Справа № 615/2295/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1448/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ст.336 КК України
23 червня 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові у режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Валківського районного суду Харківської області від 14 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нукус Республіка Узбекистан, узбека, громадянина України, із початковою середньою освітою, одруженого, що працює електротехнологічним працівником в ТОВ «Навчально-курсовий центр «Будмашоснова», раніше не судимий, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,-
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.
В силу ст.75 КК України, від відбування покарання обвинуваченого ОСОБА_7 звільнено з випробуванням строком на 1 рік.
На підставі ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Як встановив суд, ст.65 Конституції України встановлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05:30 24.02.2022 на території України запроваджено воєнний стан, строк дії якого продовжено до 09.05.2025.
Згідно із ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022, затвердженого ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, з 24.02.2022 на території України оголошено загальну мобілізацію.
За змістом ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися, зокрема, військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках.
На виконання ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
ОСОБА_7 , як військовозобов'язаний, з 18.09.2024 перебуває на військовому обліку у запасі в ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - РТЦК).
18.09.2024 ОСОБА_7 прибув до РТЦК, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , для встановлення військово-облікових даних, отримав направлення на медогляд, який пройшов 18.09.2024 у військово-лікарській комісії КНП «Валківська ЦРЛ», визнаний здоровим та придатним до військової служби.
В цей же день, 18.09.2024, ОСОБА_7 отримав повістку про призов на військову службу за мобілізацією та направлений до в/ч НОМЕР_1 , проте для направлення до військової частини за повісткою о 17:00 не з'явився.
В заяві від 03.10.2024 власноручно написав про відмову від призову на військову службу під час мобілізації, чим порушив порядок комплектування ЗСУ та вимоги ст.65 Конституції України, ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 просить вирок суду першої інстанції скасувати, у зв'язку з неправильним засотсуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню - ст.75 КК України, що потягло за собою неправильне та безпідставне звільнення від відбування покарання та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ст.336 КК України у виді 3 років позбавлення волі.
Зазначає, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, у зв'язку з чим призначення законного та достатнього покарання за ст.336 КК України, є актуальним питанням в період воєнного стану країни, тому виправлення ОСОБА_7 неможливе без ізоляції від суспільства. Звертає увагу на те, що поведінка ОСОБА_7 свідчить лише про усвідомлення ним факту вчинення кримінального правопорушення та намагання уникнути реального покарання за вчинене діяння. Особиста позиція щодо уникнення мобілізації до лав Збройних Сил України залишається вирішальним мотивом у його планах на майбутнє.
Захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_8 подані заперечення, в яких міститься прохання про залишення апеляційної скарги прокурора на вирок Валківського районного суду Харківської області від 14 квітня 2025 року у справі №615/2295/24 без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а також думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, які просили вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду щодо фактичних обставин справи у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, які в суді першої інстанції сторонами не заперечувались і відносно яких, відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України, докази не досліджувались, колегія суддів, на підставі ч.2 ст. 394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряє.
Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням доводів поданої апеляційної скарги прокурора, конкретних обставин справи, а також фактичного змісту вироку, не в повній мірі виконав вимоги ст.65 КК України.
Так, згідно ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Обов'язковою умовою застосування цього кримінально-правового інституту, що належить до дискреційних повноважень суду, є сукупність обставин, які б із достатньою переконливістю свідчили про можливість виправлення особи без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на відомостях про вчинене кримінальне правопорушення, характер суспільно небезпечного діяння та обстановку його вчинення, зміст протиправної поведінки та інші обставини, які впливають на встановлення його тяжкості.
Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, спосіб життя, соціальні зв'язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.
Призначаючи вид та розмір покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, відноситься до нетяжких злочинів, а також відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, узбек, малограмотний - 4 класи освіти, оскільки працював не офіційно в колгоспі, на території України проживає з 1995 року, громадянство України отримав у 2011 році, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, скарг щодо його неправомірних дій до міської ради не надходило, інформація щодо кола спілкування з особами з антисоціальною поведінкою відсутня, одружений, має дорослого сина, на утриманні матір ОСОБА_10 , 1956 р.н., яка має хронічне захворювання - цукровий діабет, перелом ноги, у зв'язку з чим потребує постійного догляду, на цей час офіційно працевлаштований, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому, відповідно до ст.66 КК України, суд врахував визнання вини, щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
Крім того, судом першої інстанції врахована довідка РТЦК №231 від 06 березня 2025 року, згідно якої ОСОБА_7 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.9 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: постійний догляд за матір'ю, на строк до 09 травня 2025 року.
При цьому, суд першої інстанції взяв до уваги висновки досудової доповіді органу пробації, згідно з яким ОСОБА_7 відповідно до реєстру боржників від 05 березня 2025 року має несплачені борги, що свідчить про потребу в додаткових коштах на задоволення базових потреб. Послугу соціального супроводу та інші соціальні послуги згідно Державних стандартів не отримував, повідомлень щодо факту вчинення насильства в сім'ї не надходило, сам не звертався. Ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінено як середній. Ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб - також середній. Враховуючи інформацію, що характеризує особу обвинуваченого за місцем проживання та роботи, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, середню ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення, уповноважений орган з питань пробації вважає можливим його виправлення без ізоляції від суспільства. У разі, якщо суд дійде висновку про звільнення його від відбування покарання з випробуванням, уповноважений орган з питань пробації пропонує, обов'язків, визначених ч.1 ст.76 КК України, додатково покласти на нього обов'язок, передбачений п.2 ч.3 ст.76 КК України.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на рівні мінімальної межі, передбаченої санкцією ст.336 КК України, та вважав можливим звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що виправлення обвинуваченого можливе без його ізоляції від суспільства з огляду на наступне.
Такий підхід при призначенні покарання, з урахуванням насамперед фактичних обставин справи та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає таким, що не відповідає вимогам процесуального закону і тим критеріям які наведені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Зокрема, суд першої інстанції недостатньо врахував суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення,оскільки в період воєнного стану при оголошеній загальній мобілізації умисно проігнорував свій конституційний обов'язок по захисту Батьківщини, а також те, що на території України введений воєнний стан, у зв'язку з чим, дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, тому призначене судом покарання із застосуванням ст.75 КК України не сприятиме його меті щодо виправлення та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень в умовах воєнного стану, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Судом першої інстанції не у повному обсязі враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 , вчинивши кримінальне правопорушення, передбачене ст.336 КК України, нівелює важливість виконання конституційного обов'язку іншими співгромадянами. Виправдовуючи свою позицію також необхідністю допомоги своїй матері, 1956 року народження, обвинувачений тим самим перекладає обов'язок із захисту Вітчизни, у тому числі й своїх рідних, на інших співгромадян, порушуючи тим самим принцип рівності прав та обов'язків.
При цьому відповідно до ст.65 Конституції України та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Умисне ухилення від такого обов'язку під час воєнного стану створює негативні наслідки та тенденції в суспільстві, підриває обороноздатність держави.
Таким чином, на переконання колегії суддів, покарання за вчинене кримінальне правопорушення повинно бути співмірним спричиненим наслідкам та таким, що гарантує адекватне реагування на загрозу національної безпеки держави.
Колегія суддів також бере до уваги те, що ОСОБА_7 , будучи військовозобов'язаним, повідомленим у передбаченому законом порядку про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час загальної мобілізації, достовірно знаючи про загальну мобілізацію, визнаний придатним до військової служби, 18 вересня 2024 року отримав повістку про призов на військову службу за мобілізацією та направлений до в/ч НОМЕР_1 , проте для направлення до військової частини за повісткою о 17:00 не з'явився. У заяві від 03 жовтня 2024 року власноручно написав про відмову від призову на військову службу під час мобілізації, чим порушив порядок комплектування ЗСУ та вимоги ст.65 Конституції України, ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Тобто, з у рахуванням вищенаведеної мети покарання, колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням не може запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Згідно п.п.2, 4 ч.1 ст.420 КПК України, необхідність застосування більш суворого покарання та неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання є підставою для скасування судом апеляційної інстанції вироку суду першої інстанції і ухвалення свого вироку.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне вирок в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання в межах санкції ст.336 КК України, а саме у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям.
Дослідженням відомостей про особу обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_7 раніше не судимий, одружений, має дорослого сина, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є військовозобов'язаним, придатним до проходження військової служби у Збройних Силах України.
Вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ст.336 КК України, є умисним, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до нетяжких злочинів.
Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 , колегія суддів визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують покарання, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.
Крім того, колегія суддів враховує наявність у обвинуваченого матері, 1956 року народження, яка має хронічне захворювання - цукровий діабет та потребує допомоги. Однак, на час розгляду апеляційної скарги прокурора обвинувачений ОСОБА_7 відстрочки з вказаних підстав не має. Більш того, обвинувачений ОСОБА_7 одружений та має повнолітнього сина, які мають змогу здійснювати за матір'ю обвинуваченого догляд.
Колегією суддів також враховується і досудова доповідь Богодухівського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області від 05 березня 2025 року, згідно якої, ймовірність вчинення повторного правопорушення та ймовірність небезпеки для суспільства, у тому числі, для окремих осіб, оцінюється як середня, однак, у цьому випадку, це жодним чином не зменшує суспільно небезпеку вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення.
Більш того, у судовому засіданні Харківського апеляційного суду від 23 червня 2025 року обвинувачений зазначив, що він тільки влаштувався на роботу, але не офіційно, та почав фінансово допомагати матері, однак, на підтвердження цих відомостей сторона захисту не надала жодних документів. Отже, достовірних відомостей про наявність у ОСОБА_7 законних джерел доходу матеріали кримінального провадження не містять, та стороною захисту не надано і під час апеляційного розгляду.
Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Крім того, колегія суддів враховує підвищену суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, яке хоча є і нетяжким злочином, але вчинення якого, яке полягає у відмові від захисту Батьківщини, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, та в умовах воєнного стану є неприпустимою.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України.
Колегія суддів враховує характер та значний ступінь суспільної небезпечності вчиненого ОСОБА_7 діяння, що обумовлено нагальними потребами держави в захисті її суверенітету і територіальної цілісності у зв'язку відкритою військовою агресією, неможливістю боротьби з подальшим вчиненням таких кримінальних правопорушень іншими особами у випадку м'якості призначеного покарання, що призведе до свідомого та відвертого ігнорування особами, які підлягають мобілізації, отриманого письмового повідомлення про необхідність несення військової служби, що негативно вплине на стан укомплектованості військових частин, а отже і обороноздатності всієї країни.
Суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини кримінального провадження, наведені вище дані про особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, і вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 і попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень призначити йому покарання в мінімальних межах санкції, передбаченої ст.336 КК України, але з реальним його відбуттям.
Отже, аналізуючи доводи апеляційної скарги прокурора про необґрунтоване застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України, колегія суддів знаходить їх слушними, оскільки злочин пов'язаний із ситуацією, яка наразі склалася в країні, збройною агресією рф та конституційним обов'язком кожного громадянина, ОСОБА_7 вчинив умисний нетяжкий злочин, але який створює в очах громадян та суспільства в цілому, негативне враження безладдя, безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що свідчить про значну суспільну небезпечність такого кримінального правопорушення.
Зазначені вище обставини унеможливлюють виправлення обвинуваченого без реального відбуття покарання в умовах ізоляції від суспільства.
Тобто, з урахуванням вищенаведеної мети покарання, колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням не може запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 15 листопада 2023 року (справа№641/1067/23, провадження №51-5308км23), від 19 березня 2024 року (справа №676/4559/22, провадження №51-5696км23), від 03 грудня 2024 року (справа №591/6556/23, провадження №51-2412км24), в яких зазначено про недопустимість призначення покарання із застосуванням ст.75 КК України обвинуваченим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ст.336 КК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні вироку судом першої інстанції, з урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_7 необґрунтовано було звільнено від відбування покарання з випробуванням, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого, що згідно з п.п.2, 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, є підставою для його скасування та ухвалення судом апеляційної інстанції нового вироку.
У зв'язку з наведеним, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок районного суду скасуванню в частині призначення покарання з ухваленням нового вироку.
Будь-яких законних підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегією суддів не встановлено, оскільки у кримінальному провадженні не встановлено наявність таких пом'якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
Поряд з цим належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Валківського районного суду Харківської області від 14 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ст.336 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_7 рахувати з дня фактичного його затримання в порядку звернення вироку до виконання.
В решті вирок Валківського районного суду Харківської області від 14 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий -
Судді: