20 червня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/2366/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Хімрезерв - Україна" до Кропивницької митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення, -
Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення Кропивницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA901000/2025/000022/2 від 25.02.2025 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ТОВ "Хімрезерв - Україна" з метою митного оформлення товарів подало до митниці митну декларацію. Під час декларування товару за вказаною в митній декларації Товариством обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог статті 58 Митного кодексу України. Так позивач вказує, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару митницею не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої декларантом митної вартості товарів. Таким чином, позивач робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву (а.с.25-29), в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що під час здійснення митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією було встановлено, що заявлений рівень митної вартості товару нижчий, ніж вартості та їх рівні по митним оформленням проведеним митницями України в митному режимі “імпорт». Отже, відповідач вказує, що за результатам розгляду поданих документів, виник сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, який став підставою для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості.
Представником позивача подано відповідь на відзив (а.с.52-54).
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно договору від 01.04.2024 року №1/04/2024 з компанією «Remondis Medison Gmbh» (Німеччина) ( а.с.7-9), специфікації до договору від 01.04.2024 №1/04/2024 (а.с.10), позивач придбав органічний розчинник на основі метилацетату з комерційною назвою «Destillan Methylacetat / Metanol RE-00-40-3-01» торговельної марки «Resolve» в кількості 24 тон (наливом) по ціні 580 Євро за 1 тону на суму 13920 Євро.
07.02.2025 позивачем здійснено 100% оплату на банківський рахунок іноземного контрагента - компанії «Remondis Medison Gmbh» (Німеччина) в кількості 24 тон на загальну суму 13920 Євро (а.с.11).
В подальшому, при завантаженні товару наливом в автомобільну цистерну, було завантажено лише 23 тони 520 кг товару. Таким чином, загальна сума поставляємого товару склала 13641,6 Євро, що зазначено в комерційному інвойсі від 10.02.2025 року №А2300233 (а.с. 12).
Така сама сума та кількість товару зазначена і в митній декларації країни відправлення (Німеччини) від 11.02.2025 №25DE49305300377В0 (а.с. 13-14).
Позивачем до митної вартості товару, у відповідності до норм п.п. 5,6 ч.10 ст.58 МК України, додано витрати на навантаження, вивантаження та транспортування до місця ввезення на митну територію України, які склали 84000 грн (а.с. 15).
З метою митного оформлення товару, позивачем було подано до відповідача митну декларацію від 17.02.2025 року №25UA901020001058U6.
У митній декларації митну вартість товару визначено (за основним методом) за ціною контракту.
Митниця направила позивачу повідомлення, відповідно до якого для підтвердження заявленої митної вартості у відповідності до III “Митна вартість товарів та методи її визначення», ч. 3 ст. 53 “Документи, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості» МКУ, декларанту було повідомлено, що протягом 10 календарних днів необхідно надати (за наявності) такі додаткові документи, наприклад:
- банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
- інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
-висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Також доведено до відома декларанта наступну інформацію:
- у відповідності до ч.5 ст.55 МКУ декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі та у відповідності ч. 4 ст.57 МКУ в рамках процедури консультування митниця та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності;
- згідно ч. 6 ст. 53 МКУ, декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товару.
Відповідно до положень ст. 254 МКУ, з метою перевірки заявлених у поданій до митній декларації відомостей, декларанту необхідно надати переклади на українську мову документів, які містять відомості про вартість товару.
У відповідь на електронне повідомлення митного органу, декларантом ПП “БРОКБІЗНЕС-ПЛЮС» ОСОБА_1 було направлено лист від 25.02.2025 б/н згідно яких всі документи були додані до митної декларації (а.с. 37).
За результатами перевірки наданих відомостей щодо митної вартості товару, відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості №UA901000/2025/000022/2 від 25.02.2025 (а.с.6).
За результатами контролю співставлення до товарів застосовано другорядний метод визначення митної вартості - резервний метод.
Відтак, правомірність винесеного відповідачем рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митної декларації є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МКУ) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 52 МКУ заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів.
Згідно з вимогами частин 1 та 5 ст. 53 МКУ у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до ч. 2. ст. 53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1)декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2)зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3)рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4)якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару
5)за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару;
6)транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8)якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Цей перелік є виключним і без обґрунтованих підстав митний орган не вправі вимагати інших документів для підтвердження митної вартості товару.
Частиною 3 статті 53 МК України встановлений обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари
Відповідно до ч. 1 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені виключно розбіжностями в документах що подаються для підтвердження митної вартість товарів, чи наявності в них ознак підробки або якщо вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як встановлювалося судом, рішення про коригування митної вартості товарів, яке прийнято відповідачем фактично обґрунтовані тим, що подані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.
Відповідно до ч. 2 ст. 57 МКУ основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 58 МКУ метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 МКУ встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються;
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Таким чином суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 4 ч. 2 ст. 55 МКУ, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно ч. 3 ст. 57 МКУ, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Втім, як видно зі змісту спірного рішення, митний орган не зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарі передбачених п. 2 ч. 1 ст.57 МКУ. Зазначене не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі № 809/278/17, у постанові від 27.07.2018 року у справі № 809/1174/17, у постанові від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14.
Як визначено у ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.
Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. (Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).
У свою чергу, декларант надав відповідачу всі необхідні документи із поданням митної декларації, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту.
Слід зазначити, що експортна декларація - це документ, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації. На підставі цього документа відправник вантажу отримує відшкодування податку на додану вартість.
При цьому, оцінюваний товар можливо ідентифікувати відповідно до інших поданих декларантом документів для митного оформлення, а тому підстави для сумніву у достовірності числових значень складових митної вартості товару у даному випадку відсутні.
Додатково суд зазначає, що відповідач у відзиві на адміністративний позов зазначив, що - “для визначення митної вартості використані відомості з МД від 03.02.2025 № 25UA901020000695U7 за якою здійснено митне оформлення товару Органічний розчинник на основі Метилацетату з комерційною назвою: Destillan Methylacetat/Methanol RE-00-40-3-01», за кодом УКТ ЗЕД 3814009090, імпортером в яких виступає ТОВ «Кіровоградпостач»
При цьому, товар “Органічний багатокомпонентний розчинник на основі Ацетону з комерційною назвою “ Destillan Methylacetat/Methanol RE-00-40-3-01» оформлений за скоригованою митною вартістю товару (МВМВ - 6), а не за митною вартістю за ціною договору (контракту), а відтак, як на думку суду, митна вартість за вказаною декларацією не могла була взята митним органом до уваги при визначенні митної вартості.
Натомість відповідач сам зазначив, що згідно інформації МД від 03.02.2025 № 25UA901020000695U7 є однакова країна виробництва та умови поставки товару, тобто по цій митній декларації було здійснено митне оформлення товару, який у відповідності до норм ч.ч.2, 3 ст.59 МКУ підпадає під визначення ідентичного ввезеного позивачем товару.
Принагідно суд зазначає, що у відповідача на момент винесення оскаржуваного рішення була наявна інформація про митне оформлення митними органами ідентичного ввезеному позивачем товару. Тобто, якщо припустити наявність підстав для коригування митної вартості, то митну вартість ввезеного позивачем товару слід було визначати за ст.59 МК України, тобто методом визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів (2 метод визначення митної вартості), і застосовувати резервний метод визначення митної вартості, передбачений ст.64 МК України, відповідач не міг, оскільки це суперечить ч.1 ст.64 МК України, якою визначено, що резервний метод застосовується тільки у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 МК України.
Визначення відповідачем резервного методу - 6 визначення митної вартості було проведено без дотримання вимог митного законодавства.
Посилання відповідача у відзиві на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 13.01.2021 по справі 805/2942/16-а в обґрунтування доводів про те, що спрацювання профілю ризику в системі АСАУР може свідчити про наявність сумніву у достовірності та правильності обрахування заявленої митної вартості товару та витребування додаткових документів, передбачених частиною 3 статті 53 МК України, суд до уваги не бере, оскільки у вказаній справі Верховний Суд дійшов такого висновку через відсутність у декларанта всіх складових митної вартості товару, зокрема, оплата за товар була здійснена не в строк, передбачений зовнішньоекономічним контрактом, що не відповідає обставинам справи за позовом ТОВ "Хімрезерв - Україна".
Щодо інших тверджень митного органу, які визначені як підстави для помилковості визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
Так, Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 року по справі № 1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Отже, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
При цьому, такі посилання митного органу не заслуговують на увагу, оскільки визначаючи зазначені недоліки, відповідач не наводить посилань на розбіжності у числових значеннях складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари.
Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити і про таке.
Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17 зазначено, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року по справі №809/1174/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 08.02.2019 року у справі №825/648/17, від 26.05.2022 року у справі №560/355/19.
Інші підстави, зазначені у спірному рішенні про коригування митної вартості суд не бере до уваги, оскільки такі підстави не передбачені частинами 2-4 статті 53 МКУ.
Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для корегування заявленої декларантом митної вартості.
Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів відповідач повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.
Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв'язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об'єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо клопотання представника позивача про вирішення питання щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Як зазначено представником позивача, розмір витрат на професійну правничу допомогу за позовом ТОВ "Хімрезерв - Україна" до Кропивницької митниці складає 3 000,00 грн.
Представник відповідача заперечує проти стягнення витрат посилаючись на не співмірність витрат зі складністю справи.
Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані, зокрема, договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.
На підтвердження обґрунтованості витрат на оплату правничої допомоги надано: копію ордеру (а.с. 55), копію договору № 1 про надання правової допомоги від 07.11.2024 (а.с. 56), копію платіжної інструкції від 10.04.2025 на суму 3 000 грн (а.с. 58), копію Акту №3 наданих послуг від 24.04.2025 (а.с. 59).
Згідно копії Акту №3 наданих послуг від 24.04.2025, адвокат надав наступну правову допомогу: опрацювання рішення Кропивницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA901000/2025/000022/2 від 25.02.2025 та документів на предмет оскарження в судовому порядку. Підготовка та направлення до суду позовної заяви. Опрацювання відзиву на позов. Підготовка та направлення відповіді на відзив.
Отже, вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору, та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, з дотриманням принципів розумності, обґрунтованості, дійсності та співмірності, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 3 000 грн.
Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 143, 243-246, 252, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Хімрезерв - Україна" (вул. Перша Виставкова, б. 9, с. Нове, Кропивницький район, Кіровоградська область, 25491 ЄДРПОУ 45320719) до Кропивницької митниці Держмитслужби (вул. Лавандова, 27Б, м.Кропивницький, 25030, ЄДРПОУ 44005668) про визнання протиправними та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Кропивницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA901000/2025/000022/2 від 25.02.2025.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Хімрезерв - Україна" (ЄДРПОУ 45320719) судові витрати на оплату судового збору в сумі 2 422,40 грн, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Кропивницької митниці Держмитслужби (ЄДРПОУ 44005668).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН