28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 487/11306/24
провадження № 61-3604св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
заявник - Миколаївська міська рада,
заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївської міської ради на ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 30 грудня 2024 року під головуванням судді Цуркан Р. С. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В. у справі за заявою Миколаївської міської ради, заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту та внесення змін до актового запису,
Короткий зміст вимог
У грудні 2024 року Миколаївська міська рада звернулася до суду з заявою, в якій просила:
- встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт неправильності в актовому записі цивільного стану, складеному 17 грудня 2021 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про смерть ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині зазначення імені та дати народження померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , замість вірних - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- внести зміни в актовий запис, складений 17 грудня 2021 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про смерть ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому змінити невірне ім'я та дату народження померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на вірні - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заяву обґрунтовувала тим, що на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 травня 2024 року прийняла у комунальну власність відумерлу спадщину у вигляді квартири, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , після смерті попередньої власниці квартири ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час видачі свідоцтва про смерть ОСОБА_1 помилково вказано її ім'я, як ОСОБА_3 , та неправильно зазначена дата та місяць її народження.
При здійсненні реєстраційних дій заявником з'ясовано, що квартира була продана померлою після її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 іншій особі.
Наявність помилок при складанні актового запису про смерть ОСОБА_1 заважає заявнику оспорити договір купівлі-продажу, який складено після смерті попередньої власниці. Помилка в написанні імені та дати народження трапилася через відсутність паспорту ОСОБА_1 на момент її смерті та видачі лікарської довідки про смерть з неправильно зазначеними даними про особу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заводський районний суд міста Миколаєва ухвалою від 30 грудня 2024 року відмовив у відкритті провадження у справі за заявою Миколаївської міської ради, заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту та внесення змін до актового запису.
Рішення мотивовано тим, що обставини, які зазначені у заяві не підлягають розгляду у порядку окремого провадження.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 19 лютого 2025 року апеляційну скаргу Миколаївської міської ради задовольнив частково.
Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 30 грудня 2024 року змінив, виклав її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Апеляційний суд указував, що справи про встановлення фактів у судах загальної юрисдикції розглядаються в порядку окремого провадження виключно за заявами фізичних осіб, якою заявник у цій справі не є.
Також зазначив, що заявником не надано відмови органу реєстрації актів цивільного стану, а лише отримано роз'яснення про необхідність звернення до відповідного органу за місцем зберігання актового запису або до суду. В той час при відмові у внесенні змін до актових записів за заявою правонаступника померлого, який є юридичною особою, та за відсутності заявників, які є фізичними особами, відмова органу державної реєстрації актів цивільного стану є підставою для її оскарження в порядку адміністративної юрисдикції шляхом подачі адміністративного позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2025 року Миколаївська міська рада засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просила скасувати ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 30 грудня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
У касаційній скарзі заявник не погоджується з висновком апеляційного суду стосовно того, що лише фізичні особи мають право звернутися для встановлення відповідного факту, оскільки законодавство не містить заборони на встановлення фактів, що мають юридичне значення саме для юридичних осіб, якщо від них залежить реалізація прав юридичних осіб у цивільних правовідносинах.
Крім того, частина перша статті 315 ЦПК України не виключає можливості розгляду справ в порядку окремого провадження за умови, що інший порядок встановлення факту законом не передбачено.
У даному випадку відсутність визначеного законом альтернативного порядку додатково підтверджує правомірність розгляду справи в порядку окремого провадження, а відтак ця справа підлягає розгляду саме в цьому порядку.
Також заявник перед зверненням до суду використав усі можливі механізми для вирішення в позасудовий порядок, однак було отримано відповідь від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про неможливість внесення таких змін без вирішення цього питання в судовому порядку, оскільки Миколаївська міська рада не є спадкоємцем померлої, спадкоємці відсутні, що унеможливлює звернення в позасудовому порядку із заявою про внесення змін до актового запису.
Не погоджується заявник також з висновком суду про те, що не було надано відмови органу реєстрації актів цивільного стану, оскільки лист який було надано до заяви і є відмова про внесення відповідних змін до актового запису, а не роз'яснення про необхідність звернення до відповідного органу за місцем зберігання актового запису або до суду, як зазначив суд апеляційної інстанції.
Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові має суперечності зазначаючи що: «до поданої заяви відмови органу реєстрації актів цивільного стану не надала» і в той же час вказує наступне: «при відмові у внесенні змін до актових записів за заявою правонаступника померлого, який є юридичною особою, та за відсутності заявників, які є фізичними особами, відмова органу ДРАЦС є підставою для її оскарження в порядку адміністративної юрисдикції шляхом подачі адміністративного позову або встановлення наведених на її обґрунтування обставин при оспорюванні дій особи, яка незаконно заволоділа майном правонаступника спадкодавця, яким є юридична особа.»
Судами попередніх інстанцій не було враховано, що відмова у відкритті провадження на підставі того, що орган місцевого самоврядування не є належним заявником, суперечить принципам правової визначеності та доступу до правосуддя. Адже у такому випадку виникає правова невизначеність щодо можливості виправлення помилок у записах актів цивільного стану, які мають юридичне значення та можуть впливати на права територіальної громади як потенційного спадкоємця.
Також зазначає, що на тепер відсутня правова позиція Верховного Суду щодо того чи може орган місцевого самоврядування, який є потенційним набувачем спадкового майна у порядку визнання спадщини відумерлою, вважатися належним заявником щодо заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, у випадку, коли встановлення такого факту є необхідним для усунення перешкод у реалізації відповідних прав територіальної громади.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 09 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Заводського районного суду міста Миколаєва.
05 травня 2025 року цивільна справа № 487/11306/24 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.
Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України)
Cуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23)).
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: «В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
У справі, що переглядається, заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту неправильності в актовому записі про смерть від 17 грудня 2021 року, складеному Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на ОСОБА_1 у частині неправильного зазначення імені та дати народження, посилаючись на те, що при здійсненні реєстраційних дій було з'ясовано, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (яка була прийнята у комунальну власність як відумерла спадщина на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 травня 2024 року) продана померлою після її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 іншій особі, а тому наявність помилок при складанні актового запису про смерть заважає оспорити договір купівлі-продажу, який складений після смерті попередньої власниці.
Відмовляючи у задоволенні заяви Миколаївської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, суди вважали, що встановлення факту неправильності в актовому записі про смерть від 17 грудня 2021 року, складеному Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на ОСОБА_1 в частині неправильного зазначення імені та дати народження померлої суперечить вимогам частини першої статті 315 ЦПК України та не може бути розглянута в порядку окремого провадження, оскільки юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Також апеляційний суд зазначив, що заявником не подано заяви про відмову органу реєстрації актів цивільного стану, а отримано ними лише роз'яснення про необхідність звернення до відповідного органу за місцем зберігання актового запису або до суду, а тому територіальна громада на свій власний розсуд обрала спосіб захисту шляхом подання заяви про встановлення юридичного факту. В той же час, при відмові у внесенні змін до актового запису за заявою правонаступника померлого, який є юридичною особою, та за відсутності заявників, які є фізичними особами, відмова органу державної реєстрації актів цивільного стану є підставою для її оскарження в порядку адміністративного судочинства.
З таким висновками судів першої та апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
У цій справі спірні правовідносини пов'язані з встановленням дати народження та імені померлої ОСОБА_1 і залежно від цього - правильності чи помилковості актового запису про смерть.
Відповідно до положень статті 49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
Відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження (частина перша статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
Відповідно до частин першої, шостої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку. Після внесення змін до актового запису цивільного стану заявнику повторно видається свідоцтво про державну реєстрацію акта цивільного стану.
Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану регулюються Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання (далі - Правила), затвердженими наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5.
Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.
Відповідно до пункту 2.13 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану.
Отже, органи державної реєстрації актів цивільного стану за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін.
У своїй заяві, поданій у порядку окремого провадження, Миколаївська міська рада просила встановити факт неправильності в актовому записі цивільного стану, складеному 17 грудня 2021 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Одеса) про смерть ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині зазначення імені та дати народження померлої та внести зміни в актовий запис, в якому змінити неправильне ім'я та дату народження померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на правильне - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У справах про оскарження відмови внести за заявою особи зміни до актового запису цивільного стану суд за правилами адміністративного судочинства вивчає наявність чи відсутність достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема перевіряє чи відповідні рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання адміністративного суду у таких справах полягає насамперед у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття органом реєстрації актів цивільного стану відповідного рішення. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не має права виходити за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану.
Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, ЦК України та іншим законом, не є вичерпним (частина третя статті 270 ЦК України). Позивач звернувся до суду для захисту права на забезпечення органом державної влади особистого немайнового права (частина перша статті 273 ЦК України) на відображення достовірної інформації про дату народження та імені ОСОБА_1 , а не для оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану.
Об'єктом перевірки судами в цій справі є встановлення обставин, що підтверджують або спростовують факт правильності зазначення інформації померлої (дати народження та імені у цьому випадку), а не дотримання Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) процедури розгляду звернення заявника про внесення змін до актового запису про смерть від 17 грудня 2021 року й оцінка правомірності дій щодо відмови в задоволенні цього звернення.
З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що у сторін виник публічно-правовий спір стосовно оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису про смерть, та вважає, що справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства в порядку окремого провадження.
Колегія суддів погоджується з арґументами касаційної скарги стосовно того, що юридичні особи мають право звертатися із заявами про встановлення юридичного факту в окремому провадженні з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 42 ЦПК України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.
До заявників в окремому провадженні належать особи, які звертаються до суду з метою встановлення або підтвердження юридичних фактів, необхідних для реалізації їхніх прав та законних інтересів, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частиною першою статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Правоздатність є здатністю особи набувати цивільні права та обов'язки. Правоздатність є базисною правовою категорією, завдяки якій юридична особа може вступати до цивільних правовідносин. Правоздатність є категорією можливостей, які юридична особа протягом свого існування (у процесі своєї діяльності) реалізує.
Юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, тобто вона як і фізична особа, може мати будь-які права та обов'язки, за винятком тих, які по своїй суті можуть належати тільки фізичній особі (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)).
Таким чином, заявниками в окремому провадженні може бути як фізична, так і юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі з метою встановлення обставин, необхідних для підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а ухвала Заводського районного суду міста Миколаєва від 30 грудня 2024 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року - скасуванню, справа - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення скасовуються з передачею справи для продовження розгляду, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Миколаївської міської радизадовольнити.
Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 30 грудня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
Є. В. Петров
В. В. Пророк
О. М. Ситнік