Справа № 500/2706/25
23 червня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 932350134918 від 15.04.2025 щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відновити з 06.11.2024 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що є пенсіонером та перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Київській області. Зазначає, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 червня 2011 року у справі № 2-а-6793/11 Суд зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 і доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон - № 796-XII), у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, починаючи з 02 грудня 2010 року.
Одночасно повідомляє, що позивач є непрацюючим пенсіонером, проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Право позивачки на вищенаведену доплату визнано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 червня 2011 року у справі № 2-а-6793/11, яким позивачці призначено доплату до пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796-XII, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, починаючи з 02 грудня 2010 року.
Також вказує, що відповідно до підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» статтю 31, 37, 39 та 45 Закону № 796-XII виключено - таким чином зазначена доплата була припинена.
У зв'язку з цим позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України з заявою №1821 від 08.04.2025 з проханням відновити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме однієї мінімальної заробітної плати.
Рішенням № 932350134918 від 15.04.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області було відмовлено в поновленні виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Оскільки, позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 12.05.2025 позовну заяву залишено без руху, та встановлено строк позивачу для усунення недоліки позовної заяви. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем.
Ухвалою суду від 20.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Вказану ухвалу суду відповідачі отримали 20.05.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
02.06.2025 до суду надійшов відзив від Головного управління ПФУ у Київській області з якого слідує, що із заявленими до нього вимогами та їх матеріально-правовим обґрунтуванням не погоджується, вважає, що вони заявлені безпідставно.
Посилання у позовній заяві на обставини, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 вважає помилковим. Оскільки позивачка у справі, що розглядається проживала на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (зони посиленого радіоекологічного контролю) до 31.12.2014 включно, з 01.01.2015 місце проживання позивачки визнано вільним від радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, що виключає типове застосування норм матеріального.
Також вважає, що посилання на невиконання Відповідачем Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 є безпідставним, оскільки поняття зони посиленого радіоекологічного контролю в Україні з 01 січня 2015 року виключене Законом України №76-VIII і факт проживання після 01 січня 2015 року на такій території непрацюючого пенсіонера не містить ознак права на призначення та нарахування йому додаткової пенсії у зв'язку з проживанням в неіснуючій зоні на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України № 796-ХІІ в редакції, що діяла до 01.01.2015, що є безумовною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
17.06.2025 до суду надійшла відповідь на відзив. У якій позивач зазначає, що зона посиленого радіоекологічного контролю більше не існує як окрема категорія для надання пільг, згідно із Законом № 76, який скасував "зону посиленого радіоекологічного контролю" з 1 січня 2015 року.
Дійсно, 28 грудня 2014 року було прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76- VIII (далі Закон України № 76-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України № 76-VІІІ.
Оскільки Рішення Конституційного Суду мають обов'язкову силу для всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб на території України. Це означає, що вони повинні виконуватися неухильно. Вважає, що всупереч рішенню Конституційного суду відповідачі діють на власний розсуд, тим самим змусивши позивачку звернутися до суду.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивачки на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, на підставі статті 39 Закону України № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року.
Таким чином, правова позиція відповідача-1 ґрунтуються виключно на положеннях Закону, які були визнані неконституційними, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є законними та підлягають задоволенню у повному обсязі.
17.06.2025 до суду за допомогою системи «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву від відповідача 2, у якому просить в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії , - відмовити повністю.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) є пенсіонером та перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Київській області.
З матеріалів справи слідує, що відповідно до підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» статтю 31, 37, 39 та 45 Закону № 796-XII виключено - таким чином зазначена доплата була припинена.
Тому позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України з заявою від 08.04.2025 з проханням відновити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме однієї мінімальної заробітної плати.
Рішенням № 932350134918 від 15.04.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області було відмовити в проведенні перерахунку пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідач, також зазначає, що в статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Також з відмови відповідача слідує, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Суд зауважує, що позивачем не долучено до позовної заяви та матеріалів справи підтвердження актуального місця проживання, згідно з відомостями Єдиного державного демографічного реєстру.
Відповідач зазначає, що для встановлення виплат, передбачених частиною 4 статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії згідно поданої заяви № 1821 від 08.04.2025, оскільки вона з 08.09.1999 згідно даних паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 24.12.1998 Обухівським РВ ГУМВС України в Київській області, зареєстрована та проживає в селі Григорівка Обухівського району Київської області, яке належить до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 (далі Закон №796-ХІІ).
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України № 796-XII від 28.02.1991 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі Закон № 796-XII).
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.».
01.01.2015 набрав чинності Закон України № 76-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (надалі - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 п.4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
01.01.2016 набрав чинності Закон України № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом ч.ч.2 і 3 ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України № 791а-ХІІ від 27.02.1991 «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі - Закон № 791а-ХІІ), стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.
Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 106 від 23.07.1991, за якою с. Григорівка Обухівського району Київської області, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
На підставі п.2 розділу І Закону № 76-VІІІ виключений абзац 5 ч.2 ст.2 Закону № 791а-ХІІ. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015р.
Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Отже, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ.
На підставі Закону №76-VIII виключено також ст.23 Закону №796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, яке стало однією із підстав звернення позивача до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.
Водночас зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція ст.2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затв. постановою КМ Української РСР № 106 від 23.07.1991, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом с. Григорівка Обухівського району Київської області згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом №791а-ХІІ зон радіоактивного забруднення територій.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Отже, у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Уряду №106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII.
Зі змісту ч.ч.2 та 3 ст.2 Закону № 791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані КМ України, однак при цьому Уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ.
За такого правового регулювання відновлення дії ст.39 Закону № 796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.
Отже, підвищення пенсії, передбачене ст.39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, с. Григорівка Обухівського району Київської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивач, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у правовідносинах, що склалися у цій справі, викладена у постанові Касаційного адміністративного суду від 23.09.2020, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного суду від 31.03.2021, у зразковій справі № 580/2371/20, та постанові Верхового Суду від 09.02.2022 у справі №500/1811/20.
Зазначені висновки Верховного Суду підтверджені постановою Верховного Суду від 21.01.2025 у справі №300/4596/22.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до переконливого висновку про те, що підвищення пенсії, передбачене ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є соціальною пільгою, яка встановлена для осіб потерпілих від Чорнобильської, які продовжують проживати чи працювати на території зони гарантованого добровільного відселення.
У свою чергу, позивач не належить до вказаної категорії потерпілих, через що не має права на відповідну пільгу.
Таким чином, суд не вбачає протиправності у діях відповідача.
За приписами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи, що в задоволенні позову належить відмовити підстави розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23 червня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: пров. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Фастівський р-н, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ 22933548);
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.