24 червня 2025 року
м. Київ
справа № 638/17562/24
провадження № 61-7217ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України в Шевченківському районі м. Харкова, треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Державний відділ примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про відшкодування шкоди,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом про відшкодування державою Україна шляхом безумовного списання з державного бюджету Управлінням Державної казначейської служби України в Шевченківському районі м. Харкова шкоди, заподіяної фізичній особі незаконними діями та бездіяльністю органом виконавчої влади, а саме - Управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просить суд стягнути з державного бюджету України грошові кошти в сумі 272 944,39 грн.
Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 29 січня 2025 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Харківський апеляційний суд постановою від 21 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ОСОБА_1 фактично звернувся до суду у порядку встановлення контролю над виконанням судового рішення, передбаченого розділом IV КАС України щодо невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 520/2463/22.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позов ОСОБА_1 має розглядатися за правилами КАС України.
07 червня 2025 року ОСОБА_1 , через засоби поштового зв'язку, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2025 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій невірно визначений зміст позовних вимог, а справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Перевіривши доводи касаційної скарги у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з наступних підстав.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративним судам як справи незначної складності підсудні також спори про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг (пункт 3 частини шостої статті 12 КАС України).
Частина перша статті 4 КАС України визначає, що публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2); а суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (зокрема без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7).
За змістом наведених правових норм справами адміністративної юрисдикції є публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але й їх виникнення щодо виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб'єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір і щодо особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб'єктом владних повноважень під час виконання управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов'язків) цієї особи.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги тим, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 520/2463/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити йому перерахунок і виплату пенсії з 2019 по 2022 роки. Рішення суду виконано не повністю, оскільки лише зроблено перерахунок, однак пенсія в сумі 174 762,12 грн не виплачена через відсутність бюджетних коштів. Він звертався до державної виконавчої служби, однак виконавче провадження закрито без виконання рішення суду.
Під шкодою, яку позивач просив відшкодувати, він розуміє недоотриману пенсію у розмірі 174 762,12 грн, що з урахуванням індексу інфляції становить 272 944,39 грн.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правовий висновок про юрисдикційну належність спорів про стягнення нарахованої на виконання рішення суду, але невиплаченої пенсії.
Зокрема, в постанові від 16 січня 2019 року в справі № 452/3296/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовідносини, які виникають щодо виконання судових рішень, урегульовані Законом України «Про виконавче провадження», а тому несплачена позивачеві сума пенсії, що підлягає стягненню на його користь за рішенням суду, не може вважатися майновою шкодою в розумінні статті 1166 Цивільного кодексу України, а є сумою нарахованої пенсії, яка підлягає виплаті в порядку виконання постанови суду, відтак зазначені норми права не застосовуються до спірних правовідносин. Вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема щодо стягнення коштів (пенсійних виплат), врегульовано положеннями КАС України.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 750/1668/17, від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Спір стосовно недоотриманих сум пенсії також є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин, пов'язаних зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій щодо нарахування та виплати пенсії, а тому він повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі № 127/3233/19).
У постанові від 04 березня 2020 року в справі № 757/63985/16 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що спір про стягнення недонарахованої та неотриманої різниці в пенсії державного службовця з урахуванням індексу інфляції підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.
У постанові від 06 червня 2024 року в справі № 990/313/23 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що вимога про відшкодування різниці між присудженим рішенням суду розміром пенсії та фактично отриманими пенсійними виплатами внаслідок застосування до особи норм неконституційного закону має публічно-правовий характер, тому спір підсудний судам адміністративної юрисдикції.
Таким чином, на правовідносини з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат поширються юрисдикція адміністративних судів.
Частиною п'ятою статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних, передбачене положеннями статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 травня 2022 року в справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21) вказано, що «Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 викладено загальні висновки щодо принципів визначення юрисдикції судового спору в цілому. Зокрема, міститься висновок про те, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених цією нормою грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за якою слід розглядати основний спір.
Також у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 зроблено висновок про те, що вимоги про стягнення з Фонду інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання за період після виплати Фондом відшкодування за вкладами стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов'язаних з виплатою вкладнику відшкодування за вкладами, тому підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства».
Такий висновок підтверджений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи викладене, встановивши, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення коштів у зв'язку з невиконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 520/2463/22, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки спір за вимогами ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органом виконавчої влади, а саме - Управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Доводи касаційної скарги про те, що спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства є безпідставними, оскільки спростовуються мотивами, викладеними у цій постанові. Намагання позивача перевести цей спір у площину деліктних правовідносин та обраний спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди й обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди, з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстав їх виникнення, а отже не є спором про відшкодування шкоди.
Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України в Шевченківському районі м. Харкова, треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Державний відділ примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про відшкодування шкоди.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко