалось більше року, в цьому об'єднаному провадженні ОСОБА_11 оголошувалась підозра за ч.2 ст.189, ч.2 ст.146 КК України. В подальшому прокурором було прийнято рішення про закриття кримінального провадження за ч.3 ст.27 - ч.2 ст.146 КК України відносно ОСОБА_11 та останньому було повідомлено про зміну підозри і перекваліфікацію його дій з ч.4 ст.189 на ч.4 ст.190 КК України. При цьому, відповідною постановою від 19.05.2017 прокурор виділив з матеріалів досудового розслідування за №12016200440001719 матеріали досудового розслідування щодо обвинувачення ОСОБА_11 за ч.4 ст.190 КК України, зареєстрував їх в ЄРДР за №42017200000000225, а 05.06.2018 направив до суду обвинувальний акт, який є предметом даного судового розгляду (а.с.113-117 - т.6).
На підтвердження обставин обвинувального акту прокурором надано, а судом досліджено документи, які складені за результатами проведених негласних слідчих (розшукових) дій, а саме:
- протокол про результати аудіо-, відеоконтролю місця (за особою) від 22.06.2016 року із додатками: оптичний носій DVD-R об'ємом 4,7 Гігабайт, інвентарний номер 242т до вх. 779т, карта пам'яті micro SD, об'ємом 4 Гігабайти, інвентарний номер 238т до вх. 779т;
- протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (електронних інформаційних систем) від 11.05.2016 року із додатком: оптичний носій DVD-R об'ємом 4,7 Гігабайт, інвентарний номер 162т.
Сторона захисту, посилаючись на постанову Верховного суду від 16.03.2017 року у справі №5-364кс16, наполягала на визнанні вказаних доказів недопустимими через те, що на стадії виконання вимог ст.290 КПК їм не було відкрито ухвали слідчого судді Апеляційного суду Сумської області про дозвіл на проведення цих негласних слідчих розшукових дій, що ухвали були подані після подання і дослідження судом відповідних протоколів НСРД, а відкриті такі ухвали тільки у судовому засіданні 27.07.2023, хоча розсекречення цих матеріалів відбулось ще 03.05.2017 року.
Крім того, на переконання сторони захисту недопустимість доказів, отриманих за результатами проведення НСРД, виникає ще й через порушення порядку їх використання. Зокрема, усі вказані протоколи НСРД, як докази були отримані у іншому кримінальному провадженні за №12016200440001719 і питання можливості їх використання у кримінальному провадженні №42017200000000225 органами досудового розслідування не вирішувалось.
Але, колегія суддів з такими твердженнями сторони захисту не погоджується та вважає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання протоколів НСРД недопустимими доказами у справі за обвинуваченням ОСОБА_11 .
Так, суд вважає, що посилання захисником на постанову ВС від 16.03.2017року є необґрунтованим, оскільки по-перше, у вказаній Постанові Верховний суд роз'яснив, що чинний КПК не забороняє сторонам представляти в суді матеріали, які не були відкриті іншій стороні.
По-друге, Верховним судом було сформовано сталу практику щодо питання не відкриття в порядку ст. 290 КПК процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, та вплив такої обставини на допустимість доказів.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року ( справа № 640/6847/15-к) акцентовано увагу на необхідності забезпечення стороні захисту достатнього часу та реальної можливості для доведення перед судом своєї позиції щодо належності та допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД в комплексі із процесуальною підставою для проведення НСРД.
У інших судових рішеннях ККС ВС дійшов висновку, що лише та обставина, що документи не були надані після завершення досудового розслідування, а були надані суду під час дослідження доказів, не має вирішального значення для допустимості тих доказів; важливо, щоб після відкриття таких документів стороною обвинувачення стороні захисту у будь-якому разі має бути наданий достатній час і можливості для їх вивчення та підготовки своєї позиції з урахуванням цих документів, і суд має забезпечити таку можливість (постанова ККС ВС від 11 травня 2021 року у справі № 737/838/16-к).
У цьому кримінальному провадженні клопотання про дозвіл на проведення НСРД та протоколи складені за результатами проведених НСРД було відкрито стороні захисту на стадії виконання ст.290 КПК України, а долучено і досліджено судом 28.03.2023 року (а.с. 222-234 - т.6).
Ухвали про надання дозволу на НСРД від 15.04.2016року та від 17.06.2016 року були розсекречені 30.05.2017 року. Вже під час перебування справи в суді, 04.04.2023 року та 12.04.2023року копії таких ухвал прокурором були надіслані стороні захисту, а також - 27.07.2023року були вручені додатково обвинуваченому та захиснику (а.с. 54-58 - т.7). Після вчинення таких дій, ухвали про дозвіл на проведення НСРД долучені прокурором під час судового розгляду обвинувального акту - в судовому засіданні від 03.08.2023 року. Після цього судовий розгляд кримінального провадження тривав до 02.05.2025 року, тобто ще 1 рік 9 місяців.
Виходячи із цих обставин, колегія суддів вважає, що в даному випадку у цьому провадженні було забезпечено як принцип змагальності, так і було дотримано баланс інтересів сторін в суді під час розгляду пред'явленого ОСОБА_11 обвинувачення з урахуванням того факту, що після відкриття і дослідження судом ухвал слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД судовий розгляд тривав 1 рік 9 місяців, через що у сторони захисту було достатньо часу та реальної можливості для доведення перед судом своєї позиції щодо належності та допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД в комплексі із процесуальною підставою для проведення НСРД. За таких обставин, відсутні підстави для визнання протоколів НСРД недопустимими доказами.
Крім того, суд вважає необґрунтованими твердження захисника про порушення порядку використання протоколів НСРД.
Так, як зазначалось вище та вбачається з відповідних постанов прокурора, спочатку досудового розслідування в одне провадження за № 12016200440001719 було об'єднано 3 кримінальних провадження (№12016200440001719, №12016200440001744 та 12016200440001874).
При цьому, клопотання про дозволи на проведення НСРД подавались та ухвали слідчих суддів постановлялися в рамках кримінального провадження №12016200440001719 у квітні та червні 2016 року.
Вже після проведення НСРД, 19.05.2017 року відбулось виділення з матеріалів досудового розслідування №12016200440001719 матеріалів досудового розслідування щодо ОСОБА_11 за ч.4 ст.190 КК України.
Згідно із сталою практикою Верховного суду, використання у виділеному кримінальному провадженні доказів, здобутих у результаті НСРД у первинному кримінальному провадженні, не потребує ухвалення слідчим суддею рішення в порядку ст. 257 «Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в інших цілях або передання інформації» КПК ( як приклад, таку позицію ВС висловив у постановах від 18.03.2025 у справі №723/884/17 (провадження №51-6556км23), від 10.12.2020 у справі №751/602/18 (провадження №51-2078км20)).
Враховуючи такі правові позиції Верховного суду, в даному випадку відсутні підстави для визнання доказів здобутих за результатами НСРД у первинному кримінальному провадженні №12016200440001719 недопустимими.
Водночас, оцінюючи відомості, які містяться у протоколіпро результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 11.05.2016 року, про те, що на телефон ОСОБА_7 22.04.2016року о 13-16 год. надійшов дзвінок, під час якого невідомий погрожував потерпілому, колегія суддів дійшла висновків про те, що він взагалі не доводить причетності ОСОБА_11 до цього дзвінка і таких погроз, оскільки навіть по тембру, акценту та іншим очевидним ознакам голос невідомого чоловіка не схожий на голос ОСОБА_11 (а.с. 225,234 - т.6).
Крім того, підчас зустрічі ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , а також їх дружин, яка мала місце у ТЦ «Мануфактура» та зафіксована у протоколі про результати аудіо-, відеоконтролю місця (за особою) від 22.06.2016 року, усі учасники розмовляють: і про зникнення ОСОБА_14 , і про спільний бізнес, і про відносини з ОСОБА_15 і на інші теми, проте зміст та характер зустрічівзагалі не підтверджує того, що ОСОБА_11 мав намір і бажання заволодіти, а також - що заволодів грошима ОСОБА_7 в сумі 50 тисяч доларів США шляхом обману або зловживання довірою.
Таким чином, і протоколами, які були здобуті за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, не підтверджуються обставини висунутого ОСОБА_11 обвинувачення.
Також, в якості доказу стороною обвинувачення було надано протокол огляду диктофону «Olympus» та флеш-накопичувача «Transcend» від 16.04.2017 року (а.с. 61-62 - т.7).
Але, такий доказ як запис розмови на диктофон- суд вважає недопустимим з огляду на такі обставини.
В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20 жовтня 2011 року (справа № 1?31/2011) положення статті 62 Конституції України спрямовані на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а саме: обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних у результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України № 2135?XII від 18 лютого 1992 року «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності. У вказаному рішенні Конституційного Суду України зазначено, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина у кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
За змістом ч. 1 статті 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
За змістом ч. ч. 1-3 статті 246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 269-1, 270, 271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором.
Згідно положень ст.ст.258 та 260 КПК України ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді. Спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб. Втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є аудіо контроль особи, який проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов'язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.
В даному випадку, здійснений потерпілим ОСОБА_7 на диктофон аудіо запис розмови з ОСОБА_36 фактично є різновидом негласної слідчої (розшукової) дії - аудіоконтролю ОСОБА_16 , який був проведений без дозволу слідчого судді, самочинно, особою, яка не уповноважена на проведення таких дій. При цьому, згоди ОСОБА_37 на такий запис розмови не надавав, про що останній підтвердив як у наданій суду нотаріально засвідченій заяві від 20.11.2023 року, так і під час безпосереднього допиту у судовому засіданні.
За вищевикладених умов, на переконання суду, аудіозапис такої розмови, що міститься на диктофоні, отриманий ОСОБА_7 в незаконний спосіб, а саме: з порушеннями конституційних прав і свобод особи, а також - порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних, тому є недопустимим доказом.
Слід зазначити і про те, що, надаючи суду покази, потерпілий ОСОБА_7 зазначав, що мотивом вчинення шахрайства ОСОБА_11 була заборгованість за кредитним договором, яка виникла у обвинуваченого на той час.
На підтвердження цих зазначених потерпілим обставин, прокурором надано та судом досліджено копії судових рішень (а.с. 216-221 - т.6), з яких вбачається, що дружина обвинуваченого - ОСОБА_33 укладала 12.03.2008 року кредитний договір, предметом якого було надання Банком позичальнику грошових коштів в сумі 500000 доларів США, строк кредитування 20 років до 12.03.2028 року під 12,5 відсотків річних. Цей кредитний договір укладався з метою придбання квартири у м. Києві та був забезпечений іпотечним майном - придбаною за кошти кредитного договору квартирою. Крім того, оскільки за вказаним кредитним договором станом на 19.01.2012 року виникала заборгованість, то відповідна сума заборгованості була стягнута судом не тільки з ОСОБА_33 , а й солідарно з поручителів - ОСОБА_11 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 ..
Але, на переконання колегії суддів, сама по собі наявність заборгованості у дружини обвинуваченого за кредитним договором та факт стягнення з обвинуваченого та інших поручителів в солідарному порядку суму такої заборгованості за рішенням суду, без наявності у справі інших належних і допустимих доказів на підтвердження обставин обвинувального акту щодо заволодіння ОСОБА_11 грошовими коштами, не дає підстав для висновків про те, що в діях обвинуваченого наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити про те, що обставини обвинувального акту ґрунтуються виключно на версії, яку запропонував органам досудового розслідування ОСОБА_7 .. Водночас, така версія потерпілого, а, відповідно і сформульоване органами досудового розслідування обвинувачення не було підтверджено в суді належними і допустимими доказами. Зокрема, як зазначалось вище, жоден зі свідків не підтвердив зазначених в обвинувальному акті обставин заволодіння ОСОБА_11 грошовими коштами ОСОБА_7 у сумі 50000 доларів США; протоколи оглядів місця події та квартири потерпілого, разом з вилученими під час огляду речами, а також - протоколи, що складались за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій - не містять відомостей на підтвердження обставин обвинувального акту, а аудіозаписрозмови, зафіксованої на диктофон, був отриманий ОСОБА_7 в незаконний спосіб, тому визнаний судом недопустимим доказом.
Згідно ст.62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Вказане встановлено і ст. 17 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, в тому числі винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Положення ст. 373 ч. 1 п. 3 КПК України передбачають, що у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.
Враховуючи наведене, суд вважає, що сторона обвинувачення не довела належними і допустимими доказами, а також поза розумним сумнівом те, що обвинувачений ОСОБА_11 скоїв інкримінований йому злочин.
За таких обставин, ОСОБА_11 належить визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.4 ст.190 КК України та виправдати.
У кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_7 було пред'явлено та під час судового розгляду підтримано цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_11 про стягнення шкоди у розмірі 50000 доларів США.
Положенням ст.129 ч.3 КПК України передбачено, що у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, суд залишає позов без розгляду.
Враховуючи такі положення чинного законодавства, цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 підлягає залишенню без розгляду.
Витрати на залучення експерта в кримінальному провадженні та речові докази у справі відсутні.
Запобіжний захід до ОСОБА_11 не застосовувався.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.368,370 КПК України, суд -
ОСОБА_11 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 4 ст. 190 КК України та виправдати його у зв'язку з не доведенням стороною обвинувачення того, що в його діях наявний склад зазначеного кримінального правопорушення.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 - залишити без розгляду.
На вирок суду може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м. Суми протягом 30 днів з моменту його проголошення, особою, що не була присутня під час його проголошення - з дня отримання копії судового рішення. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, яка негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
СУДДІ ОСОБА_41
ОСОБА_42
ОСОБА_43