19 червня 2025 року
м. Київ
справа № 757/7722/23-ц
провадження № 61-2867св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство культури та стратегічних комунікацій України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу та доповнення до неї Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс на рішення Печерського районного суду міста Києва в складі судді Хайнацького Є. С. від 18 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів Желепи О. В., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І. від 21 січня 2025 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс (далі - відповідач, Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс про визнання незаконним віднесення до складової частини Музейного фонду України фотографій, бойових нагород та документів про нагородження та зобов'язання повернення їх спадкоємцю нагородженого.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 21 вересня 1979 року матір'ю позивача, ОСОБА_2 до Українського державного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. (теперішня назва «Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс» в тимчасове користування/на тимчасове зберігання було передано наступні предмети музейного значення, які належали батьку позивача - ОСОБА_2 : фотопортрет ОСОБА_2 1948 (1 шт.); фото групове 1942. Група радянських льотчиків 42-го авіаційного полку далекої дії 1942; посвідчення НОМЕР_1 до медалі «за оборону Радянського Заполяр'я » 24.07.1947 р.; посвідчення НОМЕР_2 до медалі « За оборону Сталінграда». 09.08. 1943 р. ; посвідчення НОМЕР_3 до медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» 11.11.1944 р.; посвідчення НОМЕР_4 до медалі «За взяття Кенігсберга». 24.07.1947 р.; посвідчення НОМЕР_5 до медалі «За оборону Москви». 21.07.1944 р.; посвідчення № НОМЕР_6 до медалі «За оборону Ленінграда». 21.07.1944 р.; грамота № НОМЕР_12 Президії Верховної ради СРСР про присвоєння звання Героя Радянського Союзу. 20.04.1948 р.; свідоцтво № НОМЕР_7 про здійснення навчального парашутного стрибка та отримання нагрудного значка № НОМЕР_15 згідно з наказом ВПС РСЧА № 28 від 07.03.1932 р. 1935 р.; Орден Леніна № НОМЕР_16; Орден Червоного Прапора № НОМЕР_8 ; Орден Червоного Прапора № НОМЕР_9 ; Орден Червоної Зірки № НОМЕР_10 ; Орден Червоної Зірки № НОМЕР_17; Орден Вітчизняної війни 1 ступеня № НОМЕР_18; медаль « Золота зірка » (муляж); медаль «За бойові заслуги» № НОМЕР_19; медаль за взяття «Кінігсберга»; медаль «За відвагу» № НОМЕР_20; медаль «За оборону Ленінграда»; медаль « За оборону Сталінграда »; медаль «За оборону Москви», медаль «За оборону Радянського Заполяр'я »; знак « Гвардія »; посвідчення № НОМЕР_11 до медалі «За відвагу». 12.10.1940.
Позивач вказував, що у зв'язку із тим, що вказані нагороди та документи не надавались в дарунок музею, він звернувся до відповідача із заявою від 28 грудня 2022 року про повернення/видачу йому, як спадкоємцю ОСОБА_2 , предметів музейного значення переданих музею на тимчасове зберігання. Своїм листом від 30 січня 2023 року № 86 відповідачем було відмовлено в поверненні зазначених предметів музейного значення, посилаючись на те, що зазначені предмети були прийняті відповідачем на постійне зберігання, пройшли всі етапи обліку та є складовою державної частини Музейного фонду України, та поверненню не підлягають.
В позовних вимогах, позивач просив визнати незаконним віднесення до складової частини Музейного фонду України вищевказаних бойових та ювілейних нагород та документів про нагородження ОСОБА_2 та зобов'язати Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс передати йому у володіння, як спадкоємця нагородженого, вищевказані бойові та ювілейні нагороди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконними віднесення до складової частини Музейного фонду України бойових та ювілейних нагород та документів про нагородження ОСОБА_2 : фотопортрет ОСОБА_2 1948 (1 шт.); фото групове 1942. Група радянських льотчиків 42-го авіаційного полку далекої дії 1942; посвідчення НОМЕР_1 до медалі «за оборону Радянського Заполяр'я » 24.07.1947 р.; посвідчення НОМЕР_2 до медалі « За оборону Сталінграда». 09.08. 1943 р. ; посвідчення НОМЕР_3 до медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» 11.11.1944 р.; посвідчення НОМЕР_4 до медалі «За взяття Кенігсберга». 24.07.1947 р.; посвідчення НОМЕР_5 до медалі «За оборону Москви». 21.07.1944 р.; - посвідчення № НОМЕР_6 до медалі «За оборону Ленінграда». 21.07.1944 р.; грамота № НОМЕР_12 Президії Верховної ради СРСР про присвоєння звання Героя Радянського Союзу. 20.04.1948 р.; свідоцтво № НОМЕР_7 про здійснення навчального парашутного стрибка та отримання нагрудного значка № НОМЕР_15 згідно з наказом ВПС РСЧА № 28 від 07.03.1932 р. 1935 р.; Орден Леніна № НОМЕР_16; Орден Червоного Прапора № НОМЕР_8 ; Орден Червоного Прапора № НОМЕР_9 ; Орден Червоної Зірки № НОМЕР_10 ; - Орден Червоної Зірки № НОМЕР_17; Орден Вітчизняної війни 1 ступеня № НОМЕР_18; медаль « Золота зірка » (муляж); медаль «За бойові заслуги» № НОМЕР_19; медаль за взяття «Кінігсберга»; медаль «За відвагу» № НОМЕР_20; медаль «За оборону Ленінграда»; медаль «За оборону Сталінграда»; медаль «За оборону Москви»; медаль «За оборону Радянського Заполяр'я »; знак « Гвардія »; посвідчення № НОМЕР_11 до медалі «За відвагу». 12.10.1940.
Зобов'язано Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс передати у володіння ОСОБА_1 наступні бойові та ювілейні нагороди та документи про нагородження ОСОБА_2 : фотопортрет ОСОБА_2 1948 (1 шт.); фото групове 1942. Група радянських льотчиків 42-го авіаційного полку далекої дії 1942; посвідчення НОМЕР_1 до медалі «за оборону Радянського Заполяр'я » 24.07.1947 р.; посвідчення НОМЕР_2 до медалі « За оборону Сталінграда». 09.08. 1943 р. ; посвідчення НОМЕР_3 до медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» 11.11.1944 р.; посвідчення НОМЕР_4 до медалі « За взяття Кенігсберга ». 24.07.1947 р.; посвідчення НОМЕР_5 до медалі «За оборону Москви». 21.07.1944 р.; - посвідчення № НОМЕР_6 до медалі «За оборону Ленінграда». 21.07.1944 р.; грамоту № НОМЕР_12 Президії Верховної ради СРСР про присвоєння звання Героя Радянського Союзу. 20.04.1948 р.; свідоцтво № НОМЕР_7 про здійснення навчального парашутного стрибка та отримання нагрудного значка № НОМЕР_15 згідно з наказом ВПС РСЧА № 28 від 07.03.1932 р. 1935 р.; Орден Леніна № НОМЕР_16; Орден Червоного Прапора № НОМЕР_8 ; Орден Червоного Прапора № НОМЕР_9 ; Орден Червоної Зірки № НОМЕР_10 ; - Орден Червоної Зірки № НОМЕР_17; Орден Вітчизняної війни 1 ступеня № НОМЕР_18; медаль « Золота зірка » (муляж); медаль «За бойові заслуги» № НОМЕР_19; медаль за взяття «Кінігсберга»; медаль «За відвагу» № НОМЕР_20; медаль «За оборону Ленінграда»; медаль «За оборону Сталінграда»; медаль «За оборону Москви»; медаль «За оборону Радянського Заполяр'я »; знак « Гвардія »; посвідчення № НОМЕР_11 до медалі «За відвагу». 12.10.1940.
Стягнуто з Національного музею історії України в Другій світовій війні. Меморіальний комплекс на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 1 073,60 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що нагороди та інші предмети ОСОБА_2 до музею передавались в тимчасове користування, на даний час вони обліковуються в інвентарній книзі основних фондів музею без правових підстав, а тому суд виснував про незаконність віднесення до складової державної частини Музейного фонду України бойових та ювілейних нагород та документів про нагородження ОСОБА_2 . Суд встановив порушення прав позивача з боку відповідача, що полягає у відмові повернути нагороди батька на першу вимогу спадкоємця.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу Національного музею історії України в Другій світовій війні. Меморіальний комплекс - залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки передача музею спірних винагород за актом прийому від 21 вересня 1779 року відбулась з порушенням визначеного порядку, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що не можна вважати, що вони передані музею на постійне зберігання.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
06 березня 2025 року через систему «Електронний суд» представник Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс - Аврамчук О. М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
У касаційній скарзі просить взяти до уваги нові докази, які не подавались до суду першої та апеляційної інстанцій, необхідність яких виникла у зв'язку з потребою у спростуванні висновків оскаржуваних судових рішень.
Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу
25 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» представник Міністерства культури та стратегічних комунікацій України - Яцишен Д. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Зазначає про безпідставність висновків судів попередніх інстанції щодо порушення процедури передачі нагород на постійне зберігання музею у зв'язку із відсутністю рішення виконкому обласної ради народних депутатів чи будь-якого іншого органу про прийняття на зберігання нагород та документів до них.
Суди попередніх інстанцій не врахували того, що предмети музейного значення були прийняті Музеєм на постійне зберігання, пройшли всі етапи обліку та є складовою державної частини Музейного фонду України, а відповідно державною власністю, зазначені предмети не підлягають відчуженню.
08 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Новік С. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування з мотивів викладених в касаційній скарзі, немає. Звертає увагу суду на те, що в судах першої та апеляційної інстанції, в будь-яких письмових або усних заявах про Указ Президії ВР СРСР № 5268-ІХ від 15 лютого 1977 року в обґрунтування своїх заперечень відповідачем не заявлялось.
19 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Новік С. В. подав до Верховного Суду додаткові пояснення по справі, відповідно до яких сторона позивача указує на те, що відповідачем лише до доповнення касаційної скарги долучено копію рішення Київської міської ради народних депутатів виконкому № 1152 від26 листопада 1968 року зі змісту якого не можна встановити того факту (обставин), що спірні предмети були передані за цим документом відповідачі для експонування та зберігання, так як відсутній будь-який документ (додаток, протокол, список, подання…) із змісту якого вбачалося б, що спірні предмети включені до списку подання на затвердження зазначеним рішенням для передачі цих предметів відповідачу.
Крім того, позивач наголошує на тому, що копія зазначеного рішення Київської міської ради народних депутатів виконкому № 1152 від 26 листопада 1968 року, як доказ, завжди перебувало у відповідача, в тому числі і на момент відкриття провадження у справі, а також протягом розгляду справи у двох попередніх інстанцій, причини що не залежали від відповідача для неможливості подання такого доказу в суді першої інстанції (в строки передбачені законом) - відсутні, та в порядку частини п'ятої статті 83 ЦПК України, до розгляду судом не приймаються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 757/7722/23-ц з Печерського районного суду м. Києва.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 21 вересня 1979 року за актом прийому № 790642 матір'ю позивача, ОСОБА_2 до Українського державного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. (теперішня назва «Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс») було передано наступні предмети музейного значення (які належали батьку позивача - ОСОБА_2 ): фотопортрет ОСОБА_2 1948 (1 шт); фото групове 1942 (1 шт.); посвідчення до медалей «За оборону Москви», «За оборону Сталінграда », «За оборону Ленінграда», «За оборону Радянського Заполяр'я » (4 шт.); свідоцтво 1932 р. (1 шт.); Орден Леніна № НОМЕР_16 (1 шт.); медаль «Золота зірка» (муляж) (1 шт.); Ордени «Червоний прапор» № НОМЕР_9, НОМЕР_8 (2 шт.); Ордени «Червона зірка» (2 гт.); Орден «Вітчизняна війна» (1 шт.); медаль «За відвагу» № НОМЕР_20 (1 шт.); медаль «За оборону Ленінграда» (1 шт.); медаль «За взяття Кенігсберга» (1 шт.); медаль «За оборону Сталінграда» (1 шт.); медаль «За оборону Радянського Заполяр'я » (1 шт.); медаль «За оборону Москви» (1 шт.); медаль «За бойові заслуги» (1 шт.); посвідчення до медалей «За взяття Кенісберга» та «за перемогу над Німеччиною» (2 шт.); грамота Героя Радянського Союзу № НОМЕР_12 (1 шт.); Знак «Гвардія» (1 шт.); сумка польова (1 шт.); фотопортрет 1944 (1 шт.).
У відповідності з переліком предметів ОСОБА_2 , що перебувають на обліку в Національному музеї історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, станом на 08 листопада 2022 року на зберіганні в музеї знаходяться наступні предмети музейного значення: фотопортрет ОСОБА_2 1948 (1 шт.); фото групове 1942. Група радянських льотчиків 42-го авіаційного полку далекої дії 1942; посвідчення НОМЕР_1 до медалі «за оборону Радянського Заполяр'я » 24.07.1947 р.; посвідчення НОМЕР_2 до медалі « За оборону Сталінграда». 09.08. 1943 р. ; посвідчення НОМЕР_3 до медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» 11.11.1944 р.; посвідчення НОМЕР_4 до медалі «За взяття Кенігсберга». 24.07.1947 р.; посвідчення НОМЕР_5 до медалі «За оборону Москви». 21.07.1944 р.; посвідчення № НОМЕР_6 до медалі «За оборону Ленінграда». 21.07.1944 р.; грамота № НОМЕР_12 Президії Верховної ради СРСР про присвоєння звання Героя Радянського Союзу. 20.04.1948 р.; свідоцтво № НОМЕР_7 про здійснення навчального парашутного стрибка та отримання нагрудного значка № НОМЕР_15 згідно з наказом ВПС РСЧА № 28 від 07.03.1932 р. 1935 р.; Орден Леніна № НОМЕР_16; Орден Червоного Прапора № НОМЕР_8 ; Орден Червоного Прапора № НОМЕР_9 ; Орден Червоної Зірки № НОМЕР_10 ; Орден Червоної Зірки № НОМЕР_17; Орден Вітчизняної війни 1 ступеня № НОМЕР_18; медаль « Золота зірка » (муляж); медаль «За бойові заслуги» № НОМЕР_19; медаль за взяття «Кінігсберга»; медаль «За відвагу» № НОМЕР_20; медаль «За оборону Ленінграда»; медаль « За оборону Сталінграда »; медаль «За оборону Москви», медаль «За оборону Радянського Заполяр'я »; знак « Гвардія »; посвідчення № НОМЕР_11 до медалі «За відвагу». 12.10.1940.
Установлено, що 29 грудня 2022 року засобами поштового зв'язку позивач звернувся до відповідача із заявою від 28 грудня 2022 року про повернення/видачу у володіння спадкоємцю предметів музейного значення переданих музею на тимчасове зберігання.
Своїм листом від 30 січня 2023 року № 86 відповідачем було відмовлено позивачу в поверненні зазначених предметів музейного значення, з посиланням на те, що зазначені предмети були прийняті відповідачем на постійне зберігання, пройшли всі етапи обліку та є складовою державної частини Музейного фонду України, та поверненню не підлягають.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до розділу V Прикінцевих Положень Закону України «Про державні нагороди України» від 16 вересня 2000 року № 1549-111 (далі - Закон № 1549-111), встановлено поширення дії цього Закону на правовідносини, пов'язані з нагородженням громадян України, удостоєних державних нагород СРСР або республік, що входили до його складу.
Так, відповідно до статті 2 Закону № 1549-111, законодавство про державні нагороди складається з Конституції України, цього Закону та Указів Президента України, що видаються відповідно до нього.
На час передачі спірних нагород до Українського державного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. (теперішня назва «Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс»), передача нагород здійснювалася на підставі «Инструкции о порядке приема в музеи страны для експонирования и хранения орденов и медалей СССР», затвердженої наказом Міністерства культури СРСР № 838 від 31 жовтня 1977 року.
Так, відповідно до пункту 1 «Инструкции о порядке приема в музеи страны для експонирования и хранения орденов и медалей СССР», ордени і медалі СРСР померлих чи посмертно нагороджених громадян та документи про їх нагородження можуть прийматись музеями для експонування і зберігання за згодою спадкоємців за рішенням Президіуму Верховної Ради СРСР, Президіумів Верховних рад союзних автономних республік, виконкомів крайових, обласних Рад народних депутатів в залежності від підпорядкування музею.
Згідно з статтею 18 Закону № 1549-111, після смерті нагородженого, за наявності спадкоємців, нагорода залишається у сім'ї померлого.
За згодою спадкоємців державні нагороди можуть бути передані на тимчасове або постійне зберігання музеям. Державні нагороди передаються музеям на підставі рішення Комісії державних нагород та геральдики за наявності відповідного клопотання музейного закладу.
Передані музеям на постійне зберігання державні нагороди спадкоємцям померлого або нагородженого посмертно не повертаються.
У разі відсутності у померлого нагородженого спадкоємців державні нагороди і документи про нагородження мають бути передані на зберігання державі.
Суд установив, що акт прийому-передачі № 790642 від 21 вересня 1979 року складений з порушенням вимог «Инструкции о порядке приема в музеи страны для експонирования и хранения орденов и медалей СССР», затвердженої наказом Міністерства культури СРСР № 838 від 31 жовтня 1977 року, оскільки в даному акті відсутня інформація про наявність рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів чи будь-якого іншого органу (в залежності від підпорядкування музею) про прийняття на зберігання нагород та документів до них ОСОБА_2 , а також не визначено на постійне чи тимчасове зберігання прийнято відповідачем перелічені у цьому акті нагороди та документи.
Таким чином, оскільки передача музею спірних нагород за актом прийому від 21 вересня 1779 року відбулася з порушенням визначеного порядку , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов до вірного висновку, що не можна вважати, що вони передані музею на постійне зберігання.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 608/621/18.
Доводи відповідача про те, що передані музею предмети є власністю державного музейного фонду України і не підлягають поверненню, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки судом вірно встановлено, що дружина померлого ОСОБА_5 не передавала нагороди та документи свого чоловіка на постійне зберігання, а лише в тимчасове користування, залишаючи за собою право повернути це майно.
Оскільки не доведена передача відповідачу на постійне зберігання державних нагород, правило встановлене статтею 18 Закону України «Про державні нагороди України» про те, що спадкоємцям померлого або нагородженого посмертно державні нагороди не повертаються, не може бути застосоване.
Доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставні, оскільки позивачем заявлено негаторний позов про повернення майна, до якого інститут позовної давності не застосовується.
Аналогічно не заслуговують на увагу доводи позивача про набуття права власності державою на спірні предмети за набувальною давністю.
Відповідно до статті 344 ЦПК України (в редакції від 01 січня 2023 року), якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Судом встановлено, що строк повернення майна в договорі не був визначений конкретною датою, відповідно спадкоємці мали право в будь-який час поставити питання про повернення майна.
Враховуючи, що до виниклих правовідносин позовна давність не застосовується, строк тимчасового зберігання державних нагород не був встановлений, відповідач не міг набути право власності на спірні предмети за набувальною давністю.
Щодо посилання відповідача на недоведеність позивачем порушення його права на спадщину, через неможливість встановити прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька та матері, то такі твердження є безпідставні та не узгоджуються з законодавством, чинним на час прийняття спадщини позивачем.
Так, відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 № НОМЕР_13 , батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 № НОМЕР_14 , мати позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР (в редакції від 18 липня 1963 року, що є аналогічною редакції 27 грудня 1996 року), спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Відповідно до статті 525 ЦК УРСР, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Відповідно до статті 526 ЦК УРСР, місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.
Відповідно до статті 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до статті 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадщина вважалася прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.
Відповідно до Витягів зі Спадкового реєстру, спадкові справи на майно ОСОБА_2 та ОСОБА_2 не заводились.
На дату смерті батьків ОСОБА_1 був зареєстрований за адресами, за якими проживали і померлі, що підтверджується відповідями Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації та Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, відповідно вступив в володіння та управління майном померлих.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України»).
Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Безпідставним є посилання в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, з огляду на наведені у цій постанові відповідні висновки Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а зазначені оскаржувані судові рішення - без змін.
Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від18 вересня 2024 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, касаційне провадження закінчено, тому, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу (з урахуванням доповнень) Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року - залишити без змін.
Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун