Іменем України
24 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/983/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
09.05.2025 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій, з урахуванням уточнених вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 360/1086/22, а саме за період з 25.11.2020 по 01.05.2025;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 360/1086/22, а саме за період з 25.11.2020 по 01.05.2025 включно в розмірі 149600,00 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за період з 25.11.2020 по 01.05.2025, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМ України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач з 28.05.2015 по 25.11.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (далі - Відповідач).
Відповідно до наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 26 від 28.05.2015 позивач зарахований до списків особового складу військової частини та призначений на посаду водія-електрика апаратної електротехнічних засобів групи рухомих засобів зв'язку вузла зв'язку військової частини польова пошта НОМЕР_2 (далі перейменована на військову частину НОМЕР_1 ).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 340 від 25.11.2020 (по стройовій частині), позивача виключено зі списків особового складу та звільнено у запас відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту) та зараховано на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне мені грошове забезпечення у зв'язку з чим, звернувся за захистом своїх прав до суду.
Луганським окружним адміністративним судом від 23.05.2024 у справі № 360/1086/22 зобов'язано, стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 85927,87 грн.
На виконання зазначеного рішення відповідачем здійснено виплату індексації за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 85927,87 грн - 01.05.2025.
Вказана сума отримана 01.05.2025, яка нарахована на картковий рахунок «ПриватБанк».
Вважає протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки з 25.11.2020 (дата виключення зі списків частини) по 01.05.2025 (до дати виплати).
До Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що згідно рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 № 360/1086/22 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно - «січень 2008 року».
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 85927,87 грн (вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот двадцять сім грн 87 коп.).
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2020 № 340 підтверджується, що з 25.11.2020 позивач виключений із списків особового складу військової частини.
Тобто, про всі складові розрахунку при звільнення позивач дізнався під час ознайомлення з цим наказом і міг оспорити їх до суду протягом 3 місяців з дати ознайомлення з цим наказом.
Таким чином, позивачем пропущений строк на звернення із позовом до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 12.05.2025 позов залишено без руху.
Ухвалою суду від 23.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) витребувано докази.
Ухвалою суду від 04.06.2025 повторно витребувано докази у відповідача.
Дослідивши матеріали судової справи у змішаній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72 - 76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), з 28.05.2015 до 25.11.2020 проходив військову службу у Військовій частині польова пошта НОМЕР_2 , яка перейменована на Військову частину НОМЕР_1 , та у Військовій частині НОМЕР_1 , про що свідчать посвідчення від 10.07.2015 серії НОМЕР_4 , видане Управлінням особового складу штабу ІНФОРМАЦІЯ_3 , військовий квиток серії НОМЕР_5 від 20.10.2010 та витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2020 № 340.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2020 № 340 позивача виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення з 25.11.2020.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 360/1086/22, зокрема, стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 85927,87 грн (вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот двадцять сім грн 87 коп.).
01.05.2025 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 360/1086/22 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 84588,95 грн, що підтверджено розрахунково - платіжною відомістю № 03/ від березня 2025 року та випискою по рахунку за 01.05.2025.
Відповідно до довідки про доходи № 1/567 від 24.05.2025 складові грошового забезпечення становлять:
у вересні 2020 року звання - 740,00 грн, оклад - 3000,00 грн, вислуга - 1309,00 грн, НОПС - 3281,85 грн, премія - 3300,00 грн, індексація - 226,29 грн;
у жовтні 2020 року звання - 740,00 грн, оклад - 3000,00 грн, вислуга - 1309,00 грн, НОПС - 3281,85 грн, премія - 3300,00 грн, індексація - 226,29 грн, всього 23714,28 грн; середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 388,76 грн.
Згідно з довідкою № 1/660 від 05.06.2025 позивачу при звільненні нараховано та виплачено:
9880,95 грн - грошове забезпечення за листопад 2020 року;
13600,00 грн - винагорода за участь в ООС;
4800,00 грн - винагорода за створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя;
47748,01 грн - грошова компенсація за не використані дні відпусток;
58154,25 грн - одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, всього 132183,21 грн.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано позовні вимоги та заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232 визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008 в редакції, чинній на дату звільнення позивачки з військової служби), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Абзацом першим пункту 242 підрозділу «Порядок звільнення» розділу ХІІ «Звільнення з військової служби» Положення № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення № 1153/2008).
Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260 в редакції, чинній на дату звільнення позивачки з військової служби).
Пунктом 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Згідно з пунктом 3 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 4 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Абзацами другим, третім пункту 7 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Абзацами другим-п'ятим пункту 8 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 розділу ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту (абзац сьомий пункту 1 розділу ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260).
З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивачки, у тому числі індексація грошового забезпечення, має бути виплачена позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Позивач виключений зі списків особового складу та видів забезпечення 25.11.2020.
Таким чином, грошове забезпечення у повному обсязі повинно виплачено позивачу 25.11.2020.
Судом встановлено, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення позивачу сплачено:
в листопаді 2020 року 9880,95 грн - грошове забезпечення за листопад 2020 року; 13600,00 грн - винагорода за участь в ООС; 4800,00 грн - винагорода за створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя; 47748,01 грн - грошова компенсація за не використані дні відпусток; 58154,25 грн - одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, всього 132183,21 грн;
01.05.2025 поточну індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 84588,95 грн за рішенням суду від 23.05.2024 у справі № 360/1086/22.
Отже на момент розгляду цієї справи позивачу виплачено всього 216772,16 грн (кошти, які підлягали виплаті при звільненні), з яких 132183,21 грн грошове забезпечення при звільненні та 84588,95 грн за рішенням суду від 23.05.2024 у справі № 360/1086/22, що стало підставою для звернення з цим позовом.
Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1153/2008 та Порядком № 260 не врегульовано порядок відшкодування грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовців Збройних Сил України. Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Нерозповсюдження на військовослужбовців Збройних Сил України норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Збройних Сил України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до цих правовідносин норми КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивачки з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивачки з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України:
в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19.07.2022);
у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19.07.2022).
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, починаючи з 19.07.2022 відбулися зміни у трудовому законодавстві України, відповідно до яких у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).
Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до абзаців першого-четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Абзацами третім-п'ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Порядок № 260, реченням другим абзацу другого пункту 7 розділу І «Загальні положення» якого визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260:
грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв'язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні;
до розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду;
одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що:
згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку військовослужбовцям Збройних Сил України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;
нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед звільненням. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення;
до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.
Відповідно до довідки про доходи № 1/567 від 24.05.2025 складові грошового забезпечення становлять:
у вересні 2020 року звання - 740,00 грн, оклад - 3000,00 грн, вислуга - 1309,00 грн, НОПС - 3281,85 грн, премія - 3300,00 грн, індексація - 226,29 грн;
у жовтні 2020 року звання - 740,00 грн, оклад - 3000,00 грн, вислуга - 1309,00 грн, НОПС - 3281,85 грн, премія - 3300,00 грн, індексація - 226,29 грн, всього 23714,28 грн;
середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 388,76 грн.
Зазначені відомості підтверджуються довідкою від 25.05.2025 № 1/434, що не заперечується позивачем.
За усталеною судовою практикою Верховного Суду період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 25.11.2020 до 01.05.2025, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»(до 18.07.2022) і після цього (з 19.07.2022).
Таким чином, період з 25.11.2020 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») регулюється редакцією КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Водночас, період з 19.07.2022 до 01.05.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Подібний правовий висновок висловлений в постановах Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 та від 22.05.2025 у справі № 120/1244/24.
Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
На підставі викладеного, суд зазначає, що періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 25.11.2020 до 01.05.2025 (1618 календарних дні), під час якого редакція статті 117 КЗпП України зазнала змін, тому означений період потрібно поділити на два періоди, а саме на період з 25.11.2020 до 18.07.2022 (весь період затримки розрахунку при звільненні до внесення змін щодо обмеження шістьма місяцями), що складатиме календарних днів, та період з 19.07.2022 до 18.01.2023 (період обмежений шістьма місяцями), що складатиме 184 календарних днів.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд враховує, що згідно з Порядком № 100 індексація грошового забезпечення враховується при здійсненні такого розрахунку.
Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 26.11.2020 (день з якого почалось затримання) до 01.05.2025 становить 1618 календарних дні (2020 рік 36 календарних днів, 2021 рік 365 календарних днів, 2022 рік 365 календарних днів, 2023 рік 365 календарних днів, 2024 рік 366 календарних днів та 2025 рік 121 календарний день)), водночас з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 18.07.2022, за період з 24.12.2021 до 18.07.2022 складає 600 календарних днів; з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19.07.2022, за період з 19.07.2022 до 18.01.2023 (шість місяців) та становить 184 календарних днів.
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 388,76 грн ((11857,14 грн + 11857,14 грн) : 61 календарні дні).
Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку:
за період з 26.11.2020 до 18.07.2022 в арифметичному обчисленні складає 233256,00 грн (середньоденне грошове забезпечення 388,76 грн х 600 календарних днів);
за період з 19.07.2022 до 18.01.2023 в арифметичному обчисленні складає 71531,84 грн (середньоденне грошове забезпечення 388,76 грн х 184 календарних днів).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Проте такий період не може бути більшим за 6 місяців.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Подібний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі 821/1083/17.
Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі за період з 26.11.2020 до 18.07.2022 суд застосовує порядок розрахунку середнього заробітку, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, зокрема, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
Згідно з матеріалами справи позивачу виплачено всього 218111,08 грн (кошти, які підлягали виплаті при звільненні), з яких 132183,21 грн грошове забезпечення при звільненні та 85927,87 грн за рішенням суду від 23.05.2024 у справі № 360/1086/22.
Звертаючись з цим позовом позивач обґрунтовував позовні вимоги несвоєчасним розрахунком, а саме не сплати 85927,87 грн (84588,95 грн після утримання військового збору).
Розмір невиплаченої позивачу у день виключення зі списків особового складу індексації різниці грошового забезпечення (виплачена 01.05.2025) відносно до всіх належних при звільненні виплат становить 39,40 відсотків від загальної суми (85927,87 грн/218111,08 грн х 100%).
Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачці середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 26.11.2020 до 18.07.2022 складає 91902,86 грн (233256,00 грн грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку х 39,40%).
Сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 складає 71531,84 грн (середньоденне грошове забезпечення 388,76 грн х 184 календарних днів).
Таким чином, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення за період з 26.11.2020 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 18.01.2023 усього складає 163434,70 грн (71531,84 грн + 91902,86 грн).
Що стосується обраного способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивачки на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але з 19.07.2022 не більш як за шість місяців.
Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивачки є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.11.2020 до 18.07.2022 у розмірі 91902,86 грн, за період з 19.07.2022 до 18.01.2023 у розмірі 71531,84 грн, а всього у розмірі 163434,70 грн.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, про необхідність виходу за межі заявлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивачки, про захист яких він просить.
У задоволенні позовних вимог (про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) належить відмовити через неналежність обраного позивачкою способу судового захисту та його невідповідність об'єкту порушеного права у спірних правовідносинах.
В частині визначеної суми 149600,00 грн, яка підлягає виплаті, позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем допущено арифметичну помилку при обрахунку середньоденного грошового забезпечення, з урахуванням установленої судової практики, безпідставно застосовано при обрахунку суми робочі дні та помилково визначив початок заборгованості (25.11.2020), яка підлягає стягненню.
Стосовно позовних вимог про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 171.1 пункту 171 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктом 4 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 по справі № 812/1048/17 зазначив, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 по справі № 815/5826/16 вказано: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».
Отже, після набрання рішенням у даній справі законної сили на відповідача покладається безумовний обов'язок його виконання.
Разом з тим на відповідача, як податкового агента, законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Водночас, суд зазначає, що за правовою природою середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні є матеріальною відповідальністю роботодавця за не своєчасно виплачені суми грошового забезпечення, не є складовою грошового забезпечення, а тому не розповсюджується на такі суми стягнуті рішенням суду.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду з позовом в електронному вигляді за квитанцією від 17.05.2025 сплачено судовий збір у розмірі 1496,00 грн.
Позивачем заявлено вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 149600,00 грн.
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з коригуванням обраного судового захисту, в розмірі 163434,70 грн.
Отже, при зверненні до суду з цим позовом позивач повинен був сплатити 1634,35 грн, а сплатив фактично 1496,00 грн.
З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а позов підлягає задоволенню повністю, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 1496,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Крім того, з відповідача Військової частини НОМЕР_1 підлягає стягненню до державного бюджету судовий збір у розмірі 138,35 грн (1634,35 грн -1496,00 грн).
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.11.2020 до 18.01.2023 у розмірі 163434,70 грн (сто шістдесят три тисяч чотириста тридцять чотири грн 70 коп.), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
У задоволенні вимог про зобов'язання відповідача сплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб за період з 25.11.2020 по 01.05.2025 відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1496,00 грн (одна тисяча чотириста дев'яносто шість грн 00 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 138,35 грн (сто тридцять вісім грн 35 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива