24 червня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2910/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 01.01.2016 по 15.09.2016, з 18.09.2017 по 28.02.2018 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць);
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 01.03.2018 по 10.08.2018, з 15.07.2022 по 13.02.2025 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (базовий місяць);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період за періоди з 01.01.2016 по 15.09.2016, з 18.09.2017 по 28.02.2018 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період за періоди з 01.03.2018 по 10.08.2018, з 15.07.2022 по 13.02.2025 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (базовий місяць).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, згідно з пунктами 5, 9 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Однак усупереч наведеним нормам позивачем у позовній заяві не зазначено жодних обґрунтувань протиправності бездіяльності відповідача в частині позовних вимог, які стосуються індексації грошового забезпечення за період з 15 липня 2022 року по 13 лютого 2025 року із застосуванням базового місяця березень 2018 року. Не наведено позивачем у позові і жодних норм законодавства, які, на його думку, були порушені відповідачем при допущенні оскаржуваної бездіяльності у зазначений період.
Крім цього згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строки звернення до адміністративного суду передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Як свідчать обставини даної справи, спір у ній виник у зв'язку з неналежною, на думку позивача, виплатою йому індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з 01 січня 2016 року по 15 вересня 2016 року, з 18 вересня 2017 року по 28 лютого 2018 року, з 01 березня 2018 року по 10 серпня 2018 року та з 15 липня 2022 року по 13 лютого 2025 року.
Відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно оцінювати як вимоги про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 Кодексу законів про працю України, яка містить спеціальні для даних спірних правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року Кодексу законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, внесенням до статті 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Однак, п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року.
Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами КМУ від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423. Востаннє цей строк був продовжений Постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383 до 30 червня 2023 року і згідно з Постановою КМУ №651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.
Аналіз статті 233 Кодексу законів про працю України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України дає підстави дійти висновку, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 Кодексу законів про працю України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 Кодексу законів про працю України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 Кодексу законів про працю України, був “прив'язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Такого ж підходу дотримався Верховний Суд в постанові від 12.09.2024 у справі №200/5637/23 з аналогічних правовідносин.
Відповідно, починаючи з 19 липня 2022 року для звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоплачених сум заробітної плати передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ. Поряд з цим такий тримісячний строк для звернення з таким позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте, на підставі пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України, був продовжений до 30 червня 2023 року.
Протягом усього цього періоду позивач мав право у межах строку звернутися до суду з позовом щодо невиплати йому грошового забезпечення у належному розмірі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2023 року по справі №990/139/23 сформулювала висновок, що у зв'язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року (справа №460/21394/23) відступив від висновків, викладених у раніше ухвалених постановах, та висловив нову правову позицію щодо застосування статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати (в частині періоду до 19 липня 2022 року), а саме: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що до даних спірних правовідносин, які охоплюють період з 19 липня 2022 року по 13 лютого 2025 року, підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України.
Суд зауважує, що виплата основних та додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби є періодичним платежем, який виплачується щомісяця. А тому позивач, отримуючи грошове забезпечення у період з 19 липня 2022 року по 13 лютого 2025 року, мав можливість дізнатися про порушення свого права щодо виплати грошового забезпечення у зменшеному розмірі.
До цього суд звертає увагу на те, що згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 31 березня 2021 року по справі №240/12017/19, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Як вбачається зі змісту позову та доданих до нього матеріалів, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 лютого 2025 року №167-ОС ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 14 лютого 2025 року. Справи та посаду здав 12 лютого 2025 року.
Дослідженням змісту довідки-доведення про грошове забезпечення та інші доходи, нараховані при звільненні ОСОБА_1 , судом встановлено, що з такою довідкою позивача було ознайомлено 13 лютого 2025 року, про що міститься відповідна відмітка з його підписом. При цьому у вказаній довідці міститься інформація про суми нарахованої індексації грошової забезпечення за період проходження у військовій частині НОМЕР_1 .
Враховуючи викладене, перебіг строку звернення до адміністративного суду з цим позовом (в частині позовних вимог, що охоплює період з 19 липня 2022 року по 13 лютого 2025 року) почався з 14 лютого 2025 року - наступного дня з дати ознайомлення позивача з довідкою-доведенням про грошове забезпечення та інші доходи, нараховані при звільненні.
Отже, строк, протягом якого позивач мав право звернутися до суду з цим позовом у межах, установлених законом, тривав з 14 лютого 2025 року по 14 травня 2025 року.
Проте даний позов подано до суду лише 20 червня 2025 року (згідно відбитку штампу вхідної кореспонденції Чернівецького окружного адміністративного суду).
Відповідно, суд приходить до висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України, в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19 липня 2022 року по 13 лютого 2025 року включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (базовий місяць) та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо нарахування та виплати такої індексації грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Проте всупереч наведеним нормам позивачем до позову не було додано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску цього строку та не подано відповідних доказів.
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення даної позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання позовної заяви у відповідності до вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, та шляхом подання заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду й доказів поважності причин його пропуску.
3. Роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк