28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 305/2200/19
провадження № 61-6833св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі її регіональної філії «Львівська залізниця»,
відповідачі: Ясінянська селищна рада Рахівського району Закарпатської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2021 року під головуванням судді Марусяк М. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 березня 2024 рокуу складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Кожух О. А., Джуга С. Д., у справі за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі її регіональної філії «Львівська залізниця» до Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, повернення земельної ділянки,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») в особі її регіональної філії «Львівська залізниця»звернулося до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило:
- визнати незаконним та скасувати рішення 14 сесії ІV скликання Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 20 травня 2005 року в частині передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1464 га, що накладається на смугу відведення залізниці площею 0,0812 га;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 березня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Рахівського нотаріального округу Маріна А. С., зареєстрований в реєстрі за № 429, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2123684501:01:001:0025 у державному реєстрі прав;
- зобов'язати ОСОБА_2 повернути на користь АТ «Українська залізниця» земельну ділянку загальною площею 0,0812 га, що накладається на смугу відведення залізниці за кадастровим номером 2123684501:01:001:0025 і знаходиться в с. Лазещина Рахівського району Закарпатської області, як землі смуги відведення залізниці.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування землями смуги відведення залізниці в межах Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська залізниця» ((далі - ДТГО «Львівська залізниця», правонаступником якого є ПАТ «Українська залізниця») на замовлення землевпорядною організацією Державним підприємством «Закарпатгеодезцентр» (далі - ДП «Закарпатгеодезцентр») виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об'єктами залізничного транспорту за напрямком Івано-Франківськ-Рахів в адміністративних межах Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області. У результаті проведеної інвентаризації смуги відведення виявлено, що земельна ділянка на км101 пк4, яка надана у власність ОСОБА_1 , площею 0,0812 га накладається на смугу відведення залізниці. Вказану земельну ділянку, загальною площею 0,1464 га, передано у власність ОСОБА_1 за рішенням 14 сесії ІV скликання Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 20 травня 2005 року № 634 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На земельну ділянку, яка складається з двох частин, площею 0,0848 га та 0,0622 га, видано державний акт на право власності на земельну ділянку ЗК № 034372 від 22 вересня 2006 року та зареєстровано в державному земельному кадастрі за № 2123684501:01:001:0025 та № 2123684501:01:001:0026 і внесено до реєстру речових прав. На смугу відведення залізниці накладається земельна ділянка № НОМЕР_1 з кадастровим номером 2123684501:01:001:0025. В подальшому, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав та витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 2123684501:01:001:0025 продана за договором купівлі-продажу від 18 березня 2016 року № 429 гр. ОСОБА_2 .
Рішення Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області є таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки прийняте з перевищенням повноважень, з порушенням норм земельного законодавства та таким, що порушує право залізниці на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху. Згідно з «Планом смуги відведення земель лінії Хриплин-Держкордон Львівської залізниці», який є належним доказом землекористування залізниці розробленого, погодженого в 1994 році (далі -План смуги відведення), ширина смуги відведення на ділянці км101 пк4 перегону становить 20 м від осі колії. Земельна ділянка ОСОБА_1 частково, площею 0,0812 га, накладається на смугу відведення залізниці. На земельній ділянці, розміри якої визначені зазначеним Планом смуги відведення, розташована головна колія (ВБК) Делятин-Держкордон інвентарний № 4, яка є власністю і перебуває на балансі залізниці. Лазещинська сільська рада Рахівського району Закарпатської області перевищила повноваження в частині розпорядження земельними ділянками державної власності під залізницями. Розміри земельної ділянки, необхідної для експлуатації та обслуговування об'єктів транспорту, визначаються, відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації, що передбачено статтею 11 Закону України «Про транспорт», яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення. Правовий статус земель залізничного транспорту визначено законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж визначено законодавством. Відповідачі до залізниці щодо вилучення із користування цієї земельної ділянки не зверталися, а відмови від права користування земельною ділянкою залізниця не надавала. Під час прийняття Лазещинською сільською радою Рахівського району Закарпатської області оскаржуваного рішення й реєстрації права власності на земельну ділянку, відповідачами не враховано вимог законодавства, що регулює земельні відносини. За вище наведених підстав укладений договір суперечить актам цивільного законодавства, так як первинно орган місцевого самоврядування не вправі був передавати у приватну власність земельну ділянку з земель залізничного транспорту, тому ОСОБА_1 набула її первинно в незаконний спосіб.
ОСОБА_1 у відзиві на позов заявлено про застосування позовної давності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рахівський районний суд Закарпатської області рішенням від 09 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частина спірної земельної ділянки площею 0,0812 га належить до земель залізничного транспорту, яка не може передаватися у приватну власність. Лазещинська сільська рада Рахівського району Закарпатської області не мала законних повноважень розпоряджатися землями даної категорії. Наявність чи відсутність у регіональної філії «Львівська залізниця» документів, що посвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.
Проте, позивач про порушення свого права, а саме про наявність рішення Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 20 травня 2005 року, яким передано у власність ОСОБА_1 , земельну ділянку площею 0,1464 га, яка на км101 пк4, площею 0,0812 га накладається на смугу відведення залізниці, дізнався ще у 2014 році з Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» виготовленої у 2014 році землевпорядною організацією ДП «Закарпатгеодезцентр».
Натомість, АТ «Українська залізниця» в особі її регіональної філії «Львівська залізниця» звернулося з позовом 22 листопада 2019 року.
Позивач, у позовній заяві та заяві про зміну позову не надав доказів того, що він пропустив строк з поважних причин. При цьому, позивач не просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити строк для звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Разом з тим, позивач не надав жодних доказів того, що при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3 , як продавець та ОСОБА_2 , як покупець діяли недобросовісно. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідає положенням статті 203 ЦК України, він укладений згідно з нормами чинного законодавства, дієздатними особами, на підставі вільного волевиявлення ОСОБА_3 , в належній процесуальній формі. На момент укладення договору, спірна земельна ділянка належала ОСОБА_3 на підставі договору дарування, який є чинним та ніким не оспорюваним. Договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взагалі не існує.
Оскільки позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2123684501:01:001:0025 у державному реєстрі прав та зобов'язання ОСОБА_2 повернути на користь АТ «Українська залізниця» вищевказану земельну ділянку, є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, останні також задоволенню не підлягали.
Закарпатський апеляційний суд постановою від 20 березня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» в особі її регіональної філії «Львівська залізниця» залишив без задоволення.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2021 року залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, із заявою про поважність пропуску строку та його поновлення не звертався, а тому суд першої інстанції із посиланням на частину четверту статті 267 ЦК України обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з цих підстав.
Позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який між сторонами не укладався і такий взагалі не існує.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2024 року АТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 березня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 466/417/15, Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.
Суди не надали оцінку позовній вимозі про зобов'язання повернути від ОСОБА_2 земельну ділянку, як одного зі способів захисту, який є ефективним.
Задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, яке вже реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача.
Неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Про порушене право на землекористування, позивач дізнався з акта обстеження від 17 травня 2017 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Маркуся М. І., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який Верховний Суд ухвалою від 16 липня 2024 року повернув ОСОБА_1 без розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 24 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Рахівського районного суду Закарпатської області.
12 червня 2024 року цивільна справа № 305/2200/19 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2025 року справу призначив до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Рішенням чотирнадцятої сесії ІV скликання Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 20 травня 2005 року «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки для безоплатної передачі у власність» затверджено проект відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передано у власність громадянці ОСОБА_1 , мешканці АДРЕСА_1 земельну ділянку, площею 0,1464 га.
На замовлення позивача ДП «Закарпатгеодезцентр»Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, проведено роботи з інвентаризації земель ДТГО «Львівська залізниця» в адміністративних межах Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, за наслідками яких виявлено, що земельна ділянка на км101 пк4, яка оформлена у власність за ОСОБА_1 , площею 0,0812 га, накладається на смугу відведення залізниці.
Згідно з державним актом серії ЗК № 034372 від 22 вересня 2006 року ОСОБА_1 отримала право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1464 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Лазещина Рахівського району Закарпатської області. З державного акта вбачається, що земельна ділянка складається з двох земельних ділянок площею 0,0842 га з кадастровим номером 2123684501:01:001:0025 та площею 0,0622 га з кадастровим номером 2123684501:01:001:0026.
Планом смуги відведення земель лінії Хриплин-Держкордон Львівської залізниці в адміністративних межах с. Лазещина Рахівського району Закарпатської області 1994 року встановлено, що ширина смуги відведення на ділянці км101 пк4 перегону становить 20 м від осі колії.
На земельній ділянці, розміри якої визначені зазначеним Планом смуги відведення, розташована головна колія (ВКБ) Делятин-Держкордон інвентарний № 4, яка є власністю і перебуває на балансі залізниці.
ОСОБА_1 уклала договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О. І. за реєстром № 1-1261, згідно з яким подарувала громадянину ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,0842 га з кадастровим номером 2123684501:01:001:0025 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Лазещина Рахівського району Закарпатської області.
За договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 18 березня 2016 року приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області Маріна А. С. за реєстровим № 429, ОСОБА_3 передав у власність (продав) ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 2123684501:01:001:0025, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0842 га, яка розташована в с. Лазещина Рахівського району Закарпатської області.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та інші).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначила, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, пункт 143). Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (пункт 181)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) вказано, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об'єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) також вказала, що:
«112. Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].
113. Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем.
114. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
115. Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
116. АТ «Укрзалізниця» просить визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
117. Згідно з рішенням Кам'янка-Бузької міської ради від 28 січня 2011 року № 10 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. Водночас частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 та накладається на смугу відведення залізниці, має площу 0,0974 га.
118. Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці, менша загальної площі земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 згідно з рішенням Кам'янка-Бузької міської ради від 28 січня 2011 року № 10.
119. У цій справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).
120. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці.
121. АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо.
122. Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
123. Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
124. У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
125. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність ОСОБА_1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
126. Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
127. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
128. Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1.
145. Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається».
У справі, яка переглядається, АТ «Українська залізниця» звернулось з заявою про зміну позовних вимог (т. 1 а. с. 137-139), в якій просило:
- визнати незаконним та скасувати рішення 14 сесії ІV скликання Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 20 травня 2005 року в частині передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1464 га, що накладається на смугу відведення залізниці площею 0,0812 га;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 березня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Рахівського нотаріального округу Маріна А. С., зареєстрований в реєстрі за № 429, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2123684501:01:001:0025 у державному реєстрі прав;
- зобов'язати ОСОБА_2 повернути на користь АТ «Українська залізниця» земельну ділянку, загальною площею 0,0812 га, що накладається на смугу відведення залізниці за кадастровим номером 2123684501:01:001:0025 і знаходиться в с. Лазещина Рахівського району Закарпатської області, як землі смуги відведення залізниці.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).
Таким чином, в даному випадку належним способом захисту прав АТ «Українська залізниця» є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_2 .
Отже, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що обраний АТ «Українська залізниця» спосіб захисту своїх інтересів, який зазначений у заяві про зміну позовних вимог, є неефективним.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 466/417/15, Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм слід зазначити наступне.
Верховний Суд наголошує на тому, що застосування судом принципу jura novit curia («суд знає закони»), безпосередньо залежить як від предмета пред'явленого позову, так і від конкретних фактичних обставин, встановлених судом у кожній справі окремо.
АТ «Українська залізниця» звернулось з заявою про зміну позовних вимог та суд першої інстанції, взявши її до уваги, розглянув, зокрема, позовну вимогу про повернення земельної ділянки.
Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі № 902/1592/15, від 18 березня 2019 року у справі № 908/1165/17, від 05 червня 2019 року у справі № 909/452/18.
За наведених вище обставин Верховний Суд вважає, що заявник належним чином не обґрунтував необхідності застосування судами принципу jura novit curia («суд знає закони») при вирішенні цього спору.
При цьому, у касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди не надали оцінку позовній вимозі про зобов'язання повернути від ОСОБА_2 земельну ділянку, як одного зі способів захисту, який є ефективним, чим підтверджує зміну позовних вимог у суді першої інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки оскаржувані судові рішення змінені тільки в частині наведених судами попередніх інстанцій мотивів, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 березня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
Є. В. Петров
В. В. Пророк
О. М. Ситнік