04 червня 2025 року
м. Київ
справа № 761/7222/22
провадження № 61-5744св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Генеральна прокуратура України, Державне бюро розслідувань, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Києві, Головне управління Національної поліції в м. Києві, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2023 року під головуванням судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 рокуу складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Державного бюро розслідувань, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, Головного управління Національної поліції в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 2 240 000 грн та майнову шкоду у загальному розмірі 43 282 грн (у разі оплати експертизи). За наслідками розгляду справи постановити окрему ухвалу.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що органами досудового слідства та прокуратури не було виконано ухвали слідчих суддів за №№ 757/12113/20-к
від 02 липня 2020 року, 757/40402/20-к від 06 жовтня 2020 року, 757/47359/21-к
від 16 вересня 2021 року, 757/52556/21-к від 06 жовтня 2021 року, 761/10990/21
від 26 квітня 2021 року, 757/8784/18-к від 27 лютого 2018 року, 760/4714/18
від 19 квітня 2018 року, 760/16353/18 від 17 липня 2018 року, 757/54727/20-к
від 09 лютого 2021 року, 757/10922/21-к від 17 березня 2021 року, 757/21727/21-к
від 19 липня 2021 року, 757/55389/21-к від 28 жовтня 2021 року, 757/58034/21-к
від 26 листопада 2021 року, 757/56708/21-к від 23 листопада 2021 року,
757/66593/21-к від 23 січня 2020 року, 757/10049/20-к від 26 травня 2020 року, 757/14205/21-к від 29 вересня 2021 року, 757/54646/21-к від 21 січня 2022 року, 761/36005/20 від 17 листопада 2020 року, 761/2318/21 від 27 січня 2021 року, 761/17590/21 від 19 травня 2021 року, 761/19084/21 від 31 травня 2021 року, 761/7506/21 від 12 березня 2021 року, 761/12011/21 від 06 квітня 2021 року, 761/16532/21 від 04 червня 2021 року, 761/38021/21 від 03 грудня 2021 року, 757/64552/21-к від 27 січня 2022 року, 761/5909/19 від 12 березня 2019 року, 761/12225/19 від 29 березня 2019 року, 761/25500/19 від 29 липня 2019 року, 761/30623/19 від 08 серпня 2019 року, 761/12643/19 від 08 травня 2019 року.
Таким чином, позивач зазначав, що внаслідок протиправних дій відповідачів, що виразилися у невиконанні низки ухвал слідчих суддів, йому було спричинено моральну шкоду.
Розмір матеріальної шкоди обґрунтовував тим, що на виготовлення і надання дуже чисельних копій документів позивач витратив 20 000 грн, вартість понесених витрат у зв'язку із вимушеним лікуванням становить 18 282 грн також до наведених сум додав вартість експертизи (у разі її призначення за його клопотанням).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 03 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2023 року без змін.
Рішення місцевого суду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції мотивоване тим, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.
Ухвали слідчих суддів за наслідками розгляду скарг на дії та бездіяльність відповідачів, поданих в порядку встановленому КПК України у тому числі в межах здійснення досудового слідства у кримінальних провадженнях, на які посилався позивач, свідчать про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності відповідачів та не є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1166, 1167, 1173 ЦК України, як помилково вважає позивач, акцентуючи свої доводи на власному визначенні змісту цих статей.
Апеляційний суд додатково зазначав, що ОСОБА_1 оскаржив в порядку, передбаченому статтею 303 КПК України, дії слідчих та прокурорів у порушених кримінальних провадженнях і в такий спосіб отримав захист своїх прав, які вважав порушеними.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому діями чи бездіяльністю відповідачів майнової та моральної шкоди, а також доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між такими діями/бездіяльністю і завданою шкодою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення у справі.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
ОСОБА_1 зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 686/27965/19, від 13 травня 2020 року у справі № 199/1478/17, від 03 квітня
2019 року у справі № 638/8636/17-ц, від 13 березня 2019 року у справі
№ 211/7655/15-ц, від 24 березня 2018 року у справі № 338/12193/16-ц, від 01 вересня 2021 року у справі № 761/21498/17 та у справі № 711/5994/15-ц, однак дати ухвалення постанови заявник не зазначає.
Заявник зазначає, що суди припустилися порушень норм процесуального права, оскільки не здійснили дослідження та не надали оцінку обставинам виконання чи невиконання судових рішень.
Вказує, що місцевий суд самостійно змінив предмет позову, а суд апеляційної інстанції таким його діям оцінки не надав, проте пояснень у яких саме діях відобразилось таке порушення касаційна скарга не містить.
Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У поданому у червні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник Головного управління Національної поліції у м. Києві Глущенко О. Р. просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, вказуючи на необґрунтованість її доводів.
Вказує, що сам факт постановлення ухвал слідчими суддями не тягне наслідків цивільно-правової відповідальності і не може бути доказом того, що відповідачі заподіяли позивачу моральну шкоду. Посилання заявника на справи, у яких викладені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права є нерелевантними.
У поданому у червні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Києві Ковальова А. Г. просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Вважає, що обставини у справі були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій у повному обсязі, їм була надана належна правова оцінка, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає. Вважає, що постановлення слідчими суддями відповідних процесуальних рішень щодо скасування постанов слідчих про закриття кримінального провадження, зобов'язання розглянути клопотання, є достатньою сатисфакцією і свідчить про реалізацію позивачем , передбаченого статтею 303 КПК України права на оскарження судових рішень та поновлення ймовірного порушення прави чи інтересів.
У поданому у липні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник Державного бюро розслідувань Лук'янович В. О. просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Зауважувала, що позивач фактично обмежився констатацією факту скасування слідчими суддями постанов слідчого, а його позовні вимоги ґрунтуються виключно на незгоді з прийнятими процесуальними рішеннями.
Вважає, що наведені у касаційній скарзі підстави для оскарження судових рішень спростовуються правильними по суті розгляду справи висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
У поданому у липні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник Офісу Генерального прокурора Кутєпов О. Є. просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Вказує, що такі процесуальні рішення, на які посилався позивач, та розцінені ним як бездіяльність слідчого при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування, а отже висновки судів у цій справі правильні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 12 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу з Шевченківського районного суду м. Києва.
26 червня 2024 року справа № 761/7222/22 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 30 квітня 2025 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що звертаючись з позовом ОСОБА_1 посилався на невиконання тридцяти двох ухвал суду в межах досудового розслідування п'яти кримінальних проваджень відповідачами.
З п'яти зазначених в позовній заяві кримінальних проваджень, в двох кримінальних провадженнях досудове розслідування здійснювалось слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, а саме
від 18 серпня 2020 року № 42020000000001544 та від 09 січня 2019 року
№ 62019000000000006.
Згідно даних ЄРДР у кримінальному провадженні від 18 серпня 2020 року
№ 42020000000001544 досудове розслідування здійснювалось слідчим Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
Відповідно до відомостей ЄРДР 25 лютого 2021 року прокурором кримінальне провадження № 42020000000001544 було об'єднане з кримінальним провадженням № 52018000000000445. Разом із тим, згідно даних ЄРДР слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві не здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні
№ 52018000000000445.
Згідно даних ЄРДР у кримінальному провадженні № 62019000000000006 від 09 січня 2019 року досудове розслідування здійснювалась слідчим Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Києві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
Відповідно до відомостей ЄРДР 13 грудня 2021 року прокурором кримінальне провадження № 62019000000000006 було об'єднане з кримінальним провадженням № 42012110090000120. У кримінальному провадженні № 42012110090000120
від 17 грудня 2012 року досудове розслідування здійснюється слідчим Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
В позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначив тридцять дві ухвали слідчих суддів у кримінальних справах.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року у справі
№ 757/47359/21-к зобов'язано слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві або іншу уповноважену особу у кримінальному провадженні № 42020000000001544, розглянути клопотання
ОСОБА_1 від 19 серпня 2021 року № 3/1, № 4 у кримінальному провадженні
№ 42020000000001544, відповідно до статті 220 КПК України, про результати розгляду клопотання проінформувати ОСОБА_1 .
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2021 року у справі
№ 757/52556/21-к зобов'язано уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 вересня 2021 року за № 3/2, від 24 вересня 2021 року за № 6/1, від 24 вересня 2021 року за № 7 у кримінальному провадженні № 42020000000001544, відповідно до статті 220 КПК України, та прийняти вмотивоване рішення.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі
№ 757/54727/20-к постанову слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві
Данилюка A. B. від 27 листопада 2020 року про закриття кримінального провадження № 42020000000001148 від 23 червня 2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 КК України, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв'язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, скасовано, суд зобов'язав слідчого відновити досудове розслідування в даному кримінальному провадженні і провести досудове розслідування.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 березня 2021 року у справі
№ 757/10922/21-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у
м. Києві у кримінальному провадженні № 42020000000001148, щодо нерозгляду клопотання від 26 лютого 2021 року вих. № 1/1 задоволено.
Зобов'язано уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000001148, розглянути клопотання
ОСОБА_1 від 26 лютого 2021 вих. № 1/1 у кримінальному провадженні
№ 42018000000002767 від 08 листопада 2018 року, у порядку та строк, передбачений статтею 220 КПК України, про результати розгляду клопотання проінформувати ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 220 КПК України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2021 року у справі
№ 757/21727/21-к зобов'язано уповноважену особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12 квітня 2021 року за вихідним номером 2/1 в рамках кримінального провадження № 42020000000001148, у порядку та строк, передбачений статтею 220 КПК України, про результати повідомити заявника та суд у відповідності до статті 220 КПК України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2021 року у справі
№ 757/55389/21-к зобов'язано уповноваженого слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві розглянути, у відповідності до вимог статті 220 КПК України, клопотання № 1/1 від № 01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021000000001574, про що повідомити заявника.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2021 року у справі
№ 757/58034/21-к зобов'язано уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві розглянути клопотання ОСОБА_1 28 жовтня 2021 року за № 1/2 та № 4/2 у кримінальному провадженні № 42021000000001574, відповідно до статті 220 КПК України, та прийняти вмотивоване рішення.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року у справі
№ 757/56708/21-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, у кримінальному провадженні № 42021000000001574 щодо нерозгляду клопотання
від 18 жовтня 2021 року задоволено.
Зобов'язано слідче Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві або іншу уповноважену особу у кримінальному провадженні № 42021000000001574, розглянути відповідно до положень статті 220 КПК України клопотання ОСОБА_1 від 18 жовтня 2021 року, про що його повідомити. У разі повної або часткової відмови в задоволенні клопотання - винести вмотивовану постанову, копію якої вручити ОСОБА_1 , а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надіслати.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року у справі
№ 757/10049/20-к постанову слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві
Коциби М. Л. від 06 лютого 2020 року про закриття кримінального провадження
№ 42019000000002461 від 25 листопада 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 382 КК України, у зв'язку з встановленням відсутності в діянні працівників прокуратури складу вказаного кримінального правопорушення, скасовано, зобов'язано слідчого відновити досудове розслідування в даному кримінальному провадженні і провести досудове розслідування.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року у справі
№ 757/14205/21-к постанову слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, Коциби М. про закриття кримінального провадження № 42019000000002461 скасовано, а матеріали кримінального провадження повернуті слідчому відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, для досудового розслідування.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року у справі
№ 757/64552/21-к скарга ОСОБА_1 від 02 грудня 2021 року задоволена.
Постанова старшого слідчого першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві Стеценка Д. В.
від 11 листопада 2021 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021000000000403 від 24 лютого 2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 111, частиною третьою статті 109, частиною другою статті 256 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях суддів, правоохоронних органів та Офісу Генерального прокурора складу кримінальних правопорушень скасована та зобов'язано слідчого відновити досудове розслідування в даному кримінальному провадженні і провести досудове розслідування.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року у справі № 761/10900/21 зобов'язано слідчого Державного бюро розслідувань у провадженні № 42020000000002545 розглянути клопотання
ОСОБА_1 № 1/1 від 09 березня 2021 року.
У зв'язку з тим, що постановою прокурора від 25 лютого 2021 року матеріали досудового розслідування № 42020000000002545 приєднані до провадження
№ 520180000000000445 від 11 травня 2018 року, досудове розслідування у якому здійснюється слідчими Головного управління Національної поліції України, вказана ухвала листом від 04 листопада 2021 року за вих. № 18859-21/11-02-6987/21 скерована до Головного управління Національної поліції у місті Києві.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року у справі
№ 757/47359/21-к зобов'язано слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві або іншу уповноважену особу у кримінальному провадженні № 42020000000001544, розглянути клопотання
ОСОБА_1 від 19 серпня 2021 року № 3/1, № 4 у кримінальному провадженні
№ 42020000000001544, відповідно до статті 220 КПК України, про результати розгляду клопотання проінформувати ОСОБА_1 .
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 жовтня
2021 року у справі № 757/52556/21-к зобов'язано уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 вересня 2021 року за № 3/2,
від 24 вересня 2021 року за № 6/1, від 24 вересня 2021 року за № 7 у кримінальному провадженні № 42020000000001544.
У зв'язку з тим, що постановою прокурора від 25 лютого 2021 року матеріали досудового розслідування № 42020000000001544 приєднані до провадження
№ 520180000000000445 від 11 травня 2018 року, досудове розслідування у якому здійснюється слідчими Головного управління Національної поліції України, вказану ухвалу листом від 10 листопада 2021 року за вих. № 11-02-16198/21 скеровано до Головного управління Національної поліції у місті Києві.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року у справі № 761/17590/21 зобов'язано слідчого Державного бюро розслідувань у кримінальному провадженні № 42020000000001543, розглянути клопотання ОСОБА_1 № 6/2 від 29 квітня 2021 року, № 7/1 від 30 квітня
2021 року.
На виконання вказаної ухвали ОСОБА_1 листом від 21 жовтня 2021 року за
вих. № 11-02-6354/21 надана відповідь.
Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі
№ 757/54727/20-к до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві надійшла та зареєстрована 23 березня 2021 року за
вх. № 6675-21, ухвала Печерського районного суду м. Києва від 17 березня 2021 року у справі № 757/10922/21-к надійшла та зареєстрована 21 квітня 2021 року за вх.
№ 8713-21.
Вказані ухвали скеровані слідчим до виконання до Київської міської прокуратури для відновлення досудового розслідування та визначення підслідності у кримінальному провадженні № 42020000000001148 від 23 червня 2020 року за Першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Києві) за № 11- 8852/02-21 вих від 28 квітня 2021 року.
Суди встановили, що станом на 05 липня 2022 року, кримінальне провадження
№ 42020000000001148 від 23 червня 2020 року, приєднане до кримінального провадження № 42012110090000120, в якому досудове розслідування здійснює старший слідчий Другого слідчого відділу.
На виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2021 року у справі № 757/10922/21-к листом від 16 квітня 2021 року вих. № 11-7648/02-2021
вих. ОСОБА_1 повідомлено про розгляд клопотання № 1/1 26 лютого 2021 року та закриття КП № 42020000000001148.
Доказів того, що до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві надійшла ухвала Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2021 року у справі № 757/21727/21-к, матеріали справи не містять.
Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2021 року у справі
№ 757/55389/21-к надійшла до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
Листом від 28 січня 2022 року вих. № 1174-22/к/11-03-1006/22 повідомлено
ОСОБА_1 та слідчого суддю Печерського районного суду міста Києва щодо ненадходження клопотання ОСОБА_1 від 01 жовтня 2021 року № 1/1 в рамках кримінального провадження № 42021000000001574 від 26 липня 2021 року.
Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2021 року у справі
№ 757/58034/21-к до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві надійшла та зареєстрована 13 грудня 2021 року
вх. № 35296-21.
На виконання ухвали суду розглянуто клопотання ОСОБА_1 від 28 жовтня
2021 року за № 1/2 та № 4/2 у кримінальному провадженні № 42021000000001574. За результатами розгляду даного клопотання слідчим винесено постанову від 17 грудня 2021 року про відмову в задоволенні клопотання, про що повідомлено останнього листом від 30 грудня 2021 року вих. № 35296-21/11-03-9511/21.
Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року у справі
№ 757/56708/21-к до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві надійшла та зареєстрована 01 лютого 2022 року
вх. № 2413-22/к.
На виконання ухвали суду розглянуто клопотання ОСОБА_1 від 18 жовтня
2021 року за № 2/2 у кримінальному провадженні № 42021000000001574. За результатами розгляду даного клопотання слідчим винесено постанову від 17 грудня 2021 року про відмову в задоволенні клопотання, про що повідомлено останнього листом від 23 лютого 2022 року вих. № 11-03-8532/22.
Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року у справі
№ 757/10049/20-к до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві надійшла та зареєстрована 04 червня 2020 року за
вх. № 16975-20.
На виконання ухвали суду, відповідно до відомостей ЄРДР, 10 червня 2020 року відновлене досудове розслідування кримінального провадження
№ 42019000000002461 від 25 листопада 2019 року.
Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року у справі
№ 757/14205/21-к до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві надійшла та зареєстрована 16 грудня 2021 року за
вх. № 1623-кп/21.
Наведена ухвала була скерована до виконання до Київської міської прокуратури для відновлення досудового розслідування та визначення підслідності у кримінальному провадженні № 42019000000002461 від 25 листопада 2019 року за першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Києві) за № 1623- КП/21/11-02-9271/21 від 24 грудня
2021 року.
В Офісі Генерального прокурора перебувала на розгляді заява ОСОБА_1
від 10 березня 2020 року № 838 (від 13 березня 2020 року вх. ОГП № 53035-20) щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні
№ 52018000000000521, а також з інших питань, за результатами розгляду якої відповідно до вимог чинного законодавства заява була направлена до прокуратури м. Києва (Київської міської прокуратури), про що заявника повідомлено листом
від 19 березня 2020 року № 31/3/2-27045ВИХ-20.
У подальшому, на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва
від 02 липня 2020 року (справа № 757/12113/20-к) за заявою ОСОБА_1
від 10 березня 2020 року № 838 Офісом Генерального прокурора 18 серпня 2020 року внесено відомості до ЄРДР за № 42020000000001544 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України, досудове розслідування у якому доручено слідчим територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві. Про виконання рішення суду та внесення відомостей до ЄРДР за заявою № 838 ОСОБА_1 повідомлено листом від 20 серпня 2020 року № 31/3/3-1703 вих-20 з одночасним наданням витягу з ЄРДР.
За даними ЄРДР 25 лютого 2021 року матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000001544 від 18 серпня 2020 року об'єднані з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні
№ 52018000000000445 від 11 травня 2018 року в одне провадження за
№ 52018000000000445, досудове розслідування у якому здійснюється слідчими ГУ НП у м. Києві за процесуального керівництва прокурорів Київської міської прокуратури.
На момент розгляду справи, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52018000000000445 триває.
Також за даними інформаційної системи «Система електронного документообігу органів прокуратури України» ухвала від 06 жовтня 2020 року (справа
№ 757/40402/20-к), якою зобов'язано уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора розглянути в порядку статті 220 КПК України клопотання ОСОБА_1 від 08 вересня 2020 року № 1/1, з Печерського районного суду м. Києва до Офісу Генерального прокурора не надходила.
Крім того, слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, за процесуального керівництва прокурорів Київської міської прокуратури здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 6201900000000006, за результатами якого слідчим 13 липня
2020 року прийняте рішення про закриття провадження на підставі абзацу 14 частини першої статті 284 КПК України у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного статтею 219 цього Кодексу.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року (справа
№ 757/48934/20-к) зазначена постанова слідчого була скасована.
За даними ЄРДР 08 жовтня 2021 року на виконання рішення суду досудове розслідування у кримінальному провадженні № 6201900000000006 відновлено та, у подальшому, 13 грудня 2021 року матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 6201900000000006 від 09 січня 2019 року об'єднані з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні
№ 42012110090000120 від 17 грудня 2012 року в одне провадження за
№ 42012110090000120, досудове розслідування у якому здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у
м. Києві, за процесуального керівництва прокурорів Київської міської прокуратури.
На момент розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні
№ 42012110090000120 триває.
Також слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, за процесуального керівництва прокурорів Київської міської прокуратури здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000001148, за результатами якого слідчим 27 листопада 2020 року було прийнято рішення про закриття провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року (справа
№ 757/54727/20-к) зазначена постанова слідчого скасована.
За даними ЄРДР 02 квітня 2021 року на виконання рішення суду досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000001148 відновлено та у подальшому, 20 жовтня 2021 року матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000001148 від 23 червня 2020 року об'єднані з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні
№ 42012110090000120 від 17 грудня 2012 року в одне провадження за
№ 42012110090000120.
Крім того, встановлено, що слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, за процесуального керівництва прокурорів Київської міської прокуратури здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019000000002461 від 25 листопада 2019 року, за результатами здійснення якого слідчим 06 лютого 2020 року прийняте рішення про закриття провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року (справа
№ 757/14205/21-к) зазначена постанова слідчого була скасована.
За даними ЄРДР на виконання рішення суду 04 липня 2022 року досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019000000002461 відновлене та на момент розгляду справи досудове розслідування триває.
Крім того, слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, за процесуального керівництва прокурорів Київської міської прокуратури здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021000000000403 від 24 лютого 2021 року, за результатами здійснення якого слідчим 11 листопада 2021 року прийняте рішення про закриття провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року (справа
№ 757/64552/21-к) зазначена постанова слідчого скасована.
Слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, за процесуального керівництва прокурорів Київської міської прокуратури здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52021000000000027 від 19 січня 2021 року, за результатами здійснення якого слідчим 25 квітня 2022 року прийняте рішення про закриття провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року (справа
№ 757/10049/21-к), на невиконання якої посилається у своїй позовній заяві
ОСОБА_1 , його скаргу на бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР за його заявою від 04.02.2021 № 04/02/21-15 залишено без задоволення.
Окремо суд першої інстанції зауважив, що ОСОБА_1 у цій справі також обґрунтовував свої позовні вимоги щодо спричинення йому моральної шкоди, поряд із іншим, унаслідок невиконання ДБР ухвал слідчих суддів Шевченківського районного суду міста Києва у справах № 761/5909/19 від 12 березня 2019 року,
№ 761/12225/19, від 29 березня 2019 року та № 761/25500/19 від 29 липня 2019 року.
Правомірність дій посадових осіб ДБР щодо виконання указаних ухвал слідчих суддів була предметом розгляду у справі № 761/36508/19.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада
2020 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду
від 06 квітня 2021 року, у справі № 761/36508/19, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДБР, ДКСУ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ТУ ДБР, розташоване у місті Києві, про відшкодування моральної шкоди.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо стягнення моральної шкоди
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої ним жодним чином не обґрунтований.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні підстави покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Так, статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення обов'язку відшкодувати завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Звертаючись до суду з цим позовом, в рамках розгляду цієї справи, ОСОБА_1 , зокрема, обґрунтовував свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення кримінального провадження, протиправною бездіяльністю слідчих органів, що підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, внаслідок чого його права залишились не захищеними.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що сам факт неодноразового закриття кримінальних провадження слідчими, та скасування таких постанов у судовому порядку, а також зобов'язання посадових осіб органів досудового розслідування вчинити певні дії, не тягне наслідків цивільно?правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, за результатами якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.
Колегія суддів повною мірою не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом із тим обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 вересня 2024 року у справі № 757/63852/21 (провадження № 61-336св24),
від 23 вересня 2024 року у справі № 454/2287/23 (провадження № 61-8754св24).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and others v. Ukraine), заява № 14183/02).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Під час вирішення таких спорів слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Отже, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно?наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
При цьому у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Іvanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти росії» (№ 2) (Burdov v. russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди».
Аналогічна позиція викладена у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.
Такі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 607/11835/22 (провадження № 61-6708св23).
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, неодноразово досліджувалися у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16 (провадження № 61-5805св20), від 21 липня 2021 року у справі
№ 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 308/14232/18 (провадження № 61-10961св20), від 23 лютого 2022 року у справі № 646/5368/19 (провадження № 61-15330св21), від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23).
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили фактичне невиконання органами досудового розслідування ухвал у кількості 32 одиниці, які ухвалені в межах кримінальних проваджень: №№ 42020000000001544, 62019000000000006, 42012110090000120, 42020000000001148, 42019000000002461, 520180000000000445, 42020000000001543, 52018000000000521, 42021000000000403 та обставини неодноразового звернення ОСОБА_1 до із скаргами на дії слідчих до суду за наслідками яких такі скарги були задоволені.
Тобто суди фактично констатували протиправні дії органів досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 , що наслідком чого було неодноразове скасування судами постанов слідчих.
Апеляційний суд також вказав, що станом на момент розгляду справи, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52018000000000445 триває.
Саме наведені обставини у цій справі можуть слугувати підставами для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що в цій справі обставини бездіяльності щодо вирішення клопотань та скарг ОСОБА_1 не можуть слугувати підставами для відшкодування моральної шкоди, так як за обставинами цієї справи його права поновлено у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.
Отже, доводи касаційної скарги знайшли часткове підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, оскільки у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не врахували, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність.
Отже, з урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 моральних страждань, тривалості здійснення кримінальних проваджень, засад розумності та справедливості, зважаючи на фактичні обставини цієї конкретної справи, зміст та мотиви судових рішень, якими скасовувалися постанови слідчих, у взаємозв'язку із відсутністю відомостей про завершення кримінального провадження
№ 52018000000000445, яке було розпочате 11 травня 2018 року, колегія суддів Верховного Суду вважає співмірним у цій конкретній справі стягнення компенсації моральної шкоди на користь ОСОБА_1 в розмірі 1 000 грн.
Слід зазначити, що відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому виступає відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Враховуючи положення наведених вище норм матеріального права, колегія суддів вважає, що відшкодування моральної шкоди, має бути здійснено за рахунок держави, яку у цій справі представляли компетентні органи.
Щодо відшкодування матеріальної шкоди
Під час звернення із цим позовом позивач просив стягнути на його користь майнову шкоду у загальному розмірі 43 282 грн (у разі оплати експертизи).
Матеріальна шкода, на думку позивача полягає у тому, що він поніс матеріальні втрати на виготовлення і надання у справі чисельних копій вартістю 20 000 грн, вартість експертизи (у разі її призначення цим судом за його клопотанням) та витрат на вимушене лікування в сумі 18 282 грн.
Згідно із частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібно довести наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) наявність протиправної поведінки, 2) факт понесення збитків, 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, 4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Враховуючи, що позивач не надав доказів обґрунтування витрат на виготовлення фотокопій, та не довів причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та лікуванням, колегія суддів доходить висновків про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у цій частині.
Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали
Відповідно до частин першої та другої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.
Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Верховний Суд не встановив порушень, які давали б підстави для постановлення окремої ухвали в цій справі, тому клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали у цій справі відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Державного бюро розслідувань, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, Головного управління Національної поліції в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000 (одну тисячу) гривень компенсації моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді А. І. Грушицький
Є. В. Петров
В. В. Пророк
В. В. Сердюк