23 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/13749/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплату додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022, за прийняття ним безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 25.02.2022 по 04.04.2022 в розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022, за прийняття ним безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 25.02.2022 по 04.04.2022 в розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплат належного грошового забезпечення відповідно до Закону №2050 з 25.02.2022 по день фактичної виплати.
В обґрунтування позову вказує, що на підставі бойових розпоряджень №18 від 09.03.2022 та №31 від 12.03.2022 і наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2022 приймав безпосередню участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, виконання бойових завдань на лінії безпосереднього зіткнення з противником (Коростенський район), а тому має право на отримання додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022. Вказує, що звернувся до відповідача з вимогою виплатити спірні кошти, однак відповідь та додаткову винагороду за спірний період не отримав, а тому звернувся до суду.
Суддя своєю ухвалою від 24.07.2024 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Зобов'язала відповідача надати до суду у термін, протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали картку особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022.
Ухвалою від 01.11.2024 постановлено витребувати у Військової частини НОМЕР_1 картку особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022.
Ухвалою суду від 11.02.2025 постановлено доручити Міністерству оборони України забезпечити виконання Військовою частиною НОМЕР_1 ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 про витребування доказів та ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року в частині надання доказів та відзиву.
Відзив на позовну заяву надійшов до суду 14.05.2025. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що позовна вимога про здійснення виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн за період із 25.02.2022 по 04.04.2022 не стосується повноважень відповідача оскільки компетенція проведення виплат належить іншій військовій частині НОМЕР_2 . Військова частина НОМЕР_1 не є суб'єктом з виплати грошового забезпечення військовослужбовців, та не має поточного чи будь-якого іншого рахунку. Військовою частиною ведеться облік участі військовослужбовців у виконанні завдань за призначенням та деяких інших суттєвих обставин, які впливають на визначення розміру додаткової винагороди. Відповідач також зазначає у відзиві, що позивач приховує отримання ним додаткової винагородив розмірі 30 000 гривень та не спростовує обґрунтованості її нарахування. Тому вимоги про протиправну бездіяльність відповідача та зобов'язання вчинити нарахування додаткової винагороди в розмірі 100000 грн за період із 25.02.2022 по 04.04.2022. не підтверджені належними і допустимими доказами. Вимога позивача про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн за період із 25.02.2022 по 04.04.2022 заявлена до відповідача безпідставно.
Ухвалою суду від 20.05.2025 постановлено залучити Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до участі у справі №240/13749/24, як другого відповідача.
Встановити Військовій частині НОМЕР_2 строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про залучення другого відповідача у справі.
Копію ухвали доставлено Військовій частині НОМЕР_2 в електронний кабінет підсистеми Електронний суд ЄСІТС 21 травня 2025 року.
Станом на дату ухвалення рішення, Військова частина НОМЕР_2 відзив на позовну заяву до суду не направила.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Позивач у позові зазначає та відповідачами не спростовано, що у період із 25.02.2022 по 04.04.2022 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка є відокремленим підрозділом та перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.09.2023 №251, позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 05.09.2023 №167-РС, виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Позивачем надано до суду копію наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2022 "Про виплату додаткових винагород особовому складу військової частини НОМЕР_1 " у розмірі 100000 грн пропорційно часу проходження служби, у додатку №1 до якого за порядковим номером 176 вказано солдата ОСОБА_1 :
"період безпосередньої участі" з 09.03.2022 по 12.03.2022; підстава: Бойове розпорядження №18 від 09.03;
"період безпосередньої участі" з 13.03.2022 по 31.03.2022; підстава: Бойове розпорядження №31 від 12.03.
У відзиві на позовну заяву представник Військової частини НОМЕР_1 стверджує, що "Долучені позивачем технічні зображення, як стверджує позивач: наказу №12/o від 13.04.2022 року не відповідають дійсності. З огляду на те, що позивач зробив копії з оригіналу про що свідчить його особистий підпис, оригінал знаходиться саме в нього, але цей оригінал невідомого походження та не має відношення до відповідача."
Однак до суду відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували зазначене у відзиві.
Окрім того, відповідач не позбавлений права звернутись до відповідних правоохоронних органів із заявою щодо підробки та недостовірності наданих позивачем до суду доказів.
Станом на дату ухвалення рішення у даній справі, суд не має доказів, що додані позивачем до суду документи є підробленими, а тому їх зміст буде враховано при розгляду справи по суті.
Відповідно до інформації, що міститься в картці особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 , йому було нараховано та виплачено додаткову винагороду за:
березень 2022 року - 4285,71 грн;
квітень 2022 року - 30 000 грн;
травень 2022 року - 30 000 грн,
червень 2022 року - 30 000 грн;
липень 2022 року - 30 000 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає, що має право на виплату додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022, за прийняття ним безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 25.02.2022 по 04.04.2022 в розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 17 Конституції України закріплено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (ч.4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ).
Відповідно до п.п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року (далі - Порядок №260).
Згідно п. 2 розд. І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Відповідно до п. 3 розд. І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:
штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);
накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;
накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань;
грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Згідно п. 17 розд. І Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан, який продовжує свою дію й по теперішній час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 була прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).
Постанова вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022 (п.5 Постанови №168).
Згідно п.1 Постанови №168 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Отже, сам факт виконання позивачем у спірному періоді обов'язків військової служби (несення військової служби), без виконання умов визначених Постановою №168, не покладає на відповідача обов'язок видавати наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачами, у наказі командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 13.04.2022 №12/о "Про виплату додаткових винагород особовому складу військової частини НОМЕР_1 " у розмірі 100000 грн пропорційно часу проходження служби, у додатку №1 до Наказу за порядковим номером 176 вказано солдата ОСОБА_1 :
"період безпосередньої участі" з 09.03.2022 по 12.03.2022; підстава: Бойове розпорядження №18 від 09.03;
"період безпосередньої участі" з 13.03.2022 по 31.03.2022; підстава: Бойове розпорядження №31 від 12.03;
Отже, за період із 09.03.2022 по 31.03.2022 позивач має право на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022, у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до п. 8. Порядку №260, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.
У картці особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 вказано, що у розрахунковий період "квітень 2022 року" позивачу нараховано та виплачено додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн.
Отже, за березень 2022 році позивачу виплачено грошове забезпечення у квітні 2022 року, з урахуванням додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 у розмірі 30 000 грн.
Вказані обставини свідчать на користь висновку про порушення прав позивача на належне грошове забезпечення за березень 2022 року, оскільки у наказі №12/о від 13.04.2022 зазначено позивача як особу, яка має право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн пропорційно часу участі у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог за період із 09.03.2022 по 31.03.2022.
Щодо позовних вимог за період із 25.02.2022 по 08.03.2022 та із 01.04.2022 по 04.04.2022, суд зауважує на відсутність доказів існування наказів командирів про нарахування та виплату позивачу за зазначені періоди додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022 у розмірі 100 000 грн пропорційно, а також відсутності доказів участі позивача у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у спірний період.
Ураховуючи викладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині: зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплат належного грошового забезпечення відповідно до Закону №2050 з 25.02.2022 по день фактичної виплати.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 за № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Узагальнення наведених норм дає підстави вважати, що однією із умов виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Суд зазначає, що за змістом статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Як зазначено в п.2 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - постанова №704), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та їх розміри, перелічені в додатку 15 до постанови №704.
Вказаний перелік не містить серед таких додаткових видів грошового забезпечення винагороду, передбачену постановою КМ України від 28.02.2022 року №168.
Суд враховує, що приписами постанови КМ України від 8 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" передбачено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода. Розмір такої винагороди, підстави нарахування залежать від багатьох чинників: періоду (часу) участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та районів (місць) їх здійснення.
Додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою №168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
Правова природа такої виплати невід'ємно пов'язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.
Така винагорода не виплачується щомісячно і в конкретно визначеному розмірі. По цій причині така винагорода не носить постійний характер та є одноразовою виплатою.
Отже, додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою №168, не є в розумінні вимог Закону №2050-III грошовим доходом громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, а тому порушення строку її виплати не є підставою для нарахування та виплати компенсації, передбаченої цим Законом №2050-III.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виплати позивачу компенсації, передбаченої Законом №2050-III у зв'язку з несвоєчасністю виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168.
Поряд з цим, суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи встановлені судом обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Визначаючись щодо способу захисту порушеного права, суд звертає увагу на те, що Військова частина НОМЕР_1 підпорядкована та перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 .
Таким чином, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню, шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок, а Військову частину НОМЕР_2 здійснити виплатити позивачу.
У зв'язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022, за прийняття ним безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 09.03.2022 по 31.03.2022 в розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 скласти, оформити належним чином та надати до військової частини НОМЕР_2 відомість для здійснення ОСОБА_1 перерахунку додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022, за період з 09.03.2022 по 31.03.2022 в розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 на підставі наданої військовою частиною НОМЕР_1 відомості виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановленої п. 1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022, за прийняття ним безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 09.03.2022 по 31.03.2022 в розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
23.06.25