Справа № 636/1409/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1394/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.115 КК України
23 червня 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_10 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 27 березня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -
Вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 27 березня 2025 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця сел. Малинівка Чугуївського району Харківської області, українця, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, не одруженого, працюючого слюсарем - ремонтником ТОВ «Малинівський склозавод», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, та йому призначено покарання у виді 7 років і 6 місяців позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили, запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою згідно ухвали слідчого судді Чугуївського міського суду Харківської області від 30 грудня 2025 року та продовжений ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 26 лютого 2025 року, залишено без змін.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахується з моменту його фактичного затримання і обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою згідно ухвали Чугуївського міського суду Харківської області від 30 грудня 2024 року, тобто з 30 грудня 2024 року.
Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.
Як встановив суд, у період часу з 23 години 50 хвилин 11 грудня 2024 року до 00 години 30 хвилин 12 грудня 2024 року ОСОБА_7 перебував за місцем свого мешкання, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . В цей час до нього прийшов раніше знайомий ОСОБА_12 . Відразу між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 виник конфлікт, що стався на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, після чого у ОСОБА_7 виник злочинний умисел спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_12 . Реалізуючи свій умисел, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння та бажаючи діяти саме таким чином, ставлячи за мету умисне позбавлення життя ОСОБА_12 з мотивів особистих неприязних відносин, викликаних особистою образою, ОСОБА_7 , перебуваючи на подвір'ї свого домоволодіння, знаходячись у положенні стоячи навпроти жертви, схопив руками за горло ОСОБА_12 . Після цих дій ОСОБА_12 відштовхнув ОСОБА_7 на територію подвір'я та повалив на землю, притиснувши його вагою тіла до землі. В цей час ОСОБА_7 , маючи на меті позбавити життя ОСОБА_12 взяв до рук предмет, що знаходився під рукою, а саме - металеву кастрюлю з ручками, висотою 12,4 см., верхнім діаметром 23,5 см., нижнім діаметром 18,5 см. та почав наносити нею удари по голові ОСОБА_12 .
Внаслідок своїх протиправних дій ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_12 забиті рани в області підборіддя зліва, в лівій виличній області, в області чола зліва, в області лівої надбрівної дуги які утворитись від ударної дії тупого твердого предмета з обмеженою контактною поверхнею, що мав виражене ребро та відповідно до висновку судово-медичної експертизи №12-17/1075-Чт/24 від 18 січня 2025 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'ю. Після цього ОСОБА_7 , взявши до рук тупий предмет з обмеженою поверхнею який ймовірніше за все, мав невиражене дещо округлене ребро або форму циліндру та завдав ним не менше трьох ударів по голові ОСОБА_12 , в результаті чого спричинив наступні ушкодження, а саме: відкриту черепно-мозкова травму у вигляді забитих ран в потиличній області, крововиливів м'яких покровів голови зі сторони їх внутрішньої поверхні в потиличній області та в лівій скронево-тім?яно-потиличній області, уламкових переломів потиличної кістки з переходом на ліву скроневу кістку ліворуч, лінійного перелому тім'яних кісток, правої скроневої кістки та правої клиноподібної кістки, множинних розривів твердої мозкової оболонки в області переломів кісток, крововиливів під м'які мозкові оболонки по конвексітальним поверхням головного мозку, розтрощення, потиличної і частково тім'яної частки лівої півкулі головного мозку, з зовнішньою кровотечею, що привело до розладу мозкового кровообігу і стало безпосередньою причиною смерті гр. ОСОБА_12 . Відкрита черепно-мозкова травма по ступеню тяжкості має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя. Таким чином, між травмою голови і настанням смерті є прямий причинний зв'язок, так як вона стала безпосередньою причиною смерті ОСОБА_12 . Окрім того у ОСОБА_12 встановлені наступні ушкодження: синці в області в лівій навколоочній області, синець в правій навколоочній області, синець на лівій кисті, синець в області лівого передпліччя, ці ушкодження могли утворитися від механічної дії тупого твердого предмета (предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею, індивідуальні властивості якого (яких) в ушкодженнях не відобразилися, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров?я чи незначної втрати працездатності. Усі ушкодження на тілі ОСОБА_12 мають ознаки зажиттєвого походження та утворилися незадовго до настання смерті у швидкій послідовності одне за іншим. ОСОБА_12 було нанесено більше 12 ударів с достатньою силою для їх утворення.
На зазначений вирок суду першої інстанції прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_11 та потерпілою ОСОБА_10 подані апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_11 просить вирок суду скасувати, у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.115 КК України у виді позбавлення волі строком на 12 років.
В іншій частині вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 27 березня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Зазначає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, однак, призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_10 просить вирок стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.1 ст.115 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 років.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Зазначає, що судом не враховано характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, оскільки обвинувачений після настання смерті потерпілого намагався його приховати та уникнути відповідальності. На думку апелянта, судом першої інстанції необґрунтовано визнано обставиною, яка пом'якшує покарання, щире каяття, оскільки у матеріалах провадження відсутні такі дані. Звертає увагу на те, що обвинувачений після вчиненого кримінального правопорушення, переховував вбитого, сховав та знищив знаряддя вбивства, наніс більше 12 ударів ОСОБА_12 різними предметами з достатньою силою та особливою жорстокістю, до затримання поліцією про події вчиненого злочину правоохоронні органи не повідомляв, матеріальної та моральної шкоди потерпілій не відшкодував.
Обвинувачений ОСОБА_7 подані заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких міститься прохання про залишення без змін вироку суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи прокурора та потерпілої ОСОБА_10 , які підтримали апеляційні скарги, та вважали за необхідне призначити обвинуваченому більш суворе покарання, думку потерпілої ОСОБА_9 , яка також підтримала апеляційні скарги, обвинуваченого та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які вважали вирок суду законним та обґрунтованим та просили апеляційні скарги залишити без задоволення, перевіривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду щодо фактичних обставин справи у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, які в суді першої інстанції сторонами не заперечувались і відносно яких, відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України, докази не досліджувались, колегія суддів, на підставі ч.2 ст. 394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряє.
Доводи прокурора та потерпілої, викладені в апеляційних скаргах, щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Серед завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру та прийнято законне рішення як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
Із цією вимогою кореспондуються вимоги ч.1 ст.370 КПК України про ухвалення компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
У частині 2 ст. 65 КК України зазначено, що, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а, згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
Із роз'яснень щодо правильного та однакового застосування зазначених вище положень закону України про кримінальну відповідальність, які містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» вбачається, що, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м'якого покарання.
Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі Довженко проти України) зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є особливо тяжким злочином, особу обвинуваченого, який виключно позитивно характеризується за місцем проживання та останнім місцем роботи, на обліку у лікарів нарколога не перебуває, перебував на обліку у лікаря-психіатра до 2024 року з діагнозом - емоційно-нестабільний тип особистості, вчинив кримінальне правопорушення вперше, а також його вік.
Судом першої інстанції також врахований висновок судово-психіатричного експерта №83 від 03 січня 2025 року, згідно з яким ОСОБА_7 на теперішний час хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не виявляє. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає вчинене правопорушення, ОСОБА_7 перебував поза хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Відповідно до свого психічного стану застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Обставинами, які пом'якшують ОСОБА_7 покарання, відповідно до ст.66 КК України, судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які обтяжують обвинуваченому покарання, відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
На переконання колегії судді з оскаржуваного вироку вбачається, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, судом першої інстанції не повністю виконано вимоги вищенаведених норм закону, та, вирішуючи питання щодо міри покарання, не в повній мірі враховано ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, особу обвинуваченого та його поведінку після вчинення злочину, що має правове значення при виборі заходу примусу, і по суті не вмотивував, чому вважає за можливе досягти мети покарання при його призначенні у виді позбавлення волі на майже мінімальний строк, передбачений санкцією ч.1 ст.115 КК України.
Так, судом першої інстанції належним чином не враховано поведінку обвинуваченого, яка передувала вчиненню злочину, наявність конфлікту між обвинуваченим та потерпілим, спосіб вчинення злочину, а також поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 після вчинення умисного вбивства та намагання приховати сліди злочину, що також підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння та вкрай негативно характеризує особу обвинуваченого.
Відповідно до ст. ст.3, 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при призначенні ОСОБА_7 міри покарання, приближеної до мінімальної межі санкції ч.1 ст.115 КК України, суд першої інстанції не врахував думку потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які просили призначити покарання у виді 12 років позбавлення волі.
Крім того, в суді апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_10 зазначила, що ОСОБА_7 після вчинення вбивства вивіз тіло її брата в посадку на окраїну населеного пункту, яке було знайдено іншими особами тільки через 3 тижні, та, щоб заплутати сліди, залишив біля нього військовий одяг. Зазначила, що обвинувачений не приносив своїх вибачень, матеріальної та моральної шкоди не відшкодував.
Більш того, під час апеляційного розгляду обвинувачений пояснив, що у нього не було іншого способу припинити конфлікт з потерпілим, ніж вбити останнього.
Тобто, на протязі тривалого часу після вчиненого злочину, а саме з 12 грудня 2024 року, обвинувачений так і не зробив для себе необхідних висновків, та не засуджує свої дії щодо умисного протиправного заподіяння смерті потерпілого, а тому ці обставини вказують на відсутність позитивної тенденції в поведінці обвинуваченого.
Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.115 КК України у виді позбавлення волі майже в мінімальному розмірі в даному випадку не є необхідним і достатнім для його виправлення та не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, а також меті покарання, якою є запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.
Згідно з ч.2 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Таким чином невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості відповідно до ст.ст.409, 414 КПК України є підставами для скасування вироку в суді апеляційної інстанції.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 , колегія суддів приймає до уваги конкретні обставини кримінального правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого умисного злочину, яке, відповідно до ст.12 КК України, є особливо тяжким злочином, та його суспільну небезпеку, а також відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем свого мешкання та останнім місцем роботи, на обліку у лікаря- нарколога не перебуває, до 2024 року перебував на обліку у лікаря-психіатра з діагнозом емоційно-нестабільний тип особистості.
Відповідно до ст.66 КК України, обставинами, що пом'якшують обвинуваченому покарання, колегія суддів визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Відповідно до ст.67 КК України, обставин, що обтяжують обвинуваченому покарання, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів бере до уваги вищезазначені пояснення обвинуваченого, який не засуджує свої протиправні дії під час вчинення злочину, та думку потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які просили призначити більш суворе покарання, а також обставини вчинення кримінального правопорушення, поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 , як до, так і після вчинення злочину, наслідки, які призвели до смерті потерпілого.
При призначенні покарання суд апеляційної інстанції також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, у справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
У зв'язку з викладеним, колегія вважає, що доводи апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_10 знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому наявні достатні підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_7 більш суворого покарання за ч.1 ст.115 КК України, ніж призначено судом першої інстанції, але в іншому розмірі, ніж зазначено в апеляційних скаргах сторони обвинуваченого, яке у даному випадку буде пропорційним, тобто необхідним, справедливим та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Будь-яких законних підстав для пом'якшення ОСОБА_7 покарання, в тому числі призначеного із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегією суддів не встановлено, оскільки матеріали цього кримінального провадження не містять пом'якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Цих відомостей не надано стороною захисту і під час апеляційного розгляду.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора та потерпілої підлягає частковому задоволенню, а вирок суду в частині призначення покарання скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового вироку.
Поряд з цим належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 27 березня 2025 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - скасувати.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.115 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років.
В решті вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 27 березня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Вирок набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий -
Судді: