463/216/25
2/465/3204/25
про самовідвід
24.06.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі головуючого судді Величка О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, про відшкодування шкоди, спричиненої судом і посадовими особами органів державної влади в Україні, -
У провадженні Франківського районного суду м. Львова перебуває цивільна справа №463/216/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, про відшкодування шкоди, спричиненої судом і посадовими особами органів державної влади в Україні.
Вказана справа надійшла до Франківського районного суду м. Львова для розгляду із Залізничного районного суду м. Львова на підставі розпорядження №6/216/2025 від 18.06.2025 року у зв'язку із тим, що після задоволення самовідводів неможливо сформувати склад суду у даній справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 передано для розгляду судді Франківського районного суду м. Львова Величку О.В.
24.06.2025 року суддею Франківського районного суду м. Львова Величком О.В. подано заяву про самовідвід від розгляду даної цивільної справи. Заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 заявив вимоги про відшкодування шкоди, спричиненої йому судом і посадовими особами органів державної влади в Україні, в тому числі суддями Львівського апеляційного суду Савуляком Р.В., Мікуш Ю.Р., Приколотою Т.І. та Цяцяком Р.П. Водночас суддя Франківського районного суду м. Львова Величко О.В. впродовж тривалого часу, до призначення на посаду судді місцевого суду, працював помічником судді, помічником заступника голови та помічником голови Апеляційного суду Львівської області, а в подальшому - Львівського апеляційного суду, відповідно, в межах своїх службових обов'язків був поєднаний із вищевказаними суддями спільним місцем праці, а тому, не може бути суб'єктивно вільним в оцінці обставин, пов'язаних із діяльністю останніх та здійсненням ними правосуддя. Таким чином, будучи внутрішньо пов'язаним своєю попередньою трудовою діяльністю із суддями апеляційної інстанції, дії яких, на переконання позивача, спричинили йому моральну шкоду, та зважаючи на те, що прийняття рішення у справі за позовом Дерка П.Є. вимагатиме від головуючого у справі судді формулювання висновків по суті доводів і вимог позивача, в тому числі, щодо дій суддів Львівського апеляційного суду, з якими головуючий суддя спільно працював в апеляційній інстанції, суддя вважає, що у даній справі слід прийняти рішення про самовідвід. На переконання судді, в наведеному вбачається раціональний зміст, адже виключення будь-яких сумнівів в об'єктивності та неупередженості судді є важливою гарантією для учасників справи на доступ до правосуддя та розгляд їх справи безстороннім судом, при цьому, заявити про наявність обставин, які мають вплив у суб'єктивній сфері на безсторонність суду, що здійснює розгляд справи, та прийняти рішення про самовідвід за вказаних обставин є обов'язком судді.
Так, згідно з ч. 1 ст. 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Згідно з ч.1 ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 8 ст. 40 ЦПК України суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищезазначене, суд не повідомляв учасників справи про вирішення питання про самовідвід судді у даній справі.
Вивчивши наявні матеріали справи та подану заяву про самовідвід, суддя звертає увагу на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (п. 1 ст. 6).
Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною. У статті 17 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Заявляючи про самовідвід у справі, суддя керувався також усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема пунктом 56 рішення ЄСПЛ від 06.03.2018 року у справі «Михайлова проти України», в якому Суд нагадує, що «безсторонність», як правило, означає відсутність упередженості або необ'єктивності, а її існування або відсутність можуть встановлюватися різними шляхами. Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 повинно встановлюватися згідно із: суб'єктивним критерієм, при якому мають ураховуватись особисті переконання та поведінка конкретного судді (тобто, чи мав суддя будь-які особисті упередження або чи був він об'єктивним у цій справі); та об'єктивним критерієм, тобто шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд (та, серед інших аспектів, його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справі «Моріс проти Франції» (Morice v. France), заява № 29369/10, пункт 73). За суб'єктивний критерій повинні братися до уваги особисті переконання і поведінка певного судді. У контексті об'єктивного критерію, крім поведінки судді, слід визначити, чи існують переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його або її безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у відповідній справі обґрунтована причина побоюватися, що конкретний суддя або орган, який засідає в якості суду, є небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати таке побоювання об'єктивно обґрунтованим (там само, пункт 76). Об'єктивний критерій в основному стосується ієрархічних чи інших зв'язків між суддею та іншими учасниками провадження. У зв'язку з цим навіть зовнішні прояви мають певну важливість, або, іншими словами, «правосуддя має не лише здійснюватися, має бути видно, що воно здійснюється».
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошує, що такі правила виражають заінтересованість національного законодавця з приводу усунення всіх обґрунтованих сумнівів щодо неупередженості відповідного судді чи суду, та є спробою забезпечити неупередженість шляхом усунення причин таких проблем. Окрім забезпечення відсутності фактичної упередженості, вони спрямовані на усунення будь-якого прояву небезсторонності, і таким чином сприяють підвищенню довіри, яку суди мають вселяти громадськості у демократичному суспільстві. Отже, ЄСПЛ вказав, що будь-який суддя, стосовно якого є законні підстави для побоювань у відсутності неупередженості, повинен взяти самовідвід (рішення ЄСПЛ у справі «Паунович проти Сербії» (№54574/07).
Відповідно до п. 12 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів, при винесенні судових рішень, у відношенні сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від будь-яких зв'язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що впливають на здатність судді приймати незалежне рішення. Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси визначеної сторони в якому-небудь спорі. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки зі сторони сторін в конкретному розгляді, але і зі сторони суспільства в цілому. І суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв'язку, упередженості або впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача. Інакше довіру до незалежної судової влади буде підірвано.
Вищезазначене кореспондується із пунктом 2.5. Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року № 2006/23, відповідно до яких суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Враховуючи обставини, наведені в заяві судді про самовідвід, та факт тривалої праці головуючого у справі судді із суддями апеляційної інстанції, дії яких, на переконання позивача ОСОБА_1 , спричинили йому моральну шкоду, про відшкодування якої позивачем заявлено у позовній заяві, а також з метою недопущення будь-яких сумнівів в позивача, інших учасників справи та сторонніх спостерігачів щодо об'єктивності, безсторонності і неупередженості судді в ході розгляду справи та вирішення спору, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення самовідводу судді Величка О.В. у цивільній справі № 463/216/25.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 36, 39, 40, 247 ЦПК України, суд -
Задоволити заяву судді Франківського районного суду м. Львова Величка О.В. про самовідвід у розгляді цивільної справи № 463/216/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, про відшкодування шкоди, спричиненої судом і посадовими особами органів державної влади в Україні.
Матеріали справи № 463/216/25 передати до загальної канцелярії Франківського районного суду м. Львова на повторний автоматизований розподіл для визначення судді у порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Величко О.В.