Справа № 500/2925/25
23 червня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.03.2025 № 192650012959 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за винятком підтвердженого страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 13.11.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи в Республіці Польща - 06 років 09 місяців 15 днів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що їй протиправно відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на недостатність страхового стажу. Позивач зазначає, що органом ПФУ протиправно та необґрунтовано, під час вирішення питання щодо призначення пенсії, відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 10.10.2015 по 27.02.2016, 04.04.2016 по 31.12.2016, 23.01.2017 по 28.02.2017, 03.04.2017 по 31.07.2017, 07.08.2017 по 27.08.2017, 03.04.2018 по 18.09.2019, 21.10.2019 по 11.02.2020, 02.07.2020 по 31.08.2020, 01.11.2020 по 31.12.2022, 01.01.2023 по 31.08.2023, 10.01.2024 по 13.01.2024, 22.01.2024 по 31.03.2024, 01.04.2024 по 30.04.2024, 10.06.2024 по 21.07.2024. За доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу не враховано періоди роботи в Республіці Польща з 2015 по 2024 роки, у сукупності 06 років 09 місяців 15 днів, незважаючи на наявність формуляр-зв'язку підтвердження стажу роботи, набутого на території Республіки Польща.
З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просила задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, подавши до суду відзив на позовну заяву, з якого слідує, що відповідач заперечує проти зарахування страхового стажу, набутого позивачкою на території Республіки Польща, у разі призначення пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В обґрунтування заперечень зазначено, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії, оскільки за доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди роботи в Республіці Польща згідно наданого формуляру.
Зазначає, що зарахування до стажу періодів роботи в іншій державі при призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" чинним законодавством не передбачено.
Враховуючи вищевикладене, вирішити питання призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 1 статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» можливо після надання всіх необхідних документів.
З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
Судом встановлено, що 05.03.2025 позивач звернулася до органів ПФУ щодо призначення їй пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 14.03.2025 №192650012959, яке прийнято за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме страховий стаж позивача визнано у 20 років 12 днів при мінімально необхідному 26 років.
Особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсійний вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Право на вищезазначений вид пенсії надається із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
період проживання в зоні посиленого радіологічного контролю становить 13 років 02 місяці 12 днів (з 26.04.1986 по 22.01.1999, з 18.07.2014 по 31.12.2014), в тому числі станом на 01.01.1993 - 06 років 08 місяців 06 днів.
Також у зазначеному рішенні вказано на те, що за доданими документами до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи у Республіці Польща згідно наданого формуляру.
Згідно ст.26-1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 зі змінами у разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави.
Зарахування до стажу періодів роботи в іншій державі при призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян», які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" чинним законодавством не передбачено. Отже, в призначенні пенсії відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного загального стажу 26 років.
Позивач не погодившись зі спірним рішенням про відмову в призначенні пенсії, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно приписів статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796 визначені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, пенсійний вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Початкова величина зниження пенсійного віку (2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно проживали у зазначній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини другої статті 55 Закону №796 пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою статтею 55 Закону №796, якщо не обумовлено інше.
Згідно частини третьої статті 55 Закону №796 призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058.
Згідно зі статтею 65 Закону № 796 документами, що підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 не менше 4 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна робота у зазначеній зоні дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 1 рік за кожні 2 повних роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Судом встановлено, що відповідач не заперечує обставин проживання і роботи позивачки станом на 01.01.1993 більше 4 років у зоні посиленого радіологічного контролю.
Відповідно до частини третьої, четвертої статті 15 Закону № 796 підставами для визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 затверджений Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Порядок №501) (у редакції, чинній на дату видані посвідчення позивачу), яким визначені правила видачі посвідчень потерпілим унаслідок Чорнобильської катастрофи та коло осіб, яким вони видаються. У преамбулі до Порядку №501 визначено: дозволити використовувати для видачі громадянам уже виготовлені бланки посвідчень (без вкладишів до них) за зразками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів УРСР від 18.06.1991 № 44 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В. (пункт 6 Порядку №501). Посвідчення є документом суворого обліку та звітності (пункт 13 Порядку №501).
Право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, працювали або проживали визначену кількість років у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення та мають визначений страховий стаж.
Суд встановив, що позивачка має посвідчення серії НОМЕР_1 видане Тернопільською обласною держадміністрацією 22.10.2014, яке підтверджує, що позивачка має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), доказів про анулювання/відкликання вказаного посвідчення серії матеріали справи не містять.
Згідно довідки №468 від 18.11.2024, виданої Центром надання адміністративних послуг Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області позивачка проживала та була зареєстрована в смт. Заводське Чортківського району Тернопільської області з 03.01.1985 по 11.03.1988 за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно постанови Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991 смт. Заводське включено до переліку населених пунктів, віднесених до IV зони посиленого радіоекологічного контролю.
Проживання позивачки в м. Чорткові по вул. Середня, 20 та АДРЕСА_2 з 11.03.1988 по 28.04.1990, з 28.04.1990 по 22.01.1999, з 18.07.2014 по 08.10.2018 підтверджено згідно інформації відділу ЦНАП Чортківської міської ради Тернопільської області від 16.05.2024 № 20-10/624.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» місто Чортків Тернопільської області було віднесене до зони посиленого радіологічного контролю.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 30.08.2022 у справі № 357/6372/17 зазначив: єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, що стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії, є відповідна заява особи із визначеними документами, що подаються до уповноваженого органу пенсійного фонду в установленому порядку.
Беручи до уваги зміст частини п'ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ураховуючи практику Верховного Суду, суд зазначає, що наявне у позивачки посвідчення постраждалого унаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4) за відсутності переконливих доказів зворотного підтверджує проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачка, відповідно статті 55 Закону №796 має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку не більше як на 5 років, оскільки величина зниження пенсійного віку є встановленою.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №192650012959 від 14.03.2025 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку позивачці.
Частиною третьою статті 55 №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Відмовляючи позивачу в призначенні пенсії за віком відповідач вказав на те, що її страховий стаж становить 20 років 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії, оскільки необхідним становить 26 років.
При цьому, органом Пенсійного фонду не зараховано до стажу позивача періоди роботи у Республіці Польща з 10.10.2015 по 27.02.2016, 04.04.2016 по 31.12.2016, 23.01.2017 по 28.02.2017, 03.04.2017 по 31.07.2017, 07.08.2017 по 27.08.2017, 03.04.2018 по 18.09.2019, 21.10.2019 по 11.02.2020, 02.07.2020 по 31.08.2020, 01.11.2020 по 31.12.2022, 01.01.2023 по 31.08.2023, 10.01.2024 по 13.01.2024, 22.01.2024 по 31.03.2024, 01.04.2024 по 30.04.2024, 10.06.2024 по 21.07.2024 згідно наданого формуляру.
Суд зазначає, що Законом України №458-VII від 05.09.2013 ратифіковано Угоду між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення (далі - Угода).
Відповідно до статті 2 Угоди, ця Угода застосовується стосовно України - до законодавства щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, що стосується, серед іншого, пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Статтею 4 Угоди визначено, що якщо цією Угодою не передбачено інше, особи, на яких поширюються положення цієї Угоди, несуть обов'язки і користуються правами, які передбачені законодавством другої Договірної Сторони, на тих самих умовах, що громадяни цієї Договірної Сторони.
Крім того, статтею 10 Угоди передбачено, що періоди страхового стажу, набуті відповідно до законодавства кожної із Договірних Сторін, враховуються, у разі необхідності, при визначенні права на допомогу та періоду її виплати, за умови, якщо вони не співпадають.
Відповідно до статті 12 Угоди, Якщо законодавство однієї Договірної Сторони ставить в залежність набуття, збереження або поновлення права на пенсію від набуття страхового стажу, то компетентна установа цієї Договірної Сторони враховує, у необхідному обсязі, страховий стаж, набутий відповідно до законодавства іншої Договірної Сторони так, ніби цей страховий стаж набутий відповідно до законодавства, яке вона застосовує, за умови, що цей стаж не співпадає.
Отже, зазначеними положенням Угоди прямо передбачено право позивача на зарахування до її страхового стажу періоду роботи у Республіці Польща.
Також, органами ПФУ встановлено позивачка працювала на території Республіки Польща з 10.10.2015 по 27.02.2016, 04.04.2016 по 31.12.2016, 23.01.2017 по 28.02.2017, 03.04.2017 по 31.07.2017, 07.08.2017 по 27.08.2017, 03.04.2018 по 18.09.2019, 21.10.2019 по 11.02.2020, 02.07.2020 по 31.08.2020, 01.11.2020 по 31.12.2022, 01.01.2023 по 31.08.2023, 10.01.2024 по 13.01.2024, 22.01.2024 по 31.03.2024, 01.04.2024 по 30.04.2024, 10.06.2024 по 21.07.2024 (а.с. 18), проте такий період її трудової діяльності пенсійним органом не взято до уваги з необґрунтованих підстав.
Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1) затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд зазначає, що пунктом 2.1 зазначено Порядку визначено перелік документів, які особа має подати органу ПФУ до заяви про призначення пенсії за віком, і серед таких документів відсутній формуляр зв'язку UA-PL 5, UA-PL 6.
Відповідно, чинне законодавство не покладає на особу, яка звертається за призначенням пенсії обов'язку надати органу ПФУ формуляр зв'язку UA-PL 5, UA-PL 6, а його відсутність не може бути підставою для відмови в призначенні пенсії, як і підставою для відмови зарахувати певний період трудової діяльності до страхового стажу.
Суд зазначає, що як ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, так і ГУ ПФУ в Вінницькій області, ГУ ПФУ в Миколаївській області є територіальними органами Пенсійного фонду України, які повинні всіляко сприяти та допомагати особам у реалізації їх Конституційного права на соціальне забезпечення.
У даному випадку, ГУ ПФУ в Вінницькій області та ГУ ПФУ в Миколаївській області після отримання від позивача документів прийняли рішення про відмови, згідно яких стаж роботи позивачки в Республіці Польща було визнано та зараховано до страхового стажу. Більше того, згідно довідки форми РС-право доданої до рішення про відмову у призначенні пенсії №192650012959 від 30.01.2025 зазначено періоди роботи в Республіці Польща та розраховано стаж, що надає право на пенсію, в тому числі за кордоном, який становить 6 років 9 місяців 15 днів.
У п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
Як зазначено Європейським судом з прав людини у п.71 Рішення по справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Заява №29979/04): « 71. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п.73). … Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п.74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п.58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п.40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п.67, від 11 червня 2009 року). …».
Зважаючи на те, що до пенсійної справи позивачки долучено формуляр, що відповідає вимогам закону і був визнаний органами ПФУ, у тому числі й відповідачем, розрахований на його підставі період трудової діяльності позивачки підлягав до зарахуванню у її страховий стаж.
Позивачка двічі попередньо зверталася до органів ПФУ для призначення пенсії за віком і у кожному випадку період роботи на території Республіки Польща був зарахований до її страхового стажу. Відтак, усуваючи надалі виявлені органами ПФУ недоліки, позивачка мала правомірні очікування на послідовну позицію органів державної влади, а отже й на зарахування спірного стажу.
Разом з тим, відповідач з надуманих підстав не врахував період роботи позивачки в Республіці Польща до її страхового стажу, що не може свідчити про правомірність позбавлення її права на соціальне забезпечення, з урахуванням того, що саме відповідач не виконав покладений на нього обов'язок призначення пенсії позивачки за віком.
Суд також зазначає, що відповідач не заперечив і не надав доказів на спростування періодів трудової діяльності позивачки на території Республіки Польща, натомість протиправно зазначив, що цей період не підлягає до зарахуванню у страховий стаж, що суперечить частині третій статті 55 №796-XII, якою визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Як підсумок, відповідно до частини 1 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період її роботи в Республіці Польща з 10.10.2015 по 27.02.2016, 04.04.2016 по 31.12.2016, 23.01.2017 по 28.02.2017, 03.04.2017 по 31.07.2017, 07.08.2017 по 27.08.2017, 03.04.2018 по 18.09.2019, 21.10.2019 по 11.02.2020, 02.07.2020 по 31.08.2020, 01.11.2020 по 31.12.2022, 01.01.2023 по 31.08.2023, 10.01.2024 по 13.01.2024, 22.01.2024 по 31.03.2024, 01.04.2024 по 30.04.2024, 10.06.2024 по 21.07.2024.
Виплата пенсії, в свою чергу, має здійснюватися органом ПФУ за місцем проживання особи, після надходження пенсійної справи від органу ПФУ, що призначав пенсію.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути подану позивачем заяву від 05.03.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти відповідне рішення, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Слід зазначити, що суд не уповноважений встановлювати наявність чи відсутність всіх підстав для призначення чи відмови у призначенні пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
А тому, прийняття судом рішення про визнання дій протиправними та зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком згідно 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" без перевірки наявності чи відсутності усіх для цього підстав є передчасним.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позов підлягає до задоволення частково, то суд присуджує на користь позивачки здійснені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору розмірі 605,60 грн. згідно квитанції від 07.05.2025 на суму 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке допустило порушення прав позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №192650012959 від 14.03.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.03.2025 про призначення пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи в Республіці Польща згідно формуляру з 10.10.2015 по 27.02.2016, 04.04.2016 по 31.12.2016, 23.01.2017 по 28.02.2017, 03.04.2017 по 31.07.2017, 07.08.2017 по 27.08.2017, 03.04.2018 по 18.09.2019, 21.10.2019 по 11.02.2020, 02.07.2020 по 31.08.2020, 01.11.2020 по 31.12.2022, 01.01.2023 по 31.08.2023, 10.01.2024 по 13.01.2024, 22.01.2024 по 31.03.2024, 01.04.2024 по 30.04.2024, 10.06.2024 по 21.07.2024, вирішивши питання про призначення пенсії за віком із урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23 червня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження:вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49094 код ЄДРПОУ 21910427);
третя особа:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження:майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769) .
Головуючий суддя Грицюк Р.П.