23 червня 2025 року
м. Київ
справа № 757/29417/23-ц
провадження № 61-12111св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печорського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року у складі судді Батрин 0. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2024 року у складі колегії суддів: КрижанівськоїТ. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним наказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - AT «Укрзалізниця») від 01 квітня 2022 року № 389/ос про призупинення з ним дії трудового договору від 29 листопада 2021 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 126 655,32 грн.
Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що наказом від 26 листопада 2021 року № 2949/ос його прийнято на посаду головного юрисконсульта відділу договірної роботи та міжнародного співробітництва юридичного департаменту AT «Укрзалізниця», 29 листопада 2021 року між ним і відповідачем укладено трудовий договір. Наказом відповідача від 07 листопада 2022 року № 1969/ос його переведено на посаду головного юриста відділу супроводження трудових спорів юридичного департаменту AT «Укрзалізниця». У зв'язку із збройною агресією РФ проти України наказом від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6 його переведено у режим простою.
Наказом AT «Укрзалізниця» № 389/ос від 01 квітня 2022 року припинено простій і призупинено дію трудового договору від 29 листопада 2021 року. Однак діяльність юридичного департаменту не припинялася, а призупинення дії трудового договору відбулося лише з ним, у зв'язку з чим вважає, що вказаними діями відповідач порушив його право на працю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 07 лютого 2024 року позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував наказ AT «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 . Стягнув з AT «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (час призупинення дії трудового договору) за період з 01 квітня 2022 року до 03 жовтня 2022 року в сумі 126 655,32 грн. Допустив негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу призупинення дії трудового договору в межах суми платежу за один місяць у розмірі 20 149,71 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не довів законності та обґрунтованості оспорюваного наказу, зокрема того, що існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором. Перебування позивача за кордоном не свідчить про неможливість виконувати свою роботу в дистанційному порядку.
Оскільки призупинення дії трудового договору є незаконним, позивач має право на стягнення середнього заробітку відповідно до статті 235 КЗпП.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 23 липня 2024 року апеляційну скаргу AT «Укрзалізниця» залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, AT «Укрзалізниця просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2022 року № 481 «Деякі питання організації роботи працівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану» під час перебування працівників за межами України в частині можливості виконання ними роботи дистанційно; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в контексті наступного: 1) чи передбачає ця норма, що неможливість надання роботи повинна містити виключно абсолютний характер, та чи має право роботодавець прийняти рішення про запровадження заходів, необхідних для забезпечення функціонування підприємства в умовах воєнного стану та визначення переліку працівників з якими необхідно призупинити дії трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього; 2) чи є обов'язковим одночасне настання самостійних обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівника; 3) чи є необхідною умовою призупинення трудового договору неможливість переведення працівника на іншу роботу та неможливість виконання роботи працівником дистанційно (в тому числі в разі постійного перебування працівника за кордоном); 4) відмінність між такими формами організації трудових правовідносин як призупинення дії трудового договору та простій, в якому працівник перебував до призупинення дії трудового договору та з яким погодився; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 235 КЗпП України до правовідносин про призупинення дії трудового договору, тобто тих, що не пов'язані із незаконним звільненням працівника або переведенням його на іншу роботу, а саме при визнанні незаконним та скасуванні наказу про призупинення дії трудового договору.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
AT «Укрзалізниця» у зв'язку з агресією росії проти України зупинило роботу структурних підрозділів апарату управління, які не виконують критично важливі завдання, зокрема - юридичного департаменту, працівником якого був позивач. Простій та призупинення дії трудового договору зумовлені відсутністю роботи, яку можна надати працівнику. Крім того, однією з підстав призупинення трудового договору з ОСОБА_1 стало його перебування за кордоном та отримання ним статусу переміщеної особи. Робота працівників товариства у дистанційному режимі під час перебування їх за межами України могла бути встановлена лише у разі службового відрядження.
Суди не надали оцінки тому факту, що обсяги господарської діяльності товариства у зв'язку зі збройною агресією критично зменшились, унаслідок чого і призупинено дію трудового договору з позивачем.
Суди також не врахували, що до призупинення дії трудового договору позивач перебував у простої, який скасований у зв'язку із необхідністю призупинення дії трудового договору, а тому не можна вважати вимушеним прогулом період з 01 квітня 2022 року до 03 жовтня 2023 року, оскільки за відсутності призупинення дії трудового договору позивач продовжував би перебувати у простої.
Апеляційний суд, обґрунтовуючи своє рішення, посилався на редакцію Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка не була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу.
Позивач не був незаконно звільнений чи переведений на іншу роботу, тому підстав для застосування частини другої статті 235 КЗпП немає. Застосування норми, яка встановлює відповідальність особи за аналогією, є недопустимим.
Крім того, скаржник вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наявна виключна правова проблема щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень.
Сама по собі обставина зменшення замовлень послуг відповідача після введення на території України воєнного стану не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача роботою. Відповідач не з'ясовував у позивача, чи має він можливість виконувати свої обов'язки, не запропонував іншої роботи, не залучив до роботи за дистанційною формою праці. У справі, що переглядається, відповідач належним чином не мотивував наявність виключної правової проблеми, тому немає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
16 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом (розпорядженням) AT «Укрзалізниця» від 26 листопада 2021 року № 2949/ос ОСОБА_1 прийнято на посаду головного юрисконсульта відділу договірної роботи та міжнародного співробітництва юридичного департаменту AT «Укрзалізниця».
Наказом AT «Укрзалізниця» № 1969/ос від 07 листопада 2022 року ОСОБА_1 переведено на посаду головного юриста відділу супроводження трудових спорів юридичного департаменту AT «Укрзалізниця».
Актом простою від 24 лютого 2022 року засвідчено, що у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану, що зумовлено військовою агресією РФ проти України, з 24 лютого 2022 року зупинена робота структурних підрозділів апарату управління AT «Укрзалізниця», які не виконують критично важливих задач.
Наказом AT «Укрзалізниця» від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В на підприємстві встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління відповідно до додатку № 1.
Наказом AT «Укрзалізниця» від 14 вересня 2023 року № Ц-43/132 внесено зміни до додатка № 1 до наказу AT «Укрзалізниця» від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В, викладено його в новій редакції.
Згідно з додатком № 1 головному юрисконсульту ОСОБА_1 встановлено режим простою 28 лютого 2022 року; з 01 до 31 березня 2022 року.
Наказом AT «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос призупинено дію трудового договору від 21 листопада 2021 року з ОСОБА_1 з 01 квітня 2022 року на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» до припинення або скасування воєнного стану.
Наказом AT «Укрзалізниця» від 26 вересня 2022 року № 1363/ос відновлено дію трудового договору ОСОБА_1 , з 03 жовтня 2022 року до 03 грудня 2022 року, та призупинено дію наказу від 01 квітня 2022 року № 389/ос з 03 жовтня 2022 року до 03 грудня 2022 року.
Наказом AT «Укрзалізниця» від 28 квітня 2023 року № 740/ос позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційноїінстанціїв межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє дотепер. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Частинами першою і другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 13 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61 -13363сво23)).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження 61 -6935сво24) дійшов таких висновків.
Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.
Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
Встановивши, що відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору юридичний департамент AT «Укрзалізниця», в якому працював позивач, не здійснював свій основний вид діяльності, а також доказів неможливості надати позивачу роботу, а ним - її виконувати, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання незаконним і скасування наказу від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .
Оскільки незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суди також дійшли правильного висновку про покладення на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
Доводи касаційної скарги про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням положень статті 43 Конституції України найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, що відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у складі Об'єднаної Палати від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22.
Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, фактично є аналогічними доводам апеляційної скарги, що були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який надав фактичним обставинам справи відповідну правову оцінку, що ґрунтується на вимогах законодавства, та зводяться до необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові, що зазначена в касаційній скарзі.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У касаційній скарзі AT «Укрзалізниця» також просило передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Наведені скаржником доводи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п'ятої статті 403 ЦПК України, не свідчать про наявність виключної правової проблеми, а тому колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання AT «Укрзалізниця».
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року і постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов