24 червня 2025 року справа №320/35516/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" до Північного офісу Державної аудиторської служби України про визнання протиправною та скасування вимоги.
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" до Північного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Північного офісу Держаудитслужби, викладену у листі №262611-14/6004-2023 від 18.08.2023 "Щодо усунення порушень законодавства" та висновки, викладені в акті ревізії №11-30/288 від 12.07.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає, що висновки ревізії є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Зокрема, в Акті ревізії зазначено, що позивачем нібито неправомірно включено витрати на створення резерву відпусток до фактичних витрат при розрахунку заборгованості з різниці в тарифах. Відповідач дійшов висновку про завищення обсягу заборгованості на суму 255 268,98 грн та вимагав коригування розрахунку обсягу заборгованості. Позивач стверджує, що такі витрати є законними і повністю відповідають вимогам міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСФЗ) та Податкового кодексу України, які передбачають створення резерву відпусток як частину операційних витрат. Крім того, міжнародні та національні стандарти бухгалтерського обліку визнають такі витрати у звітному періоді їх нарахування, незалежно від фактичної виплати відпускних коштів.
Позивач наголошує, що його діяльність у сфері теплопостачання регулюється державними органами, зокрема Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). За результатами перевірки НКРЕКП не було встановлено порушень щодо включення витрат на створення резерву відпусток у структуру тарифів на виробництво та постачання теплової енергії. Так само Центральне міжрегіональне управління Державної податкової служби України не виявило порушень у веденні бухгалтерського обліку позивача щодо зазначених витрат. Відтак, відповідач, не маючи належних повноважень щодо коригування тарифної політики, неправомірно визнав відповідні витрати завищеними.
Крім того, на підтвердження своєї позиції позивач залучив висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, в якому зазначено, що витрати на створення резерву відпусток можуть бути включені до фактичних витрат заборгованості з різниці в тарифах, а вимога про коригування таких витрат без належного правового обґрунтування суперечить положенням чинного законодавства.
На підставі викладеного, позивач наполягає, що висновки Акту ревізії Північного офісу Держаудитслужби є необґрунтованими, ухваленими без належного врахування норм законодавства, офіційних методик тарифоутворення та висновків компетентних регулюючих органів. Вимога відповідача щодо коригування розрахунку обсягу заборгованості є протиправною та такою, що суперечить встановленій практиці державного регулювання тарифів у сфері теплопостачання. Відтак, позивач просить суд визнати оскаржувану вимогу неправомірною та скасувати її, а також визнати недійсними висновки, викладені в Акті ревізії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено, що справа буде розглядатися суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази від позивача та відповідача. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Запропоновано позивачу подати до суду відповіді на відзиви та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзиви пояснень, міркувань та аргументів.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову від 06.10.2023 №12/5-18/2348, в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії вимоги Північного офісу Державної аудиторської служби України, викладеної в листі №262611-14/6004-2023 від 18.08.2023 "Щодо усунення порушень законодавства";
- заборони Північному офісу Державної аудиторської служби України та Київській міській територіальній комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (КМВА) вчиняти дії, спрямовані на реалізацію вимоги викладеної в листі від 18.08.2023 №262611-14/6004-2023, в частині коригування розрахунку обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання централізованого опалення, централізованого постачання опалення, гарячої води, послуг з постачання теплової енергії, гарячої води в частині зменшення фактичних витрат, включених до розрахунку, на загальну суму 255 268, 98 гривень.
10.11.2023 вказану заяву про забезпечення позову було зареєстровано відділом канцелярії суду в КП "Діловодство спеціалізованого суду" та передано судді Кушновій А.О. для розгляду, що підтверджується відповідним актом та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.11.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" про забезпечення позову від 06.10.2023 №12/5-18/2348 відмовлено.
08.12.2023 канцелярією суду зареєстровано відзив на позовну заяву, згідно з яким Північний офіс Державної аудиторської служби України заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що його діяльність як органу державного фінансового контролю здійснюється відповідно до положень Конституції України, Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та інших нормативно-правових актів, які регламентують процедури ревізії, аудиту та інспектування. Відповідач наголошує, що проведення ревізії фінансово-господарської діяльності позивача відбулося у встановленому порядку, відповідно до плану роботи Державної аудиторської служби України, а її результати оформлені у вигляді акту ревізії, який містить обґрунтовані висновки щодо встановлених порушень.
За результатами проведеної ревізії відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог законодавства щодо формування фактичних витрат, включених до розрахунку заборгованості з різниці в тарифах. Зокрема, встановлено, що позивач неправомірно включив витрати на створення резерву відпусток до фактичних витрат, що призвело до завищення обсягу заборгованості на суму 255 268,98 грн. Відповідач зазначає, що резерв відпусток є умовним зобов'язанням, а тому його включення до фактичних витрат суперечить Методиці визначення заборгованості з різниці в тарифах, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України №977 від 15.09.2021, а також вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Відповідач також посилається на норми міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, які визначають, що забезпечення повинно визнаватися лише за умови наявності юридичного або конструктивного зобов'язання. Оскільки на момент створення резерву відпусток у позивача відсутні зобов'язання щодо фактичної виплати відпускних коштів, відповідач вважає включення таких витрат до розрахунку необґрунтованим.
На підтвердження своєї позиції відповідач наводить висновки ревізії, в яких зазначено, що порушення нормативних актів призвело до завищення фактичних витрат, які використовуються при розрахунку заборгованості з різниці в тарифах. Відповідач також посилається на рішення Київської міської територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, яка, враховуючи висновки ревізії, погодила скориговані розрахунки обсягу заборгованості з урахуванням реальних фактичних витрат. Окрім того, відповідач наголошує, що висновок науково-правової експертизи, наданий позивачем, не є юридично обов'язковим і ґрунтується виключно на документах, переданих позивачем, без врахування результатів ревізії та методологічних положень державного фінансового контролю.
Виходячи з викладеного, відповідач стверджує, що його вимога щодо коригування розрахунку обсягу заборгованості з різниці в тарифах є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам нормативних актів, які регулюють питання державного фінансового контролю. Відповідач наполягає на тому, що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні. Відтак, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
11.12.2023 канцелярією суду зареєстровано відповідь на відзив, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" зазначає, що відповідач неправомірно трактує правові норми щодо створення резерву відпусток, а також необґрунтовано наполягає на його виключенні з фактичних витрат. Позивач доводить, що створення резерву відпусток є обов'язковою вимогою міжнародних стандартів фінансової звітності та відповідає принципу нарахування витрат, передбаченому Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Відповідно до цього принципу, витрати визнаються у момент їх виникнення, незалежно від фактичної виплати грошових коштів, що підтверджується нормами МСФЗ 37 "Резерви, умовні зобов'язання та умовні активи".
Позивач посилається на положення пункту 14 П(С)БО 11 та п. 14 МСФЗ 37, які передбачають створення резерву у випадку наявності зобов'язання підприємства перед працівниками щодо оплати щорічних відпусток. Позивач обґрунтовує, що відповідно до статті 74 КЗпП та статті 2 Закону України "Про оплату праці", роботодавець зобов'язаний надати працівникам щорічну оплачувану відпустку, а витрати на її оплату є неминучими та підлягають бухгалтерському обліку. Крім того, створення резерву відповідає вимогам фінансового прогнозування та забезпечує належне планування грошових потоків підприємства.
На підтвердження своєї позиції позивач наводить висновок науково-правової експертизи, відповідно до якого витрати на створення резерву відпусток є обґрунтованими та можуть бути включені до фактичних витрат при розрахунку заборгованості з різниці в тарифах. Експертиза також підтверджує відсутність обов'язку коригування витрат на суму невикористаного резерву, оскільки Методика визначення заборгованості з різниці в тарифах, затверджена постановою Кабінету Міністрів України №977, не передбачає такого коригування.
Отже, позивач наполягає, що доводи відповідача не мають належного правового обґрунтування, оскільки фактичні витрати на формування резерву відпусток є обґрунтованими, підтвердженими науково-правовою експертизою та відповідають вимогам чинного законодавства. На підставі викладеного, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та визнати неправомірною вимогу відповідача про коригування розрахунку обсягу заборгованості з різниці в тарифах.
07.01.2024 канцелярією суду повторно зареєстровано відзив на позовну заяву та клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження від 30.11.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" є теплогенеруючою та теплопостачальною організацією, що здійснює свою діяльність на підставі ліцензії, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.
Позивач є виконавцем комунальних послуг у місті Києві та включений до секторального переліку об'єктів критичної інфраструктури, що підтверджується повідомленням Міністерства розвитку громад та територій України від 08.09.2022 №8/11/3050-22.
Основним джерелом доходу позивача є кошти, отримані за надання послуг опалення та постачання гарячої води.
Державною аудиторською службою України отримано лист ТОВ "Євро-Реконструкція" від 08.03.2023 №9/5-18/572 щодо проведення заходів державного фінансового контролю (ревізії інспектування) підприємства за відповідні періоди, за які подано розрахунки із отримання заборгованості різниці в тарифах, у квітні 2023 року.
Дорученням Державної аудиторської служби України від 16.03.2023 №000600-18/3031-2023 зобов'язано Північний офіс Державної аудиторської служби України терміном до 17.03.2023 внести зміни до проєкту Плану проведення заходів державного фінансового контролю на II квартал 2023 року в частині включення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності вказаного товариства.
Північним офісом Держаудитслужби відповідно до пункту 1.2.4.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю на II квартал 2023 року, затвердженого наказом Північного офісу Держаудитслужби від 20.03.2023 №69 "Про затвердження Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на II квартал 2023 року" проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" за період з 01.06.2021 по 31.12.2022, за результатами якої складено акт ревізії від 12.07.2023 №11-30/288.
Ревізією питання достовірності розрахунків заборгованості з різниці в тарифах, наданих територіальним комісіям, встановлено завищення розрахованого обсягу заборгованості з різниці в тарифах на загальну суму 255 268,98 грн, а саме: в порушення пункту 9 Методики №977, п. 3.10.3, п. 3.14 Облікової політики Товариства, ч. 5 ст. 8 Закону №966-XIV внаслідок включення витрат на створення (нарахування) резерву відпусток, при відсутності будь-яких зобов'язань (зокрема, нарахування та виплати заробітної плати (відпусток)), завищено обсяг заборгованості з різниці в тарифах на суму 255 268,98 грн, який не профінансовано.
Акт ревізії ТОВ "Євро-реконструкція" від 01.08.2023 №10-30/325 підписаний посадовими особами об'єкту контролю із застереженнями (запереченнями), які за їх розглядом не прийняті. Висновок на заперечення з посиланням на відсутність спростованих фактів, зазначених в акті ревізії, направлено позивачу листом Північного офісу Держаудитслужби від 16.08.2023 №262611-14/5936-2023.
На підставі акту ревізії від 01.08.2023 №10-30/325 ТОВ "Євро-реконструкція" направлено вимогу Північного офісу Держаудитслужби від 18.08.2023 №262611-14/6004-2023 "Щодо усунення порушень законодавства", в якій викладено суть порушення та надано час на його усунення.
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків. Водночас суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 №2939-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон №2939-XII), Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 (далі - Порядок №550), Порядку планування заходів державного фінансового контролю органами державного фінансового контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2001 №955 (далі - Порядок №955).
Стосовно вимог позивача щодо оскарження ним дій відповідача щодо формування висновків, викладених в акті ревізії, суд зазначає наступне.
Позивач обґрунтовує необхідність судового розгляду висновків, викладених в Акті ревізії від 01.08.2023 №10-30/325, мотивуючи це тим, що такі висновки безпосередньо впливають на його фінансово-господарську діяльність.
За змістом частини 1 статті 13 Закону №2939-XII дії або бездіяльність посадових осіб органу державного фінансового контролю можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.
Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій службової особи, які пов'язані з порушенням порядку проведення перевірки (ревізії), наприклад із порушенням трудового розпорядку такою особою під час проведення ревізії; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу, (ревізії); дій щодо проведення ревізії без установлених законом підстав та/або з порушенням чинного законодавства тощо.
Загальне поняття акта ревізії наведено в абзаці 2 пункту 3 Порядку №550, згідно з яким акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами контролюючого органу, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді, оскільки відповідно до пункту 3 Порядку №550 заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.
Отже, предметом оскарження відповідно до статті 13 Закону №2939-XII є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи.
З аналізу вказаних норм слідує, що акт ревізії, в якому відображено узагальнений опис виявлених ревізією порушень законодавства, що своєю чергою відповідає встановленим правилам складання акта ревізії, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини 1 статті 17 КАС України.
Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є документом, який складається посадовими особами контролюючого органу, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків ревізії, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 (номер ЄДРСР 33770792), прийнятої за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що пункт 24 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", яким передбачалося оскарження акту ревізії у порядку адміністративного судочинства, виключено згідно з постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 14.02.2014 №2.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, а тому його висновки та дії по їх формуванню не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, своєю чергою, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Водночас судом встановлено, що на підставі Акту ревізії було направлено позивачу вимогу про усунення порушень та коригування фінансових показників. Це свідчить про те, що висновки ревізії були використані як підстава для адміністративних рішень, що мають обов'язковий характер. Враховуючи це, суд вважає за необхідне дослідити питання можливості оскарження відповідних наслідків Акту ревізії, тобто тих рішень, які ухвалені на його основі.
Таким чином, предметом судового розгляду можуть бути не висновки ревізії самі по собі, а адміністративні рішення, ухвалені на їх підставі.
Що стосується оскарження дій органу державного фінансового контролю в частині складання вимоги суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 2 Закону №2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб'єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб'єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.
Статтею 4 Закону №2939-XII передбачено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №2939-XII орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників; відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень.
Положеннями частини 1 статті 10 Закону №2939-XII визначені повноваження органу державного фінансового контролю під час проведення перевірки, а саме:
перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо) (пункт 1);
пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (пункт 7);
звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 10);
при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (пункт 13).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (далі - Положення №43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Пунктом 7 Положення №43 передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Водночас згідно з абзацом 1 пункту 1 Положення про Північний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 №23 (далі - Положення №23), Північний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом.
Основними завданнями Держаудитслужби є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів (підпункт 3 пункту 3 Положення №43).
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону №2939-XII плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.
Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначено Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 (далі - Порядок №550, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 Порядку №550 інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Згідно з підпунктом 9 пункту 4 Положення №43 Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Відповідно до пунктів 45, 46 Порядку №550, у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.
Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Згідно з пунктом 50 вказаного Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
Водночас відповідно до вимог підпункту 16 пункту 6 Положення №43, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.
Підпунктами 7 та 8 пункту 4 Положення №23 встановлено, що Північний офіс Держаудитслужби відповідно до покладених на нього завдань:
вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь;
вживає в межах повноважень, передбачених законом, заходів до усунення виявлених недоліків та запобігання їм у подальшому, а саме: проводить аналіз стану дотримання фінансової та бюджетної дисципліни, виявляє причини та умови, що призвели до недоліків і порушень, готує рекомендації та пропозиції щодо їх усунення і запобігання їм у подальшому; подає зазначені рекомендації та пропозиції територіальним органам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та керівникам підконтрольних установ; здійснює контроль за станом урахування і впровадження поданих рекомендацій і пропозицій та інформує про це Держаудитслужбу.
Підпунктами 14 та 21 пункту 6 Положення №23 встановлено, що Північний офіс Держаудитслужби має право, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.
Наведені норми кореспондуються з приписами пункту 7 статті 10 Закону №2939-XII, згідно з якими органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №160/8418/19, проведення перевірки органом державного фінансового контролю здійснюється з метою корегування роботи підконтрольного суб'єкта та приведення його діяльності відповідно до вимог законодавства. Наслідком такої перевірки є надіслання суб'єкту такої перевірки вимоги, яка містить інформацію про виявлені порушення. Одночасно, з метою коригування діяльності підприємства, у такій вимозі може бути зазначено і спосіб усунення виявлених порушень і у цій частині така вимога є обов'язковою до виконання.
Частиною 2 статті 15 Закону №2939-XII встановлено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень, при цьому, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю визначає їх розмір та звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
При цьому, суд зазначає, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.
Відповідно до пункту 2 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 26 "Виплати працівникам", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.10.2003 №601, норми Національного положення (стандарту) 26 застосовуються роботодавцями - підприємствами, організаціями, іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).
Згідно з пунктом 10 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 37 (МСБО 37) забезпечення - зобов'язання з невизначеним строком або сумою; зобов'язання - існуюче зобов'язання суб'єкта господарювання, яке виникає в результаті минулих подій і погашення якої, за очікуванням, призведе до вибуття ресурсів суб'єкта господарювання, котрі втілюють у собі економічні вигоди; подія, що обов'язує - подія, що створює юридичне чи конструктивне зобов'язання, яке призводить до того, що суб'єкт господарювання не має реальної альтернативи виконанню зобов'язання; юридичне зобов'язання - зобов'язання, яке виникає внаслідок: а) контракту (внаслідок його явних чи неявних умов); б) законодавства, або в) іншої дії закону; конструктивне зобов'язання - зобов'язання, яке є наслідком дій суб'єкта господарювання, коли: а) суб'єкт господарювання вказав іншим сторонам, що він візьме на себе певну відповідальність згідно з порядком, установленим його минулою практикою, опублікованими політиками чи достатньо конкретною поточною заявою; б) як наслідок, суб'єкт господарювання створив обґрунтоване очікування у інших сторін, що він виконає ці зобов'язання; умовне зобов'язання це: а) можливе зобов'язання, яке виникає внаслідок минулих подій і існування якого підтвердиться лише після того, як відбудеться або не відбудеться одна чи кілька невизначених майбутніх подій, не повністю контрольованих суб'єктом господарювання, або б) існуюче зобов'язання, яке виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки: i) немає ймовірності, що вибуття ресурсів, котрі втілюють у собі економічні вигоди, буде необхідним для погашення зобов'язання, або ii) суму зобов'язання не можна оцінити достатньо достовірно.
Пунктом 12 МСБО 37 визначено у загальному сенсі, всі забезпечення є умовними, оскільки вони не визначені за строками або сумою. Проте в цьому Стандарті термін "умовний" застосовується до зобов'язань та активів, які не визнаються, оскільки їх існування буде підтверджене тільки після того, як відбудеться або не відбудеться одна чи кілька невизначених майбутніх подій, не повністю контрольованих суб'єктом господарювання. Крім того, термін "умовне зобов'язання" застосовується до зобов'язань, які не відповідають критеріям визнання.
Відповідно до пункту 14 МСБО 37 забезпечення слід визнавати, якщо: а) суб'єкт господарювання має існуюче зобов'язання (юридичне чи конструктивне) внаслідок минулої події; б) ймовірно, що вибуття ресурсів, які втілюють у собі економічні вигоди, буде необхідним для і виконання зобов'язання; в) можна достовірно оцінити суму зобов'язання. У разі невиконання зазначених умов забезпечення не визнається.
Згідно з пунктом 4.5 Порядку (правил) організації та ведення обліку за ліцензованими видами діяльності суб'єктами господарювання у сфері теплопостачання, затвердженого постановою НКРЕКП від 10.10.2017 №1223, Розподіл зобов'язань між видами господарської діяльності:
1) зобов'язання, що безпосередньо стосуються ліцензованих видів діяльності у сфері теплопостачання, вважають такими, якщо доходи та витрати, пов'язані з їх виникненням, належать до діяльності з виробництва або транспортування, або постачання теплової енергії. Наприклад, заборгованість постачальнику природного газу, бюджетам з екологічного податку за здійснення викидів в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення тощо належить до складу зобов'язань діяльності з виробництва теплової енергії;
2) зобов'язання, що безпосередньо стосуються інших видів діяльності ліцензіата, вважають такими, якщо доходи та витрати, пов'язані з їх виникненням, належать безпосередньо до інших видів діяльності ліцензіата;
3) зобов'язання ліцензіата, що стосуються кількох ліцензованих у сфері теплопостачання або інших видів господарської діяльності, підлягають розподілу за встановленою обґрунтованою базою розподілу, якщо витрати на обслуговування боргу також розподіляються на такі види господарської діяльності, продукції (робіт, послуг).
База розподілу зобов'язань ліцензіата є аналогічною базі розподілу витрат;
4) до складу зобов'язань за ліцензованим видом діяльності у сфері теплопостачання не включають:
відстрочені податкові зобов'язання;
довгострокові кредити та зобов'язання, що стосуються діяльності суб'єкта господарювання - ліцензіата у цілому по інших видах діяльності, крім ліцензованих;
забезпечення наступних витрат і платежів;
цільове фінансування, що стосується діяльності суб'єкта господарювання - ліцензіата у цілому;
зобов'язання, пов'язані з необоротними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття;
інші зобов'язання, які безпосередньо пов'язані з іншими видами господарської діяльності.
Відповідно до пункту 4 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 19 (МСБО 19) "Виплати працівникам" виплати працівникам включають: а) короткострокові виплати працівникам, такі як заробітна плата, внески на соціальне забезпечення, оплачені щорічні відпустки та тимчасова непрацездатність, участь у прибутку та премії (якщо вони підлягають сплаті протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду), а також негрошові пільги теперішнім працівникам (такі як медичне обслуговування, надання житла, автомобілів, а також надання безкоштовних чи субсидованих товарів або послуг); б) виплати по закінченні трудової діяльності, такі як пенсії, інші види пенсійного забезпечення, страхування життя та медичне обслуговування по закінченні трудової діяльності; в) інші довгострокові виплати працівникам, включаючи додаткову відпустку за вислугу років або оплачувану академічну відпустку, виплати з нагоди ювілеїв чи інші виплати за вислугу років, виплати за тривалою непрацездатністю, а також отримання частки прибутку, премії та відстрочену компенсацію, якщо вони підлягають сплаті після завершення дванадцяти місяців після закінчення періоду або пізніше; г) виплати при звільненні.
Визнання та оцінка короткострокових виплат працівникам визначається пунктами 10, 11 МСБО 19.
Так, суб'єктові господарювання слід визнавати очікувану вартість короткострокових виплат працівникам у формі компенсацій за відсутність згідно з положеннями параграфа 10 таким чином: а) у разі накопичення компенсацій за відсутність, - під час надання працівниками послуг, які збільшують їхні права на майбутні компенсації за відсутність; б) у разі ненакопичення компенсацій за відсутність - під час відсутності.
У цьому зв'язку суд бере до уваги твердження відповідача про те, що витрати на виплату відпусток визнаються як зобов'язання по факту надання такої відпустки (видачі відповідного наказу).
Відповідно до пункту 9 Методики визначення заборгованості з різниці в тарифах, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15.09.2021 №977, фактичні витрати, що використовуються для розрахунку обсягу заборгованості з різниці в тарифах, приводяться у відповідність з тарифною методологією (для розрахунку заборгованості з різниці в тарифах фактичні витрати суб'єкта господарювання визначаються з урахуванням переліку тих витрат, що можуть включатися до складу тарифів на теплову енергію, комунальні послуги згідно з порядками (методиками) формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, надання комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів України, НКРЕ або НКРЕКП за відповідний період).
До фактичних витрат суб'єкта господарювання, на основі яких здійснюється розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах, належать витрати, які згідно з Податковим кодексом України враховуються під час визначення об'єкта обкладення податком на прибуток підприємств.
Обсяг фактичних витрат на теплову енергію, комунальні послуги визначається без урахування витрат на інші види діяльності суб'єкта господарювання.
Під час визначеня фактичних витрат, пов'язаних із інвестиційною діяльністю, що не увійшли до собівартості теплової енергії, комунальних послуг, враховується сума/обсяг коштів, фактично сплачених суб'єктом господарювання для повного фінансування заходів щодо об'єктів інвестиційної програми, затвердженої, погодженої, схваленої в установленому законодавством порядку, введених в експлуатацію відповідно до вимог законодавства та прийнятих на баланс, та щодо сплати кредитних зобов'язань перед міжнародними фінансовими установами.
Фактичні адміністративні та загальновиробничі витрати розподіляються між видами діяльності відповідно до баз розподілу, які використовувалися під час формування та встановлення уповноваженим органом відповідних тарифів на теплову енергію, комунальні послуги.
Фактичні витрати, крім витрат на паливо, суб'єктів господарювання, що виробляють теплову енергію на теплоелектроцентралях, теплових електростанціях та когенераційних установках, розподіляються між видами діяльності відповідно до баз розподілу, які використовувалися під час формування та встановлення уповноваженим органом відповідних тарифів і не можуть перевищувати встановлених структурою тарифів, приведених до фактичних обсягів виробництва теплової енергії.
Під час визначення фактичних витрат на паливо суб'єкта господарювання, що виробляє теплову енергію комбінованим способом, на основі яких здійснюється розрахунок обсягу заборгованості з різниці у тарифах, рівень питомих витрат палива не може перевищувати врахованих в тарифі на виробництво теплової енергії питомих витрат більше ніж на 3 відсотки.
Під час визначення фактичних витрат суб'єкта господарювання, на основі яких здійснюється розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах, рівень втрат теплової енергії та питної води в мережах слід враховувати на рівні втрат, врахованих в діючих тарифах на теплову енергію, комунальні послуги (у відсотках), що застосовувалися до відповідної категорії споживачів.
Розрахунок фактичних витрат здійснюється суб'єктом господарювання окремо за періодами, в яких утворилася заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, комунальні послуги, та оформляється відповідно до додатків 8-9.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України від 09.07.2010 №2479-VI (далі - Закон №2479-VI) органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Статтею 5 Закону №2479-VI визначено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, застосовує такі засоби регуляторного впливу на суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках: 1) ліцензування господарської діяльності та контроль за дотриманням ліцензійних умов; 2) встановлення тарифів на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках; 3) встановлення для суб'єктів природних монополій, які провадять діяльність у сфері централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, індивідуальних технологічних нормативів використання питної води; 4) інші засоби, передбачені чинним законодавством України.
Разом із тим, під час проведення ревізії фінансово-господарської діяльності позивача, а також при розгляді його заперечень щодо акту ревізії, НКРЕКП не висловила офіційної позиції щодо правомірності включення витрат на формування резерву відпусток до фінансової звітності позивача.
Водночас Держаудитслужба, виконуючи свої повноваження як орган державного фінансового контролю, встановила, що включення витрат на формування резерву відпусток не відповідає положенням Методики №977, оскільки ці кошти не є фактично понесеними у звітному періоді. Вимога коригування таких витрат ґрунтується на висновках ревізії, що підтверджують завищення фінансових показників позивача та необхідність їх приведення у відповідність до принципу реальних витрат.
Суд приходить до висновку, що така вимога не суперечить загальній тарифній політиці НКРЕКП, оскільки вона не змінює саму структуру тарифів, а лише забезпечує точність фінансових розрахунків у межах встановлених нормативів. Коригування витрат не може розглядатися як неправомірне втручання в повноваження НКРЕКП, оскільки воно не впливає на тарифну політику в цілому, а лише забезпечує дотримання вимог фінансової дисципліни в конкретному випадку.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що вимога відповідача щодо коригування фінансових показників позивача є правомірною, не суперечить загальній тарифній політиці НКРЕКП та ґрунтується на необхідності усунення порушень принципу фактичності витрат при розрахунку заборгованості з різниці в тарифах. Включення позивачем витрат на формування резерву відпусток до розрахунку заборгованості призводить до її завищення, оскільки такі витрати не є фактично понесеними в перевіреному періоді. Відсутність офіційної позиції НКРЕКП щодо зазначених витрат не виключає їх коригування, оскільки державний фінансовий контроль має забезпечити точність фінансових розрахунків. Таким чином, суд визнає вимогу відповідача обґрунтованою, оскільки вона спрямована на усунення порушень у фінансовій звітності та дотримання принципу фактичності витрат у межах встановленої тарифної політики.
Судом також береться до уваги, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, у справі, що розглядається, коригування фінансових показників позивача на суму 255 268,98 грн є наслідком встановлених ревізією порушень, пов'язаних із включенням резерву відпусток до фактичних витрат підприємства. Суд бере до уваги, що таке коригування спрямоване на забезпечення законності використання державних ресурсів, що є основною функцією органу фінансового контролю.
Водночас суд встановлює, що вимога відповідача щодо коригування заборгованості не впливає на встановлені тарифи та не змінює принципи тарифоутворення. Вона має виключно фінансово-коригувальний характер, спрямований на забезпечення відповідності бухгалтерського обліку принципу фактичності витрат, установленому Методикою №977. Позивач має можливість перерозподілити фінансові потоки без фактичного зменшення необхідних бюджетних ресурсів, оскільки резерв відпусток є прогнозованим, а не негайним грошовим зобов'язанням.
Таким чином, суд доходить висновку, що коригування фінансових показників відповідає принципу пропорційності, оскільки воно спрямоване на забезпечення законності та точності фінансового обліку без завдання надмірного фінансового тиску на позивача. Вимога відповідача узгоджується з публічними інтересами державного фінансового контролю, не суперечить загальній тарифній політиці НКРЕКП та не порушує права позивача на ведення господарської діяльності у встановлених регулятором межах.
Крім того, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Закріплений у частині 1 статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На думку суду відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України, виконано та доведено правомірність та законність його рішення, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243 - 246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.