19 червня 2025 року
м. Київ
справа № 205/4192/23
провадження № 51-1568км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041030002354, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше несудимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційними скаргами прокурора ОСОБА_7 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК вирішено питання про зарахування в строк відбуття покарання строку перебування під вартою з 08 грудня 2022 року по 02 лютого 2023 року та за приписами ч. 7 ст. 72 КК строку перебування під цілодобовим домашнім арештом з 03 лютого 2023 року по 30 червня 2023 року. Вирішено долю речових доказів та витрат у провадженні.
За вироком у невстановлені час та місці у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу, обіг якого обмежено - канабісу, з метою його подальшого збуту на території м. Дніпра.
З метою реалізації свого умислу ОСОБА_6 у невстановлені час та місці придбала наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс, масою не менше ніж 261,5228 грам, який розфасувала у сліп-пакети з метою подальшого збуту та зберігала за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
08 грудня 2022 року в період з 07:25 до 10:41 вказаний наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс, загальною вагою 261,5228 грам, було виявлено та вилучено під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 .
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 28 січня 2025 року задовольнив апеляційну скаргу захисника, вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 змінив, постановив уважати засудженою ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст. 75 КК звільнив її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, поклав на ОСОБА_6 обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
В іншій частині вирок суду залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та їх узагальнені доводи
Не погоджуючись із ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 прокурор ОСОБА_7 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, звернувся до Суду з касаційною скаргою, де ставить вимогу про її скасування у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м'якості та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
На думку прокурора, апеляційний суд застосував до ОСОБА_6 інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням за відсутності підстав для цього. Акцентує, що відомості, які суд апеляційної інстанції поклав у основу свого висновку про можливість її звільнення від відбування покарання із випробуванням, вже були враховані місцевим судом і саме вони стали підґрунтям до признання мінімального покарання за ч. 1 ст. 307 КК. Разом із тим апеляційний суд не звернув належної уваги, що ОСОБА_6 вину визнала частково, і, як стверджує прокурор, заперечуючи належність їй половини від вилученого у неї наркотичного засобу та стверджуючи про його вживання шляхом куріння кілька разів на добу, через що змушена купувати наркотичні засоби в такій кількості, намагалася в такий спосіб ввести суд в оману щодо обставин кримінального правопорушення.
Вважає, що у ОСОБА_6 відсутнє щире каяття у вчиненому, і суд дійшов безпідставного висновку про наявність такого.
Не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що характеристика особи з місця проживання та наявність у неї статусу фізичної особи підприємця (далі - ФОП) свідчать про можливість її виправлення без відбування покарання, вважає такий висновок необґрунтованим.
Прокурор ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, також не погодилася з рішенням апеляційного суду та подала касаційну скаргу, де просить його скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м'якості і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Не погоджується із висновком апеляційного суду про застосування ст. 75 КК, звертає увагу, що обставини, які пом'якшують покарання, та позитивна характеристика за місцем проживання вже були враховані місцевим судом при призначенні основного покарання ОСОБА_6 .
Своє рішення суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що під час ухвалення вироку суд першої інстанції не в повній мірі надав належну оцінку даним про особу обвинуваченої, а також не врахував інші фактори, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винної. Водночас суд апеляційної інстанції взагалі не виклав у своєму рішенні, які ж такі «інші фактори, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення» ним встановлено.
Звертає увагу, що суд апеляційної інстанції фактично дублює визнані судом першої інстанції обставини, які пом'якшують провину: позитивну характеристику особи за місцем проживання, не перебування на обліку в міських диспансерах, відсутність судимості, зауважує, що місцевий суд вже врахував позитивну характеристику за місцем проживання обвинуваченої, у зв'язку з чим не має підстав розцінювати це як нову обставину за додатково наданою характеристикою.
Заперечує висновок апеляційного суду, за яким додатковими обставинами, які пом'якшують покарання, визнано міцні соціальні зв'язки ОСОБА_6 та факт її реєстрації як ФОП. Вважає, що сама по собі наявність статусу підприємця не підтверджує те, що особа виступила як підприємець у певних правовідносинах. Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань свідчить, що ОСОБА_6 набула статусу ФОП, проте не підтверджує здійснення такої діяльності. Жодного підтвердження тому, що ОСОБА_6 здійснює підприємницьку діяльність, суду не надано.
Уважає помилковим висновок апеляційного суду про наявність щирого каяття у засудженої, адже суд не навів мотивів, з яких саме підстав він спростовав протилежний у цій частині висновок місцевого суду. Звертає увагу на відсутність факту визнання засудженою умислу, спрямованого на збут предметів злочину.
Наполягає, що обставини справи не свідчать про належну критичну оцінку винною своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, про суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності та щирість каяття останньої та готовність добровільно нести відповідальність за скоєне. У чому саме суд побачив суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій та намір докорінно змінити життєвий лад в оскарженій ухвалі не вмотивовано.
Вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися із урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Водночас в оскарженому рішенні апеляційного суду відсутнє посилання на докази, що містять достатні дані про можливість досягнення такої мети покарання.
Безпідставність визнання судом апеляційної інстанції наявності щирого каяття та ряду обставин, як таких, що згідно з частинами 1, 2 ст. 66 КК пом'якшують покарання, свідчить про неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, та потягло безпідставне застосування ст. 75 КК.
Крім того, звертає увагу, що апеляційний суд у мотивувальній частині ухвали взагалі не надав свою оцінку доводу сторони захисту щодо незгоди із застосуванням спеціальної конфіскації мобільного телефону. Суд проігнорував і доводи сторони захисту, де остання наполягає на іншій оцінці висновку експерта та необґрунтованості висновків місцевого суду в цій частині. Вказане по суті є твердженнями про недотримання апеляційним судом приписів ст. 419 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і підставою до скасування оскарженої ухвали апеляційного суду.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор доводи, викладені у касаційній скарзі прокурора ОСОБА_8 підтримав частково, не погодився із тим, що сторона захисту ставила перед апеляційним судом питання про спеціальну конфіскацію як про предмет апеляційного перегляду, через що висловив думку, що вказана скарга підлягає задоволенню частково, водночас повністю підтримав інші доводи касаційних скарг прокурорів, навів мотиви до скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Засуджена та її захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судове засідання суду касаційної інстанції не з'явилися, подали заяви про розгляд кримінального провадження за їхньої відсутності.
Від захисника ОСОБА_9 надійшли заперечення на касаційні скарги прокурорів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , де вона виклала мотиви незгоди з позицією сторони обвинувачення. Також заперечення надійшли від засудженої ОСОБА_6 , яка підтримала викладені її захисником мотиви, доводи та аргументи.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів виходить з такого.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
За приписами ст. 370 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.
Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 307 КК, а не за ч. 2 ст. 307 КК, як йшлося в обвинувальному акті, визнав її винуватість доведеною. Апеляційний суд визнав таку юридичну оцінку правильною.
Сторона обвинувачення у касаційних скарга не оскаржує висновків судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК, про кваліфікацію її дій і відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції не переглядає оскаржені судові рішення у цій частині.
Доводи касаційних скарг про безпідставне застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) колегія суддів розглядає в контексті того, що положення вказаної норми підлягають застосовуванню у взаємозв'язку із приписами статей 50, 65 КК, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні.
Отже, в аспекті застосування ст. 75 КК закон вимагає досягнення такої мети, як виправлення особи, прямо вказуючи, що звільнення із випробуванням застосовується, якщо суд дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, і суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, а й інші обставини справи. Крім того, питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти і такої мети покарання, як запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Натомість оскаржене рішення не містить належних мотивів щодо можливості досягнення таких цілей покарання без його реального відбування.
За матеріалами кримінального провадження суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК, виходив із того, що вона раніше не судима, вчинила кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до тяжких злочинів. Зважив на те, що обвинувачена має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, не перебуває на обліках у міських диспансерах, що суд визнав обставиною, яка пом'якшує покарання, а також врахував відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Однак, з огляду на часткове визнання вини, намагання виправдати свої дії та ввести суд в оману щодо мети вчинення злочину, місцевий суд дійшов вмотивованого висновку про відсутність у обвинуваченої щирого каяття. Місцевий суд слова ОСОБА_6 про розкаяння не сприймав як щире каяття через те, що та свою винуватість визнала лише в частині придбання та зберігання наркотичних засобів для власного споживання, не визнала умислу, спрямованого на збут наркотичного засобу. Висловлене обвинуваченою під час останнього слова каяття місцевий суд вмотивовано оцінив як спробу уникнути справедливого покарання.
Наведені вище обставини стали підставою до призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, тобто мінімального за санкцією ч. 1 ст. 307 КК.
Апеляційний суд не погодився із такими висновками місцевого суду та виходив із того, що наявні підстави до застосування положень ст. 75 КК.
Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.
Суд апеляційної інстанції не дотримався вказаних вимог закону, і, задовольняючи апеляційну скаргу, безпідставно виходив з того, що місцевий суд не зважив на сукупність усіх обставин, які мають значення для обрання відповідного заходу примусу та форми реалізації кримінальної відповідальності.
Слушними є доводи сторони обвинувачення про відсутність у рішенні апеляційного суду обґрунтованих мотивів щодо наявності щирого каяття у ОСОБА_6 .
Апеляційний суд зважив на: той факт, що вона не перебуває на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра; позитивну характеристику з додатково наданої апеляційному суду довідки про відсутність скарг від сусідів за місцем проживання; відсутність попередніх судимостей; наявність у неї двох дітей, що, на переконання апеляційного суду, свідчить про міцність соціальних зв'язків; її реєстрацію як ФОП та зайняття підприємницькою діяльністю; висловлений намір докорінно змінити життєвий лад та стати на шлях виправлення.
На переконання апеляційного суду, вищевказане та посткримінальна поведінка свідчить про суттєві позитивні зміни соціальних орієнтирів ОСОБА_6 , знижує ступінь її соціальної небезпечності, вказує на щирість каяття, усвідомлення наслідків та готовність нести відповідальність за скоєне. Наведені обставини апеляційний суд визнав такими, що у розумінні ст. 66 КК пом'якшують покарання та свідчать про можливість виправлення ОСОБА_6 унаслідок звільнення її від відбування покарання з випробуванням.
Висловлені місцевим судом мотиви апеляційний суд визнав недостатньо обґрунтованими, вказав, що сама по собі позиція захисту на момент розгляду справи не спростовує зазначених вище суттєвих позитивних змін соціальних орієнтацій, які знижують ступінь соціальної небезпечності обвинуваченої, які безумовно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Однак Верховний Суд не погоджується із застосованими апеляційним судом підходами та доходить до висновку, що місцевий суд обґрунтовано вмотивував, чому розцінює процесуальну позицію обвинуваченої як спробу уникнути призначення реального покарання, навів належні підґрунтя такого висновку.
Водночас апеляційний суд не зазначив переконливих підстав уважати необґрунтованими висновки місцевого суду в цій частині, не зазначив, чому вважає висновки Верховного Суду, на які послався суд першої інстанції, такими, що не підлягають застосуванню в цьому провадженні, не навів належного обґрунтування такого ставлення ОСОБА_6 до скоєного, яке виявляється в дійсно критичній оцінці своєї протиправної поведінки, її осуді та бажанні залагодити провину, не вказав якими конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, підтверджується факт щирого каяття, у яких матеріалах кримінального провадження він знайшов своє відображення. Суд апеляційної інстанції безпідставно залишив поза своєю увагою те, що не можна щиро каятися у діянні, визнаному судом доведеним, зокрема щодо мети збуту наркотичних засобів, і одночасно заперечувати встановлені обставини вчиненого з метою збуту предметів кримінального правопорушення діяння, що є алогічним само по собі.
Сторона обвинувачення правильно вказує на те, що формальне твердження про каяття, але заперечення при цьому доведеної мети збуту наркотичних засобів, не може свідчити про його справжність, не доводить змін у правосвідомості особи, притаманних щирому каяттю як обставині, яка пом'якшує покарання.
Щодо доводів про необґрунтованість висновків апеляційного суду стосовно наявності у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків, то вони також є переконливими.
Виписка з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка була надана апеляційному суду, свідчить про набуття ОСОБА_6 статусу ФОП. Проте, як обґрунтовано зазначено прокурором в касаційній скарзі, матеріали провадження не містять доказів, які би підтверджували факт здійснення підприємницької діяльності. Сам по собі статус ФОП не можна вважати достатнім підґрунтям до висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання, оскільки він автоматично не свідчить про здійснення соціально корисної діяльності, про отримання ОСОБА_6 законних доходів для забезпечення власних потреб, про встановлення та підтримання соціальних в'язків та комунікацій, притаманних законній господарській діяльності.
Матеріали кримінального провадження не містять також фактичних даних щодо підтвердження вагомої і дієвої участі засудженої у організації життя своєї сім'ї відповідно до загальнопоширених норм і правил моралі, про її позитивний вплив на розвиток і виховання власних дітей уособлений через відповідні докази їх соціальної поведінки, навчання чи праці. Мотиви апеляційного суду не враховують таких обставин.
Водночас апеляційний суд не вказує, на що спираються його висновки про те, що ОСОБА_6 , яка проживає із дитиною, має такі соціальні зв'язки, які можуть бути взяті до уваги щодо вирішення питання про її звільнення від відбування покарання в розумінні ст. 75 КК, чому слід сприймати його висновки як обґрунтовані,зважаючи на те, що при вчиненні злочину наявність у обвинуваченої дітей та спільне проживання із одним із них не відіграло роль стримуючого від вчинення тяжкого злочину фактору.
Колегія суддів не сприймає як вагомі в аспекті вирішення питання про застосування ст. 75 КК умовиводи апеляційного суду, за якими на час апеляційного перегляду вже досягнута мета покарання, яка полягає у запобіганні нових кримінальних правопорушень через те, що ОСОБА_6 , яка перебувала під вартою з 08 грудня 2022 року по 02 лютого 2023 року та під цілодобовим домашнім арештом з 03 лютого по 30 червня 2023 року не вчинила жодної протиправної дії будь-якого характеру.
За приписами ст. 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є, серед іншого, запобігання спробам вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується особа. Не існує обґрунтованих підстав ототожнювати дієвість застосованих кримінальних процесуальних засобів із обставинами, які є підґрунтям до висновку про можливість досягти такої мети покарання, як превенція кримінальних правопорушень внаслідок застосування кримінально-правових заходів впливу, зокрема, призначення покарання.
Як спеціальна, так і загальна превенція (попередження злочинів) у сфері протиправного обігу наркотичних засобів спираються, серед багатьох інших чинників, на тому, що в межах здійснення своїх дискреційних повноважень суд застосовує до винної особи такі заходи кримінально-правового характеру, які здатні справити стримуючий вплив на осіб, схильних до вчинення кримінальних правопорушень, який демонструє невідворотність істотних обмежень особистих прав особи, визнаної винуватою, і дієвість кримінально-правової політики в сфері протидії незаконному поводженню із наркотичними засобами.
Натомість рішення апеляційного суду про застосування ст. 75 КК залишає поза увагою, що злочин, який вчинено у сфері обігу наркотичних засобів, виявляє собою суттєву загрозу інтересам суспільства, становить небезпеку для здоров'я населення України, чинить негативний вплив на економічні, культурні та політичні основи суспільного устрою. До того ж відсутні фактичні дані про наявність у засудженої легального джерела доходів та міцні соціальні зв'язки, що об'єктивно здатні утримати її від протиправної поведінки в сфері обігу наркотичних засобів.
При тому, що виправленням особи є такий вплив покарання на свідомість особи, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення, що виявляється, зокрема, у внесенні коректив у її соціально-психологічні характеристики, нейтралізації негативних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, оскаржена ухвала не містить переконливого обґрунтування можливості досягти таку мету внаслідок звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням.
Досягнення мети виправлення означає, що в особистості засудженого в результаті застосування до нього покарання відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення і дійсного, відвертого засудження вчиненого суспільно небезпечного діяння та своєї винуватості, спокути у вчиненому, про що у цьому кримінальному провадженні не йдеться як про обставини, які ґрунтуються на матеріалах справи..
Підставою до звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, який ґрунтується на відомостях про вчинений особою злочин, характер суспільно небезпечного діяння, зміст протиправної поведінки. про особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, її соціально-демографічні властивості, спосіб життя, соціальні зв'язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.
Натомість ухвала апеляційного суду не містить фактичних даних, які би відображали факт дійсної соціальної переорієнтації особи та вказували на критичну оцінку винною своєї протиправної поведінки. Судом не зазначено, у чому саме виявились суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, чому переконливим є висловлений нею намір докорінно змінити життєвий лад і на яких належних фактичних даних засновані такі висновки. Умовиводи про переорієнтацію засудженої не спираються на належні докази, не враховують, що, як встановив місцевий суд, протиправна діяльність ОСОБА_6 була не спонтанною чи вимушеною помилкою.
При тому, що є безпідставними висновки апеляційного суду про щире каяття, міцні соціальні зв'язки, соціальну переорієнтацію ОСОБА_6 , ухвала суду апеляційної інстанції не містить обґрунтування того, яким чином інші встановлені обставини свідчать на користь того, що звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання із випробуванням забезпечує реалізацію приписів статей 50, 65 КК.
Отже, оскаржене рішення не містить переконливих аргументів на користь висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 та попередження нових кримінальних правопорушень у разі її звільнення від відбування покарання з випробуванням, за тих обставин, які встановлені в цьому провадженні.
За відсутності вагомих мотивів, які ґрунтуються на матеріалах справи, висновок суду про можливість застосування ст. 75 КК має характер необґрунтованого припущення, отже оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Разом із тим прокурор ОСОБА_8 у касаційній скарзі безпідставно вказує про залишення поза увагою апеляційним судом доводів, за якими сторона захисту не погоджується із вироком місцевого суду в частині спеціальної конфіскації мобільного телефону. Такі доводи не знайшли свого підтвердження за перевіркою матеріалів кримінального провадження, з яких вбачається, що апеляційний суд переглянув кримінальне провадження у межах апеляційної скарги сторони захисту, яка не порушувала таких питань перед судом апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, касаційні скарги прокурорів підлягають задоволенню частково, оскаржена ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі приписів пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам закону.
При цьому, слід враховувати, що за тих самих обставин висновок про наявність підстав до застосування ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги прокурора ОСОБА_7 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2025 року задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2025 року щодоОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3