Справа №610/1069/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1404/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: запобіжні заходи
Іменем України
23 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 12 травня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , -
встановила:
Вказаною ухвалою запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111-2, ч. 2 ст. 114-2 КК України, продовжено на строк 60 днів, тобто по 10 липня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції обвинувачений в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 12 травня 2025 року, змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, особисте зобов'язання, зважаючи на погіршення стану здоров'я в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», неможливості отримати належної медичної допомоги.
Також ОСОБА_8 просив врахувати те, що він є інвалідом війни 2 групи, має 3 контузії, майже не чує та погано бачить.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що ризики, на які посилається прокурор у своєму клопотанні, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення обвинуваченого та захисника, які підтримли доводи апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 була заслухана думка прокурора, обвинуваченого та його захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції дійшов висновку про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам, передбачених п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які ґрунтуються на тяжкості кримінального правопорушення і тяжкості покарання, що загрожує у разі визнання обвинуваченим винуватим в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, які є тяжким та особливо тяжким злочинами в сфері злочинів проти основ національної безпеки України. Судом враховано, що обвинувачений раніше судимий, зокрема за вчинення тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України, має повну вищу освіту, є особою з інвалідністю 2-ї групи, розлучений.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, передбачених ч. 1 ст. 111-2, ч. 2 ст. 114-2 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжкого та особливо тяжкого злочинів, за найтяжче передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої. Вивченням особи ОСОБА_8 встановлено, що останній раніше притягувався до кримінальної відповідальності, за злочин проти життя та здоров'я особи, передбачений ч. 2 ст. 127 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та був звільнений від його відбування з випробуванням на 3 роки,розлучений, офіційно не працевлаштований, неповнолітніх дітей на утриманні не має, має інвалідність 2 групи, за місцем проживання характеризується в цілому посередньо, зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживав у м. Харкові.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Також суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Щодо доводів обвинуваченого з приводу його непричетності до інкримінованих злочинів, а також фальсифікації матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Переглядаючи ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою в порядку статті 422-1 КПК України, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надавати оцінку зібраним доказам, показанням свідків, що є завданням перш за все суду першої інстанції, який здійснює судовий розгляд відповідного кримінального провадження. На даній стадії провадження, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, перевіряти наявність складу кримінального правопорушення.
Оцінку законності отримання доказів стороною обвинувачення має надати суд першої інстанції за результатами судового провадження, оцінивши всі докази як окремо, так і в їх сукупності.
У зв'язку із наведеним, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надавати оцінку обставин, на які посилається обвинувачений.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги доводи обвинуваченого щодо його віку та стану здоров'я. Разом з тим, доказів, які б свідчили про неможливість утримання обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора за станом здоров'я, неможливість отримання ним належної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора, суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом першої інстанції необґрунтованого рішення.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення.
Ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 12 травня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: