Справа № 459/2692/24 Головуючий у 1 інстанції: Грабовський В.В.
Провадження № 22-ц/811/4031/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
25 червня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Підлужного В.І.
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 11 грудня 2024 року, -
у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 21 червня 2014 року між нею та ОСОБА_3 укладено шлюб, який зареєстровано міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 1213. У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З часом їхні стосунки ставали холоднішими, погляди на життя почали суттєво відрізнятися, а спілкування стало формальним, потреба в якому виникала через побутові обставини. Шлюб має формальний характер, оскільки шлюбні відносини між ними припинено, вони проживають окремо, а відновлення подружніх стосунків та збереження сім'ї є неможливим. З наведених підстав просить розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 21 червня 2014 року міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 1213.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 11 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 21.06.2014 міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 1213, - розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 968.96 грн.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що відсутні поважні причини для розірвання шлюбу, оскільки до повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України вони проживали однією сім'єю та у них не було жодних непорозумінь. 25 лютого 2022 року він відвіз дружину разом з дітьми до м. Каццано ді Трамінья в Італії до своєї матері, де вони проживали до травня 2024 року, а сам добровільно мобілізувався до Збройних Сил України, де проходить військову службу, однак кожної відпустки протягом 2022-2024 років приїжджав до дружини в Італію. Вони постійно спілкувалися по телефону та відеозв'язку, крім того, він залишив дружині свої банківські картки, щоб вона могла використовувати кошти для проживання за кордоном. Незважаючи на те, що з квітня-травня 2024 року між ними виникали непорозуміння, вважає, що вони можуть відновити подружні відносини. З метою збереження шлюбу звертався до суду з клопотанням про надання строку для примирення терміном на шість місяців, однак у задоволенні його клопотання відмовлено. При цьому, судом не наведено обставин, які б вказували на те, що примирення подружжя суперечить моральним засадам суспільства. Вважає, що непорозуміння між ним та позивачкою є тимчасовими, викликані випадковими причинами, а саме тим, що через війну вони не можуть бути разом і відповідач втомилася бути сама. При вирішенні даного спору суд першої інстанції допустив формалізм та не з'ясував фактичних взаємин між сторонами, дійсних причин позову, а крім того, не вжив жодних заходів для примирення подружжя. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що шлюбні відносини між сторонами припинені, сторони спілкуються лише в інтересах малолітніх дітей, позивач наполягає на розірванні шлюбу, подальше спільне проживання сторін та збереження їх сім'ї є неможливим, а подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Згідно статті 1 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється з метою побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки.
Відповідно до статті 2 СК України такий регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між подружжям.
Згідно статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частиною п'ятою статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Виходячи із змісту ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , 21 червня 2014 року зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 , виданим Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції
За час шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , виданого Червоноградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_3 , виданого Червоноградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 разом не проживають, шлюбних відносин не підтримують, у зв'язку з чим такі фактично припинились.
Встановивши, що сторони припинили подружні стосунки, втратили один до одного почуття любові, поваги, що сім'я існує формально, примирення і збереження сімейних відносин між сторонами є неможливе, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки, збереження шлюбу є неможливим, а відтак вірно вважав про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам статей 24, 56 СК України.
На думку колегії суддів, доводи апелянта про те, що рішення позивачки розірвати шлюб викликане емоційним перевантаженням пов'язаним з перебуванням у чужій країні і носить тимчасовий характер, є лише його баченням стосунків між ним і позивачкою, яка про зміну відносин між ними суд не повідомила та наполягає на розірванні шлюбу.
Твердження апелянта про те, що непорозуміння між ним та позивачкою є тимчасовими, викликані випадковими причинами не заслуговують на увагу, оскільки примирення між сторонами до цього часу не відбулося, позивачка не бажає миритися з відповідачем та не виявляє наміру на збереження сім'ї, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, а відтак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу.
Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, 17 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надіслав на адресу Львівського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що непорозуміння в сім'ї почались ще задовго до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, а рішення позивачки про розірвання шлюбу є обдуманим та остаточним. Крім того, з жовтня 2024 року вона проживає з іншим чоловіком однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції формально розглянув справу, не вжив достатніх заходів для примирення подружжя, не можуть братися до уваги з огляду на таке.
Відповідно до ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов'язком.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 456/848/16.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , 06 грудня 2024 року, звертався до суду першої інстанції з клопотанням про надання строку для примирення подружжя, просив надати строк для примирення подружжя терміном на 6 місяців, відмовляючи в задоволенні якого суд першої інстанції виходив з того, що позивач наполягає на розірванні шлюбу та заперечує щодо клопотання відповідача про надання строку для примирення, оскільки перебуває за кордоном, примирення та збереження сім'ї неможливе.
Відмова суду в задоволенні клопотання про надання строку на примирення не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.
Зважаючи на те, що бажання примиритися є лише у відповідача, позивачка не бажає миритися з відповідачем та не виявляє наміру на збереження сім'ї, з огляду на те, що протягом тривалого часу сторони не примирилися, і що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу.
За таких обставин висновок суду про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивачки, яка наполягає на розірванні шлюбу.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 11 грудня 2024 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 25.06.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк