Справа № 459/1786/24 Головуючий у 1 інстанції: Жураковський А. І.
Провадження № 22-ц/811/3918/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
Провадження № 22-ц/811/3917/24
25 червня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Підлужного В.І.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засід анні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 листопада 2024 року та на додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
В липні 2024 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову зазначав, що 17.10.2022 надав відповідачці під розписку позику у сумі 15 000 доларів США. В обумовлений сторонами строк остання кошти не повернула та ухиляється від виконання договірних обов'язків.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 18 листопада 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 у користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 17.10.2022 року у сумі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_2 у користь ОСОБА_3 понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 6 080, 61 грн.
Додатковим рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 12 грудня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
У решті вимог відмовлено.
Рішення суду та додаткове рішення суду оскаржила ОСОБА_2 , подавши апеляційну скаргу.
З рішенням не погоджується, вважає що таке ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.
Вказує, що не передавала позивачеві розписки, не отримувала від позивача жодних коштів, не зобов'язувалась йому їх повертати.
Зазначає, що позивач не навів жодних тверджень щодо обставин, умов, місця та часу так званого укладення договору позики, що абсолютно логічно виходячи із того, що жодних домовленостей про позику, обговорення умов її надання та повернення між нею та позивачем ніколи не було.
Просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити
14 лютого 2025 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Суд першої інстанції розглянувши справу в межах визначеного позивачем предмета спору, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, врахувавши те, що відповідачка не спростувала їх, в ході судового розгляду не заперечила факту складання такої розписки, а також передачі її позивачу, прийшов до висновку, що даний спір підлягає задоволенню та з відповідачки слід стягнути грошові кошти за договором позики у розмірі 15 000 доларів США.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 власноручно написала розписку, в якій зазначила, що отримала від позивача ОСОБА_3 15 000 доларів США, які зобов'язувалася повернути до 01.06.2023.
Відповідачка у встановлений строк кошти не повернула.
Добровільно у поза судовому порядку спір не вирішено.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення представником позивача норм права та до незгоди з рішенням суду першої інстанції по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для його скасування.
Верховний Суд зазначав, що саме сторони правочину несуть відповідальність за належне оформлення договірних правовідносин, зрозумілого змісту правочину. У разі різночитання вони не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про тлумачення правочину відповідно до положень статті 213 ЦК України, чого позивачка у цій справі не здійснила. Суд з власної ініціативи вирішувати вказане правове питання не може (частина друга статті 213 ЦК України, частина перша статті 13 ЦПК України).
З розписки ( а.с. 9) чітко вбачається, що ОСОБА_2 взяла в борг 15000 доларів США в ОСОБА_3 та зобов'язалась такий повернути до 01.06.2023 року.
Обставини укладення боргової розписки, вказані в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
В частині доводів апеляційної скарги про скасування додаткового рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що такі не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою .
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Колегія суддів погоджується з висновком суду про розподіл судових витрат на правову допомогу
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами. (Постанови ВС від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Окрім цього, варто зазначити, що суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення, вже зменшив розмір витрат на правову допомогу, виходячи з критерію розумності та справедливості.
Відтак, колегія суддів приходить до переконання, що розмір судових витрат на правову допомогу, стягнутий додатковим рішенням відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 листопада 2024 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 25 червня 2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.