05 червня 2025 року
м. Київ
справа № 752/12148/23
провадження № 61-13641св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соболева Вікторія Леонідівна,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 лютого 2024 року в складі судді Машкевич К. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
Короткий зміст вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила припинити право відповідача на користування квартирою АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності, та зобов'язати його звільнити цю квартиру.
На обґрунтуванням своїх вимог зазначала, що 13 січня 2020 року між нею та ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири, на підставі якого до неї перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Проте вона, як новий власник цього житла, не може вільно користуватися своєю власністю, оскільки в квартирі проживає відповідач, який є сином попереднього власника квартири, та який, незважаючи на втрату права користування спірним житловим приміщенням, відмовляється виселятися з квартири та продовжує в ній проживати.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від С9 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року, позов задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_4 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом припинення права члена сім'ї колишнього власника житла ОСОБА_2 на користування квартирою. Зобов'язано ОСОБА_5 звільнити цю квартиру.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості позову.
Право відповідача на проживання в спірній квартирі припинилося у зв'язку зі спливом строку дії договору оренди квартири від 20 грудня 2019 року.
Дії відповідача щодо користування квартирою позивача без відповідної правової підстави призводить до порушення її прав власника, які гарантовані їй статтею 41 Конституції України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року й ухвалити нове рішення про відмову в позові або направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року в справі № 6-158цс14 та у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року в справі № 800/442/18, від 22 травня 2019 року в справі № 640/7778/18, від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/1 б-ц, від 09 жовтня 2019 року в справі № 285/3912/18, від 19 листопада 2019 року в справі № 640/5563/19, від 27 листопада 2019 року в справі № 303/4229/16-ц, від 27 листопада 2019 року в справі № 235/4711/15-ц, від 08 квітня 2020 року в справі № 910/16868/19, від 27 травня 2020 року в справі № 761/35475/18, від 10 червня 2020 року в справі № 366/2099/17, від 28 грудня 2022 року в справі № 752/2545/21; підстави, передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Зокрема, не врахували, що не є підставою для виселення членів сім'ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення.
Він постійно проживає у спірній квартирі разом зі своєю сім'єю на підставі раніше укладеного договору оренди квартири від 20 грудня 2019 року, дія якого була автоматично продовжена на новий термін з мовчазної згоди позивача. Факт законності його проживання в квартирі підтверджений судовими рішеннями в іншій справі № 752/2545/21.
Позивач вдруге подала позов про виселення з тих самих підстав та до тієї ж самої особи, що є порушенням норм ЦПК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
14 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Позивач через представника ОСОБА_7 подала до Верховного суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_8 є матір'ю ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13 січня 2020 року ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності діяв відповідач, та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого до позивача перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 202,2 кв.м.
Згідно з умовами договору купівлі-продажу квартири, вказана квартира на момент укладення цього договору нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не передана в іпотеку, оренду, безоплатне користування (пункт 3.1. договору).
Водночас встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 проживають відповідач з членами сім'ї: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , на підставі договору оренди квартири, укладеним 20 грудня 2019 року з попереднім власником ОСОБА_13 на строк до 19 грудня 2022 року.
У січні 2021 року ОСОБА_14 зверталася до суду з позовом пре виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року, у справі № 752/2545/2021 у позові відмовлено.
Цим судовим рішенням установлено, що ОСОБА_14 як новий власник спірного житла набула прав та обов'язків наймодавця за договором оренди, укладеним попереднім власником цього майна ОСОБА_3 із ОСОБА_10 , та повинна їх виконувати до закінчення строку дії договору (19 грудня 2022 року) або до моменту його припинення з будь-яких інших підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 ЦК України).
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має праве використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї' інших осіб.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Разом із цим статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло., не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання відповідача звільнити житло в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17.
Суди встановили, що строк дії договору оренди квартири від 19 грудня 2019 року, на підставі якого відповідач вселився у спірне житлове приміщення, сплив 19 грудня 2022 року.
За взаємною письмовою згодою сторін строк дії цього договору продовжений не був, а доводи відповідача щодо автоматичної пролонгації договору суди відхилили як безпідставні.
Факт незгоди ОСОБА_1 як власника квартири на пролонгацію дії договору оренди підтверджується поданим нею ще в січні 2021 року позовом до суду про виселення відповідача.
Жодних доказів виконання умов договору оренди після закінчення його строку - сплати орендної плати на користь ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.
Згідно зі статтею 169 ЖК України в разі припинення договору найму житлового приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов'язані звільнити житлове приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.
За встановленими судами обставинами, незважаючи на сплив строку дії договору оренди квартири, ОСОБА_2 відмовляється звільняти належну ОСОБА_1 квартиру, внаслідок чого позивач уже більше трьох років позбавлена права користуватися своїм майном.
При цьому ОСОБА_1 , укладаючи 13 січня 2020 року договір купівлі-продажу квартири, сплатила за це житло 6 524 792,00 грн та відповідно розраховувала на добросовісні дії продавця квартири ОСОБА_3 та її сина ОСОБА_2 , який діяв за її дорученням.
ОСОБА_3 ж, отримавши кошти від продажу квартири, не була позбавлена можливості придбати інше житлове приміщення для свого проживання та проживання її сина. Доказів протилежного суду не надано.
З огляду на викладене, установивши, що дії відповідача щодо користування належною позивачу квартирою після припинення договору оренди призводять до порушення її прав власника, які гарантовані їй статтею 41 Конституції України та статтею 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди зробили правильний висновок про задоволення позову.
Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених у касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, необхідності закриття провадження у справі з підстави, передбаченої частиною першою статті 255 ЦПК України, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який надав їм належну оцінку та обґрунтовано їх спростував. Верховний Суд не має необхідності їх повторювати.
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення відповідачем норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко